Освітянам на замітку

                                    Плекаємо особистість

   Проблема виховання особистості ніколи не втратить актуальності. Змінюються покоління, діти, суспільні умови, та незмінними залишаються загальнолюдські цінності й моральні орієнтири. Розмірковуючи над механізмами їх формування в сучасних дошкільнят, звернімося до спадщини видатного педагога й мислителя Василя Сухомлинського.

Бех, Іван (доктор псхологічних наук; академік; дійсний член НАПН України; директор). 

 Зростити моральну особистість - головна турбота // Дошкільне виховання. - 2015. - N 4. - С. 6-8. 

Анотація: Розмова про чинники, що впливають на розвиток дитини, закономірності, які маємо враховувати.

 

  На жаль, турбота про знання, вміння й навички, які легко виміряти й оцінити, відтісняє на задній план уваги педагогів головне завдання — сприяння моральному становленню особистості. Адже, якою людиною стане малюк, чи буде він щасливим, залежить від нас, дорослих.

  Сучасна освіта орієнтована на особистість. Тобто ставить собі за мету розкриття й розвиток індивідуальності кожної дитини на основі формування базису її особистісної культури. Ключовим чинником у характеристиці культури особистості є її взаємодія із соціумом, опанування моральних цінностей і почуттів. Що ж визначає моральний портрет дитини?

   Численні психолого-педагогічні дослідження підтверджують, що вирішальну роль в особистісному розвитку дитини відіграють умови життя і виховання, у яких вона набуває суспільного досвіду. Це принципово заперечує концепцію фатальної зумовленості онтогенезу людської психіки вродженими задатками.

   Дитина не народжується ні моральною, ні аморальною, не є від початку злою чи доброю. Які моральні якості в неї розвинуться, залежить насамперед від ставлення до неї тих, хто її оточує, від методів виховання.

За належної організації діяльності дітей у колективі — такої, що спрямована на досягнення соціально значущих результатів і передбачає співпрацю, взаємодопомогу, у малюків дуже рано починають формуватися найпростіші суспільні мотиви, які спонукають дотримуватися прийнятих моральних норм поведінки не за зовнішнім примусом, а з власної ініціативи, за внутрішнім переконанням.

   Дуже часто в сім'ях, особливо в тих, де виховується єдина дитина, створюються "тепличні" умови: малюка оберігають від хвилювань, переживань родинних негараздів. Це правильно, але й тут потрібна міра. Не варто штучно обмежувати коло дитячих переживань, адже повністю вберегти малюка від усіх негативних чинників неможливо. Набагато важливіше навчити дитину адекватно й стійко переживати і горе, і погане самопочуття, і невдачі, й помилки.

   Дуже багато важить для дитини оцінка її вчинків дорослими. Здебільшого позитивна оцінка сприяє підвищенню тонусу нервової системи, ефективності виконуваної діяльності. Водночас негативні оцінки, особливо якщо вони повторюються, викликають пригніченість, гальмують фізичну й розумову активність.

   Після чотирьох років дитина вже прагне до широкої (позасімейної) соціальної взаємодії, наслідування соціальних моделей поведінки. Знайшовши точку опори, яка підвищить її соціальний статус, вона беззаперечно підпорядковує їй себе, навіть усупереч власним егоїстичним міркуванням.

   Виховання особистості розпочинається з моменту появи людини на світ. Головним при цьому має бути такий спосіб педагогічного впливу, за якого дорослий спеціально організовує активність дитини, а не просто стримує небажані форми її прояву. Основою організації виховання має стати керування мотивами поведінки та діяльності малюка.

    Суворий зовнішній контроль призводить до того, що соціально-моральні норми переважно стають для дитини лише навіюваними, виконуваними з примусу, а не прийнятими внутрішньо.

Завдання дорослого — допомогти дитині зрозуміти моральні норми і свої моральні почуття, свідомо прийняти їх і керуватися ними у щоденному житті. Маленька дитина дуже пластична, сприйнятлива до навчання. Вона може набагато більше, ніж вважали досі психологи та педагоги.

   Це відкриває перспективи істотного збагачення змісту та підвищення рівня морального й естетичного виховання малят. Водночас маємо пам'ятати: прагнучи підвищити ефективність виховного процесу, слід обов'язково враховувати вікові психофізіологічні особливості дошкільника.

