Освітянам на замітку

Тулянцев Андрій Анатолійович,

кандидат мистецтвознавства, доцент,

завідувач кафедри вокально-хорового мистецтва

Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки

Дорош Анна Аркадіївна, 

народна артистка України, професор

кафедри хореографічного мистецтва Київського 

національного університету культури і мистецтв

Метою статті є розкриття низки особливостей становлення музично-драматичного театру в місті Кам’янському. Кам’янський академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки є одним із значних і перспективних колективів не тільки Дніпропетровщини, але й України. Дослідження неоднозначного шляху становлення цієї музично-театральної трупи охоплює початок ХХ та фіксується першою чвертю ХХІ сторіччя. Методи дослідження спираються на теорію та практику музично-театральної регіоналістики, що в сучасному українському мистецтвознавстві є запитаними та передбачають різнорівневі підходи до аналізу діяльності музично-драматичного театру в промисловому регіоні. Історико-ретроспективний метод дозволяє проаналізувати витоки театрального процесу в Кам’янському; краєзнавчий – надає необхідний фактологічний публіцистичний матеріал; музично-театральний – спрямовує до аналізу синтетичної сценічної специфіки становлення саме зазначеного колективу; порівняльний – уможливлює визначити місце колективу серед інших музично-театральних труп. 

Наукова новизна. Вперше в українському музичному театрознавстві ґрунтовно досліджується процес розвитку та діяльності Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. Визначаються соціально-політичні та культурологічні засади, що вплинули на довготривалий процес функціонування трупи: Народний дім, професійний стаціонарний театр російської драми ім. О. Пушкіна, Український драматичний театр ім. Лесі Українки, Дніпродзержинський музично-драматичний театр, нині Кам’янський академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки. Визначається історична роль міжнародного театрального фестивалю «Класика сьогодні», заснованого ще Дніпродзержинським музично-драматичним театром. У 2019 році міжнародному театральному фестивалю «Класика сьогодні» експертами Європейської асоціації фестивалів надано Європейський знак якості для видатних фестивалів EFFE Label.

Висновки. Регіональне функціонування малих і великих театральних установ – аматорських і професійних – підготовило створення Дніпродзержинського, а нині –  Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. Багатогранною діяльністю театр синтезував успішне сценічне життя таких жанрів як драма, трагедія, музична комедія, водевіль, драмбалет, класична оперета, концерт класичної, джазової, сучасної музики. Категорія «музичного» є домінуючою у структурі театру.

Ключові слова: Кам’янське, Народний дім, театр, драма, музична комедія, водевіль, оперета, міжнародний театральний фестиваль, вокаліст 

Tulyantsev Andrey,

PhD in Arts, associated professor, the head of the chair
vocal and choral art, Dnipropetrovsk Academy Music after Mikhail Glinka

Dorosh Anna, 

People's Artist of Ukraine, Professor of National 

University of Culture and Arts 

Formation Lesia Ukrainка academic theater musical and drama of Kamensky as the object of regional culture Purpose of this article is revealing the row features of development for musical and drama theater in Kamianske. Lesya Ukrainka academic theater musical and drama of Kamianske is one of the significant and promising teams. And not only Dnepropetrovsk region, but also Ukraine. The study of the ambiguous way of becoming this musical-theatrical troupe begins at the beginning of the twentieth century and has a date of the first quarter of the twenty-first century. The research methods are scientifically based on the theory and practice of musical-theatrical regional studies. These methods are relevant to modern Ukrainian art history. M Methods have a different level of approach to the analysis of the activities of the musical and drama theater in an industrial region. The historical and retrospective method makes it possible to make an analysis of the beginning of the theatrical process in the industrial village of Kamenskoye. The local history method makes it possible to study the necessary factual journalistic material. The musical and theatr method makes it possible to make an analysis of the synthetic stage specificity of the formation of precisely the indicated group. The comparative method makes it possible to determine the value of this group among other musical and theatrical troupes. 

Scientific novelty. For the first time in Ukrainian musical theater studies, a study is being made of the development process and activities of the Dnіprodzerzhinsk, now Kamianske Lesya Ukrainka academic theater music and drama. The author of the article makes an analysis of the socio-political and cultural characteristics that made an impact on the long process of the functioning of the troupe: People's House, А. Pushkin professional stationary theater Russian drama, Lesya Ukrainka Ukrainian drama theatre, Dniprodzerzhinsk musical drama theatre, now Lesya Ukraininka Kamianske academic musical and Drama Theater. The author of the article analyzes the historical role of the international theater festival «Classics Today». The festival is based on the Dnіprodzerzhinsk music and drama theatre. Experts of the European Association of Festivals awarded the European Quality Label for outstanding festivals EFFE Label to the international theater festival „Classics Today” in 2019.

The cоnclusions. The author concludes that the regional functioning of small and large theatrical organizations – amateur and professional - prepared the creation of the Dnіprodzerzhinsk, and now the Kamіаnske Lesya Ukrainka academic theater music and drama theater. The theater has made a synthesis of successful stage functioning of such genres as drama, tragedy, musical comedy, vaudeville, drama and ballet, classical operetta, classical concert, jazz, contemporary music. The category „musical” dominates the structure of the theatre.

