Освітянам на замітку

                                  Виховання моральної позиції у сучасних школярів

   Як, якими словами пояснити дитині важливі істини про людські цінності, про моральність та добро?

Багато хто з дорослих вважає, що 7—8-річний школяр навряд чи зрозуміє суть і практику використання моральних чеснот людини.

Натомість, майже всі батьки і вчителі погоджуються з тим, що для деяких 10—12-літніх самовпевнених і "освічених" в інтернеті хлопчиків і дівчаток може бути вже трохи запізно "читати мораль".

Тому, виходитимемо з того, що для кращого пізнання світу, зокрема інших людей, конче необхідно пізнати себе, свою суперечливу людську природу.

Лемко Галина Іванівна (кандидат педагогічних наук наук; доцент). 

 Рівні розвитку соціально-моральної позиції у сучасних старшокласників / Г. І. Лемко, І. І. Медведчук // Молодий вчений. Спецвипуск : науковий журнал. - 2020. - № 3/1. - С. 47-51

Анотація: Проаналізовано особливості соціально-моральної позиції сучасних старшокласників. У результаті такої аналітичної  роботи було визначено 4 рівні сформованості соціально-моральної позиції у сучасних старшокласників:  відповідальний, конформістський, пасивний, безвідповідальний. У нашому дослідженні вони характеризуються наступним чином: відповідальний, конформістський, пасивний, безвідповідальний.

   Сучасна школа має великі потенційні можливості для забезпечення цілеспрямованого розвиту моральних якостей особистості, орієнтації змісту її життя на національні та загальнолюдські цінності, активної життєвої позиції, однак в реаліях життя не завжди їх реалізує. Доказом того є низька загальна культура поведінки значної частини сучасних школярів і молоді, їх тяжіння до безтурботного, споживацького способу життя, захоплення низькими зразками масової культури, паління, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, брутальних слів, прагнення до задоволення матеріальних потреб і уникнення по-справжньому духовної культури, неповага до старших людей та ідеалів старшого покоління, цинізм і жорстокість стосунків тощо.

   Як засвідчують спостереження, ця категорія старшокласників не має чіткого уявлення про своє майбутнє, мало, або й зовсім, не цікавиться подіями політичного життя як своєї країни, так і зарубіжжя, практично не читає серйозних книг, газет та журналів. Значна частина старшокласників не бачить свого майбутнього у своїй державі й мріє виїхати за її рубежі, в країни з високорозвиненою економікою.

    Причини такої ситуації беруть початок не тільки в складних соціально-економічних умовах, які переживає Україна, а й у відсутності цілісної системи виховання майбутнього громадянина держави, з чітко визначеною соціально-моральною позицією і системою соціально-моральних цінностей.

На індивідуальному рівні буття людини базовими виявляються такі цінності як істина, любов і доцільність.

   Як засвідчують наукові дослідження, система ціннісних орієнтацій не є чимось абсолютно сталим, структурованим і незмінним — вона протирічна і динамічна, відображує як ті головні, суттєві і стрижневі зміни взаємозалежності особистості із довкіллям (світом), так і зміну повсякденних, тимчасових і певним чином випадкових життєвих ситуацій на основі їх певного осмислення.

   Система ціннісних орієнтацій формується в певних умовах і відповідно до психологічних особливостей індивіда. Цим, зокрема, пояснюється той факт, що в однакових умовах життя у людей спостерігаються відмінності в ієрархії цінностей.

   Період ранньої юності, що співпадає із старшим шкільним віком, характеризується значними емоційними, інтелектуальними, моральними і вольовими змінами, зумовленими появою важливих новоутворень у сфері індивідуальної свідомості старшокласника.

Мержиєвська Валентина (кураторка освітнього напряму видавничо-освітнього проекту "Портал"; співзосновниця і викладачка альтернативної школи "БеркоШко"; м. Київ). 

