Освітянам на замітку

Загальноосвітня школа

---

Матеріали за темами:
 
            Психологічні особливості формування ідентичності у підлітковому віці

      Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов’язані з ним переживання й інтереси. Усе це є підставою для виокремлення підлітків в особливу соціально-психологічну, демографічну групу з характерними для неї настановами, цінностями, нормами і манерами поведінки, які утворюють специфічну субкультуру.

Мельничук М.М., Рева М.М. (Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка)
Психологічні особливості кризи ідентичності у підлітковому віці// Молодий вчений .- 2022 .- № 4 .- С 60-64
Анотація: Надається характеристика проблеми ідентичності у психології, специфіки підліткового віку та ознак внутрішньоособистісної кризи у молоді, особливостей підліткової ідентичності та її емоційно- регуляційного аспекту. Охарактеризовано основні принципи та вимоги до проведення емпіричного дослідження у психології, а також подано опис методичних основ та психодіагностичних методик, використаних для дослідження особливостей емоційно-регуляційного аспекту кризи ідентичності підлітків.

    У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов’язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру.
    Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб’єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток у різних формах проявляє непослух, опір і протест. Нині багатьма дослідниками описаний підлітковий період у розвиткові особистості, оскільки він містить в собі безліч сторін та особливостей. Підлітковий період — це період, який вагомо впливає на все подальше життя людини.
    Особливого значення у даному віці набуває формування ідентичності, внутрішньої тотожності та самості, інтеграції різних аспектів «Я» підлітків, що не є остаточно дослідженим у психологічній науці. На тлі змін у соціальному і культурному житті сучасного суспільства, що супроводжуються розмиттям меж гендерної ідентичності та загальної спрямованості особистості, дослідження особливостей перебігу та вирішення кризи ідентичності у підлітковому віці набуває особливої актуальності.
    За результатами проведення емпіричного дослідження встановлено, що для 55% досліджуваних властиве переважання ролі «Дитини». Такі підлітки інфантильні, не спроможні приймати відповідальність за свої вчинки, схильні вдаватись до маніпулювання оточуючими, їх діяльність підкорюється бажанням та емоціям, що стверджує про не достатньою розвиненість регуляційного аспекту ідентичності. їм властива не вирішена криза ідентичності, яка перебуває у дифузному стані.
    Для 41% досліджуваних властиве переважання его-стану «Дорослого», що відображає успішне подолання ними кризи ідентичності, розвиненість її регуляційного компоненту. Такі підлітки відповідальні, характеризуються психологічно зрілими життєвими установками, у поведінці дотримуються не лінії лише власних бажань, а і вимог актуальної ситуації. Важливою їх властивістю є можливість зважування власних бажань та можливості їх досягнення, що реалізується у цілеспрямованій та свідомій поведінці. Окрім цього, визначено, що підлітки не директивні у своїй поведінці, не схильні орієнтуватись на вимоги соціуму до своєї поведінки, усталеним традиціям.
     Визначено, що для 52% досліджуваних властива виражена фрустрація. Вони відчувають негативні емоційні переживання від неможливості досягти бажаної мети. Для 46% досліджуваних властива виражена ригідність. їм складно змінювати лінію поведінки у мінливих обставинах. Вони схильні дотримуватись способу діяльності та взаємодії з оточуючими, який часто не відповідає дійсності, вимагає змін. В їх емоційному житті переважають закляклість, млявість та нерухливість почуттів. У поведінці — негнучкість, інертність мотивів поведінки та морально-етичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності. Виражена пластичність властива 23% досліджуваних, які можуть ефективно змінювати свою поведінку відповідно до умов оточуючого середовища.
     Для 40% досліджуваних властивий високий рівень конфліктності. Вони схильні до активного протистояння з оточуючими з приводу більшості ситуацій, у яких порушують їх права, інтереси та переконання. А 31% досліджуваних властивий середній рівень конфліктності. Такі підлітки по-різному поводяться у ситуаціях, які можуть призвести до конфліктів. В одних ситуаціях вони схильні уникати відкритого протистояння з оточуючими. В інших — можуть проявляти схильність до конфліктного поводження, активно та відкрито конфліктують з оточуючими. Також 29% досліджуваних властива виражена стійкість до конфлікту, у ситуаціях протистояння вони контролюють свою поведінку, не схильні конфліктувати.
     Натомість, більшість підлітків із вираженими ознаками інфантилізму, орієнтовані на гедоністичну мотивацію, прагнуть отримувати задоволення, перебувати у тілесному та психологічному комфорті, відчуваючи неспроможність вирішувати важливі життєві питання та нести відповідальність за їх реалізацію. Це відображає несформованість їх ідентичності та переважання інфантильних спрямувань у їх діяльності.
Проаналізовано, що більшість хлопців мають адекватно сформовану гендерну ідентичність і характеризуються рисами маскулінності. Вони вірять у себе, схильні захищати свої погляди, незалежні, напористі, аналітичні, прагнуть до лідерства, схильні до ризику, швидко приймають рішення, покладаються тільки на себе (самодостатні), мужні, мають власну позицію, агресивні, схильні вести за собою. Також 32% досліджуваних хлопців андрогенні, поєднують у собі поведінкові ознаки маскулінної та фемінінної ідентичності.
     Більшість дівчат характеризуються адекватно сформованою ідентичністю та вираженими фемінінними якостями. Дівчата життєрадісні, скромні, ласі на лестощі, віддані, жіночні, вміють співчувати, турботливі, здатні розуміти інших, здатні до співпереживання, теплі (сердечні), довірливі, інфантильні, не люблять лайки, люблять дітей, спокійні. Окрім цього, визначено, що у 18% досліджуваних дівчат переважають маскулінні якості. Вони агресивні, самодостатні та амбіційні.
      Переважна більшість (75%) підлітків із переважанням дорослих рольових позицій характеризується адекватно сформованою гендерною ідентичністю. їм властиві ті поведінкові риси, які відповідають їх реальній статі. При цьому, 41% інфантильних підлітків характеризується адекватно сформованою гендерною ідентичністю, а 26% підлітків характеризуються вираженими ознаками андрогенії, поєднання маскулінних та фемінінних рис у своїй поведінці.
     Таким чином, сучасним підліткам переважно властива недиференційована ідентичність. При цьому підлітки, які характеризуються вираженими ознаками кризи ідентичності та інфантилізму, як правило агресивні, конфліктні, ригідні, відчувають фрустрацію та переважання гедоністичних і комунікативних емоцій. їм властива недиференційованість гендерних ролей. Натомість, молодь, якій властиві ознаки дорослості та подолання кризи ідентичності, характеризується гуманною поведінкою, впевненістю у собі, праксичним направленням емоцій та вираженою гендерною ідентифікацією.

