Освітянам на замітку

                                Художня педагогіка Василя Сухомлинського

   Василь Сухомлинський, можливо як ніхто інший з видатних педагогів ХХ століття, звернув увагу на особливу значущість гармонійного поєднання естетичного (художньо-образного) та логіко-розумового виховання. І в цьому напрямі він напрацював багато концептуальних висновків, які у своїй сукупності складають певну системну цілісність, яка ще потребує від дослідників його науково-педагогічної спадщини серйозного інтегруючого осягнення.

Добровольська, Алла (учитель української мови і літератури; м. Новоукраїнка; Кіровоградська область). 

 До читацької скарбнички Василя Сухомлинського (Урок-подорож у часі в пошуках людяності і доброти) // Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2018. - № 11. - С. 49-56. 

Анотація: Автор статті пропонує розробку позакласного виховного заходу, присвяченого вивченню творчості й педагогічного спадку великого українського педагога Василя Сухомлинського.

  Він народився 28 вересня 1918 р. у селі Василівці, Кіровоградської області.

У 1941 р., коли розпочалася війна, Василь Олександрович був направлений на фронт. Та довелося воювати недовго. 1942 р. його вдруге було поранено. Після п'ятимісячного лікування він був відправлений додому й працював у рідному селі, яке вже було визволене від німців. Там Сухомлин- ський працював керівником райвідділу народної освіти. З 1945 р. почав писати свої перші статті, педагогічні твори. З кожним роком відчував, що його місце у школі, біля дітей.

    У 1948 р. Василь Олександрович стає директором Павлиської середньої школи. Він створив дружний учительський та учнівський колективи, «школу радості» для хлопчиків та дівчаток, написав понад 70 томів цікавих розповідей для дітей. Учитель не уявляв жодного дня без дітей і готовий був віддати їм своє серце (книжка «Серце віддаю дітям»).

   2 вересня 1970 р. В. О. Сухомлинського не стало. Перестало битися серце видатного педагога. На його могилі височить пам'ятник. Він підноситься над садами, що колись зі своїми вихованцями садив Василь Олександрович. Школа носить його ім'я, одна з вулиць називається вулицею В. О. Сухом- линського.

   В. О. Сухомлинський написав багато творів для дітей. У них переважає доброта, бо сам був доброю людиною й хотів, щоб ви, діти, росли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тата й маму, свою рідну домівку. 

   Здійснимо подорож до читацької скарбнички видатного педагога.  Ця зустріч із письменником, педагогом, людиною з великим люблячим серцем Василем Олександровичем Сухомлинським принесе нові вражєння, збагатить вас духовно та морально, змусить подивитися на світ по-новому. 

    В. О. Сухомлинський у своїх працях особливе місце відводив матері і говорив; «Якщо ти в дитинстві не навчився бачити в очах матері її душу, то на все життя залишишся моральним калікою». Як розуміти вислів «моральний каліка»?

    Аристотель пропонував прийняти закон, що забороняє життя дітей-калік. Платон вважав, що скалічені діти повинні міститися в спеціальному ізольованому місці. Радикальними заходами греки намагалися зберегти фізичну красу своєї раси. У багатьох містах на Пелопоннесі дітей слабких або недорозвинених винищували. У Спарті їх скидали в прірву, і це було також виправдано, як і приречення до голодної смерті старих батьків у Японії. При дворі римського імператора тримали калік для розваги. І сталося навіть, що попит на калік перевищив їхню природну пропозицію. Тоді виникла індустрія нівечення тіла. А одночасно з нівеченням тіла спотворювалися й моральні норми. Тому якщо в людини відсутнє навіть поняття совісті - вона моральна каліка.

    Здійснивши невеличку подорож творчою спадщиною Василя Сухомлинського,    це принесе не тільки естетичну насолоду від рідного слова, а й допоможе зрозуміти, як потрібно жити в суспільстві, любити природу, берегти пам'ять людську, поважати старших та прислухатися до їхніх мудрих порад. 

Великого філософського змісту мають такі запитання, на які даються відповіді в творах Василя Сухомлинського:

1. Про що нагадує нам стара-стара вишня? (Берегти пам'ять народу; «Стара-стара вишня...»).

2. Який твір вчить нас не пустувати та не робити необдуманих учинків? («Камінь»).

