Освітянам на замітку

                         Безбар’єрне освітнє середовище в Україні

     В Україні все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель ставлення до людей з особливими потребами, що пов'язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі, соціальна модель «розглядає» розлади здоров'я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості, оскільки ця проблема зумовлена непристосованістю оточення, в тому числі ставленням до осіб з особливими потребами, виробничими нормами, архітектурою, транспортом тощо.

Іванюк, Олена (директор). 

 Організація єдиного інклюзивного освітнього простору : досвід Святошинського району міста Києва / О. Іванюк, В. Бобир // Дошкільне виховання. - 2018. - N 10. - С. 10-15 

Анотація: Розповідається про забезпечення широкої взаємодії на різних рівнях для впровадження інклюзивної освіти.

   Успішність упровадження інклюзивної освіти залежить від багатьох чинників. Серед них підтримка проекту на різних рівнях — від колективу закладу до місцевого управління освіти, від дітей до батьківської громади. Своїм досвідом забезпечення широкої взаємодії діляться педагоги одного з районів столиці.

   Рівень розвитку інклюзивної освіти — один з показників, що демонструє сформованість культурних та моральних цінностей, високий рівень суспільної свідомості громади.     Узявшись за впровадження інклюзії, ми виявили низку перешкод на цьому шляху: наявність ментальних бар'єрів у суспільстві та недостатній рівень готовності закладів освіти до надання якісних послуг дітям з особливими освітніми потребами (дисбаланс фахової підготовки педагогів, невідповідність облаштування більшості дитсадків та шкіл, недосконала модель співпраці ключових осіб, задіяних в упровадженні інклюзії в освітній простір).

    Для розв'язання цих проблем фахівцями управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації розроблено стратегію створення єдиного інклюзивного освітнього простору в цьому районі столиці, виходячи з цілей, потреб, можливостей і здібностей учасників освітнього процесу та цілей, потреб і ресурсів громади району.

   Модель забезпечення наступності інклюзії в роботі закладів дошкільної та загальної середньої освіти. Організація співпраці закладів за територіальним принципом.

1. Визначення потенційних членів учнівської громади серед вихованців закладів дошкільної освіти (за територіальним принципом). 

2. Організація впродовж навчального року (до переходу дитини дошкільного віку до закладу загальної середньої освіти) різних видів комунікацій та співпраці з батьківською і педагогічною громадами у питаннях побудови освітнього процесу з дитиною з особливими потребами відповідно до її індивідуальних особливостей, сильних сторін, зони найближчого розвитку.

3. Моніторинг успішності адаптації дитини з особливостями розвитку після вступу до закладу загальної середньої освіти педагогами ЗДО (командою індивідуального супроводу такої дитини) з метою оцінювання якості діяльності з підтримання інклюзивної освіти у дошкільному закладі.

   Співпраця з батьківською громадою.

1. Організація попередніх зборів (до початку навчального року) для знайомства батьківської громади (на яких батьки дітей з особливими освітніми потребами озвучують проблеми своїх малят). Висвітлення на батьківських зборах нормативної бази з інклюзивної освіти, її переваг (інформування про фінансування системи інклюзивної освіти з боку держави, освітні субвенції тощо), розкриття змісту корекційно-розвивальної роботи.

2. Проведення систематичних зустрічей з батьками (на рівні групи/класу) для здійснення комунікації (за необхідності визначення термінів).

3. Ознайомлення дітей з особливостями розвитку із закладом освіти перед початком навчального року (перед початком відвідування). Примітка: дуже важливим попереднє ознайомлення є для дітей з інтелектуальними порушеннями (ЗПР\ розлад аутистичного спектра порушення емоційно-вольової сфери) у зв'язку з особливостями їхнього розвитку.

   Відвідування закладу освіти дитиною з особливими освітніми потребами.

1. Передумова успішної адаптації дитини з особливими освітніми потребами до нового колективу, соціальних умов — попередня співпраця фахівців команди супроводу такої дитини ЗДО з педагогами ЗЗСО (фахівцями команди супроводу).

1.1. Передача індивідуальної програми розвитку дитини з особливими освітніми потребами (ІПР) із ЗДО до ЗЗСО.