Левковська Л.Б. (Вінницький соціально-економічний інститут університету «Україна»)
Психологічні чинники виникнення тривожності у осіб юнацького віку// Молодий вчений .- 2022 .- № 1 .- С. 57-60
Анотація: Проведено аналіз проблеми тривожності, виокремлено причини та основні прояви тривожності у осіб юнацького віку: окреслено рівні на яких знаходяться причини особистісної тривожності осіб юнацького віку, а саме: соціальний, психологічний та психофізіологічний: показано взаємозв'язок тривожності з особистісними властивостями особи у юнацький період: розглянуто особливості прояву особистісної та ситуативної тривожності: акцентується увага на дитинстві особистості та аргументовано доводиться, що саме стосунки із батьками стають причиною розвитку тривожності з дитинства: представлено основні причини тривожності, що походять із сім’ї та обґрунтовано зв’язок між кількістю страхів у дітей та батьків, особливо матерів.

      На сьогоднішній день ми спостерігаємо тенденцію зростання кількості тривожних людей, особливо серед осіб юнацького віку. З одної сторони, така ситуація зумовлена об’єктивними чинниками, які пов’язані з пандемією коронавірусної хвороби, соціально-політичною, економічною ситуацією у державі, а з іншої — внутрішніми чинниками, зокрема, індивідуальною оцінкою ситуації та різним ступенем емоційного реагування на неї. Явище тривожності характеризується віковою специфікою, якій притаманні різні чинники виникнення та форми прояву.
    Юнацький вік — це період самоаналізу й самооцінок. Самооцінка здійснюється через порівняння ідеального «Я» з реальним. Однак, зазвичай, ідеальне «Я» остаточно не сформоване, а реальне «Я» ще об'єктивно не оцінене самою особистістю. Зазначене протиріччя під час розвитку особистості молодої .людини може викликати в неї внутрішню невпевненість у собі, іноді може супроводжуватись зовнішньою агресивністю, розбещеністю або відчуттям того, що тебе не розуміють.
    Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов'язувати з наявністю у людини відповідної особистісної риси. Це стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб’єкта до триноги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широке “віяло ситуацій як загрозливе, відповідаючи на кожну з них певного реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні та пов’язані зі специфічними ситуаціями загрози її престижу, самооцінці, самоповазі. Одним з найважливіших аспектів вивчення явища тривожності е визначення причин її виникнення.
     Причини особистісної тривожності осіб юнацького віку знаходяться на соціальному, психологічному та психофізіологічному рівнях.
     На соціальному рівні проблеми особистості пов’ язані з порушеннями у спілкуванні. На психологічному рівні особистісна тривожність пов’язана з неадекватним сприйняттям суб’єктом самого себе. Тривожність зумовлена конфліктною самооцінкою, коли одночасно актуалізуються дві протилежні тенденції — потреба високо себе оцінити та почуття невпевненості. Психічно тривожність може відчуватися як: напруга, заклопотаність, нервозність, почуття невизначеності, відчуття небезпеки, невдачі, неможливість у прийнятті рішення. Безпорадність, невпевненість в собі, перебільшення значущості ситуацій і суб’єктивне відчуття безсилля перед ними — саме так зазвичай проявляється тривожність.
     Що стосується психофізіологічного рівня особистісної тривожності, то вона зумовлюється чинниками, які пов’язані з особливостями функціонування центральної нервової системи. Деякі люди схильні відчувати тривожність завжди і всюди, а деякі переживають стан тривоги лише час від часу, під впливом складних обставин.
     Відчуття тривоги, виражене в показниках рівня тривожності, неминуче супроводжує всі види діяльності молодої людини, у тому числі й навчально-пізнавальну діяльність. Стан тривожності може як позитивно, так і негативно впливати на навчання та успішність людини. Високий рівень тривожності ускладнює пізнавальну діяльність, звужуючи зону уваги та гнучкість стратегій дій, знижує інтелектуальну працездатність, дезорганізує діяльність включно до відмови від неї, викликає надмірну емоційну напругу, а в довгостроковій перспективі — сприяє формуванню в молодої людини низької самооцінки.
