Освітянам на замітку

Інтернет-небезпеки

    Світ настільки швидкий, що часом ми за ним не встигаємо. Але за будь-якого темпу розвитку суспільства ми завжди маємо пам'ятати про безпеку дітей. Адже діти через вікові та індивідуально-психологічні особливості не в змозі захиститися самостійно, а також самостійно розпізнати цю небезпеку. З появою Інтернету в суспільстві не стало менше насильства, воно частково оселилося в мережі. І саме від того, наскільки дорослий буде це розуміти, буде залежати безпека дитини.


 Скиба А. (начальник Київського управління кіберполіції) Від безпеки до небезпеки. Інтер’ю з начальником кіберполіції: інтерв’ю/ Скиба А.; розмову вела Козлова А. // Психолог (Шкільний світ) .- 2019 .- № 11 .- С. 14-21

Інтер’ю з начальником Київського управління кіберполіції, полковником поліції Анатолієм Скибою .
—    Кіберполіція — це міжрегіональний територіальний орган Національної поліції України, який входить до структури кримінальної поліції Національної поліції та відповідно до законодавства України забезпечує реалізацію державної політики у сфері боротьби з кіберзлочинністю, організовує та здійснює відповідно до законодавства оперативно-розшукову діяльність.
Спеціалізується на попередженні, виявленні, припиненні та розкритті кримінальних правопорушень, учинення яких передбачає викорисканням комп'ютерних технологій. Якщо деталізувати, то це злочини, пов'язані з розповсюдженням дитячої порнографії, захист авторських та суміжних прав, розповсюдження інформації обмеженого доступу, тощо.
—    Проблеми кібербулінгу належать до напряму вашої діяльності чи до ювенальної превенції?
—    Усе ж таки до ювенальної превенції. Адже є адміністративно каране діяння та кримінально каране. Ми — оперативний підрозділ, пріоритетоГл якого є якраз виявлення кримінально караних діянь. Кібербулінг за своєю суттю — це адміністративно каране діяння, відповідно, це — більше профіль ювеналів.

—    Сьогодні безпека в Інтернеті — актуальна проблема, як Ви поширюєте інформацію про це?
—    Щодо безпеки в Інтернеті в нас є спеціально розроблена методика. Ми розміщуємо таку інформацію через офіційні канали зв'язку. Окрім того, ми запустили відеоролики, які частково гумористичні, які розповідають про бізнес-інтернет. І ми розповідаємо про те, що це дуже важливо, це повинні знати всі й це перший крок до того, що ви будете убезпечені від можливого злому чи викрадення коштів. Окрім того, ми періодично проводимо заходи в школах та освітніх закладах, куди нас запрошують.
Ми розповідаємо про типові правила безпеки, причому, приходячи до дітей, я завжди намагаюсь розмежовувати правила для батьків і дітей. Ви знаєте, говорячи про безпеку дітей в Інтернеті. хочу поговорити спершу з батьками: «А ви дотримуєте цих елементарних правил?». Більшість каже, що ні, ми не дотримуємо. І коли я розповідаю перший блок для батьків, а потім розповідаю для дітей, це дуже класно сприймають і дуже позитивно впливає.
—    Як школи можуть Вас залучати до проведення просвітницьких заходів?
—    Зазвичай це відбувається так: школа, яка бажає, щоб ми провели певні заняття, звертається до нас листом чи в усному форматі, ми узгоджуємо місце, час та дату.
—    Де Ви рекомендуєте брати інформацію?
—    Якщо ми говоримо про пересічних користувачів, то більшість інформації, яку поширюють, просто формулюється різними словами, але зазвичай вона типова. Тобто сказати про те, що вона недопустима або сумнівна, я не можу, тому що дописи більшості спеціалістів, які собі дозволяють писати про кібербезпеку для пересічних громадян, зазнають певної цензури та критики,і в Інтернет потрапляє вже в досить непоганому форматі інформація, доступна для особи, яка на своєму рівні може це зрозуміти. Звісно, що основне джерело відповідної інформації — сайт кіберполіції
—    Які злочини та скільки вчиняють проти дітей в Україні в Інтернеті?
Я не буду зупинятися на статистиці. вона дуже сумнівна, Тобто можна сказати про те. що статистика того, що нами виявлено й розслідується, напевно, дуже мала порівняно з тим. що насправді відбувається. Але зараз ситуація із цим значно покращилася, нам все більше довіряють та звертаються. У контексті того, що нам підслідно, я можу розповідати тільки про дитячу порнографію, яку ми виявляємо.Ми цього року вже затримали двоє осіб, які знімали, поширювали в Інтернеті і, на жаль, продавали цю продукцію. Для розуміння: особа, яку було затримано на початку року, втягувала близько 11 дітей до зйомок у порнографії. Тому це велика проблема щодо дитячої порнографії, і ми намагаємось із нею боротися по мірі того, як нам це вдається. Ефективність останнім часом стала набагато кращою.
—    Як Ви вважаєте, чи потрібно запровадити спеціальний курс із кібербезпеки для дітей? Якщо так, то як це можна реалізувати?
-    Законопроект, який ми підтримуємо. у якому фактично ми є лобістами, підтримує введення обов'язкових факультативів у навчальних закладах. У який спосіб це реалізовувати? Я розумію, що це має бути спільна діяльність кіберполіції, комерційних та державних структур. Можна написати типовий курс для педагогів, пройти рецензію, і саме тоді курс буде максимально ефективним. Тому що в більшості дітей поводження в Інтернеті нагадує такий «сумбур необхідності», відсутні елементарні навички користування з погляду забезпечення власної безпеки, адже їх цього ніхто не навчає. Тому ми готові взяти участь у розробленні таких курсів.