3. У якому творі йдеться про любов до природи та бережливе ставлення до неї? («Дуб під вікном»).

4. Що трапляється з нашими мамами, коли вони переживають за нас? (Болить серце й сивіє волосся; «Сива волосинка»).

5. Чому мама радіє за одного сина й тяжко зітхає, дивлячись на другого? (З Івана виросте працьовита людина, а Сергій - ледар; «Мокра і суха сорочки»).

6. За якою прикметою знайшлася мама дівчинки, що загубилася в юрбі? (У неї най- ласкавіші руки, найдобріші очі, найкрасивіші коси; «Найласкавіші руки»).

7. Що тримає стару матір на землі? (Віра в те, що її син повернеться живим; «Він прийде...»).

8. Про яку рису характеру Мишка йдеться в оповіданні «Мишкові купили велосипед»? (Про доброту, нежадібність та уміння дружити).

9. Як зрозуміли вислів «чиста душа» за оповіданням «Гостини»? (Поважати старість, милосердя).

10. Який твір учить нас не покладатися на інших? («Хай хтось інший..»).

11. Якими рисами характеру наділений «несміливий» хлопчик з однойменного твору? (Розумний, сумлінний, допомагає іншим, сміливий та відважний).

12. Що залишив після себе чоловік із твору «Який слід повинна залишити людина на землі?» (Відбиток дитячої ніжки на нижній сходинці будинку).

   «Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожен твій вчинок кожне твоє бажання відбивається на людях, які тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре» - так вчив великий педагог Сухомлинський.

Баранюк, І. Г. 

 Педагогічні концепції Василя Сухомлинського про гармонію емоційно-образного та логіко-розумового у вихованні дитини і їх значення для лінгво-дидактичної підготовкт вчителя початкової школи // Молодий вчений. Спецвипуск : науковий журнал. - 2019. - № 5/2. - С. 1-5

Анотація: Досліджуються науково-педагогічні концепти Василя Сухомлинського, які стосуються взаємодії емоційно-образних та логіко-розумових моментів в освітньому процесі. Тема гармонізації емоційно-образного та логіко-розумового аиховання є тим цінним моментом у творчій спадщині видатного педагога, ктрий потребує ретельного вивчення. 

   Досвід Василя Сухомлинського, який стосується гармонійного поєднання емоційно-образних та логіко-розумових моментів у мовному розвитку учнів початкової школи, не тільки детально описаний, а й осмислений ним на психологічному та психофізіологічному рівнях у його книзі «Серце віддаю дітям» та в деяких інших працях. Це унікальний досвід. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного підходу увиразнити цей унікальний досвід, розглянути можливість його трансформації в практику сучасної школи, зробити його інструментом лінгводидактичного озброєння учителя початкової школи.

   Знаменита книжка Василя Сухомлинського «Серце віддаю дітям» містить багатий матеріал для вивчення зазначеної проблеми. З метою простежити початкові процеси виховання та навчання дітей у школі, директор Павлиської школи вирішив взяти групу дітей, котрі мали йти у перший клас, під свою опіку з тим, що підготувати їх до навчання, а потім працювати з ними як вчитель початкових класів. Фактично відбувся науково-педагогічний експеримент, який було описано в «Серці віддаю дітям». 

    Перший розділ цієї книжки має показову назву «Школа радості». Видатний педагог-гуманіст прагнув, щоб перебування в школі приносило дітям радість – і у першу чергу це мала бути радість відкриття нового, радість відкриття світу. Продумуючи педагогічну «тактику і стратегію» своєї роботи у «Школі Радості», Сухомлинський писав: «…дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці та грі, в особистій творчості, в красі, що надихає її серце, в прагненні робити добро людям. Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – вірний шлях до серця дитини. Я буду так вводити малюків у навколишній світ, – наголошував Василь Олександрович, – щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерела мислення й мови – до чудової краси природи». «Ми прийшли до джерел думки й слова», – говорить Сухомлинський про свою першу екскурсію в природу з дітьми «Школи Радості». І тут же вдається до глибоких висловлювань про особливості мислення дитини. 