     Досліджуючи причини виникнення тривожності у осіб юнацького віку важливо звернути увагу на дитинство особистості. У більшості випадків саме стосунки із батьками стають причиною розвитку тривожності з дитинства, адже саме через батьків дитина вчиться взаємодіяти зі світом, модель комунікації з батьками особистість проектує на усі сфери життя (стосунки, навчання, робота, колектив, друзі).
    Надійна прив’язаність дитини до близької людини(ей) у дитячі роки дуже важлива для її подальшого соціального та особистісного розвитку. Згідно позиції Е. Еріксона, розвиток довіри е першою сходинкою психосоціального розвитку. Довіра виникає завдяки материнській турботі. Матері та інші дорослі, що турбуються про дитину у власних реакціях на годування, відлучення від грудей та заспокійливу поведінку виражають свої цінності та установки у відношенні тілесних функцій, самостимуляції і того, що вони вважають прийнятним рівнем близькості та опіки.
     Виникненню страхів у дітей сприяють такі чинники: наявність страхів у батьків: підвищення тривожності у стосунках з дитиною: гіперопіка дитини: підвищення принциповості у стосунках з дитиною: велика кількість заборон з боку батьків: залякування батьками дитини; конфлікти у сім’ї; акцентуація ситуативного переляку; наслідування страхів ровесників; вплив ЗМІ та телебачення; використання у грі іграшок які провокують агресивність.
     Дитячий психолог М.О. Кузьміна виокремлює такі основні причини тривожності, що походять із сім’ї:
—     традиціоналізм стосунків у сім’ї (стосунки з дитиною відбуваються за принципом «повинен» та «зобов’язаний»):
—     прямі погрози та відкриті посили до дитини (у такій сім’ї часто можна почути такі фрази від батьків: «зараз же іди... і зроби...», «якщо ти не підеш у садок/школу, то я...»):
—     недовіра до дитини (без дозволу дитини перевіряються її речі, кишені, батьки знаходять і зазирають у «потаємні» місця, дитині вказують з ким дружити);
—     віддаленість батьків (батьки наприклад подорожують без дітей, часто відвідують заходи без дітей і дитина таким чином відчуває себе покинутою, самотньою, непотрібною, вона ні з ким не може проговорити власні проблеми і почуття відчуженості породжує тривогу);
—     недбала та непослідовна поведінка батьків, що не дає дитині можливості прогнозувати їх поведінку (такі батьки постійно змінюють власну емоційну реакцію на одну й ту саму ситуацію, їх поведінка залежить від настрою, вона нелогічна, таким чином дитина змушена пристосовуватися до вимог батьків, вона стає залежною від їх поведінки, реакцій та настрою, таким чином емоційна лабільність веде за собою розгубленість у дитини, неспроможність вирішити як вчинити та поводити себе у конкретному випадку);
—     ситуація суперництва та конкуренції (коли дитина потрапляє у ситуацію суперництва, вона буде намагатися бути першою, будь-якою ціною досягти найкращих результатів, що провокує появу та розвиток тривоги для уникнення ситуації неуспіху);
— ситуація підвищеної відповідальності (батьки часто покладають занадто велику відповідальність на дитину, що провокує тривогу, адже коли дитина потрапляє у ситуацію де від неї чекають значимих результатів вона боїться не виправдати очікування, надії батьків та бути ним неприйнятнім, знехтуваним за відсутності досягнень, таким чином наростає напруга і дитина вже заздалегідь у своїх думках створює усі найгірші результати події і психіка дитини, захищаючи організм дитини від згубної дії стресу, виробляє психологічний захист у вигляді відходу у світ власних фантазій, там він вирішує невирішені конфлікти, а також у мріях він знаходить задоволення власних нездійснених мрій та незадоволених потреб) .
Зазвичай тривожні діти не розповідають батькам про свої проблеми та часто приховують їх наявність. Якщо дитина не говорить про свої проблеми або впевнено говорить, що їх немає або що вона нічого не боїться, це зовсім не означає, що проблем не існує. Як правило, це і є проявом тривожності, яку дитина не хоче визнавати або показувати батькам, щоб не виглядати вразливою або слабкою в їхніх очах та не зізнаватися собі у наявності певної проблеми.
Певний рівень тривожності притаманний всім людям і є необхідним для пристосування до навколишнього світу. Однак надмірно високий рівень тривожності, так само як і повна її відсутність перешкоджає адаптації в соціумі та нормальному розвитку людини, її діяльності та спілкуванню.