—    Що треба робити батькам, щоб гарантувати безпеку дитини в Інтернеті?
—    Коли мене питають про такі речі, я завжди кажу: «Максимальна ефективність — це максимальний контакт батьків із дитиною». Якщо батьки вважають, що обмеження дитини ефективно впливає, що їм треба ставити якість шпигунські програми батьківського контролю, то, можливо, це для них ефективно. Коли я звертаю увагу батьків на це, то говорю: «Давайте ви будете зі своєю дитиною на одному рівні». Зазвичай у них дуже великий розриву кваліфікації та навичках, тому постарайтеся зрозуміти дитину.
Класичні «уловки»: схожість із відомими сайтами, значна знижка та безкоштовна доставка, перерахування коштів на мобільний телефон тощо. А найбільш цікаво те, що «уловки» удосконалюють.
Коли ви виставляєте власну фотографію або своїх дітей, то будете згодні, що її буде розміщено на банерах по місту?
Дуже важливо, яка поведінка дитини і як батьки її відчувають. Я інколи запитую в батьків: «А ви бачили таке, що дитина ховає від вас телефон?», а вони кажуть: «Ну, так, ховає. Багато хто ховає». Ще запитую: «А ви бачили таке, що дитина прокидається вночі кілька разів для того, щоб подивитись, що в неї в телефоні?» я не психолог, але вважаю, що це має бути тривожний сигнал для батька чи матері.

    Павлюк Н. (практична психологиня; Українська гімназія № 1; м. Івано-Франківськ) Кібербулінг як форма агресії // Психолог (Шкільний світ) .- 2019 .- № 11 .- С. 22-33
   Особливістю підлітків завжди було, є і буде бажання мати власні таємні світи, власні ігри та власні секрети від дорослих. Таємничість сучасного покоління — віртуальна та здебільшого не зовсім зрозуміла дорослим. Дорослих, які не знаються на дитячих «забавках» в Інтернеті, лякає віртуальний світ. Вони не можуть зіставити власний дитячий досвід із досвідом власних дітей, навчити їх чомусь, бути авторитетом для них у цій сфері. У цьому й полягає великий ризик, адже, зіткнувшись із проблемою в інтернет-просторі, дитина не завжди має до кого звернутися по допомогу.

