Освітянам на замітку

Цікаво знати

---

Матеріали за темами:
 
                                Аспекти ділового іміджу для керівників навчальних закладів

    Керівнику навчального закладу, адміністрації навчального закладу, викладачу навчальних предметів, вчителю, діловій людині та й будь-кому потрібно знати важливі аспекти ділового етикету, психології іміджу, дрес-коду, етикету телефонних розмов, мистецтва ставити запитання. Діловій людині необхідно також знати як правильно замовити візитівку, необхідно удосконалювати мовлення,  формувати вербальний імідж. Даний матеріал це третя стаття в циклі  «Самопрезинтація освітнього закладу», що знаходиться в рубриці «Цікаво знати» сторінки сайту  ДОУНБ «На стіл освітянам».

Куниця Т.  Збираєтеся на ділову зустріч. Дрес-код як складова частина іміджу// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С. 47-54
Анотація: Розглянуто особливості ділового дрес-коду: формальний жіночий стиль, неформальний жіночий стиль, формальний чоловічий стиль, неформальний чоловічий стиль. Розглянуто різновиди дрес-коду.

  Фахівці з іміджу, психології іміджу і дрес-коду ділової людини впевнені: наш одяг багато в чому визначає те враження, яке ми справляємо на інших людей. Нині дрес-код є невід'ємною частиною повсякденного життя кожного з нас.
   Поняття «дрес-код» з'явилося понад 100 років тому в Лондоні. У перекладі з англійської воно означає «код сукні, зашифрована мова костюма, яку може розгадати будь-яка освічена людина».
    Сучасний дрес-код. Нині дрес-код є невід'ємною частиною повсякденного життя. Людину, як відомо, зустрічають за одягом. Співробітники будь-якої організації — її візитівка. Сучасний дрес-код — це логічний і цілісний «звід» міжнародних правил і стандартів. Інакше кажучи, це правила етикету в одязі, зафіксовані норми й уявлення про те, як треба одягатися для «представницьких ситуацій», ділових переговорів, корпоратив них вечірок і ресторанних зустрічей: відповідальні рішення часто ухвалюють у нефор мальній обстановці, тож успіх може залежати від того, наскільки зовнішній вигляд від повідає ситуації.
  Є два основні стилі одягу. Формальний - стиль одягу, обов'язковий для тих, кому необхідно спілкуватися з клієнтами, проводити презентації, інакше кажучи, представляти компанію в зовнішньому діловому середовищі. Не формальний - стиль в одязі, допустимий у багатьох фірмах по п'ятницях, а також на різних корпоративних заходах і святах.
Формальний жіночий стиль. Жінкам необхідно мати кілька костюмів, причому спідниці не мають бути вище колін і занадто вузькими. Білу блузку за традицією вважають універсальним варіантом, але припустимими є тонкі джемпери або майки. Взуття має бути в бездоганному стані на невисоких стійких підборах із закритим «мисом». Важливо: навіть у спеку жінкам неприпустимо з'являтися на робочому місці без колготок.      Прийнятне доповнення костюма різними аксесуарами та нечисленними прикрасами, завдяки яким будь-який офісний костюм можна легко перетворити на неформальний, як того нерідко вимагають корпоративні вечори та прийоми. Деталі найбільш важливі в діловому костюмі: їх слід підбирати правильно, уникаючи дратівливих дрібничок, що відволікають увагу. Шийні хустинки, шарфи, брошки дуже допомагають і є важливими елементами в діловому одязі . Костюм, навпаки, має бути темного, спокійного кольору. Потрібно уникати занадто яскравих, контрастних деталей на зразок жовтої облямівки на чорному лацкані або занадто широких білих смужок на темному тлі. Блузка теж не має рясніти дрібними деталями та мереживом.Волосся має бути охайно укладене, не варто також користуватися важкими парфумами із солодкими насиченими ароматами.
   Формальний чоловічий стиль. В офіс не можна одягати краватку- метелик — це вечірній елемент одягу, що підходить для урочистих випадків. Обов'язково має бути хороший ремінь. Не можна використовувати в діловому костюмі ремінь, який призначений для джинсів. Ідеальним доповненням до портрета ділового чоловіка слугує якісний шкіряний портфель. Ремінь, як і взуття, має бути чорного кольору. Якщо в закладі прийнято не дуже строгий стиль, то допустимо носити штани з джемпером темно-синього або чорного кольорів. Чоловікам необхідно мати щонайменше три костюми неяскравих кольорів (чорний, сірий, темно-синій, бежевий), які можна урізноманітнити щоденною зміною краватки та сорочки. Ремінь, як і взуття, має бути чорного кольору. Якщо в закладі прийнято не дуже строгий стиль, то допустимо носити штани з джемпером темно-синього або чорного кольорів. Шкарпетки мають бути темних кольорів, під костюм, а також досить довгими, щоб не було видно голу ногу, коли чоловік сідає.
   Неформальний жіночий стиль. Незважаючи на неробочу атмосферу, на неформальних заходах із колегами слід дотримуватися стриманого й елегантного стилю без зайвої екстравагантності. Можна одягнути сукню, штани з блузкою без жакета, додати більше аксесуарів. Проте туфлі мають бути із закритим «мисом».