Салюк М.А., Бутенко Л.А. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара)
Суб'єктивне благополуччя осіб підліткового та юнацького віку з ознаками розладів харчової поведінки// Молодий вчений .- 2022 .- № 1 .- С. 139-145
Анотація: Представлено теоретичний аналіз наукової літератури стосовно проблеми розладів харчової поведінки у представників підліткового та юнацького віку, теоретично обґрунтовано витоки порушень харчової поведінки та сприйняття образу власного тіла. Наведено результати проведеного емпіричного дослідження особливостей взаємозв’язку рівня суб’єктивного благополуччя, наявності ознак порушень харчової поведінки та особливостей саморегуляції особистості.

    Наш світ змінюється блискавичними темпами, алгоритмів стає все більше, стреси все довшими, а витривалість нервової системи не змінюється. Блага цивілізації допомагають нам жити довше, спілкуватися в будь-який час з різними людьми та миттєво знаходити ту інформацію, яка потрібна на даний момент. Як і кожне явище, такий прогрес має дві сторони. Розлади харчової поведінки (РХП) — це саме одна з цих «темних» сторін нашого розвитку, про яку починають говорити і помічати лише зараз.
    Чому це важлива проблема? РХП належать до найбільш смертельно небезпечних психічних захворювань, поступаючись тільки передозуванням наркотиками. Близько 26% людей з РХП намагаються накласти на себе руки. Не менш важливим є і те, що РХП — це не просто про схуднення та дієти.
    Розлади харчової поведінки — це клас психогенно обумовлених пове- дінкових синдромів, пов'язаних з порушеннями прийому їжі. У числі інших, до розладів прийому їжі відносять нервову анорексію, нервову булі- мію, психогенне переїдання, орторексію, а також ряд інших розладів. Порушення харчової поведінки відносяться до психічних розладів.
    В основі цих харчових розладів лежить відраза до самого себе, невдоволення своєю фізичною формою та вагою, нав'язливі думки про те, що ці недоліки накладають тінь на всі сфери життя і, зрештою, знижений настрій на тлі подібних переживань. Жінки значно частіше за чоловіків страждають на РХП.
     Підлітки особливо сприйнятливі до суспільних стандартів. Зважаючи на те, що саме у цьому віці набуває особливої актуальності потреба знайти своє місце у колективі, бути популярними, наслідувати певні тенденції у зовнішньому вигляді та захопленнях, діти легко піддаються наслідуванню стандартам краси, не завжди навіть розуміючи, що вони фізіологічно недосяжні. Не останню роль у цьому грають і соціальні мережі, які транслюють неправильні та «відретушовані» орієнтири. Діти бачать у них акторів, моделей, їх зовнішній вигляд, досягнення, часто асоціюючи зовнішні якості та особисті як одне й теж.
       Підліткові розлади особливо небезпечні тим, що в цьому віці тіло дитини ще не завершило своє формування, а бажання знизити вагу будь- яким способом може стати на заваді не лише нормальному розвитку організму, а й спричинити синдром поліорганної недостатності, що в майбутньому може бути «платформою» для розвитку багатьох хронічних захворювань. У дівчат зазвичай РХП призводить до аменореї, що може стати причиною безпліддя.
    В одному з нещодавніх досліджень за участю 4500 підлітків з'ясувалося, що майже всі вони (92%) намагаються схуднути, а 44% дівчаток виробили нездорові харчові звички.
Так було не завжди, і ця картина спостерігається не у всіх регіонах світу. Вся справа у нашій культурі. Наприклад, на острові Фіджі не було телебачення до 1995 року — і там не фіксувалося розладів харчової поведінки. Але варто було з'явитися американським та британським каналам, як уже через три роки 29% дівчаток демонстрували виражені симптоми РХП. Причому у 13% симптоми з'явилися протягом місяця з початку трансляції західних телеканалів.
    Дієти, особливо в режимі «гойдалки» (цикл дієта — зрив), коли вага йде і набирається по колу, зрештою призводять до змін роботи мозку, через які підвищується резистентність до інсуліну та лептину (що призводить до підвищення ваги, і людина знову сідає на дієту, і так по колу) — у результаті розвивається справжнє захворювання. Серед усіх ментальних розладів на проблеми харчової поведінки припадає переважна більшість смертей: 250 тис. осіб на рік. Кожні 62 хвилини у світі помирає одна людина від прямих наслідків РХП . Поклоніння худобі доводить нас до хвороб, а іноді й до цвинтаря.
     Від неприйняття свого тіла — тілесної дисморфії — страждає все більше чоловіків, а культура все підвищує планку маскулінного стандарту. Але, незважаючи на це, питання ваги має яскраво виражений гендерний характер . Саме жінки втрачають час, гроші, здоров'я, життєві можливості і саме життя в нескінченній гонитві за «кращим» тілом. І цей процес запускається на самому початку, коли дівчатка одержують перші іграшки. Чим раніше дитину привчають до нереалістично струнких ляльок, тим сильніше вона прагнетиме худоби .
     Результати дослідження дозволяють виділити такі особливості взаємозв’язку між РХП та суб’єктивним благополуччям у осіб підліткового та юнацького віку:
1)     чим вище рівень усвідомленої саморегуляції, тим впевненіше відчуває себе людина, приймає своє тіло, що супроводжується вищим рівнем суб’єктивного благополуччя;
2)     те, наскільки людина може регулювати власну поведінку і емоції, впливає не лише на загальне благополуччя, а й на вид харчової поведінки;
3)     вміння бути самостійним, реально оцінювати речі та стани, спокійно приймати зміни та швидко адаптуватися має велике значення для задоволеності образом власного тіла.
     Той факт, що 42% вибірки можуть мати РХП, змушує більш детально розглянути дане питання. Часто джерелами порушень харчової поведінки є психологічні проблеми, що призводять до розвитку харчових залежностей або ж, навпаки, відмови від їжі, що тягне за собою більш серйозні невротичні захворювання, і, щоб не допустити розвитку цих захворювань, бажано на ранніх етапах почати діагностувати та коригувати харчову поведінку. Завдання психологів — допомогти усвідомити причини порушень, опрацювати внутрішні конфлікти, допомогти людині знаходити адекватні форми захисту від стресових ситуацій та прийняти і полюбити себе у будь-якому тілі навіть тоді, коли суспільство «проти цього».

