Освітянам на замітку

Дошкільний заклад і родина

Родина  і дошкільний  навчальний заклад  – два суспільних інститути, які закладають фундамент майбутнього дитини. У них одна мета: виховувати здорову, соціально адаптовану, всебічно розвинену людину з високим інтелектуальним, творчим та духовним потенціалом. Разом з тим актуальна проблема взаємозв'язку дитячого закладу з сім'єю набуває сьогодні нового соціального звучання. Як відомо ці зв'язки багатогранні. На перший план виступають такі аспекти, як контакти з педагогічним персоналом та батьками, міжособистісна взаємодія, підхід до дитини як результат сумісних виховних і навчальних зусиль тощо.

Мета співробітництва з родинами вихованців не повинна обмежуватись якісним виконанням їхнього соціального замовлення щодо нагляду, виховання та навчання дітей, яких сьогодні хочуть бачити «конкурентоспроможними» та максимально підготовленими до навчання у школі. Важливою у співпраці з кожною сім'єю є допомога батькам зрозуміти і сприйняти сучасні гуманістичні ідеї та орієнтири, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її всебічний розвиток. Такий підхід передбачає сприйняття дитини як унікальної особистості, визнання її прав, ставлення до неї як до суб'єкта з власними потребами. А це вимагає від батьків володіння певними знаннями про закономірності розвитку дитини.

Бєлєнька, Ганна Дошкільний заклад і родина: співпраця заради дитини // Дошкільне виховання. -2019. -N 2. -  С. 3-6

З чого починати знайомство з батьками вихованців, щоб установити з ними довірчі відносини і налагодити співпрацю? Як переконати скептиків і перетворити їх з «контролерів» та «замовників освітніх послуг»на соратників? У пригоді стануть практичні й методичні поради фахівця.

Про що мріють батьки, віддаючи дитину до закладу дошкільної освіти? Безперечно, про те, що тепер значну частину турботи про виховання й навчання їхнього малюка візьмуть на себе кваліфіковані педагоги. Мами і тата бажають, щоб у дитячому садку малятам було тепло й затишно, щоб їжа була смачною та корисною, а іграшок і товаришів для ігор не бракувало. Сподіваються, що вихователі будуть добрими й уважними до дітей, навчать їх читати й лічити, малювати, співати, танцювати. Непогано було б іще й іноземної мови хоч трохи та гарних манер і навичок самообслуговування... А в самих батьків, як вони вважають чи мріють, вивільниться час на роботу, домашні справи і, можливо, навіть на відпочинок. У їхні плани, якщо говорити чесно, зовсім не входить співпраця (тобто спільна робота, спільна діяльність) з вихователями. Багато батьків (але, звісно, не всі) вважають так: «Ви, педагоги, дбаєте про дитину, ми, батьки, контролюємо вашу роботу».

Отже, якщо ми зрозуміли позицію батьків, то не будемо відразу розповідати їм про те, що для нас співпраця з ними є невід’ємною складовою освітнього процесу. А покроково вибудуємо систему роботи, що дасть змогу плавно залучити їх до спільної діяльності, спрямованої на розвиток їхніх дітей.

Щоб співпраця виникла, вихователь має стати другом для членів родин своїх вихованців і показати, що він не просто доглядач малят на час відсутності батьків, а високоосвічена людина, яка добре розуміється на питаннях виховання дітей.

Кроки до партнерства

1-й крок: Знайомство

2-й крок: Демонстрація власної фахової компетентності

3-й крок: Налагодження контакту

 

Швець, Надія Співтворчість, а не наставництво // Дошкільне виховання. -2019. -N 2. - С. 7-10

Багато педагогів висловлюють занепокоєння тим, що сучасних батьків важко активізувати, залучити до освітнього процесу. Які ж форми взаємодії з мамами і татами вихованців актуальні й ефективні сьогодні? Своїм досвідом успішного розв’язання цієї проблеми діляться практики.

Сім’я і заклад дошкільної освіти – два суспільні інститути, що мають єдину мету – виховання і розвиток дитини. Але, на жаль, педагогам і батькам не завжди вистачає взаєморозуміння, тактовності, терпіння, щоб почути одне одного і дійти згоди. Важливо усвідомити, що ми – партнери, а успішним партнерство може бути лише за наявності довіри та взаємоповаги. Тому, на нашу думку, основними формами взаємодії з родинами мають бути не наставництво чи навчання-виховання, а співпраця і співтворчість, в основі яких лежить віра в дитину та її можливості.