Не варто використовувати вечірній макіяж, хоча він і може бути трохи яскравішим, ніж зазвичай.
   Різновиди дрес-коду.
Є кілька різновидів дрес-коду. Відповідно до кожного з них, у запрошеннях на важливі заходи ставлять певну абревіатуру.
Bt (Business Traditional) — для чоловіків — звичайний діловий костюм, для жінок — брючний костюм або ділова сукня з жакетом.
Cm (Casual Mainstream) — щоденний діловий. Для жінок колір костюма може бути сірим, синім, бежевим, у комплекті з блузою білого кольору. Висота підборів — від 3 до 5 см, туфлі — «човники».
Bb (Business Best) — строго діловий, для значущих зустрічей.
Се (Executive Casual) — основний для вищого керівництва. Відрізняється високою якістю матеріалів.
Bt (Black Tie) — для офіційних прийомів (вечірня довга сукня або сукня для коктейлю), лише туфлі, без манто. 
Wt (White Tie) — чоловіки — фрак; жінки — довга сукня, рукавички, вечірня сумочка, хутряна накидка.
А5 (After Five) — більш вільний, але святковий одяг для концерту, вечірки тощо. С (Casual) — звичайний повсякденний, але елегантний одяг, без пафосу.
   Неформальний чоловічий стиль. Чоловіки можуть відмовитися від краватки, одягнути більш простий костюм, наприклад лляний, або поєднати сорочку зі штанами без піджака. Можна також згадати про сорочки-поло.
Мотивація. Фахівці з іміджелогії та психології іміджу виокремлюють кілька типів мотивації, що покладені в основу формування іміджу. Типи мотивації.
   Внутрішня (психологічна) мотивація передбачає, що створення
індивідуального іміджу необхідне для того, щоб людина почала почувати себе комфортніше, її самооцінка підвищилася (тобто щоб її «Я-реальне» стало ближче до «Я-ідеального»), Тобто в цьому випадку імідж потрібен для задоволення внутрішніх психологічних потреб.
мотивація (або прагматична) передбачає, що створення індивідуального іміджу ділового чоловіка або іміджу ділової жінки стане ефективним засобом досягнення будь-яких зовнішніх цілей, наприклад, кар'єрного зростання тощо.
   Зовнішня. Досить часто в людини виникає подвійна мотивація, коли є обидва типи. Це найбільш сприятливий варіант. Складнощі виникають тоді, коли вимоги зовнішніх цілей не збігаються з внутрішніми потребами та відчуттями людини, суперечать їм.
   Фахівці з іміджу, психології іміджу і дрес-коду ділової людини впевнені: наш одяг здебільшого визначає те враження, яке ми справляємо на інших людей.
За допомогою одягу можна не лише звернути увагу на переваги зовнішності, а й увиразнити всі недоліки та навіть створити додаткові. Невдалий зовнішній вигляд відштовхує людей, які нас оточують, перешкоджає здійсненню особистих і професійно-ділових цілей. Інколи за допомогою свого одягу ми хочемо продемонструвати одне (або думаємо, що демонструємо), а насправді люди, які нас оточують, бачать зовсім інше. Одяг є відображенням внутрішнього світу людини, тому невдало дібране вбрання може свідчити про наявність внутрішніх суперечностей і конфліктів.
   Психологія іміджу. Відповідно до психології іміджу, одяг, як і будь-який інший наш прояв у зовнішньому світі, містить значну кількість інформації про нас: про наші бажання, звички, страхи та побоювання, неприйняття певних фактів дійсності. Одяг — це наслідок нашого вибору, який здійснюється під впливом не лише свідомих, а й несвідомих психічних процесів.
    Одягаючи щось не за віком чи розміром, ми намагаємося заперечувати зміни, які з нами відбулися чи продовжують відбуватися. Непорозуміння в зовнішньому вигляді (також недотримання дрес-коду ділової людини в деяких випадках) є наслідком несвідомого вибору одягу й аксесуарів.
Зверніть увагу на власний гардероб, проаналізуйте його, тоді ви краще зрозумієте внутрішній світ, отже, зможете здійснити в ньому бажані зміни.
   Поради для формування гардеробу. Виокремте час і займіться обстеженням власного гардероба. Які відчуття у вас викликає певна річ? Спробуйте зрозуміти, якими мотивами ви зазвичай керуєтеся під час вибору одягу. Що є спільного у всіх або більшості предметів вашого гардероба?
Визначте власні життєві (особисті та професійні) цілі. Ким ви хочете стати? Що хочете робити? Чого хочете досягти? Після цього дайте відповіді на запитання: «Як повинна виглядати людина з вашими цілями? Чи повинна вона дотримуватися дрес-коду, іміджу ділової людини? Що з цього гардероба сприяє вашим цілям, а що — ні? Яких речей потрібно позбутися просто зараз?
   Складіть докладний план для зміни гардероба та формування нового іміджу. Поступово, відповідно до фінансових можливостей, утілюйте його в життя.
Продовжуйте дотримуватися бажаного способу життя, докладайте зусиль для досягнення поставлених цілей.    Спочатку зміни, спричинені вашими рішеннями поміняти власний гардероб, сформувати новий імідж, поліпшити власне життя, можуть вас утомити або налякати, але це первинна реакція, вона дуже швидко минає. Залишається життя, сповнене яскравих фарб, перемог і успіхів. Життя, про яке ви раніше лише мріяли.

