Освітянам на замітку

                    Психологічні виклики російсько-української війни

   Психологічні виклики російсько-української війни потребують особливої уваги. Всесвітня організація охорони здоров'я визначає ментальне (психічне) здоров'я як стан благополуччя, за якого людина може реалізовувати власний потенціал, долати життєві стреси, продуктивно й плідно працювати та робити внесок у життя своєї спільноти. Природно, все це значно ускладнює або й зводить нанівець війна.

Слюсаревський М. М.(член-кореспондент НАПН України; директор Інституту соціальної та політичної психології НАПН України).

 Соціально-психологічний стан українського суспільства в умовах повномасштабного російського вторгнення: нагальні виклики і відповіді : стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 4 травня 2022 р. / М. М. Слюсаревський // Вісник Національної АН України : загально-науковий та громадсько-політичний журнал. - 2022. - № 6. - С. 85-92

   Повномасштабне вторгнення військ Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 р., що стало кульмінацією тривалої та виснажливої гібридної агресії проти нашої країни, породило низку гострих викликів соціально-психологічному стану українського суспільства. На одні з них суспільство вже дало гідну й переконливу відповідь, тоді як інші ще чекають на неї.

   Спричинені війною психологічні виклики стану українського суспільства можна умовно поділити на такі чотири групи:

1) виклики українцям як спільноті;

2) виклики ментальному здоров'ю особистості;

3) виклики психологічному благополуччю та розвитку дитини;

4) виклики українським психологам як фаховому співтовариству.

Оскільки війна є гостроконфліктним зіткненням великих людських спільнот, вона стає насамперед їх випробуванням на міцність і життєздатність. Тому у своєму виступі основну увагу я приділю першій групі — викликам українцям як спільноті, а решти торкнуся лише побіжно.

   Отже, до найважливіших психологічних викликів, що з початком повномасштабного російського вторгнення постали перед українцями як спільнотою, передусім правомірно віднести необхідність перебудови образу російсько-української війни, що склався в попередні роки. Як випливає з даних наших моніторингових досліджень, упродовж восьми років гібридної агресії з боку РФ українському суспільству, на жаль, так і не вдалося сформувати консолідоване бачення війни на Донбасі.

   На момент останнього опитування напередодні повномасштабної агресії воєнні дії на Донбасі вважали народною війною проти окупантів 40,5 % українців. А частка тих, хто сприймав їх як нікому не потрібну війну, розв'язану українською (порошенківською) владою, у різні роки коливалася від 30 до майже 46 %. Тобто громадська думка стосовно збройного протистояння на Донбасі була поляризованою, що істотно підривало єдність фронту і тилу. Це засвідчувало фактичну перемогу російської пропаганди в інформаційній війні проти України.     

   Поширилися деструктивні емоційні стани. Фахівці фіксують своєрідну динаміку емоційного реагування людини на війну: після шоку, ступору та цілковитої розгубленості перших днів зазвичай настає період граничного емоційного піднесення, солідарності та палкої надії на швидку перемогу, який неминуче змінюється депресивною фазою з домінуванням таких станів, як апатія, песимізм, безнадія. Крім того, постійним емоційним фоном війни для багатьох є сильне почуття провини, страх та його деривативи (панічні атаки, генералізовані тривожні стани), нестерпний гнів та ненависть до ворога.

   Посилюються стресогенні трансформації особистісної картини світу. Переважна більшість громадян України виявилися психологічно неготовими до війни, а ще більше — до того рівня жорстокості та варварства, який демонструє ворожа армія. Руйнування звичного сприйняття світу як загалом надійного та гармонізованого життєвого простору для багатьох супроводжується болісними переживаннями, зміною ціннісних пріоритетів, а подеколи й недовірливим або підозріливим ставленням до оточення, знеціненням власного життя, емоційною нестабільністю.

   Інтенсифікувалось та поляризувалось міжособового спілкування - загострюються конфронтації у просторі соціальних контактів на ціннісно-смисловому рівні (свій—чужий, друг—ворог, перемога—зрада тощо). Тому часто відбувається поляризація спілкування, особливо в соцмережах та з родичами й друзями, що мешкають у РФ, що також підриває ментальне здоров'я особистості.