The key words: Kamianske, People's House, theatre, drama, musical comedy, vaudeville, operetta, international theater festival, vocalist 

Постановка проблеми. Музично-театральна атмосфера великого промислового міста Кам’янське є різноманітною та насиченою. У ХХІ столітті у мегаполісі функціонують Кам’янський обласний музичний коледж ім. М. Скорика, театр-студія «Десятий квартал», музей історії міста Кам’янського, Дитячі музичні школи, Палаци культури, кінотеатри, бібліотеки, Центральний парк культури та відпочинку, костел святого Миколая, в якому відбуваються релігійні служби та концерти духовної музики в супроводі органу. Ще у часи, коли місто Кам’янське мало назву «Дніпродзержинськ» тут розпочалися музично-театральні кар’єри майбутніх народних артистів України Анжеліни Швачки (Національна опера України; доцент кафедри оперного співу Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського); Дмитра Логвина (професор кафедри оркестрових інструментів та головний дириґент симфонічного оркестру «Festival» Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки, головний дириґент камерного оркестру ім. Гаррі Логвина «Пори року»); заслужених артисток України Тетяни Пімінової (Національна опера України); Ольги Ус (Дніпропетровський академічний театр опери та балету, доцент кафедри вокально-хорове мистецтво Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки); Дениса Вишні (оперна антреприза Японії); Оксани Каліберди (Державна Ізраїльська опера, Тель-Авів). Але ж у питанні розвитку сучасного музично-театрального процесу міста Кам’янського існує багато недосліджених фактів, стосовно художньо-творчого літопису, розвитку репертуарної палітри, гастрольної діяльності митців, прем’єрних вистав тощо. Вони вимагають не тільки глибокої архівної роботи, а й ретельного наукового обґрунтування. Тому, становлення Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки як об’єкту регіональної культури викликає наукову зацікавленість до визначення масштабів цієї перспективної трупи. Актуальність дослідження визначається тим, що Кам’янський академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки пережив за свою багатолітню історію різні соціально-політичні та жанрові трансформації. Починаючи з аматорського колективу, осередок якого становила інтелігенція міста та робітники промислових установ, театр поступово отримував статус: російського драматичного, українського драматичного, музично-драматичного, академічного музично-драматичного ім. Лесі Українки. Категорія «музичного» завжди домінувала у творчих досягненнях трупи. То ж аналіз діяльності дириґентів, оркестру, окремих інструменталістів, хормейстерів, балетмейстерів, артистів-вокалістів, хору, співаючих акторів драми, безумовно, надає можливість створити більш розгорнуту картину не тільки історії, а й діяльності трупи у ХХІ столітті.

Огляд літератури. Творчі досягнення Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки зафіксовані на шпальтах місцевих газет минулих десятиліть: «Енергетик Дніпродзержинська», «Прапор Дзержинки», «Мій Дніпродзержинськ», «Події», «Відомості», «Атма-Преса», «Іжица». Ці джерела надають загальні відомості. На сайті Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки – https://teatr-dndz.com – працівники літературної частини надають регулярну розгорнуту інформацію про діяльність колективу: афіші, анонси, інтерв’ю з керівництвом, творчими працівниками, відгуки глядачів тощо [1; 3]. Автором розгорнутого публіцистичного нарису, надрукованого у «Театральній енциклопедії Дніпропетрощини» є фахівець Т. Шпаковська [9]. Згадки про театр як об’єкт історичного процесу розвитку міста зустрічаються у статтях С. Світленка [7], а також М. Чабана [10]; як культурологічного процесу – у часописах «Театр +» Дніпропетровського міжобласного відділення Національної Спілки театральних діячів України. 

Мета статті – на основі аналізу вистав і мистецьких заходів розкрити особливості становлення та розвитку Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки як об’єкту регіональної культури минулих десятиліть ХХ – початку ХХІ століть.

Об’єктом дослідження є музично-театральна сфера міста Дніпродзержинська-Кам’янського, а предметом – особливості процесу становлення Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки у його жанровому різноманітті

Виклад основного матеріалу. На сторінці офіційного сайту міської ради міста Кам’янське є історичний нарис «Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки». Вже перший абзац знайомить нас із цікавою, глибокою та багато в чому унікальною історією цього великого промислового міста. «Духовним та культурним центром міста є Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки, розташований в історичній частині міста, в одній з найкрасивіших будівель – колишній Народній аудиторії, побудованої в 1900 році, що є пам'яткою архітектури. Саме тут в 1935 році відкрився перший професійний стаціонарний театр російської драми ім. О. Пушкіна; обласний пересувний драматичний театр; потім успішно працював Український драматичний театр ім. Лесі Українки; а в 1980 році відкрився Дніпродзержинський музично-драматичний театр, який з 2000 року носить ім'я Лесі Українки, а у 2012 році отримав статус академічного» [1].