Мельничук М.М. (Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка
Самооцінювання підлітків схильних до девіантної поведінки// Молодий вчений .- 2021 .- № 12 .- С. 127-137
Анотація: Надається характеристика самооцінки як однієї з основних характеристик особистості, особливостей становлення особистості у підлітковому віці, специфіки схильності підлітків до девіантної поведінки та окресленню самооціночних чинників її формування. У результаті теоретичного дослідження визначено, що негативна самооцінка підлітків є джерелом різноманітних труднощів у спілкуванні та схильності до девіантної поведінки, оскільки молода людина з таким ставленням до себе заздалегідь переконана, що оточуючі погано до неї ставляться.

   Емпіричною базою дослідження виступала вибірка, до якої увійшли 102 респондента (66 дівчат та 56 хлопців) віком 14-15 років. 50 осіб характеризуються девіантною поведінкою та знаходяться на профілактичному обліку служби ювенальної превенції Полтавського відділу поліції № 1 за скоєння крадіжок, хуліганства, бійок, вживання психоактивних речовин. 52 особи без виражених проявів девіантної поведінки є учнями ЗСО № 11, 13 м. Полтави.
    В результаті емпіричного дослідження встановлено, що самооцінка підлітків пов’язана з їх схильністю до відхилень у поведінці. Адже 58% респондентів, які не мають схильності до девіацій, характеризуються адекватною самооцінкою, реально оцінюють себе та свої можливості, діють відповідно до власних спроможностей. Натомість, 47% підлітків, яким властива схильність до девіантної поведінки, характеризуються заниженою самооцінкою. Такі підлітки у своїй діяльності уникають змагання, оскільки, поставивши мету, вони не сподіваються на успіх. Занижена самооцінка підлітків проявляється у підвищеній тривожності, постійному остраху негативної думки про себе, підвищеній вразливості, в руйнуванні очікування позитивного ставлення до себе і своїх успіхів, при цьому реальні успіхи і позитивна оцінка оточуючих сприймається як тимчасові і випадкові.
    Для підлітків із заниженою самооцінкою багато проблем здаються нерозв’язними, їхній настрій піддається частим коливанням, вони гостріше реагують на критику, сміх, осуд. Таким чином, підлітки, негативно ставлячись до своєї особистості, недооцінюють свої можливості, внаслідок чого таке негативне ставлення до себе намагаються компенсувати скоєнням деліктів, девіантних проявів. Вони вважають, що прояви девіантної поведінки дають їм можливість самоствердитися в очах інших і покращити само- сприйняття. Водночас недооцінка своєї корисності зменшує соціальну активність підлітків, знижує їх ініціативність.
    Також було виявлено, що 42% випробовуваних, схильних до відхилень у поведінці, характеризуються завищеною самооцінкою. Такі підлітки переоцінюють свої особистісні якості та комунікативні навички, внаслідок чого часто діють всупереч нормам поведінки в суспільстві. Вважаючи себе занадто дорослими, незалежними, «яскравими» та унікальними особистостями, вони схильні ігнорувати норми соціальної взаємодії, можуть вчиняти протиправні дії. Таким чином, дійсно, самооцінка в підлітковому віці, дійсно, характеризується неадекватністю, що може відобразитися на всіх сферах життя підлітків, включаючи їх схильність до девіантної поведінки. Неадекватно сприймаючи себе, переоцінюючи чи недооцінюючи власні можливості, такі підлітки схильні до необдуманих вчинків, імпульсивних дій, які в свою чергу призводять до порушення соціальних норм — девіантних проявів.
     Виявлено, що підлітки без відхилень у поведінці переважно характеризуються впевненістю у собі (74%), високою позитивною оцінкою власних якостей характеру, що властиво 66% досліджуваних, зовнішності (49%) та свого авторитету в очах інших людей (49%). Такі учні мають високу оцінку своїх особистісних та характерологічних якостей, підвищену оцінку свого авторитету в очах оточуючих та позитивне ставлення до власної зовнішності. Співвідношення таких параметрів самооцінки відображає психологічну зрілість і сприятливий психологічний розвиток підлітків, їх успішне та позитивне ставлення до подальшого життя.