З метою психолого-педагогічної просвіти батьків і налагодження співпраці з ними в нашому дошкільному закладі було створено батьківський університет.

Завдання батьківського університету

·    Забезпечення єдності вимог та наступності сімейного і суспільного виховання.

·  Залучення батьків до співпраці з педагогами через систему інтерактивних новітніх форм і методів навчання, до спільного розв’язання проблемних ситуацій, які виникають у площині «педагог – діти – батьки».

·     Надання психолого-педагогічної допомоги батькам для підтримки різнобічного розвитку вихованців ЗДО.

·     Сприяння соціалізації дітей дошкільного віку та їхніх родин з огляду на швидкі зміни в суспільному житті.

·  Забезпечення взаємодії між дошкільним закладом й іншими організаціями соціальної, медичної, психологічної, юридичної підтримки дітей та батьків або осіб, які їх замінюють.

·     Узагальнення та поширення позитивного досвіду виховання.

·     Залучення батьків до активної участі в освітньому процесі.

Головний орієнтир –потреби й запити мам і тат; тому з метою їх виявлення на початку навчального року проводиться вхідне анкетування. У батьків, зокрема, запитують, чи планують вони відвідувати заходи в рамках батьківського університету, які гуртки із запропонованих їм були б цікаві (варіанти гуртків визначають, виходячи з можли-востей закладу та інтересів і здібностей педагогів).

За результатами анкетування ми формуємо динамічні фокус-групи за інтересами, формулюємо завдання та обираємо форми роботи відповідно до специфіки учасників груп.

Щотижня, в четвер, для однієї з фокус-груп ми проводимо тематичний батьківський день (з 12:00 до 15:00). Щомісяця теми змінюються. Таким чином, кожна фокус-група зустрічається один раз на місяць і опрацьовує одну тему. По закінченні дня учасники отримують електронну версію книжки з бібліотеки батьківського університету.

Тематичні дні

Вересень – «День знайомств».

Жовтень – «День спілкування».

Листопад – «День не-залежності»

(«День критичного мислення»).

Грудень – «День добрих справ».

Січень – «День сімейних традицій».

Лютий – «День дозвілля».

Березень – «День здоров’я».

Квітень – «День відкриттів».

Травень – «День гармонії та любові».

Робота в батьківському університеті корисна не лише для родин вихованців, а й для педагогів, адже допомагає їм краще зрозуміти кожну дитину та її родину, налагодити по-справжньому партнерські стосунки з батьками, а ще збагачує новими ідеями й надихає на саморозвиток.

 

Крімер Б. О. Політика сприяння одиноким батькам: сучасний стан та перспективи розвитку // Демографія та соціальна економіка (дар), 2019. -№ 2. -  С. 39-51

Сучасні демографічні зрушення, трансформації шлюбу та сім’ї, плюралізація форм батьківства формують нові виклики для сімейної політики розвинутих країн. Перебіг демографічних процесів і плюралізація в сфері шлюбно-сімейних відносин в останні десятиліття вказують, що практика утримання та виховання дітей одинокими батьками поширюватиметься і в Україні, відповідно все більшої актуальності набуватимуть пов’язані з цим ризики. Демографічна модернізація суспільства в Україні відбувається в руслі загальносвітових демографічних тенденції, зокрема характерного для розвинутих країн Європи «Другого демографічного переходу», однією з рис якого є зростання частки позашлюбних народжень.

Сімейна політика, метою якої є створення найкомфортнішого для народження й виховання дітей соціально-економічного середовища та «пом’якшення» основних ризиків батьків з дітьми, еволюціонує відповідно до демографічних трансформацій, а підтримка одиноких батьків стає важливим завданням у різних країнах. Вивчення провідного зарубіжного досвіду дає підстави розглянути можливості впливу на пов’язані з одиноким батьківством проблеми і сформулювати рекомендації для вдосконалення сімейної політики України.