1.2. Організація зустрічі для консультативної комунікації між педагогами закладу освіти (фахівцями команди індивідуального супроводу) зі спеціалістом (психологом, лікарем, корекційним педагогом та ін.), який консультує дитину за межами закладу.

   Співпраця педагогічних колективів закладів освіти з випускниками з особливими освітніми потребами та їхніми родинами.

   Організація виступів випускників з особливими освітніми потребами та їхніх батьків перед батьківською громадою і педагогічним колективом (приблизна тематика: психолого-педагогічна підтримка, досвід успішної соціалізації,профорієнтація, обмін напрацюваннями).

   Використання такої "моделі наступності" на рівні району сприяє:

♦ прогнозуванню мережі спеціальних та інклюзивних груп/класів на наступний навчальний рік;

♦ плануванню витрат при формуванні бюджету;

♦ організації та проведенню інформаційної кампанії з педагогічними колективами закладів освіти;

♦ мотивуванню педагогів до підвищення свого професійного рівня.

   Звертаємо увагу на необхідність установлення зворотного зв'язку між педагогами, батьківською громадою і районним управлінням освіти як координатором з питань створення єдиного інклюзивного освітнього простору. Такий підхід дає можливість внести корективи в загальний план заходів зі створення єдиного інклюзивного освітнього простору. Зворотний зв'язок можна організувати завдяки різноманітним ресурсам. На практиці найбільшою популярністю користувалися веб-сайт РУОМС та робота 

 консультативного пункту для батьків дітей з особливими освітніми потребами, який функціонує на базі управління освіти, молоді та спорту.

  Фандрайзингова діяльність. Позитивним досвідом закладів освіти Святошинського району у фандрайзинговій  діяльності стала їхня участь у проектах бюджетного та позабюджетного фінансування, серед яких справжнім ресурсом став конкурс на отримання грантів київського міського голови.

   Для інформування, зацікавлення та координації дій адміністрацій закладів освіти, колективів та окремих педагогів фахівцями управління освіти, молоді та спорту було проведено інформаційну кампанію щодо використання сильних сторін, зовнішніх можливостей та внутрішніх ресурсів закладів освіти, які допоможуть підсилити слабкі сторони та подолати бар'єри, які можуть виникнути в ході участі у подібних проектах.

   Так, під час конференцій, форумів, нарад з менеджерами освітніх закладів було розроблено стратегію та визначено сильні й слабкі сторони, можливості та загрози для закладів освіти в разі їхньої участі у проектах бюджетного і позабюджетного фінансування, зокрема в контексті інклюзивної освіти.

Кружинська, Л. В. (спеціаліст відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти управління реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області). 

 Інклюзивне навчання / Л. В. Кружинська, В. Бурда. - (Незалежна юридична консультація) // Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2020. - № 1. - С. 26-27. 

Анотація: Йдеться про основні функції інклюзивно-ресурсних центрів.

    Якщо батьки занепокоєні розвитком дитини, незалежно від наявності у неї інвалідності або встановленого діагнозу, вони можуть звернутися до фахівців інклюзивно-ресурсних центрів, які забезпечують право на освіту для дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років.

   Основні функції інклюзивно-ресурсних центрів:

- проведення комплексної оцінки осіб, що потребують особливих умов під час здобуття освіти;

- консультування батьків щодо виховання дітей з особливими освітніми потребами;

- консультування педагогічних працівників щодо організації навчання на формування індивідуальної освітньої програми дитини.

   Для того, щоб отримати консультацію фахівців, необхідно подати запит до представників інклюзивно-ресурсного центру. Цьогоріч було запущено онлайн-систему автоматизації роботи інклюзивно-ресурсних центрів: http://ircenter.gov.ua. Тож тепер батьки та представники дитини з особливими освітніми потребами зможуть знайти найближчий інклюзивно-ресурсний центр (далі - ІРЦ) та, в режимі онлайн, подати заявку на отримання послуг.

   Первинне знайомство відбувається з психологом ІРЦ, який ознайомлюється з пакетом документів батьків та дитини, зокрема з:

- документом, що посвідчують особу одного з батьків, обох батьків або законних представників дитини;

- свідоцтвом про народження дитини;

- індивідуальною програмою реабілітації дитини з інвалідністю (у разі інвалідності);

- формою первинної облікової документації № 112/0 «Історія розвитку дитини», затвердженої МОЗ;

- довідкою від психіатра (у разі потреби).