   Телефонуєте… Етикет телефонних розмов// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С. 61-66
Анотація: Надані певні принципи поведінки під час телефонного спілкування що пов'язане з особистим  і діловим іміджем людини.

    Уміння говорити по телефону тісно пов'язане з особистим іміджем людини. Адже під час телефонної розмови співбесідник не може оцінити ні одягу, ні виразу обличчя, ні інших невербальних засобів, які дають можливість скласти уявлення про характер спілкування. Тому вироблення й дотримання певних принципів поведінки під час телефонного спілкування є дуже важливим.
     Структура телефонної розмови.
1.    Взаємне привітання та представлення співрозмовників
Привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також власні прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються нечітко, тому називайте свої прізвище та ім'я останніми — принаймні це буде почуто.
2.    Повідомлення мети телефонного дзвінка та суті справи
Після встановлення зв'язку намагайтеся викладати інформацію чітко, стисло та по суті. Саме така розмова характеризуватиме вас як досвідчену, ділову людину, що не зловживає часом й увагою інших і досконало володіє етикетом телефонної бесіди. Ще однією важливою умовою під час розмови є логічність і послідовність викладу думок. Неприпустимо, щоб ваша розмова була хаотичною, адже це може призвести до того, що мета дзвінка залишиться незрозумілою для співрозмовника.
3.    Обговорення проблеми або справи
   Під час розмови не забувайте про необхідність робити паузи. У такий спосіб ви надасте співрозмовникові можливість висловити власне ставлення до проблеми. Під час розмови уникайте категоричності, докладайте зусиль, щоб тон вашої розмови був якомога доброзичливішим.
4.    Підбиття підсумків і прощання
Завершує розмову зазвичай той, хто телефонував. Під час закінчення розмови обов'язково потрібно попрощатися. Варто пам'ятати, що нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів співрозмовника.
З огляду на зазначене, варто зауважити: для того щоб розмова була вдалою, до неї слід ретельно готуватися.
    Підготовка до телефонної розмови.
    Один із провідних консультантів із питань організації й управління Алек Маккензі (США) серед 15 основних причин втрати робочого часу найпершою вважає телефонні дзвінки. Погана підготовка до телефонної розмови, невміння визначати головне, коротко викладати думки призводять до марнування робочого часу. Витрати часу на передавання несуттєвої інформації становлять у низці випадків 20—30% загальної тривалості телефонної розмови.
   Далі варто представитися самому й дати можливість зробити це співрозмовнику, адже взаємне представлення на початку розмови має важливе значення.     Раціональним є поєднання у відповіді назви організації та прізвища. Усе це треба говорити чітко, не поспішаючи, щоб ваш співрозмовник мав можливість, у разі потреби, записати інформацію.
   Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити й звернутися з проханням покликати потрібну людину: Обов'язково треба подякувати тому, хто погодився зробити вам послугу.
Коли слухавку візьме потрібна вам людина, слід привітатися знову та назвати себе.
Якщо просять до телефону колегу, якого немає на місці, можна відповісти: «На жаль (шкода, вибачте), він(вона) вийшов(ла), повернеться о... годині»; «Можливо, Ви хотіли б йому(їй) щось передати?». І якщо вас попросять щось переказати, не полінуйтеся відразу написати записку та покласти на його стіл. Не сподівайтеся на пам'ять, яка може підвести, адже це може спричинити неприємності.