   Щоб забезпечити справді різнобічний та гармонійний розвиток особистості, маємо використовувати інтегрований підхід: органічно пов'язувати фізичне виховання дитини з розумовим, розумове—з моральним, моральне — з естетичним тощо. Центральним у всій цій системі, яка немовби зв'язує в єдиний вузол усю освітню роботу, має стати морально-трудове виховання дошкільників. Воно покликане вже в перші роки життя дитини закласти основи активної життєвої позиції, усвідомлення своїх обов'язків та готовність виконувати їх, дотримуватися єдності слова і діла.

   Саме такий психолого-педагогічний підхід може забезпечити оптимальний розвиток особистості кожного вихованця.   

Бех, Іван (доктор психологічних наук; дійсний член НАПН України; директор). 

 Плекаємо особистість. Заповіти Василя Сухомлинського // Дошкільне виховання. - 2018. - N 8. - С. 6-8 

Анотація: Присвячено педагогічній діяльності В. Сухомлинського.

   Василь Сухомлинський, на відміну від багатьох учених, виховання дошкільника розглядав як розкриття можливостей саме цього віку. Сьогодення дитини було для нього головним, тому в його педагогічній системі всі засоби впливу спрямовані на дітей у їхній самобутності, а не на "майбутніх дорослих". Цінність дошкільного дитинства була для Василя Олександровича абсолютною, тож він радив батькам не форсувати перехід від одного вікового етапу до іншого.

   У практиці виховання педагог наголошував на тому, що кожен вік має свої характерні риси, фізичні та психічні. Якісь із них з часом зникають, замінюються іншими, а якісь переходять у наступні вікові періоди.

Дошкільника вирізняє повна довіра до всього, що йому говорять і обіцяють, його обличчя для уважного спостерігача — відкрита книга. Ця властивість суто дитяча й у наступні роки не переходить.

   Малятам також притаманні співпереживання, виражена правдивість, здатність логічно мислити. Ці риси не зникають з віком, але деякі з них з часом посилюються, розвиваються, а інші, як-от правдивість, — слабшають.

Яким же бачив В. Сухомлинський ідеал особистості? Виховання має створювати особистість самостійну, ініціативну, працьовиту, сильну духом і тілом, сповнену любові до Вітчизни, людей, природи, з розвиненим критичним мисленням та чуттям прекрасного, особистість бездоганної чесності, яка відгукується на все добре.

З огляду на це виховання не повинно бути шаблонним, воно має враховувати індивідуальні особливості дитини і здійснюватися відповідно до них. Воно мусить узгоджуватися зі схильностями певного вихованця, стишуючи его-потяги і розвиваючи позитивні якості.

   Надзвичайно тонким інструментом виховання у дошкільному віці Василь Олександрович вважав похвалу за добрий вчинок, схвалення добра, заохочення до суспільно значущої поведінки. Похвала вчить дитину, образно кажучи, читати книгу елементарної людської культури. Схвалення, висловлене родиною, колективом, підносить дитину у власних очах, утверджує її самоповагу. Та коли дитині дарують радість тільки похвали, тут уже криється небезпека.

   Справжня майстерність виховання полягає в тому, щоб дитина творила добро без розрахунку на похвалу. Важливо не допустити, щоб задоволення, радість від схвалення були сильнішими, ніж задоволення від доброго діяння.

   Шлях до такої позиції досить складний. Тому починати треба з основ моральності. Дуже важливо, щоб маленька дитина, залишаючись наодинці з собою, бачила матеріальне втілення своїх духовних сил, пережила почуття гордості, щоб бачення себе в праці було саме по собі задоволенням, особливою радістю.

У порадах молодим батькам В.Сухомлинський формулює правило єдності вимог у вихованні. Добре відомо, що в тих випадках, коли батько говорить одне, а мати інше, успіху не досягти. Дитина звикає лавірувати, грати на "слабких струнах" дорослих, у неї не складається чіткого уявлення про те, що є добре, а що погано, навпаки, поступово міцнішає переконання: немає нічого безумовного, просто слід знати, кому що говорити, кого про що просити, на кого орієнтуватися.