 Спільне читання, або як говорити з дітьми на складні теми / В. Мержиєвська // Дошкільне виховання : методичний журнал . - 2020. - № 6. - С. 34-

Анотація: Як обговорювати з дітьми складні морально-етичні теми? Як ознайомлювати їх з історією України, формувати національну свідомість і відчуття приналежності до свого народу? Запрошенням до розмови може стати спільне читання книжок.

   Малятам до п'яти років часто читають уголос — і батьки, й вихователі. Але щойно дитина навчиться читати самостійно, дорослі з полегшенням видихають: "Ну все, далі сам/сама". Уже старшим дошкільнятам і молодшим школярам (п'яти-восьмирічкам) готова читати лише половина батьків. Щасливчиків, яким продовжують читати й після дев'яти років, іще менше — може, п'ята частина. Трохи більше таланить старшим дітям у родинах, бо вони можуть якийсь час слухати, як читають їхнім молодшим братикам- сестричкам. Але переважна більшість дітей до 12 років визнають, що їм подобається слухати, коли читають уголос.

   У дошкільному віці для дітей важливо створити середовище, у якому вони почуватимуться безпечно і захищено. Дошкільнята ще не дуже добре розрізняють свої стани та емоції й не завжди можуть назвати їх, тому важливо час від часу запитувати їх про це і пропонувати варіанти відповіді. Також у цьому віці дуже важливий тактильний контакт, тому читати найкраще, тримаючи дитину в обіймах.

Слухання книжки в обіймах близької людини чи в колі друзів, із відчуттям захищеності та безпеки - найкращі умови для пізнання світу.

   Важливо додати, що саме книжка створює додаткове відчуття безпеки, навіть якщо йдеться про непрості для сприйняття сюжети. Документальні фотографії можуть травмувати, а книжка залишає простір для уяви, і дитина ніколи не вийде за межі прийнятного для себе.

   Однією з функцій спільного читання є подальше обговорення прочитаного. Зокрема це дає можливість торкнутися важливих тем, про які в буденному житті мова не заходить.

   Окрім пізнання світу, розвитку емпатії та мислення, книжки допомагають осмислити історичну пам'ять. Усвідомити, як ті або інші події вплинули на світосприйняття людей, які обставини минулого сформували наше сьогодення, як виявити у різноманітних викликах те, що може нас підсилити, і який досвід ми можемо винести з усього пережитого.

   Розглянемо приклад читання з обговоренням. Для цього візьмемо уривок з книжки Катерини Єгорушкіної "Скриня" — вона адресована старшим дошкільнятам і присвячена темі Голодомору.

Одразу може виникнути запитання: навіщо з такими маленькими дітьми обговорювати таку важку тему? Для цього є низка причин.

   Те, що Голодомор дуже відчутно позначився на нашій історії, не викликає сумнівів. У 1933 році середня тривалість життя в Україні становила 15 років серед жінок і 11 — серед чоловіків. Неможливо точно визначити, скільки людей загинуло або не народилося в цей період, як і те, скільки талантів, прагнень і відкриттів не було втілено в життя. Скільки родів обірвалося, не передавши своїх традицій та культури нащадкам.

Тих, хто вижив, цей досвід також змінив незворотно: і психологічно, і навіть фізично. Згідно з дослідженнями епігенетиків, люди, які в період голоду перебували в утробі матері, мають більшу схильність до ожиріння й розвитку діабету, ніж ті, хто такого досвіду не мав. Коли організм формується в умовах браку живлення, на генетичному рівні "прошивається" програма, що їжі мало і треба накопичувати "запаси на чорний день". Отже, можна витіснити Голодомор з людської пам'яті, але його неможливо прибрати з генів.

Донедавна обговорювати ці події було не прийнято. Людська психіка схильна витісняти, забувати травматичний досвід — щоб уберегтися від руйнування. Люди, які пережили великий страх і насильство, стають пасивними, намагаються не виділятися, не привертати до себе уваги, цього ж навчають і своїх дітей. Тож байдужість, індивідуалізм багатьох наших сучасників і навіть таке явище як корупція є наслідками тривалої боротьби за виживання. 

