Вища школа
Дошкільна педагогіка
Загальноосвітня школа
Цікаво знати
Наукові роботи викладачів і студентів
Патріотичне виховання
Дайджести
Творчі роботи студентів

Освітянам на замітку

Наукові роботи викладачів і студентів

Матеріали за темами:
 
УДК745.03

Традиції та сучасність петриківського розпису

Половна-Васильєва Олена Анатоліївна
Шинкарьова Маргарита Павлівна

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

м. Дніпро

Анотація. В статті розглядаються історичні аспекти петриківського розпису, його становлення, зміни на тлі минулої епохи, виразні художні особливості, а також розкривається сучасне становлення цього виду мистецтва в ритмі сьогодення та прояви в сучасному житті.

Ключові слова. петриківський розпис, традиції, народне мистецтво Annotation. The article deals with the historical aspects of the Petrikov painting, its formation, changes through the past epoch, expressive artistic features, and also revealing the modern formation of this type of art in the rhythm of the present and manifestations in modern life.
Keywords. рetrykivka painting, traditions, folk art

Вступна частина. Символом традиційного українського мистецтва на Дніпропетровщині є петриківський розпис, розвиток якого спостерігаємо на території смт Петриківка. Протягом свого історичного існування петриківський розпис завжди приваблював творців мистецтва, пересічних громадян і фахівців. Історично склалось так, що цей вид мистецтва не зник, а перейшов в інший вимір, видозмінився, звичайно, не без найцінніших втрат.

Велика кількість публікацій висвітлює існування розпису [1; 2; 10; 8; 4; 5; 11; 9; 7;], його розвиток, проте не було детального обговорення прикладів виявлення петриківського розпису в сучасному мистецтві та культурному середовищі. З огляду на те, що 2013 року петриківський розпис внесений до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО і став відомим далеко за межами рідного краю, спостерігаємо бурхливий сплеск різноманітної продукції на зразок сувенірних творів радянського періоду. На хвилі уваги до цього виду мистецтва опинилися як народні майстри, так і професійні художники й аматори, що користуються певною можливістю в реалізації своїх матеріальних потреб. Тому, з огляду на вищесказане, можемо окреслити певну лінію проблем, яка виявила б специфіку петриківського розпису у сучасному середовищі. Актуальність дослідження з наукової точки зору обумовлена окресленням об’єктивної ситуації, що складається навколо петриківського розпису останнім часом. Мета роботи – виявлення специфіки традиційного петриківського розпису як яскравої складової сучасного культурного середовища Дніпропетровщини.

Виклад основного матеріалу. Минуле століття зробило свої внески в еволюцію та розвиток української культури. Революційні процеси, зміна політичних авторитетів, зміна економіки призвели до досить складної картини художнього промислу та мистецтва в цілому. Схильність до змін художнього промислу зумовлена тим, що мистецтво, в першу чергу, пов’язане з соціальною складовою, життям суспільства, пріоритетами, вподобаннями й економікою в тому числі. В першій половині ХХ століття відбувається чіткий розподіл між офіційним декоративним мистецтвом, спрямованим у руслі настанов соцреалізму, та народним мистецтвом, яке зберігає притаманні йому традиційні риси. На цей період припадають трагічні часи Другої світової війни, коли були повністю зруйновані осередки народного мистецтва та відбувалося їхнє поступове відновлення. Офіційне декоративне мистецтво 30-х – першої половини 50-х років формувалося переважно на засадах соцреалізму. Створювались етапні роботи, котрі прославляли колгоспний лад. Стильові ознаки оптимістичного міфу про щасливе життя з його еклектичністю, станковізмом актуальні аж до 40–50-х років. Важливою прикметою мистецтва доби тоталітаризму було звернення до неокласики як стильового орієнтиру, що лягло в основу всього офіційного декоративного мистецтва. Час 30–50-х років – це структурований континуум, не співвіднесений із реальним історичним розвитком світового мистецтва [5, с.10].