Що таке кібербулінг?
Термін походить з англійської мови й утворений від двох слів: кібер (означає віртуальне опосередковане комп'ютером середовище) і булінг (походить від англ. bull — бик, бугай, а в переносному значенні — дуже велика, сильна чи агресивна персона), позначає процес лютого, завзятого нападу; близькі за смислом дієслова українською мовою — задирати, прискіпуватися, провокувати, дошкуляти, тероризувати, цькувати тощо.
Отже, кібербулінг — це систематичні умисні дії з боку особи або групи осіб (частіше підлітків) із використанням інформаційно-комунікаційних засобів, спрямовані проти іншої особи (осіб), що характеризують створенням ворожої, принизливої, образливої обстановки, метою або наслідком яких є залякування, порушення права на безпечне навчання, повагу, честь, гідність, майно, здоров'я і життя, обмеження свободи волевиявлення особи (осіб) тощо.
Форми та типи кібербулінгу
Перепалки, або флеймінг (від англ. flaming — пекучий, гарячий, полум'яний) — обмін короткими гнівними й запальними репліками між двома чи більше учасниками, використовуючи комунікаційні технології. Частіше за все розгортається в «публічних» місцях Інтернету: чатах, форумах, дискусійних групах, інколи перетворюється на затяжну війну. На перший погляд флеймінг — це боротьба між рівними, але за певних умов вона може перетворитися на нерівноправний психологічний терор.
Нападки, постійні виснажливі атаки (англ. harassment) — найчастіше це залучення повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на жертву (наприклад, сотні смс-повідомлень на мобільний телефон, постійні дзвінки) з перевантаженням персональних каналів комунікації. На відміну від перепалки, атаки більш тривалі й односторонні.
Кібербулери
-  замість підніжок пишуть агресивні СМС;
- замість стусанів надсилають повідомлення через соцмережі з погрозами;
 -  замість насмішок оприлюднюють конфіденційні дані про однолітків та створюють фальшиві профілі.
Обмовляння, наклепи (denigration) — розповсюдження принизливої неправдивої інформації з використанням комп'ютерних технологій.
Самозванство, утілення в певну особу (impersonation) — переслідувач позиціонує себе якжертву, використовуючи їїпароль доступу до її акаунта в соціальних мережах, блогу, пошти, системи миттєвих повідомлень тощо, а потім здійснює негативну комунікацію.

Ошуканство, видурювання конфіденційної інформації та її поширення (outing&trickery) — отримання персональної інформації в міжособистісній комунікації та викладанням (текстів, фото, відео) до публічної зони Інтернету або поштою тим, кому вона не призначена.
Відчуження (остракізм), ізоляція. Будь-якій людині, особливо в дитинстві, притаманно сприймати себе або в якійсь групі, або поза нею. Бажання бути включеним у групу виступає мотивом багатьохучинків підлітка. Виключення з групи сприймають як соціальну смерть.
  Кіберпереслідування — це дії з прихованого вистежування і тих, хто байдикує поруч, зазвичай зроблені нишком, анонімно, для організації злочинних дій, фізичного насильства. побиття. Відстежуючи через Інтернет необережних користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце та всі необхідні умови здійснення майбутнього нападу.
Хепіслепінг (від англ. hарруsіарріпg — щасливе ляскання) — доволі новий вид кібербулінгу, який було розпочато в англійському метро, де підлітки, прогулюючись пероном, раптом ляскали одне одного, а інший учасник знімав цю дію на мобільну камеру. Надалі будь-які відеоролики, у яких записано реальні напади, стали називати хепіслепінгом. Починаючись як жарт, хепіслепінг може завершитися трагічно, як це сталось із 18-річним Трістоном Крістмасом, якого група хлопців побила для того, щоб зняти відео для Інтернету, а коли він, ударившись головою, помирав кинутий на підлозі, убивця та спостерігачі пішли продовжувати вечірку.
Згодом виникло поняття буліцид — загибель жертви внаслідок булінгу, це вважають злочином.

Причини кібербулінгу
Персональні (суб'єктивні) чинники впливають на формування агресивної(булінгово'і) поведінки загалом і з використанням інформаційно-комунікаційних засобів зокрема.
Розрізняють такі основні поміж них:
-    Негативний вплив сім'ї.
-    Відсутність послідовної, науково обґрунтованої державної політики запобігання насильству загалом і кібербулінгу зокрема.
-    Низький рівень обізнаності батьків
"S
    Для успішного захисту дітей від насильства в Інтернеті необхідно залучення батьків, учителів, громадських організацій, державних установ тощо.
   Відсутність належного соціально-правового механізму захисту від насильства школярів загалом і його кіберформи. Чинне законодавство не містить визначення поняття булінгу й кібербулінгу. Тому вести статистику та юридично кваліфікувати вияви насильства й кібернасилmства дуже важко. Обліковують лише випадки, коли такі дії призвели до серйозних наслідків.