   Найтонше й найбільше багатство людського духу — любов — діє на дитину, як музика, як чарівна краса, що полонить душу. Це багатство постійно настроює найсуттєвішу струну дитячого серця — чутливість до слова, доброї волі, ласки й сердечності. Той, чиє дитинство осяяне сонцем любові, відрізняється винятковою чутливістю й сприйнятливістю до батьківського і материнського слова, до їхньої доброї волі, повчань та напучувань, порад і застережень.

    Дитині хочеться бути хорошою лише тоді, коли вона бачить ідеальне й захоплюється ідеальним. Тут, у цій дуже  тонкій сфері виховання, моральні поняття формуються тільки на основі шляхетних людських почуттів. А почуття дітей породжуються почуттями батьків.

Ликов, Василь (кандидат педагогічних наук; доцент; лауреат педагогічної премії імені Василя Сухомлинського; місто Кропивницький). 

 Творча екстраполяція народних ідей В. О. Сухомлинського в загальноосвітній школі України 60-х — 90-х рр. ХХ ст. // Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2018. - N 9. - С. 6-9

Анотація: Розлядається досвід впровадження народнопедагогічних ідей В. О. Сухомлинського сучасниками вчегого, педагогами Кіровоградщини в 60-ті — 90-ті роки XX століття, які в своїх навчальних закладах розвивали інтелект дітей, формували їхній духовно-моральний світ, залучали школярів до продуктивної праці, виховували любов та пошану до рідної мови, народних традицій, національних та загальнолюдських цінностей.

   Ефективність виховання молоді залежить від творчого використання досвіду минулих поколінь, зокрема творчого перенесення ідей видатного педагога Василя Сухомлинського на виховне поле сьогодення.

Використовуючи народнопедагогічні ідеї В.О.Сухомлинського, сучасники вченого розвивали інтелект дітей, формували їхній духовно-моральний світ, залучали школярів до продуктивної праці, виховували любов та пошану до рідної мови, народних традицій, національних та загальнолюдських цінностей.

   Творчо розвиваючи ідеї В.О.Сухомлинського про інтелект, працю, мораль та природу, створила авторську школу, яка складалася із таких підрозділів:

— спортивна школа, де дбали про здоров'я дітей;

— школа мистецтв, де діти привчалися до народної творчості;

— школа народних ремесел, яка формувала народні трудові вміння та навички;

— технічна школа, де учні оволодівали навичками моделювання, раціоналізаторства, конструювання;

— екологічна школа, яка у співдружності з лісовим господарством привчала учнів до охорони природи та довкілля.

   60-ті — 70-ті роки XX століття в педагогічному світі були роками становлення, змужніння та розвитку педагогічної системи В.О.Сухомлинського, яка містила ідеї народної педагогіки, і вони творчо екстраполювалися у практику роботи шкіл в подальшому.

   Директор Созонівської школи Кіровоградського району, заслужений учитель України С.Г.Максютін творчо переніс у свою школу народнопедагогічні ідеї відомого колеги, а саме:

дбайливе та гуманне ставлення до дітей, вивчення та розвиток їхніх здібностей директор реалізував вперше започатковану школу з подовженим днем, яка стала відома не тільки в Україні.

   Наслідуючи В.О.Сухомлинського, С.Г.Максютін розробив особисту технологію навчання та виховання дітей: організував систему співробітництва школи, сім'ї та громадськості; збагатив родинні традиції; залучив батьків до проведення навчально- виховної роботи в школі.

   Дбаючи про розвиток мислення школярів на основі народної мудрості, залучив вихованців до упорядкування домашніх тематичних бібліотек, до роботи дітей у клубах за інтересами.

   Формуючи шанобливе ставлення учнів до народних традицій, ввів нові традиції школи: щорічне проведення свят "Пташині голоси", "Пролісок", "Свято вишневої гілки".

   Виховуючи національні традиції, організував у школі хорові ансамблі, дитячий театр та оркестр, ансамблі сопілкарів та баяністів.

   Отже, творчо екстраполюючи ідеї В.О.Сухомлинського, Созонівська школа стала Школою Радості з подовженим днем, - школою з чітким ритмом, багатим змістом, творчими знахідками у реалізації нових підходів щодо гуманістичного виховання, які започаткував Василь Сухомлинський.