     Яскраво виражене почуття самоповаги та очікуваного ставлення з боку інших свідчать про те, що досліджувані мають віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, можуть оцінити свої можливості, контролювати своє життя, розуміти себе та очікують позитивного ставлення до себе з боку інших. Лише 9% підлітків контрольної групи мають виражене негативне самоставлення.
     Натомість, підлітки, які схильні до девіантної поведінки (низький рівень даної характеристики властивий 54% представників цієї групи) мають усталене негативне відношення до своїх особистісних якостей, здібностей, можливостей, зовнішності, власного «Я» загалом. Вони не приймають себе такими, якими є насправді, не розуміють логіки власних дій та вчинків. Підлітків з деві- антною поведінкою можна охарактеризувати за даною ознакою як людей, що характеризуються негативним ставленням до себе, незадоволеністю рівнем досягнень, низьким рівнем самоприйняття.
     Також низькі значення можуть свідчити про можливі невротичні чи інші проблеми, пов’язані з переживанням низької самоцінності. Загальне позитивне самоставлення серед підлітків експериментальної групи властиве тільки 35% досліджуваних. Отже, психологічно благополучні підлітки переважно характеризуються вираженим позитивним самоставленням. Натомість, підліткам схильним до девіантної поведінки переважно властиве негативне самоставлення.
    При цьому 48% досліджуваних підлітків без виражених проявів девіантної поведінки, схильні до вираженої аутосимпатії, яка вказує на високий рівень прояву дружелюбності юнаків до власного «Я». Для них властива довіра до себе, висока самооцінка, бачення в собі позитивних сторін, схвалення себе в цілому та в істотних деталях. Такий аспект самоставлення характерний лише для 15% підлітків, схильних до девіантної поведінки. Натомість, серед групи підлітків з де- віантною поведінкою більшість (63%) мають без- оцінні негативні емоції щодо власної особистості. Таким досліджуваним властиве бачення у собі більшості недоліків, низька самооцінка. Показники свідчать про такі емоційні реакції до себе, як роздратування, презирство та знущання.
     Також, більшість підлітків з нормативною поведінкою (61%) та значна частина підлітків схильних до девіантної поведінки (44%) характеризуються високим рівнем самовпевненості, що свідчить про високу впевненість у власних силах і самому собі, ядром якої виступає позитивна оцінка індивідуумом своїх навичок і здібностей, як достатніх задля досягнення важливих для нього цілей і задоволення його потреб. Отже, у підлітків із схильністю до девіантної поведінки, на відміну від підлітків нормативної групи самоставлення характеризується меншою кількістю позитивних самооцінок.
     Отже, дійсно, самооцінка підлітків пов’язана з їх схильністю до девіантної поведінки. При умові адекватного самооцінювання та позитивної модальності самоставлення достовірно частіше відзначається нормативна поведінка в аналізованих життєвих сферах. Отриманий результат підтверджує положення про те, що психологічним змістом девіантної поведінки є, зокрема, неприйняття суб’єктом самого себе як особистості.        Маючи усталене негативне відношення до власної особистості, що виражається у зниженій симпатії до себе, відсутності поваги до себе та своїх вчинків, неприйнятті власної особистості в цілому, такі підлітки не очікують позитивного ставлення до себе від інших людей. Такі особливості самоставлення відображаються на їх контактах з оточуючими і виражаються в очікуванні негативного ставлення від них, що може провокувати прояви девіантної поведінки компенсаторного характеру, націлені на доведення власної значимості та вагомості в очах оточуючих людей.
     Результати дослідження можуть бути використані у повсякденній діяльності вчителів, вихователів, батьків при вирішенні завдань оптимізації умов життєдіяльності, виховання, організації навчальної та трудової діяльності підлітків.