   Ткаченко Є. (практична психологиня; Покотилівський ліцей «Промінь»; Харківська районна рада; Харьківська область)
Селфіманія. Або обережно ви в кадрі // Психолог (Шкільний світ).- 2019 .- № 11 .- С. 34-39

    Усе актуальнішим стає брендинг власного «Я», і підлітки створюють акаунти для того, щоб вести власний блог та розповідати всім про своє життя. І начебто немає в цьому проблеми, окрім однієї — це може переходити в патологічні форми поведінки. Усім вже давно відомо про інтернет-залежність, а от селфі-залежність як одну з форм — мало хто обговорює. Захоплення фото — це добре, але воно має відображати важливі моменти життя людини, а не все, що вона робить.
    Незважаючи на те що слово «селфі», яке означає знімок самого себе, увійшло в масовий обіг лише кілька років тому, подібні фотографії були й раніше. Уважають, що перший такий кадр було зроблено аж 1839 року. Автором першого в історі'і' людства «селфі» вважають одного з піонерів фотографії—американця Роберта Корнеліуса. Він сфотографував самого себе вдома у Філадельфії.
Селфі (англ. «Selfie» від «self» — сам, себе, також вживають назви себяшка, самостріл) — різновид автопортрета, що полягаєу фіксації самого себе на фотокамеру, подеколи за допомогою дзеркала, шнура або таймера. Термін набув поширення наприкінці 2000-х — початку 2010-х років завдяки розвитку вбудованих функцій фотоапарата мобільних пристроїв. Оскільки селфі найчастіше виконують із відстані витягнутої руки, що тримає апарат, зображення на фото має характерний вигляд.
Селфі як комплекс заниженої самооцінки
 Активно фотографувати самих себе — це не лише приємно, але й маніакально. Селфіма- нія — один із видів неврозу нав'язливих станів (обсесивно-компульсивних розладів), коли людині знову й знову потрібно підтвердження: «А я хороший! Адже правда хороший? Ну, скажіть, що правда!». На думку психологів, розміщувати вдалі «самостріли» в соцмережах (тобто фактично показувати їх усьому світу) — яскравий симптом відразу двох комплексів: по-перше, заниженої самооцінки, по-друге, гострого браку живого спілкування.
   Кожен «лайк», який з'являється під виставленим фото, автори селфі сприймають як похвалу й успіх у суспільстві. Згодом ця похвала стає життєвою потребою: не отримавши чергову «дозу» лайків, самострільщик» відчуває своєрідну психологічну ломку — сумує, сердиться, не знаходить собі місця, загалом перебуває в стресовому стані.
Три види селфі-розладів:
-    межовий селфі — фотографування себе двічі-тричі на день без особливого бажання виставити знімки в соціальні мережі;
-    острий селфі — фотографування себе мінімум тричі на день і розміщення фото в соцмережах;
-    хронічний селфі — фотографування в будь- який зручний момент з активним подальшим розміщенням знімків у соціальних мережах.

Різновиди селфі:
-  Фото в ліфті.
- Губи «качечкою», «бантиком».
-  «Груф» — це групове фото.
- Фітнес-селфі.
- Релфі — самознімок зі своєю другою половинкою.
- Фото в туалеті.
- Белфі — автопортрет із випинанням сідниць.
- Фелфі — автопортрети за участю тварин.
- Фото ніг.
- Автопортрет у ванній.
- Екстрім-селфі — роблять у момент небезпеки й ризику для життя людини.
Селфі — це спосіб повідомити світу: «Я є!» Сьогодні людина без сторінки в соціальній мережі — невидимка. Ми живемо в схибленому на популярності світі. І постійно «продаємо» себе: профіль у соцмережі — вітрина магазину, записи — рекламний текст, а селфі — фото товару. Ярмарок марнославства працює цілодобово!