   Таким чином, у 60-х — 90-х роках XX століття народнопедагогічні ідеї В.О.Сухомлинського творчо екстраполювалися в таких аспектах:

• Дбайливому ставленні до дитини, до їхнього інтелекту та знань. Це спонукало до створення учнівських наукових товариств, започаткування співробітництва з ученими, проведення шкільних олімпіад, відкриття клубів за інтересами, шкіл подовженого дня.

• Пошані та любові до рідної мови, що реалізувалися у створенні Школи казки, де діти не тільки складали казки, а й інсценували їх, зустрічалися з поетами та письменниками.

• Любові та відданості рідній землі, що екстраполювалися в школах під час проведення уроків історії, праці, духовності, зустрічей ветеранів війни та праці, у діяльності патріотичних та морально- етичних клубів.

• Залученні дітей до продуктивної праці, яка творчо втілювалися в учнівських виробничих бригадах, на уроках, у батьківських педагогічних університетах, завдяки шефству трудових колективів над школярами, виготовленню учнями продуктів праці - меблів, одягу, вирощеного врожаю.

• Єдності національних та загальнолюдських цінностей, які розвинулися в названих школах у запровадженні шкільних традицій, пов'язаних із працею, природою, спілкуванням, творчістю, красою, народною мораллю, мудрістю та символікою України.

Діалектична єдність названих ідей становить сутність народної педагогіки у спадщині видатного педагога сучасності В.О.Сухомлинського, який зумів поєднати наукову та народну педагогіку, розвинув останню й творчо втілив у шкільну практику.

Бех, Іван (доктор психологічних наук; дійсний член НАПН України; директор ). 

Виховна інноватика Василя Сухомлинського // Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2020. - N 1. - С. 1-3

Анотація: Розкривається виховна інноватика Василя Сухомлинського. Йдеться про виховання власною особистіістю як виховання своєю святістю. Це ж найвища міра і ступінь духовного перетворення дитини як вихованця. Наголошується, що виховання власною особистістю як духовно перетворювальна дія має складну і нині незвідану психологічну будову. Центральною категорією у цьому плані, за Сухомлинським, виступає "мудрість".

   Духовний світ В.Сухомлинського — то неперевершена виховна сила, що одухотворює дитину, як зростаючу особистість, що допомагає школярам очиститися від усього низького, аморального, фальшивого.

Звідки така снага у визначного педагога? Цей імпульс — із глибини роду вченого-педагога. Лише один раз із його душі вирвалося: "Найближчою людиною для мене в роки ранньої юності була бабуся Марія, — писав він, — дивовижна жінка, якій я завдячую всім, що увійшло у мою душу красивого, мудрого і чесного... Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси".

   Василя Олександровича неможливо повторити, його можна лише наслідувати, наближатися, та й цього достатньо для тих, хто прагне стати успішним вченим чи практиком.

   Духовний світ педагога — явище особливе. Є багато людей духовно довершених, але без достатнього потягу до людини, до її тяжких переживань, до внутрішнього (а то й зовнішнього) благополуччя. Для нього все ставало душевно значущим, коли поруч була людина - дитина, отрок, юнак.

   Поведемо мову про виховання власною особистістю, виховання власною святістю, якщо хочете. Це — найвища міра й ступінь духовного становлення дитини, вберегти її від зла у всіх його різновидах і спрямованості до шляху добра, до нетлінних людських цінностей, непідвладних корозії часу.

   Кожна зустріч Сухомлинського зі своїми вихованцями була не просто звичайною педагогічною ситуацією, а перетворювалась у свято, незалежно від місця перебування: у полі, на лісовій галявині, на березі водоймища. Природа підсилювала дієвість його слова, адресованого як певній групі, так і окремому вихованцеві. А це означало, що кожен із них почувався піднесено, бо сприймав слово, погляд і жест учителя як частину його духовного світу, до якого мав долучитися, збагачуючи власний культурний образ.

Виховання власною особистістю як духовноперетворювальна дія має складну й нині ще незвідану психологічну будову. Можна було б вважати, що за цим постулатом покладається сукупність властивостей-цінностей, яким володіє вихователь і якими він оперує у взаємодії з вихованцями. Однак думка Сухомлинського сягає тут значно далі. Рідко ми у його працях зустрічаємо, що педагог має бути вмілим, досконалим, професійним. Наголосимо, що й нині теорія і практика виховання оперує цими визначеннями.