    «Дитина мислить образами, – пише він. – Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює в своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше вона осмислює закономірність природи. Ніжні, чутливі нейрони її мозку ще не зміцніли, їх треба розвивати, зміцнювати. Дитина мислить… Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини – як через канали зв’язку – йдуть сигнали. Нейрони обробляють цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить і надходить, її треба знову ізнову сприймати, «обробляти». 

    Щоб справитися із прийомом нових і нових образів, і з «обробкою» інформації, нервова енергія нейронів у надзвичайно короткий відрізок часу блискавично переключається від сприймання образів на їх обробку. Ось це дивовижно швидке переключення нервової енергії нейронів і є тим явищем, яке ми називаємо думкою, – дитина думає… Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерел думки – серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко втомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель».

    Приглянемося до педагогічних дій Василя Сухомлинського у створеній ним «Школі Радості». Уже з перших подорожей на природу він прагнув максимально розвивати здатність дітей створювати фантастичні образи. Споглядання «живих» картин природи збуджувало уяву дітей.  Природа – колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення. Дорого, дуже дорого доводиться розплачуватися за забуття цієї істини. Неуважність, невміння зосередитися, нездатність самостійно працювати, безпорадність у розв’язанні розумових завдань – ці серйозні недоліки розумової праці учнів саме і є причиною того, що колиска думки залишилася незайманою в дитинстві».  

   Дитина фантазує. Відбувається своєрідний тренінг образної уяви, без якої неможливе образне мислення, яке, у свою чергу, детермінує мислення поняттєве. І тут виходимо на дві категорії, які є одними з найголовніших у педагогічній системі видатного педагога, – маємо на увазі казку і слово.

   У своїй останній прижиттєво опублікованій статті «Слово до учнів» писав: «…маленька людина, доторкаючись до природи не байдужим спостерігачем, а трудівником, відкриває численні «чому?» і дає на них відповіді знов-таки споглядаючи, спостерігаючи і працюючи. Чому квітка соняшника повертається до сонця? Чому павук перед дощем залазить у гніздо, а перед хорошою погодою снує павутину? Чому в кота світяться очі? Чому перед висіванням насіння гріють на сонці? У момент напруженого роздуму над кожним з цих питань ваша думка, – роз’яснював Василь Олександрович учням, – безліч разів переключається з одного об’єкта на інший, кажучи по-дорослому, предмет досліджується з усіх боків. При цьому ви учитеся думати, спостерігаючи і спостерігати думаючи – ось смисл тієї школи мислення…».

     Діти під ненав’язливим керівництвом учителя шляхом спостережень над природою самостійно шукають відповіді на запитання, що таке живе, а що таке неживе у природі. Вони захоплені розв’язанням цієї проблеми. Це колективний пошук відповіді на основне питання, під час якого відбувається відкриття багатьох причинно-наслідкових зв’язків. І кожне таке відкриття приносить дітям не тільки нові знання про світ природи, у якому вони живуть, а й радість пізнання. Теоретичне пояснення моделі такого уроку пізнання знаходимо в таких словах Василя Олександровича: «Розумове виховання починається там, де є теоретичне мислення, де живе споглядання не кінцева мета, а лише засіб: яскравий образ навколишнього світу для вчителя є джерелом, в різноманітних формах, барвах, звуках якого криються тисячі питань. Розкриваючи зміст цих питань, учитель немов перегортає сторінки «Книги природи».

   Необхідно добре усвідомити важливість таких уроків мислення для подальшого як розумового, так і образно-чуттєвого розвитку школярів. На цьому теж наголошував Василь Олександрович: «Коли мої вихованці, що прочитали в роки дитинства «Книгу природи», – пише він, – стали підлітками, а потім юнаками і дівчатами, мене особливо цікавило, як позначилося активне пізнання навколишнього світу на загальному розумовому розвитку, на характері й стилі розумової праці, на багатогранності інтелектуальних інтересів. Я переконався, що мої вихованці відзначалися великою допитливістю. До всього їм діло, все навколо них зачіпає їхні почуття й думки. Однією з рис розумового життя моїх вихованців у роки отроцтва й ранньої юності було вміння бачити явища і предмети в їхньому взаємозв’язку». Звернімо увагу на слова видатного педагога, що стосуються активної життєвої позиції учнів, які пройшли школу виховання природою: «До всього їм діло, все навколо них зачіпає їхні почуття й думки». А ще – на їх «вміння бачити явища і предмети в їхньому взаємозв’язку». Висновки з даного дослідження і перспективи подальшого розвитку в цьому напрямі. Отже, приходимо до висновку, що проблема гармонізації емоційно-образного та розумового мислення учнів молодшого шкільного віку розроблена в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського як на теоретичному, так і на практичному рівнях.