    Під час війни діти часто демонструють надзвичайну стійкість, гнучкість та здатність розвиватися відповідно до своїх природних можливостей. Водночас вони є найбільш вразливою до ризиків війни суспільною групою. Її трагічні й жахливі події стають потужним стресовим чинником навіть для дорослих, а незрілій дитячій психіці можуть завдати іноді непоправної шкоди. Такими викликами психологічному благополуччю та розвитку дитини є:

1) набуття невластивого в дитячому віці життєвого досвіду (проживання втрат, передчасне дорослішання);

2) негативний вплив війни на психоемоційний стан та когнітивні функції дитини;

3) психологічна дестабілізація значущих дорослих (передусім батьків і педагогів);

4) руйнування та/або докорінна зміна освітнього середовища;

5) комплекс проблем дистанційної освіти;

6) соціальні й ментальні ризики сирітства та усиновлення.

   На ці виклики видається за доцільне відповідати здійсненням таких кроків:

• створення міжвідомчого психолого-психотерапевтичного штабу для забезпечення координації національних та міжрегіональних програм психологічної допомоги дітям;

• запровадження національного реєстру організацій та фахівців, які мають відповідну кваліфікацію і готові забезпечувати психологічний супровід сімей з дітьми;

• забезпечення додаткової підготовки та перепідготовки фахівців для роботи з дітьми;

• формування спеціалізованих ланок з кризової та екстреної психологічної допомоги у складі психологічної служби системи освіти та інших структур, що опікуються психологічною підтримкою населення;

• переформатування дистанційного навчання в межах Всеукраїнської школи онлайн за рахунок кардинального збільшення частки синхронних форм навчання;

• адаптація освітніх програм і методик до можливих когнітивних і психоемоційних наслідків травми та посттравми у дітей різного віку;

• посилення в освітніх програмах складових, спрямованих на розвиток соціоемоційної компетентності дітей;

• введення до освітніх програм національного рівня навчальних курсів з медіаграмотності та управління конфліктами як обов'язкових складових;

• розроблення та впровадження в закладах освіти психологічно обґрунтованих рекомендацій щодо меморалізації загиблих під час війни членів шкільної спільноти;

• підготовка та ухвалення національної програми соціально-психологічного супроводу і підтримки сімей усиновлювачів, опікунів та патронатних сімей з метою забезпечення більш прозорих, контрольованих та стійких практик усиновлення.

 Стрес, спричинений війною, та ресурси соціально-психологічної стійкості: огляд теоретичних концептуалізацій / В. Степаненко [та інші]. - Електрон. журн. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг : науково-теоретичний часопис. - 2023. - № 4. - С. 22-39

   Війна є постійною надзвичайною ситуацією, що забарвлює всю мережу відносин у суспільстві, травматичною подією, яка спрямована не на окремих осіб, а на населення загалом, тобто породжує «колективну травму», якої зазнають не лише ті, хто безпосередньо постраждав унаслідок військових дій. У таких умовах населення переживає подовжений травматичний стрес (ПТС), коли травма є одночасно поточною та реалістично передбачуваною в майбутньому, а не локалізованою в минулому. 

   Українці живуть під тиском війни, що триває, в емоційно перенавантажених обставинах, де тема війни та пов'язаного з нею насильства є провідною для багатьох людей. І деякі дослідження, зокрема проведене у двох великих містах України, виявляють певні ознаки проявів насильницької поведінки в суспільстві. Різний непрямий досвід цивільних осіб, пов'язаний із війною (наприклад, перегляд новин про воєнні події, прослуховування розповідей свідків) так само впливає на ймовірність зростання насильства. Водночас соціологічні опитування, проведені в країні навесні 2022 року, не фіксували суттєвого зростання міжособистісного напруження та конфліктності у повсякденних комунікаціях людей.