   Якщо телефонний дзвінок лунає тоді, коли у вашому кабінеті сидить відвідувач, попросіть абонента почекати або зателефонувати пізніше. За правилами ввічливості, не можна переривати бесіду з людиною через телефонний дзвінок. Коли людина, яку ви приймаєте, помітить, що під час бесіди ви відкладаєте інші справи, це змусить її відчути власну значимість. Під час переривання бесіди ви самі матимете вигляд невихованої людини.
Стиль телефонного спілкування. Під час телефонної розмови будьте доброзичливим, у жодному разі не виявляйте невдоволення чимось, намагайтеся залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова набуває неприємного характеру. Якщо ви ставите запитання, уважно вислуховуйте відповіді, особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте цевні цифри, їх варто повторити кілька разів, щоб уникнути прикрих непорозумінь.
   Якщо ви кілька разів під час бесіди назвете співрозмовника на ім'я та по-батькові, прихильність до вас лише зросте, що, відповідно, може суттєво вплинути на підсумки розмови.
По телефону звучання дещо спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно має бути чіткою, а темп мовлення — рівним, тон — спокійним, витриманим. Намагайтесь якомога активніше використовувати лексичні можливості літературної мови, але при цьому завжди висловлюйтеся стисло й точно, правильно будуйте речення. Стежте за логікою викладу власних думок, послідовністю.
   Дотримання етикету в критичні моменти. 
   Якщо співрозмовник збуджений і сердитий, дайте йому можливість виговоритися, вислухайте його, висловіть співчуття, а також виявіть розуміння і зацікавленість щодо його проблеми.
Якщо ви справді щось зробили чи сказали не так, попросіть вибачення. Так ви маєте шанс виправити ситуацію і запобігти виникненню конфлікту вже на початковій стадії. Що б не сталося, ніколи не виявляйте невдоволення, не перебивайте співрозмовника, не вдавайтеся до наказового тону. Якщо ваш співрозмовник бурхливо виявляє власні емоції, грубість, неповагу або агресію, кричить, погрожує, краще промовчте.
Завершення телефонної розмови
   За етикетом у рівних умовах завершує розмову той, хто її розпочав. Однак якщо це бесіда з керівником, то ініціатива завершення телефонної розмови в будь-якому випадку має йти від нього.
Мабуть, кожен із нас опинявся в ситуації, коли вже треба закінчити розмову, але не знаєш, як це зробити, щоб нікого не образити. Усе це ускладнюється ще й тим, що технічно завершити бесіду по телефону набагато складніше, ніж під час особистого контакту. В ідеалі розмову слід завершувати одразу ж після підбиття підсумків і прощання, але на практиці не завжди так виходить, тут потрібна особлива делікатність.
Фінальні слова відіграють дуже важливе значення, адже вони можуть поліпшити або погіршити загальне враження від діалогу та вплинути на те, як складуться відносини з партнером у майбутньому. Не дарма кажуть, що завжди найкраще запам'ятовується початок і кінець.
    Навички лаконічного мовлення набуваються з часом шляхом повторення регламентованих розмов. Складно перерахувати всі правила та нюанси, передбачити всі ситуації, які виникають під час телефонного спілкування. Тому чимало залежатиме від делікатності, такту та вихованості особи.