   Ви помітили, що дітей перестали змушувати доїдати все, покладене на тарілку, зовсім недавно, може, лише останнє покоління? Ми тільки починаємо виходити з тієї травми, якої завдав нашій нації Голодомор, тому дуже важливо почати про неї говорити. Відновлення історичної пам'яті дасть нам можливість краще розуміти себе нинішніх, а значить, і змінитися.

Масловська Людмила (вчитель-методист української мови та літератури, Київська гімназія східних мов № 1). 

 В. О. Сухомлинський про розвиток учнів засобами рідного слова / Людмила Масловська // Українська мова і література в школі : Науково-методичний журнал. - К. : Інститут педагогіки АПН України, 2018. - 6. - С. 34-42

Анотація:  У статті розглядається один із аспектів проблеми громадянського виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського - рідна мова. Знання рідної мови, любов і дбайливе ставлення до неї вчений і педагог називає одним із найважливіших джерел патріотичних почуттів і громадянським обов'язком кожної людини. 

   Актуальними для розвитку педагогічної науки і практики є розроблена В.О. Сухомлинським система виховання школярів засобами слова. Василь Олександрович особливо високо цінував мудрі поради Я. Комєнського та К. Ушинського, які наголошували на провідній ролі слова у вихованні особистості. Ідеї цих педагогів В.О. Сухомлинський творчо розвинув у власній діяльності, вони знайшли відбиття в його педагогічних поглядах, зокрема, на проблему виховання засобами слова.

   Аналіз педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського свідчить про те, що він був глибоко обізнаний з досвідом народного виховання, звичаями, культурою, історією українського народу. Свої знання педагог-вчений зумів використати в розкритті багатогранного світу дитини. Він вважав, що пізнання дитиною світу починається з оволодіння нею рідним словом. Педагогічні погляди видатного гуманіста на загальнолюдські цінності пов'язані з народною педагогічною мудрістю, народним світобаченням, українською національною системою виховання.

У вихованні дітей В.О. Сухомлинський використовував багато ефективних методів, але провідними серед них він вважав методи формування свідомості (бесіда, розповідь, переконання, навіювання, роз'яснення моральної істини та ін.). Педагог вважав, що моральність слова вчителя залежить від різноманітності цілей звертання вихователя до учня. Великого значення вчений надавав бесідам і радив їх проводити так, аби діти не відчували, що їх виховують.

   В умовах духовного відродження, яке нині переживає українське суспільство і зокрема сучасна освіта, педагогіка гуманізму Василя Олександровича набуває особливої актуальності. Ідея гуманізму, любові, людяності проходить червоною ниткою через всю спадщину Сухомлинського. Як говорив Учитель із великої літери: «Дитина — найвища цінність», «Особистість — це індивідуум з почуттям власної гідності», «У сфері виховання педагог повинен бути чуйним, сердечним, тактовним... »

   Для нинішнього покоління юних громадян освіта, загальна культура, духовність, висока моральність, національна самосвідомість — сфери надзвичайно важливі. І це закономірно. Адже подальший розвиток нашої держави безпосередньо залежить від морально-психологічного стану підростаючого покоління. Державна програма «Освіта» (Україна XXI століття) та Концепція Нової української школи спрямовують педагогічну спільноту на формування національної свідомості й самосвідомості підростаючого покоління, виховання відповідального громадянина-патріота своєї Батьківщини, здатного бути їй корисним, забезпечити власну життєдіяльність, гармонійний зв'язок із народом своєї держави, рідною природою.

   Педагогіка — не тільки наука про людинознавство, а й мистецтво педагогічної дії. Нині поняття творчість є категорією низки наук: філософії, психології, педагогіки.

   Творчість — це неодмінна складова портрета успішної, сучасної людини. І саме сучасна система загальної середньої освіти має розвивати творчі здібності майбутніх успішних людей. А завдання вчителя — вчасно помітити творчі задатки своїх учнів, підтримати та допомогти їм розвинути їх. Успішно розвиває творчі здібності учнів той словесник, який сам є творчою індивідуальністю.

Красоткіна Надія (вчитель (м. Луцьк)). 