Поширення однобатьківських сімей, в яких виховання та догляд за дитиною здійснює один із батьків, а не сімейна пара, є наслідком тривалого процесу трансформації інститутів шлюбу та сім’ї під впливом загального соціально-економічного розвитку та демографічної модернізації. Характерні для сучасного суспільства свобода вибору та емансипація безпосередньо впливають на шлюбно-сімейну поведінку населення, результатом чого є плюралізація форм батьківства. На противагу минулим історичним етапам, коли причиною одинокого батьківства часто був негативний вплив зовнішніх обставин (зокрема, смерть одного з батьків), формування сучасної однобатьківської сім’ї є найчастіше результатом розв’язання кризової ситуації: невдалий шлюб, криза у подружніх стосунках, неможливість знайти шлюбного партнера. Усе частіше одиноке батьківство є свідомим вибором. Саме тому однобатьківські сім’ї треба сприймати як закономірне явище в межах сучасного демографічного розвитку, поширеність якого має перспективи щодо зростання.

Домогосподарства із одинокими батьками й дітьми в усіх розвинутих країнах становлять меншість – 7,7 % у країнах ОЕСР та 6,8 % у країнах ЄС. Проте їхня частка є істотно різною у різних країнах. Так, у Латвії частка домогосподарств із одинокими батьками складає 11 % від усіх домогосподарств, у Японії – 3 %. Усюди абсолютна більшість однобатьківських домогосподарств – це домогосподарства, де діти проживають з матір’ю (5,6 % усіх домогосподарств або ж 82 % однобатьківських домогосподарств), а не з батьком (18 % однобатьківських домогосподарств). В Україні більшість сімей із дітьми залишається традиційними: у 80 % сімей діти мешкають з обома батьками, майже 80 % дітей народжується у батьків, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Водночас у кожному п’ятому домогосподарстві, де є діти, вони мешкають без одного чи обох батьків. Одним із найгостріших викликів, що постають перед політикою сприяння одиноким батькам у розвинутих країнах, є високий рівень бідності однобатьківських сімей. Домогосподарства з дітьми, загалом, мають вищі ризики бідності, ніж бездітні домогосподарства, що спостерігається, зокрема, в 28 із 36 країн ОЕСР (винятками є Данія, Фінляндія, Естонія, Словенія, Латвія, Норвегія, Швеція та Корея), де межа бідності на рівні 50 % медіанного доходу. З 2004 до 2013 року рівень бідності сімей з дітьми зріс у 13 країнах ОЕСР й подекуди це зростання було досить помітним (4 % у Іспанії, 6 % у Греції). Але спостерігалось і зниження цього показника: на 5 % у Ірландії та 10 % у Польщі.

Сприяння батькам із дітьми, запобігання бідності, створення для них якомога комфортнішого соціально-економічного середовища та «пом’якшення» основних ризиків знаходиться в полі зору сімейної політики, яка еволюціонує під впливом зовнішніх викликів, серед яких, безумовно, поширення однобатьківських сімей. Із 35 країн ОЕСР на даний час тільки чотири не використовують жодних спеціалізованих інструментів підтримки одиноких батьків. Сприяння одиноким батькам, зокрема щодо запобігання їхній бідності здійснюється шляхом комплексного поєднання «традиційних» інструментів сімейної політики – матеріальної підтримки сімей з дітьми, засобів сприяння зайнятості батьків, соціальних послуг із догляду за дитиною тощо. Матеріальна допомога одиноким батькам з дітьми є інструментом, що зменшує ризики бідності цієї категорії населення. Сучасні дослідження визнають ефективність матеріальної підтримки у боротьбі з бідністю батьків із дітьми, особливо коли існують спеціалізовані інструменти, орієнтовані на одиноких батьків (грошові виплати, компенсація витрат на житло чи використання соціальних послуг з догляду за дитиною, а також забезпечення виплати аліментів), проте наголошують, що рівень соціальної допомоги майже в усіх розвинутих країнах є недостатнім для досягнення загальноприйнятих порогів бідності. Матеріальна допомога одиноким батькам існує, як правило, у вигляді щомісячних платежів, не значних за обсягом, проте диференційованих за черговістю дитини та досить часто пролонгованих на великий інтервал часу – до досягнення дитиною віку 18-22 років.