Харченко Н. Формулюєте запитання. Перетворення запитання на мету// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С. 66-70
Анотація: Про важливий аспект великої  кількісті професій, який передбачає вміння правильно формулювати запитання, що дають змогу ефективно вирішувати робочі завдання, збирати інформацію.

   Мистецтво ставити запитання — одне з основних умінь для успішної професійної діяльності, чимало професійних якостей можна оцінити саме з огляду на те, які запитання ставить людина. Значна кількість професій передбачає вміння правильно формулювати запитання, що дають змогу ефективно вирішувати робочі завдання, збирати інформацію. Певних професіоналів (наприклад, лікарів, педагогів, юристів, психологів) спеціально вчать ставити запитання.
   Запитання, які ставить людина, коли їй бракує інформації, висвітлюють рівень розуміння проблеми та здатність вибудовувати подальшу стратегію діяльності.
5 типів запитань
   Фактичні запитання (або запитання на знання) Такі запитання спрямовані на з'ясування чинників і особливостей, які можна легко визначити. Відповіді на фактичні запитання часто можна оцінити як правильні
або неправильні. Хоча вони зазвичай прості, їх також треба вміти ставити. Фактичні запитання спрямовані на визначення таких характеристик: хто, коли, де, як.
   Конвергентні запитання. Ці запитання не мають однозначної відповіді та вимагають напруження думки. Ні ситуація, ні текст не дають прямої підказки. Найчастіше ці запитання формулюють так: «Навіщо..?», «Які причини..?», «Чому..?». Конвергентне запитання поєднує розуміння людини та фактичний матеріал, це перша сходинка до інтерпретації тієї ситуації або тексту, стосовно яких ставляться запитання.
Дивергентні запитання. Суть таких запитань полягає в зумовленні ситуації: «Що буде (не буде), якщо...» Дивергентне запитання дає змогу зрозуміти наявність альтернативи. Уміння їх ставити важливе для багатьох фахівців: прийняття рішення про лікування, покарання або заохочення обов'язково має ґрунтуватися на оцінюванні наслідків прийнятого рішення.
Комбіноване запитання (комплексне запитання, відповідь на яке може бути дуже довгою). Насправді запитання одного типу переходять у запитання іншого типу. Так, фактичне запитання створює основу для запитань інших типів. Часто в одному запитанні можна поєднати запитання на пояснення і припущення. 
   Як ставити запитання, щоб вони працювали на результат?
1. Актуалізуйте проблемні питання
2.    Змініть часові проміжки
3.    Шукайте в різних напрямах
4.    Поставтеся до формулювання запитань як до окремого етапу роботи над проблемою.
5.    Визначтесь із пріоритетами та виявіть ступінь важливості запитання.
6.    Переформулюйте запитання.
7. Перетворіть запитання на мету.
5 помилок запитувача (за Сергієм Ковіршиним)
1.    Поставити запитання, у якому вже є відповідь
Досить часто в запитувача є власний варіант відповіді, який він хоче перевірити. У цьому випадку важливо, щоб запитання не містило вказівок на «правильну» відповідь.       2.    Поставити закрите запитання
Закритими називають запитання, що передбачають обмежену кількість варіантів відповіді. Зазвичай їх дві або три. Найвідоміший приклад — шекспірівське «бути чи не бути».
3.    Зробити вигляд, що зрозуміли відповідь, хоча це не так
Не всі відповіді однаково зрозумілі. Незрозуміла відповідь марна. Якщо ви не впевнені, що зрозуміли співрозмовника, не варто приховувати цей факт. Часто керівники не просять роз'яснень, оскільки це нібито демонструє їхню некомпетентність.
4.    Тиснути на відповідача
«Якого біса в тебе там коїться з проектом?», «Ти взагалі збираєшся працювати?», «Що за дурниці ти мені показуєш?» У всіх цих випадках запитувач отримає у відповідь лише виправдання. Якщо ваша мета — змусити співробітника визнати провину, то ви все робите правильно. Якщо ж стоїть мета розібратися в проблемі, то тиск на відповідача лише зашкодить. Бізнес-консультант Майкл Маркуардт (Michael Marquardt) писав, що, захищаючись, людина схильна розглядати себе як частину проблеми, що виникла, а не як джерело можливих рішень.
5.    Поставити низку запитань
Цей спосіб настільки дієвий, що його використовують навмисно, коли не хочуть почути відповідь. Просто поставте співрозмовнику безліч запитань поспіль, бажано, перебиваючи його. І все. Його мозок перевантажено, і ні на одне із запитань ви не отримаєте відповіді.