 Чим слово рідне озоветься... / Н. Красоткіна // Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2019. - N 11. - С. 56-58

Анотація: Обгрунтовано суть і значення слів і мови у житті людини. Пояснюється  негативний вплив лихослів'я на здоров'я людини, її духовний стан, мислення. Доводиться, що, навпаки, гарні слова і мова прищеплюють культуру поведінки дітей, людяність,  доброту тощо. Матеріал пропонується використовувати при проведенні виховних бесід з учнями та їхніми батьками.

   Що означає слово? Яке слово хочеться чути? Яке тішить душу, дарує світло в похмурі дні?

Слово привітне піднімає настрій, створює свято; щире — дарує надію, впевненість, розкрилює душу людини.

Лагідне, тепле слово заспокоює людину "Від теплого слова і лід розмерзається"; добре слово зцілює, лікує, захищає, несе турботу про інших. "Добре слово краще, ніж готові гроші" ; розумне слово дає знання, робить людину зрячою, виводить з темряви і веде до сонця та світла. "Хто знання має, той мур зламає"; правдиве слово пробуджує чесність і народжує сміливість, встановлює справедливість між людьми... "Правда світліша за сонце", "Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже"; мудре слово відкриває очі на складний і дивовижний світ, є дорогвказом.

   Слово було першим, і через слово поселилася думка. Людина починала мислити, і думки складалися в слова, якими вона називала предмети, почуття, свої дії, бажання, мрії. Так виникала своя, специфічна мова у людей на тій території, де вони жили й розселялися, кожна мова мала своє звукове й емоційне забарвлення й ритм. Так виникла й українська мова па теренах, де ми живемо.

почуття, свої дії, бажання, мрії. Так виникала своя, специфічна мова у людей на тій території, де вони жили й розселялися, кожна мова мала своє звукове й емоційне забарвлення й ритм. Так виникла й українська мова па теренах, де ми живемо.

   Перші слова дитина чує в сім'ї, де розмовляють про все на світі мама і тато, брати й сестри, бабусі та дідусі. Всі ті звичайні побутові слова створюють навколо малюка неповторну ауру, живлять мораллю, закладеною в цій родині, і впливають на його характер. Тож коли в сім'ї панує атмосфера любові й доброти, поваги і культури. взаєморозуміння та щастя, то й діти виростають світлими, добрими, щасливими.

   Проте так буває не завжди, бо не всі батьки дбають про долю своїх дітей, гадаючи, що нагодувати, одягти — це і є їхнє першочергове завдання. Але ж ні! Це далеко не так. Треба насамперед дбати про добре серце своїх дітей, їхній світогляд, мораль. Адже як мовить народна мудрість: "Що посієш, те й пожнеш". Тому треба завжди обережно ставитися до слова й не дозволяти собі вживати лайливих, грубих слів, особливо при дітях. Бо від них в першу чергу страждає малеча, бо слово — матеріальне, воно може нанести непоправну рану, а може й убити.

Негативні слова впливають на здоров'я людини, її духовний стан, мислення. А ми ж хочемо, щоб діти росли здорові, щоб вони були культурні та виховані.

   Маємо висновки науковців, що стається з людиною, котра вживає лайливі слова:

— підвищується агресивність, людина стає злою і некерованою;

— притуплюється почуття сорому, породжується хибне відчуття вседозволеності;

— збіднюється мова й мислення, знижується загальний рівень інтелекту, порушується картина світосприйняття;

— негативно впливає як на того, хто лається, так і на тих, хто перебуває поруч.

Тому, хто звик негідно висловлюватися, важко від цього відмовитися.

Маринчук Ірина (учитель української мови та літератури; учитель-методист). 

 Формування в сучасних учнів рис високоморальної особистості під час вивчення роману Івана Багряного "Тигролови" / І. Маринчук // Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2019. - № 11. - С. 28-29

Анотація: Присвячена проблемі формування в сучасних учнів рис високоморальної особистості під час вивчення роману Івана Багряного "Тигролови". Особливу увагу приділено формуванню толерантності та різних її проявів. 