1936 р. у Петриківці було організовано спеціальну дворічну школу декоративного малювання, якою керував художник О. Статива. В ній навчалося багато відомих нині майстрів. Класикою петриківських розписів того часу вважаються твори Тетяни Пати, запрошеної на викладацьку роботу до школи декоративного малювання. Тетяна Пата ще за життя вважалася «класиком» петриківського розпису. Саме її стилістика, живописне спрямування були основними в художніх пошуках петриківського промислу, саме їй судилося стати тим еталоном, за яким потому розглядали всі надбання петриківських майстрів. Художниця користувалася пензликом і змішувала фарби для отримання бажаної колористичної гами. На той час інші народні майстрині малювали тільки очеретиною та пучками пальців і віддавали перевагу світлим тонам. Тетяна Пата запропонувала новий спосіб приготування фарб. У процесі малювання вона змішувала вже готові фарби, набираючи по дві фарби різного кольору, які «перетікають» одна в другу» [5, с. 83–86]. Про техніку первозданного розпису написав М.А. Кириченко у навчальному посібнику «Український народний декоративний розпис»: «Народні майстри виконували розпис саморобними пензлями з котячої шерсті, фарбами, розведеними на жовтку курячого яйця (здебільшого яєчною темперою), що давало можливість накладати мазок будь-якої сили натиску і змінювати цю силу натиску, не відриваючи «котикового» пензлика від поверхні паперу, досягати різних відтінків одного кольору, збагачувати малюнок тонально і в кольоровому відношенні, виконувати оригінальний прийом одночасного накладання двох кольорів одним пензлем, так званий перехідний мазок – наслідком його є найтонші переходи від одного кольору до іншого без змішування їх» [6, с. 135].

Адаптація петриківського розпису була звернена до ідеологічних завдань у політичному комуністичному розвитку. Дії радянської влади спрямовували петриківський розпис на відхід від своєї сутності. «Орнаментальні архетипи у творах Тетяни Пати, Оришки Пилипенко, Ганни Павленко, Надії Білокінь часто сприймаються новими майстрами як наївні, і тому не бажані рудименти, а мистецтвознавці від соцреалізму активно заохочують появу «новацій» дуже сумнівного походження, унаслідок чого в петриківському розписі з’являються прикмети радянської “знакової системи“ – комуністична емблематика.

З’являються елементи стилістики російських шкіл декоративного розпису – Гжелі, Мстьори, Палеху, Жостова, Хохломи, у площинний розпис вторгаються тривимірні натуралістичні зображення. Спотворена, еклектична «петриківка» пропагується мистецтвознавцями, і почасти навіть не фахівцями в галузі образотворчого мистецтва, а журналістами та письменниками [11, с. 6]. Стінопис зі зміною часу почав втрачати свою актуальність. Завдяки прогресу фабричної промисловості майстрині перейшли на нові матеріали – папір і штучні фарби. Цей етап став перехідним та водночас переломним між петриківським стінописом і мальовкою на папері. «Таку форму оздоблення хати, безпосередньо не прив’язану до конкретного інтер’єру, підказала витинанка, яка в цих краях мала давні традиції – від скитських часів – і виконувалася спочатку на шкірі, а пізніше на тканині та папері. Відпала необхідність забілювати й відновлювати розпис, взагалі відпала потреба займатися розписом господаркам – його можна було придбати у вигляді замінника. Це приваблювало селян, але саме воно й вирішило долю давнього мистецтва хатнього стінопису» [11, с. 22–23].

«1958 р. було організовано цех підлакового розпису, що згодом перетворився на фабрику художників “Дружба“. Тут випускали тарелі, шкатулки, невеличкі скриньки. Соковитий орнамент по новому зазвучав на чорному тлі виробів. Великого поширення набуло в Петриківці створення виточених із дерева ваз найрізноманітніших форм, кухонних наборів, дошок, ложок» [5, с. 101]. Неоднозначним періодом у розвитку декоративного мистецва України є період 60–80-х років. Майстри цього періоду відштовхуються, перш за все, від рівня розвитку світового прогресу. Неоднозначним залишається співвідношення народного і професійного мистецтва та значення народного промислу у формуванні естетики. Розвивається художня промисловість, де створюються шедеври масового вжитку талановитими майстрами, в яких спостерігається тенденція індивідуальності. Народні майстри підносять регіональні особливості певних осередків народної творчості. 70-ті роки минали під знаком нового осмислення народного мистецтва, глибокого проникнення в його образно-естетичну систему, принципи композиційної побудови. Найпліднішими в розвитку художніх промислів стали 80-ті роки. Впроваджуються нові організаційні форми роботи, формується новий тип народного майстра. Більшість майстрів дістають підготовку в спеціальних навчальних закладах освіти – училищах, технікумах. Змінилося соціальне значення народного майстра: ця професія стала почесною, а твори, які раніше мали утилітарне призначення, перетворювалися на унікальні, часто орієнтовані на виставки, на окрасу громадських інтер’єрів» [5, с. 91–92].