Харченко Н. Замовляєте візитівку. Візитівка як діловий аксесуар// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С. 70-73
Анотація: Показані види візитних карток, особливості оформлення та колористики візитних карток.

   Будь-яка візитна картка створює асоціацію з її власником. Тому її має бути зроблено так, щоб викликати позитивні емоції в того, хто на неї дивитиметься.    Незалежно від підходу, яким керувалися під час її замовлення (для краси або справи), візитна картка має бути стильною, добре зверстаною та якісно видрукуваною.
   Види візитних карток.
   Корпоративні візитні картки — це не персональні вироби, а рекламно- інформаційна продукція, присвячена діяльності компанії. У корпоративних візитівках указують: рід діяльності організації, види послуг, а також контактну інформація для співпраці. Такі візитки розповсюджують під час рекламних акцій і публічних заходів.
Ділові візитівки є картками з контактною інформацією для клієнтів і партнерів вашої організації. У таких картках розміщують певні дані: ПІБ, посаду, назву організації та її вид діяльності. Для її оформлення зазвичай використовують корпоративні кольори, емблеми та логотипи організації.
   Особисті візитівки — це вироби, що використовують для неформального спілкування. Така візитна картка не має строгих вимог до оформлення й дизайну, проте обов'язково має містити інформацію про ім'я і номер телефону власника.  
   Розмір і кольори. Успішні компанії, як ніхто, розуміють, що візитівка— це передусім діловий аксесуар, а не простір для творчих експериментів. Візитна картка — це якісний прямокутний шматок білого напівцупкого картону, на якому друкарським способом чітко та красиво віддруковано ваші прізвище, ім'я та зазвичай по батькові поряд з іншими відомостями, які ви хочете про себе повідомити.
Чітких правил щодо розмірів візитних карток немає, але стандартний розмір візитки — 9x5 см. Ви можете вибрати і європейський формат — картку розміром 8,5x5,5 см. Корпоративні та фірмові візитки можуть мати більший формат — 10,5x7,5 см. Однак варто подумати й про те, щоб ваша візитна картка мала стандартний розмір і щоб її не довелося підгинати або підрізати.
   Оскільки особа, яка отримала візитку, зазвичай хоче зробити на ній свої позначки, то папір має бути зручним для записів. Зазвичай це матовий крейдований папір і в жодному разі не пластик або ламінований папір.    Тому зворот візитної картки бажано залишити порожнім. Двостороння візитівка двома мовами свідчитиме не стільки про те, що власник працює з іноземцями, скільки про те, що в нього не вистачило грошей на два комплекти карток — окремо для вітчизняних й окремо для зарубіжних партнерів. (Хоча для іноземців двомовна візитка цілком доречна: це найзручніший спосіб запам'ятати, як правильно вимовляти і писати прізвище колеги).
   Не експериментуйте зі значною кількістю кольорів. У діловому середовищі прийнято, щоб візитна картка поєднувала не більше, ніж три кольори. Кольорове оформлення візитівки має відповідати її призначенню, виду, роду діяльності працівника й організації. Ділова візитна картка не має бути занадто помітною та яскравою — кращим варіантом залишається класичне чорно-біле виконання, що забезпечує полегшене сприйняття інформації.