Та, якщо текст сторінки офіційного сайту міської ради міста Кам’янське відповідає своєму головному призначенню – інформувати читачів, то аналітичні спостереження, надруковані у вступній статті збірника наукових праць «Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження», автором яких є відомий вчений, доктор історичних наук, професор С.І. Світленко, перегукуються саме із актуальністю нашого дослідження. «…Адже історія Кам’янського-Дніпродзержинська заслуговує на увагу своїми особливостями в царині економіки, соціального, духовно-культурного та етнонаціонального життя. І незважаючи на те, що минувшина славного міста Прометея вже має досить тривалу історіографічну традицію, далеко не всі сюжети висвітлені вичерпно. До того ж актуальним завданням залишається подолання стереотипів і деформацій історичної свідомості, які нагромадилися за часів радянського історіографічного періоду» [8, 5]. Відтак, до таких сюжетів, на нашу думку, й належить насичена діяльність Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. Краєзнавчі документи та легенди Кам’янського й у ХХІ столітті зберегли відомості про просвітницьку діяльність Ігнатія Ясюковича – директора-розпорядника Південно Дніпровського металургійного товариства франко-бельгійської акціонерної компанії. Саме завдяки цьому панові у промисловому селищі Кам’янському було побудовано Народний дім, заклад, в якому відбувалися освітянські та розважальні звершення. Оскільки у приміщенні Народного дому знаходилася також глядацька зала, то жителі Кам’янського, що стрімко розвивався, мали можливість відвідувати концерти знаменитих гастролерів. Так, до музичної історії міста додаються виступи відомих співаків Федора Шаляпіна, Анастасії В’яльцевої, Олександра Мишуги, Олени Петляш, Платона Цесевича, Клари Брун, Олександра Мосіна, Олімпії Боронат, Леоніда Собінова, Марії Литвиненко-Вольгемут, Оксани Петрусенко. Драматичні твори та комедії з музичними номерами, водевілі ставили пересувні трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського. Жителі Кам’янського – працівники Дніпровського металургійного товариства та інтелігенція – були знайомі з творчістю співачки М. Садовської-Барілотті, драматичної актриси М. Заньковецької. У складі Народного дому працювали бібліотека, оркестр, хор, вокальна студія, драматичний гурток, Товариство польських любителів сценічного мистецтва. На цій сцені силами аматорів проводилися численні літературно-музичні концерти, ставилися опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» М. Лисенка, спрощені варіанти оперет Ж. Оффенбаха, Ф. Легара, І. Кальмана. Музична атмосфера владно й переможно панувала у заводських цехах і на робітничих околицях. Вважаємо, що Кам’янське, яке отримало статус міста, мало нагальну потребу у постійному розвитку культурного життя. І оскільки у 1930-х роках активно функціонував Дніпропетровський театральний трест, до складу якого входили пересувні українські колгоспні театри, єврейська та німецька трупи, то відкриття Кам’янського театру російської драми ім. О. Пушкіна у 1935 році стало значною подією у житті міста.

А у 1936 році місто Кам’янське було перейменовано на Дніпродзержинськ. Щодо драматичного репертуару, то протягом усіх років він був стандартним для політичного ладу того періоду: обов’язкові ідеологічні п’єси М. Горького, К. Треньова, О. Корнійчука, Б. Лавреньова, О. Афіногенова, В. Білль-Білоцерковського. Зарубіжна класика визначалася творами У. Шекспіра, К. Гольдоні, Ф. Шіллера, О. де Бальзака, Е. Скріба, О. Пушкіна, О. Островського. Серед української класики домінували твори І. Франка, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, Лесі Українки. Головними режисерами Дніпродзержинських театрів у наступні роки були: Б. Тягно (1940–1944, російський драматичний театр ім. О. Пушкіна); П. Аведіков-Авдієнко (1949–1960, обласний пересувний драматичний театр); М. Кудиненко (1960–1962, Дніпродзержинський український драматичний театр ім. Лесі Українки). Безумовно, що ідейно-художній музичний супровід вистав, як і нескладні вокальні форми – народні та сучасні пісні, частівки, куплети, романси, танго, вальси збагачували кожну виставу. У трупі працювали переважно випускники Дніпропетровського музично-театрального технікуму (згодом – театрального училища).

Та у 1962 році уряд СРСР прийняв постанову про скорочення кількості міських театрів, і цей колектив припинив свою діяльність. Творчі працівники роз’їхалися по багатьох містах тогочасної країни, їхні артистичні долі склалися по-різному.

У 1970-х роках Дніпродзержинськ вже став містом-гігантом, де металургійна промисловість охопила міжнародні масштаби. З’явилася Постанова Ради Міністрів України від 17 липня 1979 року за № 352 «Про створення у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області музично-драматичного театру». То ж цілком слушним є факт відкриття у 1980 році Дніпродзержинського музично-драматичного театру, як культурного осередку міста. 

Після капітальної реконструкції приміщення Народного дому, в якій брала участь група проєктантів Дніпродзержинського філіалу Київського науково-дослідного інституту містобудування (керівник А.П. Романенко), театр урочисто та гостинно відкрив свої двері для жителів і гостей міста.