   Нині формування в сучасних учнів рис толерантної високоморальної особистості є одним із найважливіших завдань суспільства. Сьогодні толерантність розуміється як повага і визнання рівності, відмова від домінування та насилля, визнання прав інших на свої думки та погляди. Здатність поводити себе толерантно може стати особистісною рисою кожного учня, а відтак - забезпечити успіх у спілкуванні, у житті. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги. Вони критично ставляться до себе й не прагнуть у своїх бідах звинуватити інших. Вони не перекладають відповідальність на інших. Толерантна людина не ділить світ на два кольори - чорний та білий, а тому готова вислухати та розуміти інші позиції.

   Але чи завжди сучасні учні поважають думки та погляди інших людей? Якими рисами має бути наділений сучасний старшокласник, щоб інші вважали його високоморальною особистістю? Ці питання особливо актуальні, коли в учнів формується власне «я».

   Сучасним учням варто розуміти: для того, аби бути толерантним, варто переглянути власні життєві принципи, виховувати в собі риси високоморальної особистості на прикладах персонажів художніх творів, які вивчаються у шкільному курсі української літератури. Яскравим прикладом формування в сучасних учнів рис толерантної особистості є персонажі роману Івана Багряного «Тигролови», які можуть слугувати зразком високоморальних стосунків між людьми.

   Головною моральною основою толерантного виховання має бути добре, гуманне ставлення до людей, яке охоплює повагу до особистості, співчуття, любов. Григорій Многогрішний - головний персонаж роману Івана Багряного «Тигролови» не змирився зі своїм, здавалось би, безвихідним становищем в'язня, і, вирізавши у вагоні отвір, вистрибнув із черева страшного потяга-дракона та опинився на волі. Своїм відчайдушним вчинком Григорій вселяє в душі віру перемоги добра над світом пітьми, засвідчує, що навіть приречена на смерть людина нездоланна, коли вон вона сповідує високу духовність і над усе цінує людську гідність.

   Інтолерантна особистість переконана в тому, що її погляди, спосіб життя, манера поведінки є кращими, ніж в інших. Вона егоїстична, сконцентрована переважно на собі та своїх інтересах, вимоглива, схильна до невиправданої моралізації. Більш того, в інтолерантному суспільстві вплив однієї людини на інших асоціюється із здібністю підкоряти людей своїй волі та владі. Таким у романі ми бачимо майора Медвина.

   Коли Григорій і його наречена Наталка, яка ніколи не бачила своєї України, бо народилася і виросла на Далекому Сході, прорвалися крізь кордон і думками, мріями вже прокладали шлях у майбутнє, їх охопив могутній порив до осягнення України і бентежна віра «в свою зорю, що присвічувала їм шлях - шлях в життя. Шлях туди - десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну». Григорій Многогрішний переміг відчай і безвихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських тигроловів, випростався велично і гордо, бо завжди залишався Людиною зі сформованими високоморальними рисами, які можуть слугувати для сучасного молодого покоління прикладом любові до світу, до людей, доброти, поваги, людяності, терпимості, підтримки, уміння вислухати й допомогти, бути чесним і справедливим, визнавати значимість і здібності кожного, жити в любові і в ім'я любові з іншими людьми.

Федько Ярина (викладач музичного виховання з методикою; старший викладач). 

 Українська народна пісня, її культуротворчі та виховні особливості / Я. Федько // Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2019. - N 7. - С. 7-11

Анотація: Досліджується розвиток пісенної культури українського народу, у тому числі виокремлюються історичні аспекти поширення народної пісні. Розповідається про дослідників і видавців української фольклористики. Показана значна роль народнопісенної творчості у становленні українського театру; розглядаються основні компоненти педагогічного потенціалу української народної музики та її вплив на формування духовності молодших школярів. 

   Світ пісенної культури українського народу безмежний. Це скарбниця людської духовності, що полонить почуття, розум і серце. В українській пісні відтворюється світогляд народу, його морально-етичні цінності, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання молодого покоління у дусі високої духовності та моралі. їй властиві багатство слова, мелодика, точність слововживання, особливості діалектів й образів, емоційність та історична достовірність.