Масловська, Людмила (вчитель-методист української мови та літератури, Київська гімназія східних мов № 1). 

 В. О. Сухомлинський про розвиток учнів засобами рідного слова // Українська мова і література в школі : Науково-методичний журнал. - К. : Інститут педагогіки АПН України, 2018. - 6. - С. 34-42

Анотація: У статті розглядається один із аспектів проблеми громадянського виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського - рідна мова. Знання рідної мови, любов і дбайливе ставлення до неї вчений і педагог називає одним із найважливіших джерел патріотич  них почуттів і громадянським обов'язком кожної людини. 

 

   На сучасному етапі реформування загальноосвітньої школи все більше відчувається потреба постійного духовного самовдосконалення особистості й збагачення інтелектуального потенціалу як найвищої суспільної цінності. Нинішні умови вимагають формування підростаючих поколінь з розвиненими творчими здібностями, які добре володіють словом в усіх сферах комунікації. У загальноосвітній школі слово виступає засобом пізнання, спілкування і впливу на почуття дитини, воно є також одним з найвагоміших засобів виховання.

   Аналіз педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського свідчить про те, що він був глибоко обізнаний з досвідом народного виховання, звичаями, культурою, історією українського народу. Свої знання педагог-вчений зумів використати в розкритті багатогранного світу дитини. Він вважав, що пізнання дитиною світу починається з оволодіння нею рідним словом. Педагогічні погляди видатного гуманіста на загальнолюдські цінності пов'язані з народною педагогічною мудрістю, народним світобаченням, українською національною системою виховання.

Слово за В.О. Сухомлинським — один з найважливіших інструментів виховання; воно виступає як засіб пізнання навколишнього світу, як засіб спілкування, впливу на почуття та емоції дитини, як засіб самовираження, самоутвердження особистості, як засіб творення краси і добра.

   Літературно-педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського представлена у вигляді казок, притч, новел, легенд, оповідань, які він спеціально написав для дітей. Твори В.О. Сухомлинського для дітей несуть у собі елементи високих моральних якостей, без яких неможливо уявити людину-громадянина.

   До важливих засобів виховання В.О. Сухомлинський відносив книгу. Підкреслюючи велике виховне значення книги в духовному розвитку дитини, Василь Олександрович рекомендує звертати увагу на формування у школярів вміння читати, бачити в тексті його глибинний зміст.

   В.О. Сухомлинський не уявляв повноцінного виховання без спільних зусиль сім'ї і школи. Він вважав, що завдяки впливу батьків у дитини формуються основи світогляду і переконання. Саме слово батька і матері є тим засобом, який має пробуджувати чуйність і любов до навколишнього світу.

   Український педагог-новатор Василь Сухомлинський (1918-1970) вважав мову духовним багатством народу. Учений переконливо доводив, що духовний розвиток дитини «нерозривно пов'язаний із розвитком її мови», оскільки «завдяки мові людині стають доступними найрізноманітніші джерела, що живлять емоційну, інтелектуальну й вольову сфери її духовного життя. У мові відображається ідейна спрямованість духовного життя людини, слово містить у собі невичерпні можливості для впливу на її світоглядну сферу». Я погоджуюся-із твердженням Василя Сухомлинського, що «слово — єдиний засіб виховання, ніби місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність «спочатку вчителя, а потім й учня.

   Педагогічна система В.О. Сухомлинського — це відповідь на запитання: «Якою має бути сьогодні Нова українська школа і український учитель?» Це має бути школа гуманності, сердечності, людяності, чуйності, толерантності і справедливості. Сучасна українська школа потребує олюднення знань і освітнього середовища. А воно можливе за умови активного використання українським учительством ідей гуманної педагогіки В.О.      Сухомлинського, яка заслуговує на особливу увагу і належне пошанування.