     Селфі можуть бути чудовим інструментом роботи над собою:
•    можуть допомогти зрозуміти себе, відкривають нові риси та простори для творчості, а також дають змогу людині бути багатогранною.
•    не обов'язково селфі продає конкретну людину. Воно цілком може продавати бренд, показувати нові модні тренди.
•    селфі знаменитостей дають змогу їхнім фанатам відчути себе ближче до кумира. Зірки діляться частинкою власного життя, пишуть відповіді.
• селфі можуть впливати на сучасні ідеали краси та показувати, наскільки гарною може бути натуральність, а не підправлені фо- тошопом образи (наприклад, фото до та після макіяжу).
• селфі можуть виконувати роль особистого літописця. Вони показують вашу історію змін і розвитку, нагадують про минуле й можуть допомогти уникнути колишніх помилок.
• спортивні селфі в стилі «до і після» тренувань дуже мотивують.
                       Причини виникнення селїі-залежності:
Проведений аналіз дає підстави виокремити п'ять груп причин, що спричинюють селфі-залежність у підлітків:
•    причини, зумовлені психологічними особливостями віку (неадекватна самооцінка, потреба в самоствердженні);
•    причини, пов'язані з дефіцитом живого емоційного спілкування, зокрема й у сім’ї;
•    причини сексуально-девіаційної характеру (нарцисизм, ексгібіціонізм);
•    схильність до "зараження" тенденціями моди;
•    відсутність смислових орієнтирів і духовний вакуум.
                       Симптоми селфі-залежності:
   Більш достовірні симптоми селфі-залежності не кількісні, а якісні, основними з яких визначаємо:
•    відчуття «кайфу» під час фотографування:
•    постійне збільшення кількості знімків на день;
•    вияв абстинентного селфі-синдрому;
•    наявність психологічних наслідків (невротизація, поведінкові розлади тощо).
   Такі симптоми аналогічні до симптомів алкогольної, наркотичної та інших відомих адикцій.
    Чому це потрібно знати?
   Чим раніше виявлено перші ознаки селфі-залежності, тим легше запобігти її розвитку. Це потребує від педагогів і батьків уваги до підлітка та спостережливості. Тривалі ігри зі смартфоном — аж ніяк не безневинна розвага (як думають окремі батьки, так само граючись із власними ґаджетами). Дратівливість, хвилювання, пригніченість, а інколи агресивність підлітка під час відсутності смартфона (або якщо розряджений акумулятор) — серйозний сигнал тривоги.

    Розглядаючи проблеми селфі-зележності, варто розуміти, що важливе коректне формування в підлітків розуміння наявності вільного та живого спілкування в реальному житті. Розробляючи профілактичні програми, психолог, насамперед, має акцентувати увагу на тому, що визначати безпечним використанням селфі: обмежити кількість зроблених вами селфі; якщо хочеться помилуватися собою, то варто просто подивитися в дзеркало; не робити «екстремальні» селфі для привернення уваги до себе тощо.

   Васько Н. (практична психологиня; Липецький міжшкільний навчально-виробничий комбінат;. Харківська область)Інтернет-залежність як вияв соціальної ізоляції // Психолог (Шкільний світ).- 2019 .- № 11 .- С. 40-45
Часто інтернет-залежність — це результат соціальної ізольованості дитини, що може бути спричинено різними факторами: невміння налагоджувати контакт з іншими, особистісні проблеми тощо. Так, психолог має звертати увагу на те, що залежність за своєю сутністю — безумовно негативний фактор у житті людини, який компенсує недостатню розвиненість іншої сфери. Першим кроком до профілактики комп'ютерної залежності може стати саме усвідомлення наявності такої проблеми в суспільстві.
Науковцями вже давно доведено, що соціальна ізоляція та відчуття самотності підвищують ризик хвороб та передчасної смерті. Психологи ж констатували, що соцмережі посилюють відчуття самотності.
   Здавалося б, що з появою мереж Інтернет і соціальних мереж проблема самотності може бути успішно вирішена, адже тепер, відчуваючи труднощі в спілкуванні з близькими, можна легко змінити обстановку та перемкнутися на спілкування з тими, хто має подібні інтереси та пріоритети в житті. Але найчастіше наша молодь не має взагалі жодних інтересів, не знає і не вміє реалізуватися в тій чи тій справі, не має бажання (мотивації) до подібної самореалізації, як особистості. Тому рано чи пізно під час спілкування в соцмережах у більшості молодих людей виникає відчуття порожнечі й самотності.
                 Надається розробка уроку-тренінгу. Подано декілька вправ для роботи в групі.
        Мета: спонукати до самоаналізу власного «Я», показати учням існування більш цікавого, корисного та приємного навколишнього світу.
         Матеріали: плакати, текст опитувальника, бланки відповідей, кружечки та смайлики.
          Цільова аудиторія: підлітки.
        Тривалість: 45 хв.