   Українська пісня є джерелом духовного й національного здоров'я українського народу, мов Біблія минулого й Заповіт будучого", - писав український хоровий диригент, композитор, етнограф та пись- менник-мемуарист Олександр Кошиць. "Кожний рух серця, кожна подія в житті, кожний прояв у природі, — все оспівано тією піснею з чаром найвищої поезії, найглибшого почуття, найтоншої музикальності і цілковито оригінально, самобутньо й неповторно. Поруч з глибиною душевних переживань та чаруючою ніжністю, в українській пісні буяє сила й здоров'я незіпсованої нації, жадоба волі й щастя і веселий, нестримний характер, але все впорядковане, зрівноважене природним почуттям міри, краси й гармонії".

На початку XX століття Леся Українка жалілась, що безліч фольклорних скарбів утрачено, бо ж коли греки почали записувати свою народно-поетичну творчість у VI столітті, то українці — лише на початку XIX століття. Вона закликала збирати народні пісні і сама зробила цінний внесок у розвиток фольклорно-історичної школи.

Отже, українська народна пісенна творчість має глибинний потенціал, що є запорукою формування духовності молодших школярів. Вона має зайняти відповідне місце у навчально-виховному процесі, саме в період, коли дитина найкраще сприймає емоційно забарвлену інформацію, яку, зокрема, й несуть музика і пісенні образи. Це є запорукою формування національно свідомих, патріотично налаштованих поколінь, пройнятих духом українства, духом, який акумулює в собі такі риси людського характеру, як національна гордість, працьовитість, волелюбність, любов до рідної землі, шанобливе ставлення до родини, готовність на пожертвування заради рідної України.

Поліщук Валерій (доктор психологічних наук; професор кафедри загальної, вікової та педагогічної психології Київського університету імені Бориса Грінченка). 

 Формування життєвих компетенцій у молодшому шкільному віці // Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2019. - N 7. - С. 41-45

Анотація: Надається розробка авторської  розвивальної навчально-виховної програми, яка має на меті навчити учнів свідомому ставленню до себе та навколишньої дійсності; сформувати життєві компетенції, спрямовані на розвиток творчої особистості в умовах інтенсивного навчально-виховного процесу. Виокремлюються такі поняття як методи і методики програми,  провідні вікові новоутворення тощо.  Пропонуються різноманітні форми роботи, які сприяють громадянському, морально-етичному, духовному вихованню учнів.

   Методологеми програми — це узагальнюючі базові життєві компетенції, схвалені ПАРЄ, зокрема: 1) політичні (про глобальну європейську безпеку); 2) соціокультурні (про толерантність взаємин у полікультурному суспільстві); 3) комунікативні (про багатовекторне спілкування громадян, наприклад, завдяки досконалому знанню державної та іноземних мов); 4) інформаційні (наприклад, ІТ-технології); 5) здатність людини навчатися впродовж усього життя.

Мета програми. Формування в учнів базових життєвих компетенцій у системі демократичних суспільних цінностей на основі усвідомлення ними смислів загальнолюдської, національної та корпоративної культури; способів волевиявлення, дотримання прав людини, поєднання інтересів самодостатньої особистості й незалежної держави, необхідність стабілізувати в учнів морально-етичні якості (толерантність, гідність, самокритичність, взаєморозуміння).

   Провідні очікувані компетенції:

1. Знання. Морально-етичні норми й правила, згідно з якими необхідно постійно навчатись і набувати життєвого досвіду, та правила етикету; повсякденна орієнтація й розвиток свого творчого потенціалу.

2. Уміння. Раціонально планувати свій час (режим дня) та вчасно і якісно його дотримуватися; часто й переконливо демонструвати свої позитивні якості, накопичувати позитивний моральний досвід; поважати себе, поважати й турботливо ставитися до людей за їхні соціальні вчинки, осуджувати асоціальні вияви; дбати про природу; культурно поводитися в товаристві, дотримуватися морально-етичних норм; виробляти несприятливе ставлення до антигромадських виявів у навколишньому житті; враховувати думку друзів і товаришів, інших людей у прийнятті рішень; зберігати та зміцнювати міжособис- тісну злагоду й особисту таємницю; формулювати оцінювальні судження.