Головні режисери Дніпродзержинського музично-драматичного театру: С. Терейковський (1980–1982); М. Мальцев (1983–1988); Г. Пименов (1988–1990); С. Чулков (з 1991 року). Дириґент оркестру Ю. Нікітін, хормейстер В. Юрченко, балетмейстер А. Бедичев. Після участі у конкурсі-огляді до складу трупи увійшли випускники театральних вишів Києва, Москви, Ленінграда, Ярославля, Дніпропетровська. Вокалісти того періоду – Л. Шкляєва, М. Соколов, Н. Шарай. Артисти хору – Н. Крук, Л. Синельникова, В. Крошинін, Л. Ніколаєва, І. Воробйов, О. Сарикіна, І. Гудима, О. Городецький. «У Дніпродзержинському музично-драматичному театрі у різні часи плідно працювали А. Мормишка, В. Войтко, А. Малиновський, Л. Литвинова, В. Саранчук, О. Черкашина, М. Коканова, В. Зеленчук, М. Коновалов, В. Гунькін, О. Адіс, С. Дрожаков, В. Георгієв. Різнопланові вистави за п’єсами сучасних драматургів розбудили фантазію і пошук, спонукали створити яскраві характери сценічних персонажів багатьох артистів» [9, 599].

Колектив Дніпродзержинського музично-драматичного театру показував вистави та концерти не тільки в умовах стаціонарної сцени, а у цехах таких підприємств як «Середньодніпровська ГЕС», «Дніпровський металургійний комбінат», «ДніпроАзот», «Дніпровський коксохімічний завод, «Дніпровагонмаш», «Дніпровський завод мінеральних добрив», «Придніпровський хімічний завод», «Южкокс», «Дніпровський автобусний завод». Сюди виїздили зменшені колективи, які пропагували серед робітничої аудиторії численні музично-театральні фрагменти. У ці ж роки у місті плідно працювало Дніпродзержинське музичне училище, а на сцені Палацу культури «Дніпровського металургійного комбінату» Народним театром була поставлена оперета «Весела удова» Ф. Легара. У цій виставі партію баронеси Валансьєни Зета виконувала відома викладачка співу Дніпродзержинського музичного училища Лілія Градосельська. 

Відповідно до політичного режиму драматичний репертуар 1980–1990-х років також складався переважно із п’єс М. Погодіна, Мустая Каріма, І. Друце, В. Шукшина, О. Коломійця, А. Абдулліна, а також О. Дударєва, В. Токаревої, О. Гельмана. Музичний репертуар поповнився мюзиклами «Моя чарівна леді» (музика Ф. Лоу, інсценівка А. Лернера, п’єса Б. Шоу, режисер А. Барсегян); «Російський секрет» і «Нічний незнайомець» В. Константинова і Б. Рацера (режисер О. Бондар, дириґент В. Каліберда); музичними казками «Пригоди Буратіно» О. Христова, М. Костирьова, за п’єсою О. Толстого (автор музики до вистави О. Сорокко), «День народження кота Леопольда» О. Хайта, музика Б. Савельєва (режисер С. Калина, сценограф В. Миколюк); вечором одноактних драмбалетів «Грані» балетмейстера А. Бедичева – «Роздуми», «Марсій» на музику І. Рехіна та «Петрушка» на музику І. Стравінського; оперетою «Летюча миша» Й. Штрауса (режисер А. Дудка, дириґент В. Коритько). 

Поняття «оркестр» у складі трупи Дніпродзержинського музично-драматичного театру поєднувало такі складові: трактовка оркестрової музики як тематичної образної складової драматичних вистав; оркестрове виконавство під час концертів; виконання музичної комедії або класичної оперети, де сама драматургія музичного твору, її гармонічний і ритмічний, мелодичний та контрапунктичний синтез має бути оркестровим. Інструментарій багатьох творів, які виконував зазначений оркестр, не був відповідним інструментарію симфонічного оркестру. Виконавська манера цього колективу – невимушене музикування із численними експресивними rubato та accelerando, де чітко усвідомлювалась роль тембральної конкретики інструментальних груп. Дириґентом був фахівець, який обов’язково вмів також грати на акордеоні, електричній гітарі, скрипці. Таким чином, кожна нова музична вистава у репертуарі цього театру виявляла нові аспекти, що розкривали механізм взаємовпливів розвитку оркестру та вокальних, хореографічних жанрів. Поступово це призвело до суттєвої зміни погляду на роль оркестру у становленні Дніпродзержинського музично-драматичного театру як класичної жанрової моделі. Адже розвиток конкретно оркестру, його сонорних якостей постійно відбувався за рахунок духових і ударних інструментів. Визначаючи роль оркестру Дніпродзержинського музично-драматичного театру в музичному житті міста, говоримо також про функціонування мобільного виконавського колективу. Оркестр у складі трупи Дніпродзержинського музично-драматичного театру був та є сьогодні значною інструментальною системою, що безперервно розвивається. 