    Брандес О. (психологиня; Чернивецький центр юних техніків імені Леоніда Каденюка) Дитина за комп’ютером. Практичне заняття для педагогів // Психолог (Шкільний світ).- 2019 .- № 11 .- С. 46-65
    Сьогодні стрімко розвиваються технології, а тим паче педагогічні технології. За кордоном педагоги вже активно впроваджують у практичну діяльність використання різних програмних забезпечень, спрямованих на розвиток пізнавальних сфер дитини. В Україні такого стрімкого розвитку ще немає, а все через певні перестороги та страх того, що це може призвести до комп'ютерної залежності або через незгоду батьків, які переконані в тому, що це дуже шкідливо. Насправді, у будь-якого явища дві сторони— позитивна й негативна, тому зовсім відмовлятися від чогось не варто.
Стаття надає правила-плакати роботи в мережі Інтернет.
Поради з безпеки в мережі Інтернет для дітей 7 - 8, 9 -12, 13 - 17 років.
Мета тренингу: допомогти учасникам усвідомити позитивні та негативні результати використання комп'ютерів; формувати навички профілактики комп'ютерної залежності; згуртовувати колектив.
Завдання тренингу : виявити переваги й недоліки користування Інтернетом, ознаки комп'ютерної залежності. надати рекомендацГі учасникам освітнього процесу.
Матеріали тренингу: ватман, маркер, аркуші паперу, ручки, бланки до вправи, додатки-плакати. рекомендації
Тривалість тренінгу: 5 годин.
Матеріали міні-лекції надаються.
Залежність — це особливий спосіб життя, пов'язаний із пошуком «ідеальної» реальності. За допомогою залежності людина «тікає» від дискомфорту дійсності. Однак нова віртуальна реальність руйнує здоров'я та життя. Спочатку вона дає задоволення і насолоду, але через певний час поглинає все життя людини.


Види комп'ютерної залежності:
Кіберадикція — залежність від комп'ютерних ігор, її поділяють на групи залежно від характеру тої чи тої гри. Виокремлюють рольові компютерні ігри, для яких властивий максимальний відхід від реальності.
Рольові комп'ютерні ігри, для яких властивий максимальний відхід від реальності. Не рольові комп'ютерні ігри, для яких властиве прагнення досягнути мети, пройти гру, азарт від досягнення мети, набору балів тощо.
 Хакерство — вид діяльності, що характеризують захопленням пошуком інформації та використанням подібних знань не завжди з позитивною метою. Найчастіше хакерами стають у підлітковому віці, здебільшого, компенсуючи цим недостатнє формування соціальних умінь. Про нерозвиненість у хакерів індивідуальної та морально-правової сфери свідчать їхні заборонені й злочинні дії.

Сетеголізм — залежність від мережі Інтернету. Виявляють через безмежне перебуванням людини в мережі Інтернет.
Стадії комп’ютерної залежності:
Перша стадія (початкова стадія) - у підлітка наявне звичайне зацікавлення іграми, відсутність гри не робить його дратівливим;
 Друга стадія -  захоплення грою з часом зростає, виникає бажання проводити за комп’ютером більше часу.
Третя стадія -  підліток «прив'язаний» до гри, слабко здійснює контроль за часом, проведеним за нею;
Четрерта стадія  - стадія залежності, відвернути підлітка від комп’ютера доволі важео, будь-які спроби провокують агресію.
Протилежність залежності — незалежність. Це поняття тотожне свободі. Свобода для людини — це змога вибору між самовираженням і рабством залежності. Свобода вибору наявна лише за самовираження. І усвідомлення того, що Інтернет повинен бути безпечним теж важливо.