Провідні вікові новоутворення: співпереживання; почуття (моральні, інтелектуальні, естетичні), емоційна урівноваженість; моральні цінності; самоконтроль.

Саєнко, Тетяна (доктор педагогічних наук; професор; професор кафедри екології). 

 Енергоінформаційний потенціал особистості ноосферогенезу / Т. Саєнко // Вища освіта України : теоретичний та науково-практичний часопис. - 2020. - № 3. - С. 33-40

Анотація: Розглянуто психолого-педагогічні засоби формування власної стратегії розвитку людини XXI ст. у перехідних умовах суспільства, якому характерні визнання життя, здоров'я людини, екологічних благ пріоритетними загальнолюдськими цінностями. Збереження останніх можливе за умов  переходу до нової, ноосферної  системи освіти і виховання.

    Схарактеризовано сучасні наукові підходи до світорозуміння, відповідно до яких особистість має бути обізнаною у своїй ролі на планеті, мати уяву про закономірності та енергетичні потоки, що діють в організмі, для свідомого управління ними з метою оздоровлення й подовження терміну життя. Визначено моральні принципи і фактори екологічної культури, які складають внутрішню основу екологічної безпеки, ноосферогенезу, загалом сталого ноосферного розвитку. Запропоновано алгоритм зміни старої моделі поведінки для усвідомлення нової, що містить особисту доброчесність, порядність, самоконтроль. Застосовано методи системно-структурного моделюваня та еніологічного діагностування ефективності самоорганізації людини, використання нею тонких енергій для  власного гармонійного розвитку,  розкриття духовності в інтерпретації світу, його викликів.             Наголошено, що світогляд відображає ступінь нашої адекватності навколишній дійсності, і вона на сьогодні стрімко деградує і є показником неадекватного світобачення, зниження морально-етичного потенціалу, зникнення понять честі, совісті, відповідальності, послаблення впливу освіти, науки, культури. Експериментально доведено доцільність трансформації системи виховання, освіти, мислення людей, особливо молоді, на випередження та передбачення майбутнього; підтверджена роль екологічної освіти, ноосферного виховання задля свідомого виконання положень Кодексу нової цивілізації, Педагогічної конституції Європи, де необхідні усвідомлення екології душі, внутрішнього світу людини, духовної сфери загалом.

   Світ - це хвильове середовище, тому «як аукнеться, так відгукнеться», - давня, прописна істина. Дія (відгук) може бути відтермінована, але не скасована. Світ справедливий, тому основа всіх відносин - повага, що є визнанням прав і свобод іншого, але не дозволяй іншому їх порушувати! Виходить, кожна людина повинна бути режисером і творцем свого життя, своєї долі, постійно займатись власною життєтворчістю. Формування долі передбачає врахування таких принципів.

   Самовдосконаленню активно допоможуть такі знання, уміння, навички:

- цінуй життя, радій йому, поважай свою планету і пам'ятай, що все взаємопов'язано в цьому світі (перший екологічний принцип Баррі Коммонера);

- завжди будь самим собою; нічого не бійся, не жалій себе, а перш ніж сказати/ зробити, подумай;

- не кажи неправду та не втрачай відчуття власної гідності; за все отримаєш по заслузі: хвильовий Закон відплати/справедливості незмінно діє;

- тренуй наполегливість, силу волі, характер для досягнення своєї мети;

- правильно вибирай майбутню професію, що є запорукою успіху; старайся, щоб робота викликала задоволення й була твоїм хобі;

- вибирай дружину/чоловіка як споріднену душу; це основа довготривалого щастя й буття;

- для духовного й емоційного збагачення цікався мистецтвом, культурою, що збільшує твою енергоінформаційну складову;

- постійно тренуй фізичне тіло, турбуйся про здоров'я, накопичуй знання; розвивай уміння, навички; плекай інтуїцію, пам'ять, усвідомлюй творене тобою;

- правильно, красиво говори; раціонально витрачай гроші, речі, продукти харчування, постійно учись у життя, адаптуйся в соціумі;

- створюй умови для відчуття задоволення процесом життя;

- головний учитель знаходиться у нас самих; щоб отримати правильну відповідь, задавай максимально повне запитання: для чого, де, коли, для кого, звідки, як, чим, кому вигідно?