Сосюра М.О.( Харківська державна академія культури)
Надання комплексної допомоги підліткам, які мають досвід вживання психоактивних речовин, в умовах центрів денного перебування // Молодий вчений .- 2022 .- № 5  .- С. 122-127
Анотація: Розглянуто проблему надання комплексної допомоги підліткам, які мають досвід вживання психоактивних речовин. Визначено, що в Україні неповнолітні-споживачі отримують певні послуги але відсутній системний та комплексний підхід, створюються реабілітаційні центри для дорослих споживачів, проте не приділяється достатньої уваги щодо розробки реабілітаційних програм, створення сервісів та закладів саме для неповнолітніх споживачів.

    Підлітковий вік є унікальним періодом, оскільки відбувається інтенсивна перебудова організму, що супроводжується психологічними переживаннями і гормональними сплесками, з'являється прагнення відчувати себе особистістю, розширити особистий простір та відокремитись від батьків, формується світогляд особистості та модель поведінки. У цей період підлітки намагаються спробувати щось нове, експериментують, порушують норми, а в деяких випадках і закон, та виявляють інтерес до наркотичних речовин, не усвідомлюючи всієї небезпеки від такої поведінки. З кожним днем серед підлітків зростає попит та інтерес до психоактивних речовин, які негативно впливають на розвиток особистості, призводять до соціально-психологічних проблем та деградації, погіршують стан здоров'я, а згодом — до залежності.
    Підліткова наркоманія — це велика проблема для багатьох країн, у тому числі й для України. Наркотичні речовини стають більш доступними і діти, навіть не виходячи з дому, можуть з легкістю їх придбати, а це свідчить про те, що кожна дитина перебуває у зоні ризику.
     На даний час, в Україні функціонує до 10 центрів денного перебування, які створюються при громадських організаціях та благодійних фондах за фінансової підтримки міжнародних донорських організацій, та надають послуги саме підліткам. При цьому, жодна з державних організацій та установ не орієнтована на надання комплексної допомоги підліткам та лікування їх від наркотичної залежності.
Таким чином, проблема надання комплексної допомоги підліткам, які мають досвід вживання психоактивних речовин є актуальною але недостатньо висвітлена науковцями.
     Можна виділити основні соціальні та психологічні фактори, які впливають на поширення наркоманії серед підлітків в Україні: байдужість суспільства до існуючої проблеми; доступність наркотичних речовин; відсутність роз'яснювальної роботи батьками, щодо проблеми вживання наркотиків підлітками; неувага та байдужість батьків до проблем дітей; ведення ризикованого способи життя одного або обох батьків (зловживання алкоголем, насилля, вживання наркотичних речовин, тощо); бажання підлітків експериментувати та спробувати нові відчуття, не усвідомлюючи шкоди, яку можуть принести їм та їх організму психоактивні речовини; вплив зовнішніх чинників: засобів масової інформації, інтернету, приклад друзів, що почали вживати ПАР.
     При цьому одним з найважливіших факторів, який виділяє науковець, — це відсутність державної програми профілактики поширення наркотиків серед підлітків, з наявністю в програмі занять для закладів освіти, спрямованих на роз’яснення суті проблеми та шляхів її вирішення.
    Так, проблемою реабілітації, захистом прав та наданням допомоги дітям, займаються центри соціально-психологічної реабілітації, в які переважно потрапляють діти, батьки яких певною мірою не виконують своїх обов’язків, проте не займаються питаннями реабілітації чи корекції поведінки підлітків, які мають досвід вживання психоактивних речовин. Н. Заверико, досліджуючи проблему соціально-педагогічної підтримки підлітків у притулках для неповнолітніх, наголошує на тому, що допомогти їм, можливо
     Існує велика кількість центрів реабілітації для дорослих споживачів, проте така форма лікування не є прийнятною для підлітків, оскільки вони є в певній мірі закритими закладами, а отже, неповнолітні втрачають можливість навчатися та перебувати в сім'ї.
     Саме тому, недержавні громадські організації та фонди почали шукати альтернативу центрам соціально-психологічної реабілітації та центрам реабілітації для дорослих-споживачів.
     Нещодавно в Україні почали з’являтися центри для дітей, які створюються при громадських організаціях або  благодійних фондах, та надають комплексну допомогу дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах, дітям групи-ризику та підліткам, які вживають ПАР. На даний момент функціонують такі центри: Центр денного перебування для дітей та молоді «Компас», створений при Харківському міському благодійному фонді «Благо», Центр соціально-психологічної допомоги «Діалог», створений при Чернівецькому міському благодійному фонді «Нова сім’я», Служба соціального супроводу «Альтаїр», створена при Полтавському обласному благодійному фонді «Громадське здоров’я» та інші.
     Особливістю роботи даних Центрів є те, що вони є закладами денного перебування, при цьому, підліток може звернутись самостійно за допомогою й безкоштовно її отримати у зручний для нього час. Фахівці центрів проводять розгалужену роботу з підлітками, щодо профілактика і корекції небезпечної поведінки, надаючи комплекс соціальних, психологічних, медичних, юридичних послуг та соціально-психологічну підтримку.