    Розбудова української держави неможлива без інтелектуально і творчо обдарованих громадян. Сьогодення вимагає від педагогів переосмислення багатьох освітніх питань. Те, що сьогодні ми називаємо інтерактивною методикою, В.О. Сухомлинський впроваджував багато років тому — тоді й слова такого не було. Тому нині є актуальним звернення до гуманістичних основ педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського. Особливо доцільно звернути увагу на його новаторські здобутки — це школа радості, школа під блакитним небом, уроки мислення серед природи, бесіди з людинознавства, що описуються у книзі «Серце віддаю дітям». Як прекрасно, що зв'язок з минулим можна отримати через книги, які залишилися нам у спадок.

   Сучасна освіта спонукає до компетентнісного створення змісту нестандартних уроків, а саме: рольові уроки, уроки-сценарії, уроки-драматизації, уроки-презентації. На уроках гарно буде використовувати як традиційні, так і нетрадиційні, інтерактивні методи навчання. Систематично застосовувати такі: «мікрофон», «акваріум», «мозковий штурм», «прес», «пінг-понг». Щоб навчальний матеріал був цікавим та доступним учням. Так, на уроках української мови можливе використання таких методів:

— вибірково-розподільні, словникові, асоціативні диктанти;

— творче конструювання речень, словосполучень, прислів'їв, приказок;

— кодова робота (речення, диктанти, вправи);

— мовознавчі вікторини (картки, цікаві конкурси); вправи з ключем.

   До нетрадиційних уроків української мови у старших класах належать інтегровані уроки, уроки-лекції, уроки-семінари, уроки-колоквіуми, уроки-заліки, уроки-консультації, уроки-практикуми та дидактичні ігри. Джерелом розвитку інтересу до вивчення української мови можуть стати міжпредметні зв'язки в навчанні, інтегративні зв'язки української мови з українською літературою, історією, географією, образотворчим та музичним мистецтвом.

   Зміст мовної освіти повинен бути орієнтований на створення необхідних умов для реалізації творчих можливостей особистості, на здобуття кожним учнем багатоаспектної, естетичної мовної культури, адже висока культура мовлення — важлива складова загальної культури особистості.

Значної уваги В.О. Сухомлинський надавав грі: «Гра має бути засобом усебічного розвитку, зокрема розвитку інтелектуального...» Цікавою формою під час проведення нестандартних уроків із літератури є теле- і радіопередачі, що відтворюють відомі популярні телевізійні програми. Такі уроки сприяють формуванню в учнів уміння аналізувати й узагальнювати матеріал за нестандартних умов, дозволяють їм уявити себе «відомими людьми», дають уявлення про професію журналіста, телеведучого тощо. Основні принципи організації уроку — теле-, радіопередачі.

Баранюк, Ірина (кандидат педагогічних наук; доцент кафедри педагогіки дошкільної та початкової освіти; Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка). 

 Етичні оповідання Василя Сухомлинського як еталонні твори художньої // Дивослово : щомісячний науково-методичний журнал Міністерства освіти і науки України. - 2018. - № 9. - С. 24-29 

Анотація: Проаналізовано деякі художні прийоми педагогічного впливу етичних оповідань В. Сухомлинського.

   Частина творчої спадщини Василя Сухомлинського, яку можна віднести до художньої педагогіки, з часом набуває усе більшої популярності. Цей факт засвідчує неабиякий художній потенціал літературних творів, адже відомо, що іспит часу витримують лише ті, котрі мають у собі художню енергію.

    На перший погляд, до творення художньо-педагогічних текстів директор славетної Павлиської школи вдався з цілком прагматичних міркувань. За фахом він був філологом, учителем української мови та літератури, але, відчуваючи потребу глибше вивчити всі тонкощі процесу навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку, він на деякий час перекваліфікувався на вчителя початкової школи. Свою роботу з маленькими школярами описав у книжці «Серце віддаю дітям». Саме в ній він ретельно дослідив роль казки як одного з найбільш розвивальних педагогічних засобів. Творення казок стало улюбленою справою його вихованців.

Із часом В. Сухомлинський вдався до іншого жанру художньої педагогіки - так званих етичних оповідань. Процес розробки цього жанру відбувався надзвичайно інтенсивно - з'являлися буквально сотні коротких творів, заряджених неабияким виховним потенціалом. Уже після смерті письменника стараннями його дочки Ольги Василівни було видано кілька збірок цих оповідань. Вони користувалися великим успіхом у педагогів. Нині можна з певністю сказати, що етичні оповідання В. Сухомлинського є винятково яскравою сторінкою не тільки у вітчизняній, а й у світовій літературі для дітей.