- основний інструмент психотехнік - ментально-словесна настанова: обґрунтування мети, завдань; фокусування «променя уваги»; творення уявою динамічного образу; формування стану енерго-медитаційного трансу; усвідомленння енергетики ритму дихання.

   У сучасних складних умовах буття варто приділяти увагу знанням, що нарощують компетентності для майбутнього.

Болтромюк Діана (вихователь ГПД; спеціаліст І категорії П'ятихатської ЗШ І-ІІІ ступенів № 2 Дніпропетровської області). 

 Формування життєвих девізів особистості : практико-орієнтовне заняття /  Д. Болтромюк // Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2019. - N 7. - С. 19-20

Анотація: Пропонується розробка практико-орієнтованого заняття на виявлення соціометричного статусу дітей у класному колективі. Діти знайомляться з інформацією стосовно життєвих цінностей людини, виконують різноманітні вправи, проходять тренінг, грають тощо.

   Дитинство — дуже сприятливий час для розвитку базових якостей особистості. Вже в малолітстві виявляються найпростіші форми моральних, інтелектуальних та естетичних почуттів. Інтенсивно розвивається дитяча воля підпорядковувати свої зовнішні дії, а також деякі внутрішні процеси свідомій меті.

   Малеча охоче опановує моральні норми та правила поведінки. Наприклад, дошкільники намагаються запитаннями або на власному досвіді з'ясувати: що добре, а що — погано, які дії оточуючих правильні, а які — неправильні. Діти починають не тільки розуміти моральний зміст власних і чужих учинків, а й певним чином їх переживати, що важливо для розвитку навичок сприймати й розуміти себе та інших, для розвитку самосвідомості. А знання та вміння, взаємопов'язані з ціннісними орієнтирами учня, якраз і формують його життєві компетентності, потрібні для успішної самореалізації у житті.

   Перед нами щодня існує необхідність розв'язувати ті чи інші завдання. Щодня ми стикаємося з обставинами, які випробовують наше терпіння й характер. У цій ситуації неабияке значення мають життєві цінності, які слугують маркерами і допомагають нам переконатися, що ми рухаємося в правильному напрямку. Коли всі слова та дії приведені у відповідність з нашими цінностями, життя здається нам правильним і змістовним, а ми самі впевнені й задоволені собою. Але якщо трапляється так, що наша поведінка не відповідає внутрішнім переконанням, що зароджуються й зростають всередині нас, то таке неприємне відчуття підказує нам, що не все гаразд у нашому світі. Ці відчуття можуть навіть стати джерелом занепокоєння. Тому важливо визначитися з тим, що є найголовнішим для вас. 

   Адже життєві цінності допомагають формувати характер і контролювати вчинки, бажання і рішення. Звичайно, у різних людей внутрішні установки різні: для одного найважливіше те, що здається не стільки важливим для іншого, а для третього головний орієнтир у житті відрізняється від того, що важливо і для першого, і для другого. І все ж можна перерахувати найчастіше згадувані критерії, які мають першочергове значення для кожної людини.

До таких цінностей можна віднести розуміння, якого потребує кожна людина; дисципліну, яку багато хто, на жаль, плутає з рутиною й намагається її уникнути; віру в інших, яка може поширюватися навіть на ставлення до самого себе; прощення; дружбу; надію; оптимізм; терпіння; толерантність; чесність та інші чесноти. Життєві цінності - наш внутрішній компас, за яким ми маємо звіряти кожен крок на життєвій дорозі.