«В 90-х роках особливо виразно намітилася тенденція, коли замість автентичного образотворчого фольклору множаться вторинні форми стилізаторського фольклоризму, що дуже скоро виявляють антагонізм до свого першоджерела, експлуатують його художньо-ідейні набутки, взагалі прагнуть підмінити собою справжній фольклор» [8, с. 47]. Професійні художники, що поверхово ознайомились із навичками народного мистецтва, могли витісняти з ринку майстрів, які зберігали первозданну традицію та техніки народної творчості.

Розвивається творча діяльність, позбавлена етнічних народних принципів. Змінено поняття «декоративності», розширюються можливості реалізації всіх можливих концепцій декоративного мистецтва, художники намагаються вплинути на реалізацію середовища.

Народне малювання стало більше орієнтуватися на вподобання оточуючих, на споживачів. Пріоритетом створення шедеврів народної творчості стає корисність і практичність створюваної продукції. Також дане мистецтво виходить за межі «прикрашального» мистецтва. «ХХІ ст. дещо скорегувало такий розвиток мистецтва художнього розпису, “вимагаючи“ від нього “пристосовності“ до новітніх технологій оздоблення сучасною інтер’єру та екстер’єру. Відтак майстри декоративного розпису почали експериментувати на нових матеріалах (ідеться про підлаковий розпис на виробах із пресованої тирси, дерева, порцеляни) й апробувати декоративний розпис у поліграфії, текстильній промисловості, монументальному мистецтві; скломалярі почали застосовувати розпис як усередині об’єму ґут, так і зовні; архітектори – індивілізували за допомогою настінних розписів дизайн приміщень; промисловці, зокрема сучасні італійські фірми з виготовлення мозаїчних виробів, цілеспрямовано модифікують і стилізують у модерні історію орнаментики» [5, с. 171]. З 5 грудня 2013 року український розпис є в списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО і став відомим далеко за межами рідного краю. Петриківський розпис став надзвичайно актуальним і кожен спроможний майстер намагається влитися в цей престижний потік, незважаючи на свій творчий потенціал.

Петриківський розпис протягом історичного періоду знайшов своє відображення безпосередньо в інтер’єрі й екстер’єрі, в окремих речах інтер’єру, та речах, які ввійшли до сучасного повсякденного життя пересічного громадянина. У той час, коли велику популярність мав розпис помешкання всередині хати та зовні, існувала традиція розпису начиння, предметів вжитку, посуду і скринь, дитячих колисок тощо. Історично склалось так, що в сучасному світі ми вже практично не зустрінемо традиційної розписаної давніми орнаментами хатини. Нині такі хати є музеями. Як наприклад, власноруч збудована хата-музей, що отримала статус і назву «Народний музей Соколенків» [3]. Оцінюючи той факт, що петриківський розпис – це невід’ємна частина української культури, майстри та майстрині прикрашають розписом вулиці, зупинки, паркани, міські будівлі на замовлення. Актуальним є розпис інтер’єру тематичних приміщень.

Так склалось, що інтер’єри помешкань пересічних громадян не відрізняються комплексним дизайном. На жаль, невелика частина мешканців України може похвалитися петриківським розписом в своєму інтер’єрі. Але поціновувачі петриківки прикрашають свою оселю предметами цього виду мистецтва. Традиційний розпис у вигляді декору все ж таки трапляється в сучасному інтер’єрі.