   Тексти Сухомлинського рясніють поняттям мудрість, на перший погляд зрозумілим і дохідливим для вжитку, але вжитку лише мовленнєвого і далеко не дієвого у методичному плані. Якраз у контексті цього поняття, дійсної категорії Сухомлинський піднімається до філософсько-етичних вершин, щоб спуститися до глибин духовного перетворення особистості. Педагога не влаштовувала та обставина, згідно з якою мудрість асоціювалася з освіченістю людини чи гуманістичними якостями, які тривалий час розумілися як доблесті.

До його складу входить досконале мислення, досконале слово, досконале почуття-переживання. Саме такий синтез і породжує цей, як би нині сказали, конструкт.

    Сухомлинський першопроходець не просто у внутрішній світ дитини, а й у світ її сакральної духовності, який він не вважав за природну константу, а такий, що дається дитині важкими зусиллями, постійною працею спочатку з наставником, а потім і самостійно. Духовно-гли- бинний підхід до виховання, котрий проектувався Сухомлинським у площину виховних методів, безпосередньо випливав зі складного духовного світу дитини, що мав бути випестуваний у неї. За висловленням педагога — це тонкий світ переживань. Відповідно виховні методи та виховна робота вцілому теж видавалися йому надзвичайно тонкою сферою.

Сухомлинський всіляко, утверджував положення про високоперетворювальну силу міжособистісних відносин. На відміну від контактів, які обмежуються формальними поверхневими зустрічами, часто розважальної спрямованості, міжособистісні відносини мали набувати взаємодобродійного сенсу.

Богуш, Алла (доктор педагогічних наук; професор; завідуюча кафедри теорії і методики дошкільної освіти). 

 Творення Людини. Батьківська педагогіка Василя Сухомлинського// Дошкільне виховання. - 2018. - N 8. - С. 3-5 

Анотація: Присвячено педагогічній діяльності В. Сухомлинського.

   Виховання дитини починається в родині. Але й самих батьків також треба виховувати. Це завдання, визначене Василем Сухомлинським, залишається актуальним і нині.

   У продовж історії людства склалося дві гілки виховання дітей — родинна і суспільна. Кожна з них є самостійним соціальним осередком, який здійснює формування майбутніх громадян нашої країни. Найперше соціальне середовище, до якого потрапляє новонароджене немовля, найважливіший інститут соціалізації дитини — сім'я. Для дитини це емоційно і фізично близьке первинне середовище, у якому закладаються її уявлення про себе, відбувається соціальний розвиток, ідентифікація її "Я". У сім'ї цілеспрямовані педагогічні ідеї батьків поєднуються з повсякденним впливом сімейного побуту.

   Родинне виховання охоплює всі форми впливу соціуму на особистість дитини. Спілкування і безпосереднє пізнання, працю та особистий приклад батьків і тих, хто її оточує у сім'ї, оцінку реальної поведінки, заохочення, покарання тощо. Отже, сім'я — це система внутрішньоособистісної взаємодії, яка формує ціннісні орієнтації, систему потреб, інтересів, звичок, поведінку дитини.

   "Виховує зазвичай сім'я в цілому; — зазначав В.Сухомлинський, — її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж, батьки. Без батьківської мудрості нема виховної сили в сім'ї... ця сила йде від батьків, у них — її коріння і джерело".

Саме тому чільне місце у педагогічній діяльності Василя Олександровича посідало виховання і навчання батьків.

Є у світі десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт. Та є у світі найуніверсальніша, найскладніша й найблагородніша робота, єдина для всіх і водночас своєрідна і неповторна в кожній сім'ї — творення людини.

Як образно, емоційно і просто звучать слова видатного педагога: "...перед дитиною відкривається світ"\ Вона пізнає водночас безліч речей. Усе для неї нове, все її хвилює: і сонячний зайчик на стіні, й казка про Івасика Телесика, і барвистий метелик, і далекий ліс на обрії, і біла хмаринка в небі, й сива голова дідуся. Відкривається перед дитиною й інше диво — людина.

   Що ж мають зробити батьки, аби в сім'ї виросла справжня людина, відданий громадянин своєї країни? Як виховувати дітей? Як знайти оптимальний баланс батьківської любові й вимогливості? Як зробити дітей щасливими?

   Відповіді на всі споконвічні запитання батьків знаходимо в своєрідному катехізисі батьківської педагогіки Василя Олександровича, зміст якого складають чинники, принципи виховання дітей у сім'ї та пам'ятка для батьків — абетка сімейного виховання.

   Чинники батьківської педагогіки В. Сухомлинського. 

   Безмежна любов до дітей, яка дарує щастя тим, хто їх виховує і навчає. Любов батьків до дітей спонукає їх творити добро. Найцінніша моральна риса хороших батьків, що передається дітям без особливих зусиль, — душевна доброта, вміння робити людям добро. У таких сім'ях діти виростають, чуйними, щирими. 

   Краса, яка має оточувати дитину з перших років життя. За словами В. Сухомлинського, краса відточує людяність. Якщо людина з дитинства виховується в оточенні краси, якщо в неї розвивається здатність переживати почуття замилування, то навряд чи вона стане бездушною.

   Позитивні стосунки в сім'ї. Підґрунтям гармонійних взаємин, на яких має базуватися батьківська педагогіка, на переконання вченого, є злагода і любов у родині, відносини щирості, відвертості, прямоти, людяності як між батьками, так і між батьками й дітьми, відносини сердечної чуйності людини до людини.

♦    Виховання дітей у праці. У такій сім'ї, де дитину змалечку привчають до праці, виросте справжня, щаслива людина, адже щастя неможливо ані передати, ані отримати у спадок.

На глибоке переконання Василя Олександровича, виховання у сім'ї було б однобічним, якби маленька людина, що прожила на світі 11-12 років, озирнувшись на дитинство, не побачила перших результатів свого трудового життя, не сказала б собі із задоволенням: "Цей зелений гай для відпочинку людей виростив я; цей виноградник посадив я — для всіх".

*    Відповідальність батьків за виховання дітей. Відповідальність за творення людини насамперед покладається на батьків. Добре виховати дітей — не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов'язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх дітей вони відповідають перед суспільством.

   Батьківська педагогіка — полікомпонентне утворення, засноване на традиціях, звичаях, обрядах народної педагогіки, які підтримуються батьками. Вона охоплює принципи, норми, правила, методи і прийоми, а також перевірений віками досвід національного виховання дітей в умовах родини.

ЗОЛОТІ ПРАВИЛА СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ  (за В.Сухомлинським)

• Дітей треба вчити дивитися на людей людськими очима.

• Справжня мудрість вихователя - батька, матері - в умінні дати дитині щастя. Щастя дитинства - це спокійне домашнє вогнище, що дає тепло та їжу.

• Пам'ятайте, що з маленьких, немовби невинних корінців неробства беруть початок такі суспільні біди, як пияцтво, хуліганство, злочинність.

• Не бійтеся дитячої праці, дорогі батьки. Не оберігайте від неї своїх малюків! Пам'ятайте: дитина, осягаючи незрівнянне щастя праці, пізнає саму себе, стає другом, однодумцем, помічником матері й батька у вихованні.

• Знайте, що міра синівської покірності, слухняності, дисципліни визначається мірою батьківської відповідальності. Батьки - найрідніші, найдорожчі для дитини люди, в образі яких проявляється людська відповідальність за її прихід у світ, за кожний її крок і вчинок у житті.

• Знайте і пам'ятайте: діти переживають ваше падіння як своє особисте горе, сприймають вашу радість як свою. Бережіть же дитячу любов до людини, зміцнюйте віру в людину.

• Пам'ятайте: перш ніж дитина усвідомить, що вона - майбутній громадянин, вона повинна навчитися платити добром за добро, створювати своїми руками щастя й радість для людей.

Час вносить корективи як в ідеї щодо виховання і розвитку дитини дошкільного віку, так і у способи їх реалізації. Однак залишаються актуальними постулати В.Сухомлинського про цінність яскравого, самобутнього, неповторного життя дітей, необхідність побудови довірчих і дружніх взаємин з ними, важливість виховання прикладом дорослих (педагогів, батьків, національних героїв), про плекання почуттів, які допомагають вихованцям адекватно оцінити добро і зло