Першим дириґентом театру був Ю. Нікітін. Цей фахівець підняв оркестрове виконавство на якісно новий рівень. Йдеться про персональні якості цього дириґента в оркестровому виконавстві, що надали можливість саме інтерпретувати музичний твір, а не просто спільно виконувати його. Як дириґент-інтерпретатор Ю. Нікітін виконував важливу професійну функцію, тому що Дніпродзержинський музично-драматичний театр як відкритий новий колектив привертав увагу не тільки місцевих глядачів, а й редакції обласного та Українського телебачення. То ж про діяльність Ю. Нікітіна треба говорити як про культуротворчу місію. Секрет його мистецтва полягав у поєднанні чіткої дириґентської техніки, відточеної до вмілості майстра-ремісника, з безпосереднім художнім почуттям. Проте процес дириґування ретельно контролювався дириґентською увагою. Дириґент створив цікаву епоху у розвитку цього театру, формував суспільну свідомість та морально-естетичний розвиток оркестру, що визначалися як духовність.

Аналізуючи саме музичні вистави на сцені Дніпродзержинського музично-драматичного театру, переконуєшся в тому, що режисура цих видовищ підпорядковується багато в чому визначенню Юрія Станішевського, а конкретно: «…Мистецькі засади українського музичного театру та його режисури формувались в надрах національної класичної сценічної культури, де драма, опера і хореографія ніколи не були різко відокремлені одна від одної, а розвивалися у тісній взаємодії та глибоких творчих зв’язках» [8 ,82].

Своєрідними, цікавими та різноманітними були вокально-сценічні досягнення солістки Л. Шкляєвої. Випускниця Свердловської консерваторії, співачка володіла сопрано широкого діапазону, яскравого тембру, оперетковою вишуканістю, ефектними сценічними даними. Її Еліза Дулітл («Моя чарівна леді» Ф. Лоу), Ніна («Севастопольський вальс» К. Лістова), Карола «Прокинься та співай» М. Дьярфаша, приваблювали щирістю, безпосередністю, виразною пластикою акторського малюнку образу. В численних музичних концертах Л. Шкляєва виконувала арії салонних героїнь з оперет «Маріца», «Сільва», «Принцеса цирку» І. Кальмана, а також «Весела удова» Ф. Легара. 

Діяльність балетмейстера А. Бедичева залишила унікальну сторінку в історії цього музично-драматичного театру. Враховуючи жанрову специфіку колективу, він створив драмбалети – «Лицедії» – сім новел (на музику Й.С. Баха, К. Пендерецького, Д. Тухманова); «Танцюємо Вівальді, або Весняне чародійство» (на музику концерту «Пори року»); «Роздуми», «Марсія», «Фатум», «Хореографічні приношення», «Сліпі», «Контрапункти, «Два вінки сонетів» (збірна музика). Всі драмбалети А. Бедичева відрізнялися винятковою жанровою різноманітністю, стилістичною закінченістю, цілісністю та продуманістю задуму, розробкою образів, грамотною режисурою. Він чудово володів складною формою побудови великої хореографічної вистави, де музика і танець гармонійно набували рівних прав у втіленні художнього задуму балетмейстера. У 1994 році на базі Дніпродзержинського музично-драматичного театру відбувся міжнародний фестиваль драмбалетів А. Бедичева. Протягом трьох днів у переповненій глядацькій залі відбувався магічний синтез хореографії та музики. Вистави фестивалю обговорювали такі відомі у сфері музичної критики мистецтвознавці як А. Іняхін, Г. Беляєва-Челомбитько, П. Борисенко.

1993 рік ознаменований створенням на сцені Дніпродзержинського музично-драматичного театру міжнародного театрального фестивалю-конкурсу «Класика сьогодні». Засновник фестивалю – головний режисер, заслужений діяч мистецтв України С. Чулков. Протягом минулих років відбулося одинадцять фестивалів, у яких взяли участь більш ніж 130 театрів із чотирнадцяти країн світу.

Автор Гран-прі фестивалю – скульптор, заслужений художник України Г. Хачатрян. Цей мистецький проєкт має цікаве музичне наповнення: карнавальну ходу вулицями міста, майстер-класи, конференції, концерти. На одному з таких фестивалів жителі Кам’янського та глядачі фестивалю мали можливість послухати оперу-буфф «Звана вечеря з італійцями» Ж. Оффенбаха у виконанні трупи Київського національного академічного театру оперети (режисер – народний артист України Б. Струтинський, дириґент – заслужений діяч мистецтв України В. Шейко). У 2019 році експерти Європейської асоціації фестивалів присудили міжнародному театральному фестивалю «Класика сьогодні» Європейський знак якості для видатних фестивалів EFFE Label.

«…Прийшовши в 1997 році на посаду директора Дніпродзержинського музично-драматичного театру, в скрутні для театру часи, М.А. Кудіна за короткий термін підняла і вивела театр на передові творчі позиції. Завдяки неуємній енергії, фактичній одержимості створити театр з великої літери Кудіній-керівнику вдалося створити унікальний творчий організм. За її керівництва театр став найавторитетнішим мистецьким і культурним центром, закладом, який прославляє місто Кам’янське в Україні і зарубіжжі, виховує покоління кам’янчан на засадах гуманізму, любові до рідного міста і України, робить їх обізнаними в найкращих надбаннях світової культури» [4]. 