   Після опрацювання документації фахівець ІРЦ визначає час та дату проведення комплексної психо- лого-педагогічної оцінки розвитку дитини. Представник ІРЦ також надішле запрошення на проходження комплексного оцінювання (адреса, дата, час) на сторінку користувача порталу.

    Згідно з Порядком організації діяльності інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти, є певне обмеження щодо кількості дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивній групі:

- від 1 до 3 вихованців з-поміж дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку, порушеннями зору, слуху, легкими порушеннями інтелектуального розвитку;

- не більше 2 вихованців з-поміж сліпих, глухих та дітей з тяжкими порушеннями мовлення;

- не більше 1 вихованця зі складними порушеннями розвитку.

Команда супроводу періодично переглядає індивідуальну програму дітей з особливими освітніми потребами задля коригування та визначення прогресу дитини:

- для учнів закладів загальної освіти двічі на рік (у разі потреби - частіше);

- для вихованців закладів дошкільної освіти - тричі упродовж навчального року (за потреби - частіше).

   Оцінювання ґрунтується не лише на набутих дитиною знаннях, а й на прогресі розвитку.

    Також, згідно з рекомендаціями МОН, при потребі, індивідуальна освітня траєкторія може реалізовуватися через індивідуальний навчальний план. Тобто якщо дитина з поважних причин пропустила чималу кількість навчальних днів, корекційно-розвиткові заняття можуть проводитися в канікулярний період. Однак, навчання під час канікул має бути обов'язково узгодженим з батьками та не призводити до перевантаження учня.

Прохоренко, Л. І. 

 Освіта осіб з особливими потребами: науково-психолоічний супровід / Л. І. Прохоренко // Педагогіка і психологія : Науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії педагогічних наук України. - К. : АПН України, 2019. - № 4. - С. 25-32

Анотація: Зроблено спробу розглянути окремі питання освіти дітей з особливими освітніми  потребами,  зокрема  нові  науково-методологічні  засади  ефективної  інтеграції  таких  дітей  в освітнє  середовище. 

    Залучення осіб з особливими потребами до загальноосвітнього простору України є одним із пріоритетних напрямів державної освітньої політики, яка гарантує їм право на освіту й забезпечення рівних можливостей у всіх сферах суспільного життя. Це окреслено в урядових нормативно-правових документах: Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI ст.), Національній доктрині розвитку освіти, законі України «Про освіту», постановах Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр», «Деякі питання створення ресурсних центрів підтримки інклюзивної освіти та інклюзивно-ресурсних центрів», наказах МОН «Про затвердження концепції розвитку інклюзивного навчання», «Про затвердження При- мірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти» та ін.

   Відтак, проблема інтеграції в освітнє середовище дітей з особливими потребами надзвичайно актуальна в контексті їх соціалізації, оскільки кожна така дитина, маючи потенційні можливості особистісного розвитку, потребує певних організаційно-методичних, психолого-педагогічних та корекційно-розвивальних умов навчання відповідно до її освітніх потреб. Втім перебування в навчальному середовищі без спеціальної психологічної допомоги, спрямованої на залучення дитини до широкого соціуму, вкрай проблематичне.

   Загалом інклюзивна парадигма передбачає надання підтримки особам з особливими потребами, яку важливо впроваджувати в різних формах супроводу: технічному (забезпечення відповідним обладнанням, завдяки чому людина з обмеженими можливостями здатна жити більш незалежним життям), психолого-педагогічному (освітні послуги, психологічна допомога, підтримка, консультації в освітньому й соціальному середовищі), соціальному (соціальна адаптація названих осіб в тому оточенні, в якому вони перебувають: родині, школі, трудовому колективі та ін.), наданні інших різноманітних послуг (дотації установам або окремим особам/родинам, технічні засоби та ін.). Тобто основний принцип інклюзивної моделі полягає у створенні інклюзивного середовища для осіб з особливими потребами, в якому є умови для їх навчання, професійної діяльності, соціалізації тощо.