   Художність твору багато в чому залежить від наявності в ньому ефекту відкриття. Читач, сприймаючи твір, збагачується лише в тому випадку, коли відкриває в ньому щось нове для себе. Для дитини-реципієнта аналізований твір - суцільне відкриття. Вона відкриває для себе не тільки життя бджілки, а й красу квітучого весняного світу. «Справжнє свято для дітей - цвітіння садів», «не можна довго спати в ці дні, - вчимо ми дітей, - можна проспати красу, - розповідає Василь Олександрович про свій шкільний досвід. - Діти встають до сходу сонця, прагнучи не пропустити тих хвилин, коли перший потік сонячного проміння осяває квітки, вкриті крапельками роси. На цю красу дитина сама не зверне увагу, якщо їй не показати, не розповісти про неї.

   Тому одне з важливих завдань педагога полягає у тому, щоб звернути увагу читача на красу сонячного весняного ранку. Високе блакитне небо, сонце, цвітіння садів, гудіння бджіл над ними - на всі ці знакові деталі української весняної природи письменник звертає увагу. І в тому, що він вибирає власне знакові деталі, криється ще один із секретів художності твору. Якщо звернутися до семіотики, то знакова деталь є такою тому, що її як знакову сприймає чимало людей. У знакової деталі підвищена асоціативність, а це означає, що її сприймання активізує відтворювальну увагу реципієнта. Пейзажні картини В. Сухомлинського також будуються на знакових деталях - це його творчий принцип, підказаний інтуїцією митця і педагога.

   Треба врахувати одну особливість: юний читач легко і з радістю занурюється у художній світ твору - і В. Сухомлинський все робить для того, щоб дитина непомітно для неї ж самої відчула потребу розкодувати шляхом напруженої інтелектуальної діяльності складний художній смисл і таким чином зробити для себе важливе відкриття, збагативши ним свій внутрішній світ. Ця інтелектуальна напруга стимулюється потребою розгадати, розкодувати під- текстову сферу твору, яку ß винятковим умінням вибудовував славетний иедагог у більшості своїх художніх творів. Розкодований дитиною смисл входить у свідомість і вже стає її смислом, складником духовного життя. Саме у поєднанні двох зазначених складових - доступності для дитячого сприйняття та наявності підтекстової сфери, яка потребує декодування, - криється один із найголовніших «секретів» педагогічного впливу В. Сухомлинського.

   Необхідно зазначити, що підтекст як один із вагомих чинників художності літературного твору має свою історію. До нього як до важливого засобу впливу вдавалися промовці ще античних часів, навіюючи слухачам потрібні смисли. У старояпонських, старокитайських та староіндійських трактатах, присвячених мистецтву слова, знаходимо чимало концептуальних тверджень стосовно природи підтекстових смислів і їхнього значення для художності поетичного твору.

   В. Сухомлинський із його даром слова та величезним інтересом до художньої літератури, з постійним, ще з юнацьких літ, бажанням бути письменником, не міг - цілком на високому професійному рівні! - не цікавитися «таємницями» літературної майстерності. Саме тому його казки та етичні оповідання є довершеними творами в літературно-художньому плані, побудованими з використанням тонких технологій художньо-педагогічного впливу. Так, задумувані ним казки та різножанрові оповідання (пейзажні замальовки-мініатюри, новели, оповідання притчового характеру і т. п.) писалися як твори з виразною педагогічною дією.

    Письменник, педагог, чудово розуміючи, що вплив естетичний є найбільш тонким і максимально ефективним засобом виховання, домагався, щоб його твори були високохудожніми. Виховання, якщо воно ефективне, апелює найперше до емоційного світу дитини. Виховна дія відбувається через збудження емоції. А емоція, заряджена естетичністю, тобто художністю, є емоцією вищого, найбільш шляхетного рівня. І саме тому в кожному своєму оповіданні В. Сухомлинський постає перед читачем учителем, який делікатними дотиками своїх чутливих пальців обережно ліпить душу дитини.