У 2000 році театру присвоюєно ім’я Лесі Українки, а в 2012 році – статус академічного. Так, діяльність директора М. Кудіної має свої цікаві особливості. Відбувалася реальна зміна творчих генерацій, а дефіцит кваліфікованих кадрів для міських театрів існував завжди. Завдяки ініціативі М. Кудіної та С. Чулкова у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі пройшли курс навчання й отримали дипломи студенти спеціалізації «артист драми» та «артист балету», яких підготували саме для роботи у Кам’янському музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки. Практично всі артисти драми та балету задіяні у музичних виставах театру та міських заходах. У приміщенні одного з міських Палаців культури відкрилася Нова сцена Кам’янського музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. На міжобласному фестивалі-конкурсі «Січеславна» М. Кудіна була двічі вшанована призом «Найкращий директор року». Саме у часи активної діяльності М. Кудяної та С. Чулкова у складі цього театру багато виконавців були вшановані званням заслужений артист України. Наголосимо, що оперета «Сільва» І. Кальмана лунала у звуковій естетиці славнозвісної циганської, або ж угорської ладогармонічної основи. Режисер – С. Чулков, дириґент В. Коритько. Партію Сільви експресивно виконувала артистка-вокалістка Ю. Загальська. У її трактовці вихідна арія «О, хей, я»! ставала зворушливою романтичною сповіддю прими кабаре про її дитинство та демократичне походження. Друга арія «Сільви», що виконувалася у ритмах чардашу, символізувала гімн поваги до професії співачки кабаре. Вальсові дуети Сільви з князем Едвіном (А. Вертій) підкорювали пластикою та салонною елегантністю. Інші персонажі були зіграні у зазначених амплуа: простак Боні – Р. Куксенко, субретка Стассі – А. Бахмут, комічна пара: Князь Леопольд – заслужений артист Росії А. Попов, княгиня Цецилія – заслужена артистка України Л. Михайличенко. Режисерська діяльність С. Чулкова поєднала естетичну, етичну та громадянську функції музично-театрального мистецтва у його практичній сценічній реалізації. Учень славетного майстра театрального мистецтва Г. Товстоногова, дніпродзержинський режисер зробив значний внесок у розвиток регіональної української музично-театральної культури, визначивши її спрямованість, стимулюючи розвиток художніх кадрів і виховання інтелігенції міста. Неодноразово у прискіпливих критиків виникало питання, в яких сферах творчості, драматичній виставі чи класичній опереті режисер С. Чулков є яскравішим, де більше запам'ятався. Він є однаково яскравим і переконливим, як у трагедії чи мелодрамі, так само і як оперетковий постановник. Творчість С. Чулкова дає матеріал для аналізу феномену регіональної музично-драматичної режисури. 

Заслужена артистка України Л. Михайличенко запам’яталася публіці як характерна артистка, схильна до ексцентрики. Виходячи у концертах театру, Л. Михайличенко демонструвала сильний красивий голос м'якого тембру, яскраву зовнішність, пластичність, запальний темперамент. У її інтерпретації слухачі чули сучасні естрадні пісні. Разом із чоловіком, режисером Михайлом Циганським вона виховала доньку – Тетяну Циганську, яка продовжила їхню театральну династію, працює в Харківському академічному театрі музичної комедії, вшанована званням заслуженої артистки України.

Творче використання і переосмислення режисерських принципів народного артиста України М. Крушельницького допомогло його учениці, режисеру, народній артистці України Л. Кушковій знайти оригінальне рішення музичної вистави «Сватання на Гончарівці» за твором Г. Квітки-Основ’яненка. Дириґент – В. Ципуринда, балетмейстер – Н. Клішина. Водевільна історія із повсякденного життя українського села перетворилася на щиру, сповнену колоритного національного гумору та мелосу виставу про долі працьовитих людей, любов до рідної землі, боротьбу за справжнє кохання. Саме тому такими органічними видалися вокальні номери: галасливий сімейний дует Прокопа (заслужений артист України А. Вертій) і Одарки (В. Галенко), браві куплети з підтанцьовками солдата Скорика (О. Нагорний), тужлива пісня Уляни «Хусточка моя» (О. Петренко), відчайдушна арія кріпака Олексія (Д. Сороколат), кумедна пісенька Стецька (О. Тарханов). 

Відновлена оперета «Летюча миша» Й. Штрауса (режисер – заслужений діяч мистецтв України С. Чулков) переконує внутрішньою гармонією всіх музично-сценічних компонентів. Талановитий дириґент В. Ципуринда, балетмейстер С. Плужников, вокальний акторський склад створили оперету, де кожний сценічний образ, кожна органічна і виразна мізансцена, кожна сценографічна деталь сяють життєрадісною, мелодійною і танцювальною музикою славетного композитора. Такі головні вокальні номери як дует Аделі та Альфреда, тріо Розалінди, Айзенштайна, нотаріуса; терцет Розалінди, Айзенштайна та Франка; тост Орловського та куплети Аделі, хорові сцени, вальси, польки, галоп були виконані артистами-вокалістами у супроводі оркестру на високому професійному рівні.