   Незважаючи на те що дизайн вашої візитівки буде простим, якість паперу має бути такою, щоб вона не втратила свого первісного вигляду через короткий проміжок часу. До речі, поганим тоном прийнято вважати, якщо на візитній картці надруковано фото її власника.
   Чоловіки носять візитниці в портфелі або верхній кишені піджака. Не можна класти візитівки в задню кишеню штанів і нагрудну кишеню сорочки (у цих кишенях узагалі нічого не варто носити). Жінки носять візитниці в сумках. Передавати й отримувати візитні картки потрібно правою рукою. Вручайте візитівку так, щоб співрозмовник міг відразу прочитати її (тобто текст має бути для вас догори ногами). Коли віддаєте візитну картку, скажіть своє ім'я та прізвище. Не можна на очах у власника візитівки згинати і м'яти її, робити на ній записи. Щоб указати номер телефону на візитівці, не варто забувати про коди міста і країни.
   Три основні блоки візитної картки.
У першому блоці розміщено ім'я та прізвище власника, які мають виділятися
на тлі інших даних. Другий блок представлений логотипами, прапорами, гербами або фірмовими зображеннями компанії. Третій блок — один із найголовніших, оскільки містить контактну інформацію. Розмішуючи в цьому блоці юридичну адресу організації й адресу її фактичного знаходження, між ними слід зробити невеликий відступ. Окрім того, намагайтеся не використовувати скорочення, які можуть бути незрозумілі іноземним клієнтам і колегам.
Альберт Ейнштейн чи Ейнштейн Альберт?
   Це просте правило в нашій країні порушують часто: на багатьох візитівках спочатку пишуть прізвище, а потім уже ім'я та по батькові. Чому? Напевно, власнику картки здається, що «прізвище — ім'я» звучить солідніше, більш «по-діловому». Але це не так.
Майже в усьому світі спочатку пишуть або вимовляють ім'я, а потім прізвище: ніхто не скаже «Обама Барак» або «Рішар П'єр». Оформлення візитівки підпорядковується єдиним правилам: спочатку ім'я, а потім — прізвище.
Під час спілкування із зарубіжними партнерами правило «ім'я — прізвище» особливо важливе. Якщо підписатися «Смирнов Степан», то можна отримати лист, який починатиметься так: «Шановний містере Степане!».    «Прізвище — ім'я» — це спадщина радянської епохи. Люди звикли до канцелярського стилю, оскільки заповнювали безліч анкет, і людина була не людиною, а рядком у списку або карткою в картотеці. Картки розташовувались за алфавітом — і прізвище стало важливішим, ніж ім'я. Нині порядок «прізвище — ім'я» доречний лише в алфавітних списках, під час офіційного спілкування — у поліції, бібліотеці, лікарні тощо.
Отже, звернення «прізвище, ім'я (або ініціали)» може стати способом витончено принизити адресата, нагадавши йому про його низький статус.
Тому під час знайомства та подання на візитівці й у діловому листуванні варто наслідувати багатовікові європейські традиції: спочатку ім'я (або ім'я та по батькові), а потім — прізвище.

Харченко. Удосконалюєте мовлення. Формування вербального іміджу// Хімія. (Шкільний світ)  .- 2020 .- № 11-12 .- С. 89-93
Анотація: Розповідається про особливості вербального іміджу, про важливість впливу на імідж людини манери говорити, голосу, образу, вимови, лексики.