Наприклад: станкова робота під склом на стіні, котра доповнює колористичну гамму кімнати; розписаний предмет побуту чи декоративний годинник; оздоблене кухонне начиння, що слугує колористичним акцентом; оздоблення скла на дверях між кімнатами, тощо. Розглянувши велику кількість повсякденних предметів, оздоблених петриківським розписом, прийшли до такого узагальнення – всі орнаментовані предмети можна об’єднати у групи:
– Інтер’єрні розписи. Інтер’єри сучасних квартир, будинків давно відійшли від ідеї «прикрашання» чи «оберегу» житлового простору тардиційним мистецтвом, якщо мова не про етнодизайн. У контексті етнодизайну можна зазначити побудовані комплекси відпочинку готельно-розважального типу, такі як комплекс «Новоселиця», кафе «Околиця» чи мережа ресторанів «Пузата хата»; – Станкові роботи. Станкові роботи виконуються майстрами чи професійними художниками на тематичні виставки, присвяченні різноманітним заходам, щорічним виставкам всеукраїнського чи міжнародного значення. Це роботи, виконані на папері, картоні, полотні, ДСП тощо. Фарби кожний майстер використовує в залежності від своїх уподобань – це можуть бути традиційна яєчна темпера, гуаш, акрил, олія;

– Сувенірна продукція. Така продукція зародилась у радянські часи і не здає своїх позицій і по сьогодні. В арсеналі майстрів можемо виокремити такі вироби як точені з дерева вази, тарелі, дошки, сита, сільнички, ложки, люльки, шкатулки та найрозповсюдженіший товар з часів незалежності – булави;
– Канцелярські вироби. До канцелярських виробів варто віднести розписані дерев’яні ручки, а також гарної якості фірмові подарункові ручки у футлярах, різноманітні підставки для канцелярських речей, розписані титульні аркуші блокнотів і записників, чохли на електронні книжки, календарі тощо;
– Боді-арт, манікюр. Не оминув розпис і мистецтво боді-арту. На фестивалі-ярмарку народного мистецтва «Петриківський дивоцвіт» жінки мають можливість спробувати зробити боді-арт і манікюр у стилі петриківського розпису;
– Аксесуари, прикраси. До цієї групи належать розписані жіночі торбинки, клатчі, пояси та ремені, чохли для мобільних телефонів, прикраси у вигляді кулонів, намиста, браслетів, сережок. Матеріали цієї групи також різноманітні: шкіра натуральна та штучна, дерево, пластик, скло;
– Одяг, тканини – з кінця ХХ століття художники активно займаються розписом тканин у класичних техніках: холодний і гарячий батик і вільний розпис.

Популяризуючи петриківський розпис, автори намагаються пристосувати цю важку техніку у виготовленні творів мистецтва з тканини. Ще студенти першого випуску, 1996 року, відділення декоративно-ужиткового мистецтва Дніпропетровського художнього училища під керівництвом В.М. Падуна виконали дипломні роботи у техніці розпису по тканині. Авторами цих дипломних робіт були А. Кокліна, О. Кірсань (розпис шовкових хусток), Ю. Щербак (розпис вовняної скатертини).

Пізніше цю традицію продовжували випускники Дніпропетровського державного театрально-художнього коледжу. Сучасні дизайнери також використовують розпис як матеріал для створення колекцій. Дизайнерка одягу Ірина Ковальова створила колекцію суконь і сорочок, декорованих петриківським розписом, яку продемонструвала 2016 року на виставці петриківського мистецтва у м. Дніпрі, а також Ірина Диль показала свої дизайнерські речі на подіумі Ukrainian Fashion Week у 2015 році. Одяг із петриківським розписом не є повсякденним. Люди вдягають його на урочисті заходи, свята, особливо на українські державні свята. Це є виявом патріотичності кожної людини окремо. Розпис може бути на футболках, комірцях блузок, сукнях, штанях, кофтинках, шапках, дитячому одязі, на зимовому верхньому одязі, навіть на взутті;

– Музичні інструменти. Одним із найперших музичних іструментів, декорованих розписом, була сопілка. Потім до неї приєдналися бандура, гітара;
– Оздоблення транспорту. Транспортні засоби завершують класифікацію. Ними можуть бути будь-які засоби пересування. Ще на початку століття корифеї петриківського розпису розписували пароплави, а сьогодні ми бачимо заквітчані сучасні авто.