Стала ветераном сцени Кам’янського музично-драматичного театру ім. Лесі Українки відома артистка-вокалістка вищої категорії Н. Шарай, яка свого часу закінчила Дніпропетровське музичне училище ім. М. Глінки, працювала у Дніпропетровському театрі опери та балету, Херсонській обласній філармонії. Працюючи у театрі від 1980 року, Н. Шарай є постійною учасницею усіх музичних вистав і концертів. Знані класичні арії, такі як Casta diva В. Белліні, Ave Maria Ф. Шуберта, твори із оперет І. Кальмана, численні романси в її інтерпретації мають успіх у численної публіки.

З 2016 року першою скрипкою оркестру театру є заслужений артист України Олександр Володін. Випускник Дніпродзержинського музичного училища, Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського, аспірант Б. Которовича, скрипаль має насичену біографію. Інструменталіст працював концертмейстером симфонічного оркестру Національної філармонії України, в ансамблі солістів «Київська камерата», в оркестрі телебачення і радіо України, але ж повернувся творити до рідного міста. «Олександр Володін – виконавець високого ґатунку, скрипаль-віртуоз, який досконало володіє інструментом, фанатично відданий служінню музичному мистецтву. Він постійний учасник всіх концертних програм театру, де виступає як у складі оркестру, так і з сольними номерами. В сольному репертуарі музиканта – найскладніші віртуозні партії найрізноманітніших жанрів. Це і академічна інструментальна музика, і кавер-версії популярних класичних творів, джазові композиції та сучасна інструментальна музика. Завдяки багатому виконавському репертуару Олександра Володіна, його надзвичайній популярності у глядачів, у театрі було створено вже три його сольні програми, які з аншлагом та великим успіхом пройшли в Кам’янському» [2].

На Новій сцені з успіхом іде «Українська рапсодія» – концерт поширеного складу камерного оркестру (дириґент – заслужений артист України Олександр Володін). У репертуарі – найвідоміші твори українських композиторів Д. Бортнянського, М. Березовського, а також М. Лисенка, Р. Глієра, М. Скорика, І. Шамо, П. Майбороди. До репертуару театру також включено відомі музичні акції «Пори року» А. Вівальді, «Її величність Скрипка», «Астор П’яццолла. Танго пристрасті», «Джаз просто неба», «Сольний концерт Олександра Володіна». 

Провідний і шанований майстер сцени, заслужена артистка України С. Комарова є оперетковою примадонною трупи. Ще у 2001 році випускниця Дніпропетровського театрально-художнього коледжу стала лауреаткою сьомого міжнародного фестивалю молодіжної пісні в місті Кельце (Польща). Вокалістка володіє сильним і гнучким сопрано. Її можна назвати співаючою актрисою та граючою співачкою. Серед сценічних досягнень С. Комарової – партія графині Маріци в однойменній опереті І. Кальмана.

У 2020 році до складу театру ім. Лесі Українки органічно увійшла заслужена артистка України С. Сушко. Її попередня творча доля була пов’язана із Дніпровським національним українським музично-драматичним театром ім. Т.Г. Шевченка. Артистка драматично-трагедійного дарування, С. Сушко має красиве ліричне дзвінке сопрано, що дозволяє їй співати партії субреток в оперетах і естрадні пісні. Її вокально-акторський талант блискавично проявився у моно-шоу-драмі «Мерілін Монро. Солоденька» М. Ненашевої (режисер і автор сценографії М. Ненашева).

Наталія Штернер є неординарною виконавицею. Свого часу приватно займалася уроками академічного співу у народної артистки України, солістки Київського національного академічного театру оперети Т. Альошиної. З успіхом закінчила Дніпропетровську консерваторію ім. М. Глінки. Ще у період навчання виявила великі здібності до жанру оперети. Органічно виступає в амплуа субреток і салонних героїнь. Працювала в Дніпропетровському національному українському музично-драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка, де створила образи Наталки Полтавки в однойменній опері М. Лисенка, Фрума Сари в мюзиклі «Скрипаль на даху» Дж. Бока. Вступивши до складу Кам’янського академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки, Н. Штернер є примою шоу-програми «В промінні сонячного жанру».

Кам’янський академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки співпрацює також з Кам’янським музичним коледжем імені Мирослава Скорика. На новій сцені побачив світло рампи мюзикл «Казка в масках» (передбачення мадам Мім). Композитор – викладач кафедри історії та теорії музики Дніпропетровської академії музики, заслужений діяч мистецтв України В. Мартинюк. Лібрето – завідувач відділу «Спів» Кам’янського музичного коледжу ім. Мирослава Скорика, старший викладач кафедри вокально-хорове мистецтво Дніпропетровської академії музики iм. М. Глiнки Г. Хананаєва та викладач Н. Котенжи. Як розмірковує у своїй статті на сторінках газети «Музичний вiсник» Днiпропетровської академiї музики iм. М. Глiнки викладач кафедри історія та теорія музики академії Д. Мельник: «Про що ця казка? Ця казка про правду, про чесність, про вибір професії, і про підступність людей, які нас оточують. Про масове схиблення, і про справедливість та про бажання слави. І найважливіше, цей мюзикл про кохання та про мистецтво. Він наче розкриває двері творчої лабораторії будь-якого колективу, але в результаті завжди виходить щось прекрасне. Найбільше все ж таки мене вразила сцена гадання, що стала втіленням справжньої казковості, містичності. Взагалі фантастична лінія отримала окремий розвиток та втілення у музичних номерах, і власне – кульмінація, яку можна порівняти з Прологом до Carmina Burana Карла Орфа, або із сучасними драматичними епізодами в кінострічках епічної тематики. Саме такою стала сцена жертвоприношення Білосніжки злому дракону» [5, 5].