     Програма складається з послуг та заходів, направлених на:
—    А) соціальну корекцію, яка включає:
1) соціальний супровід — реєстрація в програмі, оцінка рівня знань, складання та втілення «Сервісного плану», супровід та направлення до спеціалістів відповідно до потреб та запитів підлітка;
2) психодіагностику стану та потреб — виявлення підлітків «групи підвищеного ризику», профільних інтересів підлітка, особливостей у сімейних відносинах;
3) консультування — психологічне консультування, орієнтоване на активізацію особистих ресурсів підлітка, пошук рішення проблем, подолання стресових ситуацій та психологічно-емоційну підтримку;
4) дистанційну підтримку — підтримка контакту з підлітком через Інтернет, мобільний зв'язок для посилення мотивації на участь в Програмі;
5) участь у терапевтичних групах, з метою відновлення міжособистісних стосунків з оточенням через розвиток інтерперсональних умінь (комунікація, робота в команді, ведення переговорів, управління конфліктами);
6) сімейно-групову конференцію, організовану зустріч підлітка, членів родини та залучених фахівців для спільного написання плану допомоги у вирішенні поставленої проблеми;
7) спортивно-оздоровчі заходи, які передбачають консультації з питань підтримки фізичного здоров’я, режиму дня, харчування, а також залучення до спортивної діяльності.
Б) психологічну корекцію, що містить 4 освітні модулі:
1) «Права та обов'язки»: направлений на формування стійкої позиції щодо відмови від скоєння протиправних дій, мотивування до зміни поведінки на більш безпечну, підвищення рівня знань неповнолітнього стосовно його прав та обов’язків.
2) «Репродуктивне здоров'я»: передбачає підвищення рівня знань щодо збереження, факторів впливу та методів збереження репродуктивного здоров'я, а також сприяє формуванню стійкої позиції щодо відмови від ризикованих сексуальних контактів;
3) «Психофізіологія»: направлений на формування у підлітків стійкої позиції щодо зменшення частоти або повної відмови від вживання ПАР через надання інформації про фізіологічні основи психічної діяльності та поведінки людини, мотивування до зміни поведінки на більш безпечну, розвиток позитивного лідерства, закріплення навичок відмови від вживання ПАР;
4) «Особистісний ріст»: спрямований на відновлення чи завершення процесу навчання, праці та розвиток особистості, таких якостей як чесність, відповідальність поведінку підлітків.
     У роботі з підлітками необхідно враховувати усі ризики і одним з них є рецидиви.  У випадку рецидиву, фахівці або батьки обов’язково фіксують причину, обставини, речовину та дозу, яку вживав підліток. Індивідуальний план роботи з неповнолітнім, коригують психолог та соціальний працівник та, за необхідності, направляють на консультацію до лікаря нарколога. При цьому, при кожному рецидиві, підліток за графіком реабілітації переміщується на один етап назад.
     Важливо зазначити, що Програма реабілітації підлітків, які вживають або мають досвід вживання ПАР, розроблена для впровадження її у центрах денного перебування та інших закладах, що не передбачають повну ізоляцію підлітків та проводиться у позаурочний час. Фахівці, які здійснюють реабілітаційні заходи, можуть доповнювати зміст програми, збільшувати кількість навчальних модулів та вносити корективи в індивідуальну роботу з батьками.
    Неповнолітній, який має досвід вживання ПАР чи залежність від них, не в змозі самостійно вирішити проблеми і подолати кризу, тому з метою відновлення його життєдіяльності та особистісних ресурсів було розроблено Програми корекції та реабілітації, які впроваджуються в центрах денного перебування. Допомога підліткам здійснюється комплексно з індивідуально-підібраним інструментарієм та з урахуванням проблем кожного неповнолітнього й ґрунтуються на принципах комплексності, конфіденційності, гуманності, добровільності та індивідуального підходу.
     При цьому, процес реабілітації здійснюється не тільки фахівцями, а й самою особистістю, тобто відбувається у неперервній, інтенсивній спільній діяльності, в якій неповнолітній перетворюється в активного суб’єкта власної життєдіяльності. Аналізуючи практичний досвід фахівців центрів, дає підстави стверджувати, що підлітки, які проходили Програму корекції або реабілітації, змогли повернутися до нормальної життєдіяльності, тобто змінити модель поведінки, відмовившись від ризикованих практик, налагодили взаємовідносини з оточенням, почали позитивно впливати на своє життя та навчилися планувати майбутнє.

     Підлітковий вік характеризується високою емоційною та фізичною напруженістю для дитини, адже це і вибір майбутньої професії, і оцінювання знань (ДПА та ЗНО), а також продовження пубертату. Дані фонові проблеми ускладнюються ще й тим, що підліток прагне до соціалізації, йому важливо бути прийнятим групою. Варто помітити, що не кожна доросла людина може впоратися з таким «емоційним тиском», тож потрібно говорити про проблеми підлітків та всебічно їх досліджувати.