Сама конструкція Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» дає можливість говорити про її обмежувальний характер, оскільки закріплено право на допомогу на дітей лише за одинокими матерями. Також законодавство України не містить чіткого визначення понять «одинока мати» чи «одинокий батько», замінюючи їх лише перерахуванням характеристик, яким вони повинні відповідати задля отримання цієї допомоги. Розмір допомоги на дітей одиноким особам в Україні не можна вважати вагомим, проте спостерігається зростання обсягів виплат упродовж останніх років – в 2015 році середній розмір допомоги на дітей одиноким особам становив 367 грн, й отримували її 188,5 тис. одержувачів на 725,2 тисячі дітей. 2016 року середній розмір цієї допомоги виріс до 855 грн, а у 2017 – до 1038 грн й отримували цю допомогу на 463,5 тисячі дітей. Зауважимо: щомісячні виплати одиноким батькам у країнах Європи теж за звичай не є вагомими, проте часто тривають до переходу дитини в дорослий вік.

За останнє десятиліття помітно зріс рівень охоплення дошкільними закладами дітей у віці 0-2 роки і 3-5 років у країнах Європи, а також в Україні, хоча рівень охоплення у нас все ще є одним із найнижчих в Європі (74,5 % для дітей у віці 3-5 років і 14,1 % для дітей 0-2 років). Проблемою України є помітна перевантаженість дошкільних закладів, яка є найгострішою в містах країни. Окрім браку місць варто згадати про відсутність гнучкої системи режиму дня в дошкільних установах, низьку якість надання послуг, нестачу сімейних дитячих садів (особливо в сільській місцевості); низький професіоналізм вихователів. Проте, саме сфера дошкільних закладів та інших форм догляду за дітьми є однією з перспектив розвитку сімейної політики України.

Якщо виходити з необхідності забезпечення достатку, то якомога повніше залучення батька до ринку праці є очевидним пріоритетом для політики підтримки батьків. Проте, з точки зору благополуччя дитини у віці до двох років важливою є і участь батька, що входить у конфлікт із необхідністю зайнятості та додатково обумовлює необхідність матеріальної підтримки батьків з дітьми.

Благополуччя дітей також пов’язане з сімейними стосунками, мікрокліматом, стосунками з батьками, конфліктами в оточенні. У цьому контексті існує необхідність в наданні інформаційно-консультативних послуг батькам, наявність програм примирення, розширення навичок батьків щодо вирішення кризових ситуацій, забезпечення належної участі обох батьків у вихованні дитини, подолання стресових ситуацій, інших психологічних та педагогічних проблем.

 

Щодо комунікації з дітьми дошкільного віку з родин учасників ООС/АТО, внутрішньо переміщених осіб та організації взаємодії з їх батьками: Методичні рекомендації (Додаток до листа МОН України від 12.12.2019 № 1/9-766)  // Дошкільне виховання, 2020. -№ 1. -  С. 10-12 (вкладка)

 

Діти дошкільного віку з родин учасників ООС/АТО та внутрішньо переміщених осіб, а також діти, які живуть у розташованих на лінії зіткнення населених пунктах, пережили та переживають травмівні події різного характеру, як-от: розлука з рідними та близькими; тривале очікування звістки про рідну людину, телефонної розмови, зустрічі з рідною людиною; втрата близьких; ночівля у бомбосховищі під час обстрілів; переселення (переїзд), адаптація до нових умов життя тощо. Дітей, які мають статус внутрішньо переміщених осіб, проживають у населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, можна віднести до категорії дітей із особливими освітніми потребами (пункт 20, частина 1, стаття 1 Закону України «Про освіту»).

 

Завдання педагогів закладів дошкільної освіти – допомогти дітям подолати негативні наслідки травмівних подій та адаптуватися до нових обставин їхнього життя. Для цього практичні психологи мають вести постійне спостереження за ними, а вихователі — враховувати в освітній роботі дані моніторингу психічного стану дітей, організовувати емоційно підтримувальну мовленнєву комунікацію, використовувати індивідуально дібраний комплекс технологій психолого-педагогічного супроводу.

Процес адаптації до нових умов (невідомого міста/села, оселі, незнайомих людей, їхніх звичаїв, мови) або до змін у самій родині проходить у кожної дитини індивідуально. Це пояснюється тим, що адаптація є широким спектром індивідуальних реакцій, які залежать від психофізіологічних та індивідуальних особливостей дитини, сімейних стосунків, супутніх життєвих обставин. Тому вихователі спільно з практичним психологом і батьками мають виробляти й за потреби коригувати індивідуальну стратегію й відповідну їй тактику для взаємодії та спілкування з кожною дитиною.