   П. Тойтс , досліджуючи те, як соціальні відносини та підтримка поліпшують фізичне та психологічне благополуччя, окреслює сім таких механізмів: соціальний вплив/соціальне порівняння, соціальний контроль, мета та значення, що мають рольове підґрунтя, самооцінка, значення контролю , належність та товариство, наявність підтримки, що сприймається. Отже, деякі якості та відносини, зокрема пов'язані з контролем та самооцінкою, різні дослідники ідентифікують одночасно як ресурси і як ресурсні механізми. Присутність та дія цих механізмів простежується як у прямий спосіб, так і в ролі їх як стресового буферу.

   Співгромадяни, які переживають спільний воєнний досвід як «подібні інші», мають розуміння багатьох вимірів і нюансів стресової ситуації, що допомагає в уяві передбачити емоційні реакції та практичні занепокоєння людей і забезпечує емоційне співпереживання (емпатію).

   На додаток до емоційної підтримки «подібні інші» пропонують активну допомогу, щоби впоратися, надають інформацію, поради, відгуки, оцінки та заохочення до подолання. Отже, членство у групі (громаді, колективі, сусідстві) відіграє ключову роль у формуванні просоціальності та соціального капіталу в постраждалих від війни спільнотах.   

Корнєва, Валентина. 

 Дитинство, яке перевернула війна // Урядовий кур'єр. -  2023. -  24 січня. 

   Про стан здоров’я українських дітей, зміни у структурі дитячої захворюваності та травматизму поки що немає чіткої статистики. Частина зазнали поранення і можуть залишитися інвалідами. Нині проходить активна реабілітація більшості з них. А ось юридичні висновки, зокрема й міжнародні, Україна вже готує.

   Поки що немає й достовірної загальноукраїнської статистики стану здоров’я дітей, особливо травмованих. Багато з них перебувають на лікуванні чи реабілітації в Україні і за кордоном. Реєструють усі відомі випадки поранення і травмування дітей, щоб загарбники, особливо їхні керманичі, постали перед дитячим Нюрнбергом.

   Розпочато аналіз нових нетипових симптомів хвороб під час війни для тої чи тої вікової групи дітей або цілого дитячого колективу. Досвід країн, що перенесли жахіття сучасних війн, особливо тих, які мали затяжний характер, переконує, що під час війни діти стикаються із двома типами травматичних подій: несподівані і тривалі, які зумовлюють виникнення непродуктивних стратегій подолання труднощів. У таких дітей значно частіше, ніж у їхніх однолітків без досвіду перебування на війні, бувають панічні атаки, зростає кількість таких проблем, як психосоматичні розлади: тривожний, посттравматичний стресовий (ПТСР), депресія, зокрема астенічний синдром, поведінкові (зокрема агресія, асоціальна і злочинна поведінка, схильність до насильства, ризик зловживання алкоголем і наркотичними засобами тощо).

   За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 10% людей, які пережили травматичну подію, пізніше бувають симптоми психологічної травми, а ще 10% демонструють поведінкові зміни чи психологічні розлади, які стануть перешкодою для їхньої повноцінної участі у повсякденному житті.

   Але не варто вважати дітей пасивними жертвами насильства, позбавленими свободи волі. Вони активні члени суспільства, які створюють власні стратегії виживання і подолання труднощів. Головне, щоб цей вектор активності був продуктивним, а не деструктивним. Варто пам’ятати, що діти мають величезний потенціал життєстійкості, що дає змогу їм подорослішати та стати повноцінними індивідами всупереч психологічним травмам.

   Таких дітей в Україні дуже багато. Це маленькі волонтери, що збирають пожертви, граючи в шахи чи шашки, виступають з патріотичними дитячими концертами, виготовляють сувеніри з патріотичною символікою.  Відома сімейна варта трьох дітей, які щоденно зустрічали воїнів ЗСУ на в’їзді в Херсон.

Таких прикладів дуже багато. І ми, дорослі, маємо їх зберігати не лише в нашій пам’яті, а й як символ опору і стійкості нашої нації, її козацького генетичного коду. 