За результатами творчих конкурсів на заміщення вакантних посад до трупи Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки в різні роки були прийняті артисти-вокалісти, які навчалися у Дніпропетровській академії музики ім. М. Глінки: Євген Босенко (баритон), Андрій Коробейник (тенор), Рузанна Степанян (сопрано), Наталія Штернер (сопрано). До складу оркестру – Едуард Бохенко (труба), Зафар Махмудов (кларнет). Ці молоді митці органічно увійшли до вистав та концертів театру.

Висновки. Регіональне художньо-творче функціонування малих і великих театральних установ – аматорських і професійних – докорінно підготувало створення Дніпродзержинського, а нині Кам’янського академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки. Багатогранною діяльністю театр синтезував успішне сценічне життя таких жанрів як драма, трагедія, музична комедія, водевіль, драмбалет, класична оперета, концерт класичної, джазової, сучасної музики. Категорія «музичного» є домінуючою у структурі театру.

Перспективи дослідження. Аналіз діяльності Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки ще не став предметом дослідження науковців – мистецтвознавців, культурологів. Автором статті конкретизовано новий матеріал, що може стати у нагоді в подальших наукових студіях як регіонального, так і національного характеру. 

Список використаних джерел і літератури:

1. Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки. URL: https://kam. gov. ua/ua/news/pg/170817462894606_p18/ (дата звернення 15.04.2022). 

2. Володін Олександр. URL: https://teatr-dndz.com/novyny/oleksandr-volodinzasluzhenyi -artyst-ukrainy/ (дата звернення 12.05.2022).

3. Григоренко Ю. Театр і ми – вчора, сьогодні, завтра. URL: http://www.dmkd. dp.ua/ 4865 (дата звернення 11.04.2022).

4. Кудіна Маргарита. URL: https://teatr-dndz.com/kerivnytstvo/kudina-marharyta andriivna-2/ (дата звернення 17.03.2022).

5. Мельник Д. «Музичний вiсник» Днiпропетровської академiї музики iмені Михайла Глiнки. Вип. 1 (46).– 2021. – С. 6.

6. Народна аудиторія (1900) – театр імені Лесі Українки. URL: http://bonumurbis.blogspot.com/2018/06/1900.html (дата звернення 04.06.2018).

7. Світленко С.І. Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження. Вступ. Вип. 10.–Дніпропетровськ: ДНУ, 2012. – 192 с.

8. Станішевський Ю. Український театр кінця XIX – початку XX століть: проблеми синтетичної природи і становлення національного режисерського мистецтва. – Київ: Інтертехнологія, 2006. – 1054 с.

9. Шпаковська Т. Дніпродзержинський музично-драматичний театр // Театри Дніпропетровщини. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2003. – С. 551–603.

10. Чабан М. Прогулянки старим Кам’янським. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2004. – 163 с. 

References:

1. Academic theater musical and drama of Kamensky after named Lesia Ukrainkа. URL: https://kam.gov.ua/ua/news/pg/170817462894606_p18/ (access date 15.04.2022) [in Ukrainian].

2. Volodin Oleksandr. URL: https://teatr-dndz.com/novyny/oleksandr-volodinzasluzhenyi -artyst-ukrainy/ (access date 12.05.2022) [in Ukrainian].

3. Grigorenko, Y. (2022). Theater and we – yesterday, today, tomorrow. URL: http://www.dmkd.dp.ua/4865 (access date 11.04.2022) [in Ukrainian].

4. Kudina Marharyta. URL: https://teatr-dndz.com/kerivnytstvo/kudina-marharyta andriivna-2/ (access date 17.03.2022) [in Ukrainian].

5. Melnyk, D. (2021). „Music Bulletin” of the Dnipropetrovsk Academy of Music after named M. Glinka. Vol. 1 (46). P. 6 [in Ukrainian]. 

6. People's Audience (1900) – Lesia Ukrainка theater. URL: http://bonumurbis.blogspot.com/2018/06/1900.html (access date 04.06.2018) [in Ukrainian].

7. Svitlenko, S.I. (2012). Dnieper region: historical and regional studies. Introduction. Dnipro University Publishing House. Vol. 10. 192 р. [in Ukrainian]. 

8. Stanishevsky, Yu. (2006). Ukrainian theater of the late XIX – early XX centuries: problems of synthetics methods and the formation of the national art of directing. Kyiv: Intertechnology, 1054 p. [in Ukrainian]. 

9. Shpakovska, T. (2003). Lesia Ukrainка academic theater musical and drama of Dniprodzerzhynsk. Theaters of Dnipropetrovsk region. Dnepropetrovsk: Dneproknyga, P. 551–603 [in Ukrainian]. 

10. Chaban, M. (2004). Walks through the old Kamyansky. Dnepropetrovsk: IMApress, 163 p. [in Ukrainian].