    На враження, що складається про людину, її індивідуальність особливо впливають манера говорити, голос. Це може створити привабливий образ або зруйнувати його, може викликати довіру, зачарувати, переконати людей у чомусь або, навпаки, відштовхнути. За голосом можна визначити стать, вік людини, її темперамент. Вимова, лексика допомагають визначити соціальне середовище, до якого належить людина.
Що таке «вербальний імідж»?
   Вербальний імідж — це думка, що формується про людину з огляду на її мовлення. Отже, лексичний запас, вимова, інтонація, грамотність і логічна побудова фраз і структурних частин промови, змістова наповненість, манера говоріння людини — це складники іміджу. Ораторська промова призначена для виступів у суді, на народних зборах, у сенаті. Бесіда — для зустрічей, зборів, бенкетів із метою спілкування з близькими людьми, друзями. Цицерон писав: «Промова ораторська має важливе значення у справі здобування слави, адже саме її ми називаємо красномовством; але все-таки складно висловити, якою мірою ласкавість і доступність бесіди привертають до себе серця людей.
    Що стосується промови, яку виголошують перед народом під час суперечок, то вона просто приносить славу на очах у всіх. Адже промова, багата та мудра, сильно захоплює людей: слухачі думають, що людина, яка говорить, розуміє суть справи та розбирається в ній краще за інших. Але якщо промові властива переконливість разом із помірністю, то це — найдивніше, що лише може бути, і тим більше, якщо це властиве молодій людині».     «У цих словах поєднується більшість характеристик, якими має володіти публічна особа», — зазначала Марина Бабак у своїй статті «Вербальний імідж публічної особи як складова частина комунікативних технологій (поради молодим політикам)».
    До цього варто додати ще вміння вільно спілкуватися рідною мовою. Ця проблема характерна для пострадянських країн. Людина, яка не знає державної мови або володіє нею недосконало, у свідомості громадян ідентифікується як особа з низьким рівнем освіти, або як «чужинець». Авторка у своїй праці навела цікаві та переконливі факти на користь вербального іміджу.
   У XX ст. психолог і заслужений професор Каліфорнійського університету Альберт  Мейєрабіан провів дослідження, у результаті якого отримав цікаву формулу. З'ясувалося, що те, як ми сприймаємо інших людей, залежить від трьох складників:
на 55% — від зовнішності (колір шкіри, очей і волосся, зачіска, одяг, жести, міміка);
на 38% — від манери говорити (темп, висота голосу, вимова, емоційне забарвлення мови);
на 7% — від змісту промови (повідомлення, яке людина має намір донести).
   Під час тестування вербального іміджу (відповідно, під час розрахунку вербального 10) найбільше значення приділяється оцінюванню словникового запасу людини. При цьому мається на увазі знання значення слів. Що більше слів відомо людині, то ширший її світогляд загалом.
   А це зокрема створює можливості для вирішення різних життєвих проблем, що і є показником високого інтелекту. Звідси й очевидний зв'язок між рівнем освіти й інтелектом, зокрема — вербальним інтелектом. Тобто з усього синонімічного ряду, що характеризує певне явище, людина вибирає найближче до свого інтелектуального розвитку слово. Залежно від того, якою мірою вибране слово та його вимова відповідають мовним нормам, можна робити висновки про особу. Правильним добиранням слів-синонімів можна коригувати сприйняття аудиторією промови й особистості оратора зокрема.
    Наприклад, якщо вживати «прошу» замість «вимагаю, наказую, благаю», змінюється сприйняття повідомлення. У першому випадку людина виступає як ґречна, у другому — авторитарна, а в третьому — принижена.
Окремої уваги заслуговує вживання слів-паразитів. Мимоволі пригадується приказка про те, що мовчання — золото. Слова-паразити — це вставні слова, що не мають певного змістового навантаження та вживаються для зв'язки слів. Психолінгвісти вважають, що це свідчить про невпевненість у власних діях, словах, думках. Словосполучення «так сказати» означає «так, зазвичай, не кажуть», або «це сказано недоречно». Слова-паразити справляють підсвідомо негативне враження на співрозмовника, а для професіонала вони дають додаткову інформацію для можливого маніпулювання. Це стосується частого використання прийменників, сполучників та інших «малих слів».

    Створений імідж потрібно підтримувати, але є ситуації, коли шкідливо діяти стереотипно і потрібно відреагувати на мінливі умови, демонструючи пластичність іміджу. Формування іміджу може відбуватися повністю стихійно, а може бути результатом цілеспрямованої роботи. У імідж входять як природні якості особистості, так і спеціально сформовані. Від іміджу багато в чому залежить, наскільки гідно співробітник представить свою організацію і свою роль у ній, як швидко співробітника помітять з боку керівництва і йому представиться найкраща можливість реалізувати свій потенціал, можливо, зробити кар'єру. Тому іміджем можна і потрібно управляти.