   Важлива порада: дітям треба дати змогу виговоритися. Багато дітей по кілька разів розповідають про тривожні події, що були з ними. Батьки нерідко вважають, що краще не згадувати про важкі часи, не давати дітям, зокрема підліткам, дивитися трагічні теленовини. Але діти однаково знатимуть про це. А хто, як не мати, дідусь або інша рідна людина їх заспокоїть, дасть змогу кілька разів розповісти про дитячу тривогу і тяжкі враження? Не треба соромитися дорослих сліз. Наші діти набагато розумніші, ніж ми вважаємо. Вони вже маленькі патріоти.

   Чинники, яких не можна ігнорувати. Треба пам’ятати, що найбільш зовнішньо вразливі у стресових ситуаціях, пов’язаних з війною, діти шкільного віку, особливо підлітки. Ось які дані навів освітній омбудсмен України в серпні 2022 року:  за підсумками анкетування школярів одного з районів м. Києва, 75% потребували психологічної підтримки. У 45% були ознаки емоційних гойдалок з безпричинним коливанням настрою від гарного до поганого. Серед комбінованих виявів на другому місці реєстрували підвищений рівень тривожності — у 41% ;  29% мали порушення сну; 10% — нічні кошмари; 20% — поганий апетит. Серед обстежених були й істотніші психоемоційні зміни: 16% дітей страждали на порушення пам’яті, уваги та здатності навчатися; у 13% виникали спалахи агресії; у 6% з’явились ознаки панічних атак. Найбільш насторожує те, що у 3% з’явилися вияви саморуйнівної поведінки, а саме шкідливі звички: вони цілеспрямовано завдавали собі ушкодження. Тобто в дітей цієї підгрупи є ризик формування посттравматичного стресового розладу (ПТСР). 

   Можливо ПТСР в дітей трохи перебільшено, особливо в інтернеті. Не варто забувати: психіка настільки пластична, що людина не пам’ятає, що було місяць тому. На думку психологів і відповідно до світової статистики, 80% дітей переживуть стрес війни нормально. Мине час, і вони все забудуть, тобто психіка буде знову адекватною. Тільки у 10—20% можливі ускладнення. Це і є група ризику.

 Стійкість людей потрібно підтримувати // Урядовий кур'єр : газета Кабінету Міністрів України. - 2023. - № 240. - С. 2. 

   «Стійка нація починається з конкретної людини. Тому завдання уряду — створити умови для її розвитку, реалізації всіх потенційних талантів і можливостей»,—зазначив Прем’єр-міністр Денис Шмигаль під час засідання Міжвідомчої координаційної ради з упровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я у 2023 році.

  Серед учасників — представники центральних органів виконавчої влади, керівники ОВА, народні депутати, представники Офісу Президента, Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів та міжнародні партнери.

   Перша леді України Олена Зеленська подякувала всім за роботу. «Не треба пояснювати, що психічне здоров’я наших людей—це і є та сама стійкість, українська стійкість, яка, з одного боку, стала легендою, а з іншого, —її саму треба весь час підтримувати. Бо на ній усе тримається», — наголосила вона.

   Інвестуючи в людину, ми інвестуємо в сильну Україну. У державу, яка перемагає й успішно відновлюється. Відбудова та подальший розвиток потребують величезних людських ресурсів. Тому наскрізні напрями в роботі уряду — повернення українців з-за кордону, інтеграція в цивільне життя колишніх військовослужбовців, ветеранів, адаптація населення на деокупованих територіях. А головне — зміцнення ментального здоров’я українців. 

   У межах засідання відбулася мінівиставка, на якій міжнародні партнери представили проєкти, спрямовані на психосоціальну підтримку населення в регіонах, і відповідні послуги. Кожне з міністерств-учасників підбило проміжні підсумки в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я та презентувало свої проєкти.

   У Міністерстві оборони триває реформування системи морально-психологічного забезпечення в підрозділах психологічної підтримки та військово-соціальної роботи, понад 600 військових психологів пройшли підвищення кваліфікації, половину з яких призвано за цільовою мобілізацією.

   Міністерство молоді та спорту запровадило проєкт із відновлення ментального здоров’я засобами оздоровчої рухової активності: понад 775 тисяч учасників залучено до заходів у межах активних парків, проведено понад 43 тисячі культурно-оздоровчих заходів, 12 349 особам надано послуги із психологічної підтримки, 88 530 дітей узяли участь в заняттях із психоемоційної підтримки.