Висновки. Простежено еволюцію традиційного петриківського розпису від хатнього малювання до сучасних творчих робіт майстрів і професійних художників. Встановлено, що на розвиток народного мистецтва (традиційного розпису) впливали різноманітні чинники, такі як: традиції щорічних народних свят родинно-обрядового циклу – оновлення стінописів до найважливіших свят; соціально-економічні події початку ХХ століття – зникнення стінописів і поширення мальовок; розвиток і зміна сільського життя у радянські часи – створення різноманітних об’єднань, підприємств, школи малювання; часи незалежності – розвиток творчої індивідуальності, внесення петриківського розпису до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Досліджено і класифіковано сучасні носії петриківського розпису. Всі предмети узагальнені за групами, яких нараховується дев’ять. Це групи інтер’єрних розписів; станкові роботи; сувенірна продукція;
канцелярські вироби; боді-арт і манікюр; аксесуари та прикраси; одяг і тканини; музичні інструменти; транспорт.

Петриківський розпис є своєрідною «модною» прикрасою, більш винятковим, ніж щоденним. З розвитком технологій багато речей орнаментують за допомогою механізованих приладів або виготовляють уже на промислових підприємствах готові вироби з орнаментами. Петриківський розпис є візитівкою України. Це є традиція. І популярність виробів із петриківським розписом зростає щороку. Велика кількість людей купує речі з українським орнаментом для дому, на подарунок, як сувеніри, як знак прояву патріотизму та любові до рідного краю. Але пропорційно до зросту популярності сучасного петриківського розпису катастрофічно знижується його художній рівень. До роботи беруться ті, що ледь навчилися тримати пензля в руках, не маючи ні смаку, ні хисту. Адже на хвилі популярності «треба встигнути» отримати матеріальний зиск. І дуже прикро, що пересічний громадянин, а особливо діти, виховують свою культуру на речах не вартих уваги, художньо недолугих і не професійних.

Перелік використаної літератури

1. Берченко Є.В. Настінне малювання українських хат та госпоарських споруд при них. – К.; Х, 1930. – Зошит 1: Дніпропетровщина.
2. Бутник-Сіверський Б.С. Українське радянське народне мистецтво. – К.: Наук. Думка, 1996. – 224 с.
3. Василь Соколенко. Назва з екрану. Режим доступу: https://petrykivka.dp.ua/vasil-sokolenko/
4. Джерела. Петриківський розпис. Каталог творів народних майстринь Параски Павленко, Ірини Пилипенко та Надії Білокінь з приватних колекцій Володимира Падуна та
Андрія Пікуша / упоряд. А. Пікуш. 2015. – 58 с.
5. Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю». – К.: Либідь, 2005. – 280 с., іл.
6. Кириченко М.А. Український народний декоративний розпис: Навч. посібник.– К.: Знання-Пресс, 2006. – 228 с.
7. Половна-Васильєва О.А. Художній аналіз декоративно-орнаментального малярства Петриківки ХХ століття (за приватними збірками петриківського розпису Володимира Падуна та Андрія Пікуша) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство / [за ред.
О.С. Смоляка]. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. – № 1 (вип 33). – 252 с.
8. Селівачов М. До специфіки українського народного мистецтва // Народне мистецтво. – 1997. – № 2. – С. 47.
9. Смолій Ю.О. Хатнє малювання Петриківки другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття (витоки, еволюція, художні особливості). – Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06. – Декоративне і прикладне мистецтво. – ІМФЕ ім. М.Т. Рильського Національної Академії наук України, Київ, 2011. – 20 с.
10. Соловйова В.Я., Яценко Л.І. Петриківський розпис. Джерела та сучасність: Каталог.– Дніпропетровськ: Промінь, 1982 – 42 с.
11. Старченко В.І. Навчальний посібник до вивчення курсу «Декоративно-ужиткове мистецтво». – Дніпропетровськ: РРВ ДНУ, 2004. – 44 с.