   2017 року уряд України вперше виділив цільову освітню субвенцію для дітей з особливими потребами (дітям сліпим та зі зниженим зором, глухим та зі зниженим слухом, з тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, з порушеннями опорно-рухового апарату, порушенням інтелектуального розвитку, зі складними порушеннями розвитку (у тому числі з розладами аутистичного спектра), які навчаються в спеціальних та інклюзивних класах закладів загальної середньої освіти (далі - ЗЗСО) (винятком є школи-інтернати, спеціальні та санаторні школи-інтернати, навчально-реабілітаційні центри).

   У цьому контексті важлива увага приділяється науково-методичному супроводу навчання дітей з особливими потребами, що передбачає розроблення рекомендацій щодо психолого-педагогічних та корекційно-розвивальних послуг, різних видів адаптації відповідно до потреб дитини, зокрема: адаптації середовища (збільшення інтенсивності освітлення в кімнатах, де є діти з порушеннями зору; зменшення рівня шуму в класі, де навчається дитина з порушенням слуху, забезпечення її слуховим апаратом; архітектурна доступність для дитини з порушенням опорно- рухового апарату); адаптації змісту, методів і форм навчальної діяльності (використання навчальних завдань різного рівня складності; збільшення часу на виконання, зміна темпу занять, чергування видів діяльності тощо); адаптації методичних матеріалів (методик проведення комплексної оцінки розвитку дітей від 2 до 18 років, навчальних посібників, підручників, наочних та дидактичних матеріалів; використання друкованих текстів шрифтом Брайля та зі збільшеним шрифтом тощо).

   У концепції НУШ зазначено, що створення інклюзивного освітнього середовища передбачає не лише відкриття інклюзивних класів або забезпечення архітектурної доступності для дітей з особливими потребами, а насамперед важливим є руйнування суспільних стереотипів щодо освіти таких дітей, підвищення компетентності педагогічних працівників, котрі мають знати особливості роботи в інклюзивних класах й уміти застосовувати знання на практиці.

Сіцінська, М. В. (доктор державного управління; головний науковий співробітник відділу з координації наукових заходів, міжнародного співробітництва та грантової діяльності). 

 Проблемні питання у сфері інституційного догляду та виховання дітей в Україні / М. В. Сіцінська, І. В. Ярмолинська // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2019. - № 16. - С. 79-83

Анотація: Досліджено проблемні питання у сфері інституційного догляду та виховання дітей в Україні. Виявлено, що основними проблемними питаннями є: недосконалість нормативно-правової бази з регулювання надання соціальних послуг дітям-сиротам, дітям, позбавлених батьківського піклування, дітям з інвалідністю, дітям з особливими освітніми потребами та дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах та інші випадки інклюзії.

   

    09 серпня 2017 року урядом схвалена Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та план заходів з реалізації І першого підготовчого етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, який завершився підготовкою регіональних планів реформування.

   Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 -2026 роки проголошує, що "...забезпечення зростання дитини в сім'ї повинно бути пріоритетом в усіх сферах державного управління, пов'язаних з реалізацією прав дитини. Водночас держава є головною стороною, відповідальною за перехід від інституційного до сімейного догляду та виховання дитини, а дії щодо підготовки та впровадження реформи координує Кабінет Міністрів України".

   Стосовно органів місцевого самоврядування у Стратегії зазначено, що вони "сприяють реалізації Стратегії, створюють необхідні умови для виховання дітей, забезпечення їх безпеки та благополуччя, виявлення та підтримки вразливих сімей з дітьми з метою збереження сім'ї для дитини та запобігання вилученню дитини у батьків. Відповідно до найкращого світового досвіду органи місцевого самоврядування забезпечують розвиток соціальних, медичних, освітніх, реабілітаційних послуг для дітей та сімей з дітьми, можуть виділяти необхідні для цього фінансові та кадрові ресурси".

   Як бачимо, головну відповідальність за реалізацію ключових моментів Стратегії держава бере на себе. Отже, державна політика щодо дітей-сиріт; дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей з інвалідністю; дітей з особливими освітніми потребами; дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах має здійснюватись через систему державного управління у сфері інституційного догляду та виховання дітей в Україні.

   Багатопрофільність послуг, що надаються дітям сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям з інвалідністю, дітям з особливими освітніми потребами, дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах, дійсно утворює розгалуджену систему органів, що здійснюють управлінський процес у сфері інституційного догляду та виховання дітей.

Засенко, В'ячеслав (доктор педагогічних наук; професор; дійсний член НАПН України; директор). 

 Освіта "особливих" дітей: стратегія розвитку / В. Засенко, Л. Прохоренко // Рідна школа : щомісячний науково-педагогічний журнал. - 2019. - № 3/4. - С. 48-52

Анотація: Узагальнено схарактеризовано систему освіти осіб із особливими потребами. Окреслено стратегічні орієнтири її розвитку, принципи і підходи до реформування. Акцентовано на необхідності наукового супроводу системи освіти осіб із особливими потребами у сучасних умовах. 

   

   Адже інклюзія передбачає здобуття освіти в умовах загального освітнього простору і забезпечує її доступність, враховує індивідуальні особливості кожного учня, в тому числі рівень психофізичного розвитку і унеможливлює будь-яку дискримінацію. Водночас інклюзивна освіта - не лише ширший від інтеграції процес, який передбачає доступність освіти для всіх, а й розвиток спрямованої на дітей методології, яка визнає, що всі діти є індивідумами з різними потребами у навчанні, отже, навчання має бути гнучкішим для задоволення різних освітніх потреб. Від запровадження інклюзії виграють всі діти, без винятку.

   Відповідно до концепції розвитку інклюзивного навчання основними завданнями є:

• визначення пріоритетів державної політики у сфері освіти в частині забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям із особливими освітніми потребами;

• формування нової філософії суспільства - толерантного ставлення до відмінностей;

• удосконалення нормативно-правового, фінансово-економічного, науково-методичного забезпечення, орієнтованого на впровадження інклюзивного навчання;

• запровадження інноваційних освітніх технологій в контексті інклюзивного підходу та моделей надання спеціальних освітніх послуг для дітей із особливими освітніми потребами;

• формування освітньо-розвивального середовища для дітей із особливими освітніми потребами шляхом забезпечення психолого-педагогічного, медико-соціального супроводу;

• створення та розвиток мережі закладів загальної середньої освіти, які впроваджують інклюзивну модель навчання;

• удосконалення системи підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів для роботи в умовах інклюзивного навчання;

• залучення батьків дітей із особливими освітніми потребами до участі в навчально-реабілітаційному процесі з метою підвищення його ефективності;

• забезпечення інформаційного доступу в усіх сферах інклюзивного навчання, в тому числі перекладу на мову жестів.

   При цьому принципами розвитку інклюзії, і як філософії, і як форми навчання, є: толерантність; рівність можливостей; індивідуалізація; реалізація прав людини; гарантія та стабільність; науковість; системний підхід; соціальна відповідальність сім'ї; міжвідомча інтеграція та соціальне партнерство.

   Водночас варто зважати на те, що деякі особливості психофізичного розвитку окремих категорій дітей, які, попри безліч переваг системи інклюзивної форми навчання, не дають змоги залучати до неї таких дітей. А це означає, що не в такій кількості як нині, але в тій чи іншій формі систему спеціальних закладів освіти частково збережуть. Доцільність цього підтверджує й досвід найрозвиненіших країн світу.

   Система, так званої, спеціальної освіти нині - це стала система, яка пройшла складний і тривалий шлях розвитку і донині відіграє суттєву роль у підготовці дітей з особливими освітніми потребами до самостійного життя. Перебудовувати її потрібно з великою обережністю, зберігаючи позитивні і відкидаючи негативні аспекти впливу на  особистість дитини.

   Основу означеної системи становить мережа спеціальних закладів освіти, які відповідно до сучасної нормативної бази і нової термінології поділяють на спеціальні школи (близько 240, в яких навчається понад 20 тис. дітей з особливими потребами) та навчально-реабілітаційні центри (85 НРЦ, де навчається близько 10 тис. таких дітей).

маємо констатувати, що в цілому в Україні створено необхідні умови для забезпечення конституційного права на здобуття освіти особам із особливими потребами. Насамперед йдеться про відповідне змістове, навчально-методичне і корекційне забезпечення процесу їх навчання, втілюються в практику сучасні підходи й інноваційні розробки, запроваджуються нові форми навчання, в тому числі і в умовах інклюзії.

   Водночас наявні нерозв'язані проблеми, які мають як загальнодержавне, так і локальне коріння. Суттєвим гальмівним фактором розвитку системи освіти осіб із особливими потребами є непевність у визначенні термінів їх навчання, що безпосередньо пов'язано із постійними «стрибками» у цьому сенсі загальноосвітньої школи, яка багато в чому є орієнтиром для, так званої, спеціальної освіти. На цьому тлі варто згадати і про зміни змістового наповнення окремих освітніх галузей «масової» школи, що «тягне за собою» розроблення і видання, з усіма похідними, власне, нового навчально-методичного забезпечення процесу навчання осіб з особливими потребами.

   Надалі актуальним є оновлення змісту освіти на українознавчій основі, його апробація та впровадження в сучасну шкільну практику.

   При цьому наукового розроблення і адміністративного вирішення потребують такі аспекти, як:

• створення єдиного статичного обліку дітей із особливими потребами (міжвідомча розбіжність);

• започаткування профільного навчання, як у межах спеціального закладу освіти, так і в окремих класах (групах) учнів із особливими освітніми потребами;

• започаткування на законодавчо-нормативному й організаційному рівнях раннього виявлення і раннього корекційного впливу на дітей з особливими потребами (так звана переддошкільна педагогіка);

• широке розгортання системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів для навчання осіб із особливими освітніми потребами в умовах інклюзії;

• запровадження інноваційних форм і технологій навчання дітей із особливими потребами (найперше - інклюзивна форма) має здійснюватися поступово, у міру підготовки кваліфікованих кадрів і зміни ставлення суспільства до дітей означеної категорії;

• подальше розроблення психолого-педагогічних засад розвитку і соціалізації дітей з порушеннями аутистичного спектра;

• широка практика фінансування дитини з особливими потребами, а не закладу освіти, створення освітнього кошика та ін.;

• розроблення на державному рівні механізмів працевлаштування випускників з особливими потребами відповідно до індивідуальних показників кожного;

• виготовлення та забезпечення вітчизняними компенсаторними технічними засобами колективного та індивідуального користування дітей з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату та ін.

   Реалізація цих заходів потребує спільних зусиль держави, профільних міністерств, науковців, громадських організацій, педагогів і батьків, водночас вона наблизить освітні вимоги до загальноприйнятих міжнародних стандартів і забезпечить можливість усім категоріям дітей із особливими потребами здобувати бажаний рівень підготовки, маючи при цьому альтернативний вибір форми навчання і типу закладу освіти.

Чупріна, Наталія Владиславівна (докторр мистецтвознавства; професор; професор кафедри). 

   Принципи урахування ергономічних показників в інклюзивному дизайні середовища / Н. В. Чупріна, В. А.  Булатов // Art and Design. - 2023. - № 1. - С. 163-171 

Анотація: Проведений аналіз принципів урахування ергономічних показників в інклюзивному дизайні середовища. Визначено їх вплив на формування продуктів інклюзивного   дизайну, а також при розробці образно-проєктних рішень предметно-просторового середовища.   Окреслені засоби інклюзивного дизайну з урахуванням ергономічних показників з метою створення   узагальненої типології новітніх методів та заходів у формуванні образно-проєктних рішень.

    Процес формування продукту просторового середовища є складним явищем, тому що він пов'язаний із сучасними вимогами ергономіки та інклюзивного дизайну, що в свою чергу визначаються диференцією ступеню інклюзії, тобто люди з інвалідністю різняться, маючи різні форми та ступені інклюзії:

- людина, яка може ходити, але має інклюзію руху кінцівок рук, що робить проблематичним для неї узяти той чи інший предмет, або виконувати з ним якусь дію;

- людина що має інклюзію зору, або слуху тощо, потребує індивідуального підходу та застосування новітніх вимог ергодизайну щодо створення продукту просторового середовища інклюзивного дизайну тощо.

   Тобто розробка продукту інклюзивного дизайну потребує індивідуального підходу, згідно із формою інвалідності.

  Використання ергономічних принципів у формуванні завдань інклюзивного дизайну визначило новий вид дизайнерського напряму, що окреслюється прогресивними вимогами та принципами у створенні продукту доступності. Тому процеси створення новітнього продукту просторового середовища доступності пов'язані із вимогами, що висуваються до розробки продуктів інклюзивного дизайну, як оптимального інструменту створення комфортного, безпечного, естетичного продуту просторового середовища доступності. (даний термін представлений Конвенцією про права осіб з інвалідністю, ст. 9 «Доступність», де йдеться про надання людям з інвалідністю спроможності здійснювати незалежний спосіб життя та мати доступ до участі в різноманітних сферах життя, а також про надання можливості людям з інвалідністю мати доступ рівно з іншими до зв'язку і інформації, фізичного середовища, комунікаційно-інформаційних систем та технологій, транспорту та послуг або других об'єктів) . 

   Отже сучасні структурні зв'язки між ергономікою та інклюзивним дизайном, маючи загальний вектор у досягненні завдання, представленого «Конвенцією про права осіб з інвалідністю» щодо створення предметно-просторового середовища доступності, допомагають створити новітній продукт ергодизайну, що є синтезом зручності, безпеки, краси. Аналіз наукового матеріалу базується на теоретичних розробках у сфері інтегрального проєктування об'єктів інклюзивного ергодизайну та досліджень закономірностей формування його образно-проєктних рішень.

   Представлені принципи мають особливе значення у створенні сучасного суспільства рівності та доступності, де провідну роль відіграє інклюзивний дизайн, який має ергономічне наповнення. Тобто, інклюзивний дизайн формує просторове середовище та продукти інклюзії, що з ним пов'язані, тоді як ергономіка вивчає взаємозв'язки людини з її оточенням. Головною вимогою принципу доступності інклюзивного дизайну є досягнення вищого рівня простоти, легкості в освоєнні, комфортності, відсутності бар'єрів, що є важливим аспектом у створенні комплексних рішень одночасного використання створеного продукту для людей з відмінними видами інклюзії . Тому фахівцям інклюзивного ергодизайну необхідно враховувати цей факт взаємодії між особливостями тіла людини з обмеженими можливостями та її оточенням у предметно-просторовому середовищі.

   Тому декларуючи ознаки ступеню відкритості та доступності при розробці предметно-просторового середовища інклюзивного дизайну можна сформулювати такі принципи:

- доцільність, що впроваджує розподіл функцій між людиною з інклюзією та використовуваних механізмів інклюзивної допомоги;

- розумна організація функцій людей з інвалідністю в інформаційному інтернет- просторі з метою створення доступності до певних інтернет-ресурсів;

- оптимізації, яка визначається в наповненні інформаційного забезпечення та оптимального використання систем управління;

- надійність, що допомагає покрашення функціонуванню системи «людина з інвалідністю - машина», «людина з інвалідністю - просторове середовище», шляхом збільшення точності та якості виробів інклюзивного простору;

- цілісність, що визначає розгляд системи взаємодії людини з інклюзією із предметно-просторовим середовищем як єдине функціональне ціле;

- інтеграційна кількість сполучних елементів між людиною з інвалідністю - продуктом доступності - предметно- просторовим середовищем;

- контроль потужності обміну інформаційними ресурсами, або інформаційним обміном між людиною з інвалідністю та зовнішнім середовищем;

- визначення рівня впливу середовищного оточення людини з інвалідністю на її емоційний стан.

   Одним із головних аспектів впровадження ергономічних показників у проєкти інклюзивного дизайну є застосування відповідності ознак антропометрії, що залежать від національності, віку, типу занять людини, статі, способу життя величин людського тіла та його пропорцій тощо. Для кожного проєкту вони формуються емпірично та досліджуються у різноманітних ситуаціях життєдіяльності, з метою застосування даних у створенні збалансованого та доцільного продукту інклюзивного дизайну або предметно-просторового середовища доступності.

Тристан, Анна (практична психологиня; інклюзивно-ресурсний центр; м. Пирятин; Полтавська облость). 

 Разом до безбар'єрного суспільства : семінар-практикум для педагогів ЗДО / А. Тристан // Дошкільне виховання : методичний журнал . - 2022. - № 1. - С. 28-

Анотація: Інформація про семінар-практикум для педагогів ЗДО. Наведено хід практикуму. Пропонований практикум для педагогів  - вдалий перший крок до формування толерантного суспільства, починаючи з дошкілля.

   Дитячі книжки сучасних вітчизняних авторів виховують не тільки малят, а й дорослих. Тільки коли ми самі усвідомимо важливість порушених у них проблем, ми зможемо навчити дітей - толерантності, поваги до індивідуальності, до л юдин и як найвищої цінності. Пропонований практикум для педагогів — вдалий перший крок до формування толерантного суспільства, починаючи з дошкілля.

   Ми живемо у світі, прилаштованому до потреб нормотипових людей чи таких, які мають незначні порушення в розвитку. І водночас ми живемо в період становлення толерантного суспільства, і наша з вами роль у цьому вкрай важлива. Ми щодня взаємодіємо з дітьми, їхніми батьками, іншими дорослими, тому можемо і повинні бути прикладом толерантного ставлення до всіх та кожного.

   Перший крок до прийняття інших — уживання у спілкуванні коректних назв нозо- логій, слів на позначення віку, тендеру чи соціального статусу. Своєрідним гідом з коректного спілкування може стати "Довідник безбар'єрності". Це викладений у вільний доступ електронний посібник, над яким працювали правозахисники, психологи, батьки, які виховують дітей з інвалідністю, українські та міжнародні експерти. Довідник містить чотири розділи: "Складники безбар'єрності"; "Правила мови"; "Словник"; "Безбар'єрний календар.

   Поміркуймо над тим, як говорити з дітьми про відмінності між людьми, про особливі потреби, про інвалідність. Як допомогти їм закласти у фундамент своїх цінностей важливі "цеглинки": "толерантність", "повага", "допомога", "людяність", "доброта" тощо? У пригоді стане книжка Оксани Драчковської "Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама". Історія про Зайчика-нестрибайчика автобіографічна — авторка має сина Назарчика, який користується колісним кріслом. Ілюстрації Оксани Драчковської (молодшої) з книжки "Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама".

   Ця книжка може допомогти обговорити з дошкільнятами важливі людські цінності, поміркувати про те, що всі різні, показати важливість забезпечення рівних можливостей для всіх.

Робота в групах. Учасники об'єднуються в чотири групи. Кожна отримує певний розділ. Ведуча дає учасникам посилання на довідник в інтернеті. Завдання групи — переглянути розділ, який їй дістався, та переповісти іншим його зміст: про що в ньому йдеться, що цікаве та необхідне він містить, чим може бути корисний. По завершенні роботи групи презентують свої напрацювання.

Підсумкові запитання

♦ Про що взагалі ця історія? Чого вона нас учить?

♦ Чому маму Зайчика-нестрибайчика названо сміливою? У чому її сміливість?

♦ А якби в Зайчика не було такої мами?

♦ На чому особливо важливо акцентувати увагу дітей під час читання / розповідання цієї історії? (На почуттях персонажів.)

♦ Чи готові ви розмістити біля входу у свій дошкільний заклад напис "Ласкаво просимо всіх"?

   На планеті мільярди людей, і кожен неповторний. Усі ми різні на вигляд і маємо унікальне світобачення. І якщо уважно придивитися до будь-якої людини, можна побачити її особливість, її силу чи слабкість. Ми всі доповнюємо одне одного, як пазли однієї картини. Є одне просте правило, яке звучить так: "Насамперед людина". Не її порушення, діагнози, хвороби, розлади, труднощі поведінки, негативні риси характеру... Людина - це її серце, душа, внутрішній світ, здібності, таланти, уміння...

   На сьогодні Україна опинилась у складних кризових умовах. Це і загострення воєнно-політичної ситуації, зростання соціальної напруженості у суспільстві, різке погіршення економічного стану країни та зниження життєвого рівня добробуту населення. Але водночас саме такі кризові ситуації завжди є стартовими умовами для активних перетворень, як реакція на суспільно-політичні виклики та загрози.

    Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=