   У межах проєкту Міністерства культури та інформаційної політики в Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі та Львові майже 140 фахівців навчальних закладів галузі мистецької освіти пройшли тренінги з першої психологічної допомоги.

   Міністерство у справах ветеранів надало 13 533 консультації за допомогою гарячої лінії кризової підтримки Українського ветеранського фонду, 59 344 послуги із психологічної допомоги надали центри соціально-психологічної реабілітації, 7298 звернень оброблено програмним забезпеченням MARTA.

   Міністерство освіти і науки забезпечило психологічною підтримкою учасників освітнього процесу: 186 411 учителів та учнів опанували навички психологічної підтримки, фахівці психологічної служби надали 4 769 969 консультацій, 50 тисяч освітян узяли участь у супервізійних та інтервізійних групах з різних тем. Внесено зміни та подано пропозиції до нормативно-правових актів, розроблено матеріали науково-методичного забезпечення (24 одиниці).

   Міністерство соціальної політики формує нову соціальну послугу надання психосоціальної підтримки: 24 громади вже є учасницями проєкту, заплановано залучення ще 130 громад, для 175 фахівців організовано навчання за трьома тренінговими програмами.

   Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій створило 25 координаційних центрів обласного рівня та в місті Києві, 62 центри районного рівня, 664 центри на рівні територіальних громад. У 14 областях у складі координаційних центрів створено робочі групи з питань надання послуг у сфері психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.

   Для успішної трансформації сфери ментального здоров’я та налагодження взаємозв’язків між усіма учасниками вісім місяців тому було створено Координаційний центр з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України. За цей час дорадчий орган КМУ став осередком формування спільного бачення перетворень, в якому пілотують, збирають окремі починання та проєкти в єдину систему. Вибудувано багаторівневу систему ухвалення рішень на базі найкращого досвіду та реальних даних, що потім інтегруються в державну політику та формують нові стандарти. Цей процес об’єднує міністерства, обласні адміністрації, громади, міжнародних партнерів, експертне середовище, бізнеси — усіх, хто дає спільну відповідь на запит суспільства щодо створення системи надання психосоціальної підтримки.   Окремий важливий напрям у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я цього року — розбудова регіональної координації програми. Регіональні координатори — рушії процесів на місцевому рівні та головні провідники змін з адміністративного рівня до громад, конкретного надавача послуги. 

   Проведено дослідження потреб надавачів та користувачів: зібрано та опрацьовано 114 тисяч анкет у всій країні. Крім того, виконано картування надавачів у всіх секторах (охоплює державні й недержавні установи). Це стартова точка для якісного вивчення сервісів, які надають, об’єднання їх у межах єдиних маршрутів. Виявилося, що у 90 громадах країни немає жодних послуг з ментального здоров’я. Наступні роки мають бути роком максимального поширення ваших проєктів на місцях.

 

Діденко М. (кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри психології та особистісного розвитку Київського ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України)

Техніки саморегуляції та психотерапія// Шкільний світ .- 2019 .-  № 9 .- С. 35-37

   Тривога — це реакція нашого організму на небезпеку. Емоційний стан, який характеризують відчуттям невизначеності, очікуванням негативних подій. Тривога є результатом активності уяви, фантазії майбутнього. Основне завдання почуття тривоги — попередити про небезпечну подію й не допустити цього.

   Нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядають як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна, мобілізувальна тривога). Але іноді в людей може виявлятися патологічна тривога, яка заважає їм нормально жити. Тривога стає патологічною, коли в особистості є перебільшене сприйняття небезпеки (там, де її немає, там, де вона статистично малоймовірна), коли це почуття надзвичайно проявляється й надто довго триває, і процес набуває циркулярного характеру (способи вирішення проблем стають проблемою).