Передусім у закладах дошкільної освіти необхідно створити сприятливі умови для розвитку особистості кожної дитини, а саме:

·      забезпечення й захист усіх прав дітей;

·      надання дітям педагогічної та психологічної підтримки й допомоги;

·      наближення освітнього процесу до внутрішніх потреб кожної конкретної дитини, урахування дитячих інтересів, нахилів, намірів;

·      розвиток індивідуальності дитини з огляду на ті особливості поведінки й характеру, які виникли внаслідок пережитої психотравми;

·      створення для дітей можливостей вибору, прояву самостійності, творчості та експериментування.

У закладі дошкільної освіти необхідно створити спеціальний розвивальний простір, який має високий розвивальний і виховний потенціал для дітей дошкільного віку, стимулює кожну дитину до активних дій у його межах, свідомого вибору, спонукає засвоювати та проявляти позиції суб’єкта діяльності, суб’єкта міжособистісних взаємодій із дорослими й однолітками.

У закладі дошкільної освіти необхідно створити спеціальний розвивальний простір, який має високий розвивальний і виховний потенціал для дітей дошкільного віку, стимулює кожну дитину до активних дій у його межах, свідомого вибору, спонукає засвоювати та проявляти позиції суб’єкта діяльності, суб’єкта міжособистісних взаємодій із дорослими й однолітками.

Важливою складовою педагогічної роботи в розвивальному просторі закладу дошкільної освіти є мовленнєва комунікація та спілкування вихователів з дітьми. Окрім розвитку мовлення, під час мовленнєвої комунікації з дітьми вихователі мають реалізовувати такі додаткові завдання:

·  встановлення емоційної довіри й підтримка психологічно комфортної за емоційно-чуттєвим діапазоном комунікативної атмосфери;

·  досягнення емоційно-ціннісної спільності вихователя з дітьми;

·  відновлення та збереження психологічної рівноваги в дітей;

·  пом’якшення, зняття, компенсування засобами педагогічного впливу емоційного напруження в дітей;

·  сприяння психологічному розвантаженню.

Для надання дітям своєчасної педагогічної підтримки необхідною є міжособистісна емоційно підтримуюча мовленнєва комунікація між вихователями та дітьми. Щоб організувати таку комунікацію, вихователі мають використовувати висловлювання, які б підтримували дітей, – згоду, підбадьорювання, схвалення, позитивну випереджувальну оцінку.

Більш цінним за емпатійне висловлювання є повторення сказаного дитиною, яке доповнене вихователем з огляду на розуміння емоційного стану дитини. Зрозуміти стан дитини вихователю дасть змогу аналіз невербальних факторів: погляду, міміки, жестів, поз дитини.

Найважливішим для організації емоційно підтримуючої міжособистісної комунікації є емпатійне слухання дитини. Його мета – зрозуміти, які психотравмівні події пережила й згадує дитина, які пов’язані з ними почуття та емоції вона переживає зараз; підтримати дитину, запевнити в тому, що дорослий її любить, поділяє її почуття й хвилювання, розуміє її сум за своїми близькими, друзями, своєю кімнатою, іграшками, дитячим садочком. Водночас важливо вчити дитину контролювати свої страхи, переживання, навчити співпереживати іншим дітям, виявляти чуйність, позитивне ставлення до них.

Родинне оточення та батьківське виховання залишаються головним природним середовищем для гармонійного розвитку, соціалізації та виховання дитини. Батьки та рідні впорядковують, організовують її життєдіяльність, створюють необхідні умови для цілісного розвитку, становлення особистості, входження в соціум, адаптації у ньому. Однак необхідно брати до уваги, що й батьки цих дітей – військовослужбовці, внутрішньо переміщені особи – також пережили чи переживають психотравмівні події (участь у бойових діях), складні життєві обставини (переселення). Виходячи зі своїх можливостей (освіта, вік, матеріальне становище), вони створюють різні соціальні ситуації для виховання та розвитку власних дітей.

Про особливості використання технологій психолого-педагогічного супроводу виховання і розвитку дітей із родин учасників ООС/АТО, внутрішньо переміщених осіб та тих, які проживають у населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, детальніше можна дізнатися в навчально-методичних посібниках.