   У момент, коли виникли тривога, паніка, можна використовувати метод «квадратного дихання». Є чимало варіантів, підійде будь-який. Мені подобається такий: однією рукою вам потрібно малювати пальцем по долоні другої руки квадрат. До того ж на вертикальних лініях ви вдихаєте/видихаєте, на горизонтальних затримуєте дихання (схема). Надзвичайно складно одночасно дихати, малювати і тривожитися, поступово ви переключаєтеся з емоцій на дію.

   Переключення уваги. Коли виникає сильне відчуття тривоги, то нічого не можемо робити, ніби «ціпеніємо», й нам важко дихати. У цей момент важливо переключити увагу на щось інше, зателефонувати до когось і порозмовляти, прогулятися, зробити комплекс фізичних вправ, подивитися відео, послухати музику.

   Коли будете у стані спокою, обов'язково запишіть на аркуші паперу (повісьте на видному й доступному місці) перелік справ, які можуть вас переключити й заспокоїти. У когось це можуть бути дуже індивідуальні речі, а для когось загальноприйняті, щось із зазначеного вище. У вашому переліку має бути не менше ю пунктів (що більше, то краще).

   Медитації. Пам'ятайте, що медитації мають безліч форм і різновидів, також вони підходять не всім і не завжди виходять з першого разу. Ви можете використовувати готову медитацію, скориставшись Інтернет-ресурсами, чи написати й начитати свійтекст, який васзаспокоюватиме. Головне — відведіть собі час, це може бути навіть 3—5 хв, щоб вас ніхто не турбував і нічого не відволікало. 

   Одним із дієвих методів подолання тривожності є психотерапія. Ще американський психоаналітик Карен Хорні говорила про важливість усвідомлення клієнтом (під керівництвом психотерапевта) тривожності й невротичних конфліктів, хибності ідеалізованого «Я» і спільну розробку стратегій справжнього вирішення внутрішніх конфліктів. Такий напрям психотерапевтичної роботи дасть змогу клієнту прийняти реальне «Я» і відновити можливості самореалізації особистості.

    Техніка «Автоматичні думки». Розділіть аркуш паперу формату А4 на 

дві колонки. В одну колонку записуйте ті автоматичні думки, що виникають у вас щодо певної ситуації, які викликають тривогу, а в другу — раціональні відповіді. Ніби розмова із собою. У стані сильної тривоги мозок (раціо) відключається й на перший план «виходять» емоції. Завдання— натренувати людину, пропрацювати з нею інші раціональні реакції. І це тривалий процес.

Ознаки тривоги. Фізичні симптоми тривожного стану:

• пришвидшене серцебиття й дихання;

• відчуття браку повітря;

• запаморочення;

• нудота;

• часті позиви до сечовипускання;

• сухість у роті;

• посилене потовиділення;

• безсоння.

• м 'язові спазми й напруження;

• тремтіння; 

Психологічні симптоми тривожного стану: 

• розгубленість;

• погіршення пам’яті й зосередженості;

• панічні атаки;

• напади агресії;

• сльозливість.

• «нав'язливі» думки про страшні об'єкти, ситуації;

• жорстка самокритика; 

   Отже, під час роботи з тривогою, тривожними станами й порушеннями можна використовувати весь запас таких технік, як: арттерапія (малювання, МАК, ліплення з глини тощо), вправи на дихання, м'язову релаксацію, раціональну психотерапію, дисоціонування від ситуації тривоги, візуалізацію, нейролінгвістичне програмування, медитації, поведінкові експерименти й закріплення позитивного досвіду. Ми не можемо позбавитися почуття тривоги, але точно можемо навчитися з ним впоратися.

   В українських реаліях соціологічні дослідження також показують, що на суспільному макрорівні війна посприяла посиленню колективної громадянської ідентичності, акцентуючи її виразність і високу зовнішню оцінку. Визначеність ідентичності (сильна прихильність до груп належності) також відіграє позитивну роль у покращенні психічного здоров'я та посттравматичному зростанні. Саме тому в перспективі тривалої війні та доланні її наслідків важливими завданнями суспільства та держави є збереження й нарощування ресурсів внутрішньої згуртованості, солідарності та стійкості разом із підтримкою різних форм самоорганізації національного спротиву.

Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd