Освітянам на замітку

                             Василь Сухомлинський в сучасному освітньому просторі  

   Освіта в житті людства відіграє надзвичайно важливу роль. Саме життя вимагає від людини постійного вдосконалення, оволодіння конкретними вміннями для досягнення успіху. XXI століття не стало винятком. Нині вже недостатньо мати знання, важливо ще й уміти комплексно вирішувати проблеми, критично мислити, бути креативним. На часі - перейти від школи знань до школи компетентнос- тей XXI століття - Нової української школи, яка працюватиме за новим Державним стандартом, розробленим на теоретичному фундаменті класичної та сучасної педагогіки України, а також на основі аналізу впровадження провідних українських практик в освіті. Очевидна  доцільність в Новій українській школі осучаснену "Школу радості" видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського.

Савчук, Людмила (учитель української мови і літератури; педагог-організатор). 

 "Школа добрих вчинків" (За творами В. Сухомлинського)// Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2019. - № 4. - С. 51-52. 

Анотація: Автор пропонує розробку уроку української літератури з вивчення творів В. О. Сухомлинського для дітей. 

Більше 100 років тому в одній бідній селянській родині народився хлопчик, якого назвали Васильком. Судилося йому стати великим педагогом, письменником, його будуть любити і діти, і батьки. У сім'ї Сухомлинських любили книжку. Дід Василя був великим книголюбом і залишив у спадок усі свої книжки Василю. Батько змайстрував йому скриньку, і хлопчик зберігав там свої улюблені книжки.

Сухомлинський багато читав. Зміст прочитаних книжок переказував друзям, а також показував їм ілюстрації до прочитаного. Для нього книжки стали вірними й надійними супутниками на все життя. 

   Василю Олександровичу було 15 років, коли він відлетів із родинного гніздечка. Учителювати почав уже в 17 років і продовжував навчатися заочно в інституті. Лише один раз Сухомлинський залишив рідні місця й улюблену роботу в роки Другої світової війни. У 1941 році добровольцем іде на фронт, де двічі отримує поранення. Особливо постраждала рука. Хірурги боялися, що її доведеться ампутувати. Перед операцією повідомили про це Василя Олександровича.

- Ой ні, руку будь-що треба залишити!

- Навіщо тобі рука? Ти що, артист? - запитав старенький хірург.

- Ні, я вчитель.

   Операція була складною, рука залишилася, але після операції стала на 6 см коротшою.

Для дітей Сухомлинський написав 1500 оповідань та казок. Його твори перекладені 53-ма мови світу. Персонажі Сухомлинського - павучок та мурашка на землі, журавлиний ключ у небі, лелеки, горобчики, берізка, калюжа, маленьке кошеня і звичайнісінькі діти, їхні батьки, бабусі, дідусі. Особливо багато написав про матусю. 

Віннічук, Галина (учитель-методист ). 

 "Філософія для школярів" від геніального українського письменника-педагога Василя Сухомлинського. Жанрове розмаїтя літературної спадщини письменника// Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2018. - № 7/8. - С. 60-62. 

Анотація: Автор статті пропонує розробку уроку української літератури з вивчення літературної спадщини великого українського педагога Василя Сухомлинського. 

   Василь Сухомлинський - український педагог, публіцист, дитячий письменник, ім'я якого з'явилось і ввійшло до скарбниці української культурної спадщини, стало відомим у різних країнах світу. В. Сухомлинського в Україні видавали ганебно мало. Наче боялися його мудрого, красивого й дошкульного слова. Уперше Сухомлинсько- го-письменника підтримав видатний білорус Василь Вітка й друкував його білоруською й російською мовами. На батьківщині ж перша прозова дитяча книжка з'явилась через 8 років після смерті автора. Але й досі його велика літературна спадщина залишається невідомою для читачів. 

   Твори Сухомлинського - це мудрі й щирі уроки великого душею й талантом Учителя, який любив дитину, землю, народ, мову. Джерело цих творів у рідній народній творчості, у традиціях І. Франка, О. Пчілки, Л. Українки, Г. Сковороди, П. Мирного, М. Коцюбинського, Степана Васильченка. Це своєрідні твори і неповторні. Одні їх вважають казками, інші - байками, оповіданнями, притчами.

   Художній світ Сухомлинського пластичний, виразний і лаконічний. Світ казок, байок, оповідань, притч автор населив персонажами і подіями звичайними і зрозумілими для читача. Художня мініатюра несе в собі ситуацію морального вибору, яка лише поставлена письменником: добро і зло, повинність і безвідповідальність, співчуття і байдужість, ніжність і грубість, повага і зневага. Тому твори українського дитячого письменника В. Сухомлинського називають «філософією для школярів». Його твори звернені до душі, розуму і емоцій читача. Автор хотів, щоб читачі фантазували і складали власні твори («Незакінчені казки», «Етюди рідної землі»). Часто сам показував, як ті завдання виконувати. Він захоплював, заворожував, наснажував. 

    «Амфора мудрості» від В. О. Сухомлинського:

• «Школа - це насамперед книжка»;

• «Розумна натхненна книжка нерідко вирішує долю людини»;

• «Справжній педагог - книголюб. Важко знайти інший - сильніший чи рівнозначний - засіб упливу на духовний світ дитини, як хороша книга»;

• «Книга повинна стати для кожного вихованця другом, наставником і мудрим учителем»;

• «Щоб підготувати людину духовно до самостійного життя, треба ввести її у світ книги»;

• «Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова»;

• «Захоплення книжкою в поєднанні з людяністю всього буття дитини має стояти на першому місці - це осереддя високоморальної поведінки й багатого духовного життя дитини»;

• «Читання, слухання художнього тексту - своєрідний творчий процес»;

• «Справжній майстер-словесник уміє добитися того, щоб його вихованцям хотілося стати кращими, ніж вони є»;

• «Я тисячу разів переконаний у тому, що успішне навчання в середніх і старших класах залежить насамперед від уміння свідомо читати, - читаючи, - думати й думаючи, читати»;

•     «Література - це людинознавство, а викладання, вивчення літератури - це музика душі, музика слова, а вчитель повинен бути тим митцем, який доносить звучання цієї музики до юного серця».

Сухомлинська, Леся (науковий співробітник відділу історії освіти). 

 Гортаючи сторінки творів В. О. Сухомлинського. Як любити дітей// Українська мова і література в школах України : щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал. - Київ, 2019. - № 9. - С. 43-50

Анотація: Автор статті запрошує вчителів української мови та літератури до полілогу за педагогічною працею В. О. Сухомлинського "Як любити дітей".

   Інколи ще можна почути в учительському середовищі дискусію: чи обов'язково, щоб кожен педагог любив дітей? «А якщо я їх не люблю? - хизувався своєю оригінальністю один учитель. - Якщо від їхнього галасу в мене головний біль? Якщо я тільки й зазнаю світлих хвилин, коли не чую їх і не бачу? Що ж, накажете залишити школу і перекваліфіковуватись?»

   Відповідь цьому оригіналові може бути тільки одна: так, треба залишити школу і здобути іншу спеціальність. Або ж виховати в собі любов до дитини - третього не дано.

Бо любов до дитини в спеціальності педагога - це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини - це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору.

   Не можна пізнати дитину, не люблячи її. Всі видатні педагоги минулого стали світочами педагогічної культури, людяності передусім саме тому, що вони любили дітей. Ян Амос Коменський, Песталоцці, Ушинський, Дістервег, Жан-Жак Руссо, Лев Толстой, Крупська, Шацький, Макаренко, Януш Корчак - ці імена завжди сяятимуть нам, як вічне горіння мудрої людської любові.

   Вдивляюсь в чорні, сині, блакитні, сірі очі, і здається, що кожна дитина відкрила зараз своє маленьке віконце в світ і дивиться, зачудована, на небо і землю, сонце і місяць, квітку і пташку. І кожне віконце - неповторне, своєрідне. Один сприймає світ через музику природи - вслухається в спів пташок і гудіння джмеля, в шепіт трави і шелестіння листя. Перед другим світ відкривається у барвах і відтінках. Один бачить явище як єдине ціле, а інший вдивляється у деталі. Ось ми пішли до лісу. Одну дитину захоплює вся велична картина життя, цвітіння, а інших - вражає якась маленька стеблинка; одна зачудована багатоголосим співом птаства, а друга - не може відірвати очей від мурашки, що тягне вантаж у кілька разів важчий за неї саму.

   Любов учителя до дітей народжується в горінні, в боротьбі за людину, нерідко - в муках. Було б наївним уявляти собі справу так, що всі дітки, які приходять до школи,- це красиві троянди; і вчителеві не залишається нічого, як тільки милуватись ними. Є троянди, а є й чортополох. Скільки приносять з собою діти потворного, скільки буває такого, коли серце дитяче - як гнійник, як болячка, коріння якої сягають в глибінь тих днів, коли перед дитиною тільки відкрилось віконце в світ. Буває, що дивляться на тебе не чисті, чесні, відверті, а нахабні, лицемірні очі. Хіба можна це все любити?

   Мабуть, найстрашніше з усього того потворного, що доводиться інколи зустрічати в дитячій душі, - це дитячий цинізм. Він є породженням тих сімейних обставин, де принижується людина.

Діти за самою природою своєю - оптимісти. Для них характерне світле, сонячне, життєрадісне світосприймання. Любити дітей - це значить любити дитинство, а для дитинства оптимізм - те ж саме, що гра барв для веселки: немає оптимізму - немає й дитинства.

   В самих дітях, в їх оптимістичному світосприйманні - джерело любові до них. Знаєш, що спілкування з дітьми надихне бадьорість, поповнить духовні сили, і тому в ці моменти більш, ніж будь-коли, прагнеш бути з дітьми. Але... тут є одна дуже важлива закономірність виховання, про яку треба пам'ятати. І якщо ви забули про неї, то ні ви не любитимете дітей, ні діти не любитимуть вас. Цю закономірність можна сформулювати так: якщо весь час, протягом якого вчитель перебуває разом з своїми вихованцями, вважати одним цілим, то дві третини його мусить становити невимушене, товариське, дружнє спілкування, в якому діти забувають, що вони - вихованці, а вчитель - їхній вихователь. Це спілкування мусить бути пройняте діяльністю, не зв'язаною з навчанням, засвоєнням матеріалу, оцінками, успішністю і т. п. В цьому спілкуванні мусить відходити на задній план та інтелектуальна нерівність, яка є наслідком неоднакових розумових здібностей. Тут, у цьому спілкуванні, всі відчувають себе рівними, тут кожен є перш за все не учнем, а людиною. В такому спілкуванні кожен постає перед вами, вихователем, не таким, яким робить його оцінка, а таким, яким він є, коли розкриваються всі його людські здібності, задатки. Якраз це спілкування й є невичерпним джерелом життєрадісного світосприймання, джерелом тієї радості, яка назавжди залишає відбиток в емоціональній пам'яті вчителя, дякуючи якій дні й години спілкування з дітьми згадуються, як найщасливіший час життя. Було б наївним думати, що знайти таке спілкування з дітьми, в якому вони поважали б учителя, це значить вчителеві опуститися до рівня дітей. Діти розуміють, відчувають інтелектуальну перевагу вчителя, вони прагнуть піднятися до його думки, життєвої мудрості.     Але для того, щоб підняти дітей до свого рівня, педагог мусить глибоко розуміти їх духовний світ. А цей світ винятково багатогранний, і його інтелектуальна основа не вичерпується навчанням, оцінками. 

   Творячи багатства своєї емоціональної сфери, учитель оберігає себе від емоціональної стихії - так можна назвати той стан, який оволодіває ним у години невдач і розчарувань. Коли в дитині ви не бачите нічого світлого, радісного, коли спілкування з нею не принесло в вашу емоціональну пам'ять ні одного радісного спо гаду, тоді дитина просто роздратовує вас - і тим, що голосно сміється, і тим, що мовчить, і тим, що пустує, і тим, що приходить до вас із скаргами на пустунів... Учитель, якому недоступна радість спілкування з дітьми, не розуміє дитячих почуттів і вчинків. Життєрадісне світосприймання дитини здається йому навмисними пустощами, і він намагається погасити дитячу радість.

    Передусім потрібно, щоб у тих думках, які доносить учитель до свідомості школярів, він виражав самого себе, щоб до серця дитячого доторкалися ие холодні істини, а жива, пристрасна особистість педагога. Це залежить від того, наскільки знання, які викладає учитель учням, стали його особистими переконаннями, ввійшли в його душу. Це залежить і від загальної культури, ерудиції, широчини наукового горизонту вчителя. Іскра, яку кидає вчитель у свідомість дитини, здатна запалити вогнище тільки тоді, коди, образно кажучи, вона не ось тільки викресана, а горіла не один день і не один рік в його думках. Іншими словами, вогнище живої думки в свідомості своїх вихованців запалить тільки той педагог, який знає в сто раз більше, ніж вимагає цього обов'язкова програма. Якщо в учителя є це багатство, то його інтелектуальне спілкування неминуче виходить за межі уроку і набирає індивідуального характеру: інтелект педагога та інтелект окремих учнів зв'язуються десятками ниточок - це і є живі доріжки від серця до серця.

   Любити дитину - це значить захищати її від того зла, яке ще оточує багатьох дітей у житті (маємо на увазі насамперед сім'ю). Щороку, коли шкільний поріг переступають першокласники, з тривогою дивишся в очі дітям, які несуть у своєму серці відкриту рану. Знаю болі й тривоги дитячої душі, знаю, що окремих дітей треба вже не виховувати, а перевиховувати. Ці діти на особливому обліку, їх виховання називаэться захисним вихованням - воно становить важливу складову частину моєї педагогічної системи.

    З якими ж ранами в серці приходять діти, скалічені злом родинного оточення? Йдеться тут не про те, що мати чи батько відмовляються від дитини, що її покинуто напризволяще. Такі випадки бувають рідко, і про них слід говорити окремо. Мова йде про далеко складніше явище духовної самотності.

   Це буває в тих сім'ях, де найближчі для дитини люди - мати, батько - позбавлені сердечної чутливості, не здатні відгукнутися на прагнення дитячого серця, з'єднатися в щирій, задушевній дружбі. Емоційне невігластво батьків, обмеженість матеріальними потребами, іноді тваринними інстинктами - все це калічить дитячу душу: до школи приходять вони глухі до добра; їхнє серце - як зашкарубла підошва. Захистити дитину від духовної самотності, пробудити здатність жити серцем - це одно з найважливіших завдань захисного виховання.

Є ще грізніша самотність: окремі діти розуміють, що народилися вони на світ випадково, ні батькові, ні матері вони не потрібні. Ці діти приходять до школи з тяжкою психічною травмою. Вони, як правило, несуть у своєму серці відкриту рану - озлобленість. Озлоблена дитина не вірить у людяність. До щирого, сердечного слова вчителя вона виявляє настороженість і недовір'я. Захисне виховання дітей з цією травмою вимагає глибокої, самовідданої любові вихователя до людини, високої культури почуттів, тонкої здатності відділяти зло від особистості дитини. Захисне виховання цих дітей є по суті випробовуванням педагогічної культури вчителя - випробовуванням його любові до людини.

    Своєрідного захисного виховання потребують і заласкані в сімї діти, розбещені повною і нічим не обмежуваною свободою самовиявлення. Є деяка частина дітей, батьки яких не привчають до підкорення особистих інтересів інтересам інших людей. Ці діти приносять із сім'ї дикий, безглуздий принцип: «Я так хочу - так і роблю, мені подобається - значить, можна». Нещасна та дитина, в душі якої живе тваринна впевненість у тому, що її інтереси найважливіші. Вона стає хамом, нахабою, хуліганом, якщо не захистити її від «благ» повної свободи самовиявлення. Поради й вимоги вчителя про поведінку в колективі така дитина переживає як особисту образу.

   Зближення з людиною починається з того, що вихователь вчить самотню дитину співпереживати: розповідає їй про горе, трагедію, пережиті тим, з ким він має на меті зблизити свого вихованця. Співпереживання - це перший крок до пізнання людини серцем. Дитину, що з тих чи інших причин у сім'ї не зазнала любові до найближчої, найдорожчої істоти, я вчу близько приймати до серця чуже горе. Чим глибше співпереживання, тим чутливішою стає дитина до людей, які її оточують.

    У захисному вихованні самотніх дітей дуже важливо, щоб дитина не відчула виховної навмисності: вчитель намагається зблизити її з кимось спеціально для того, щоб виховати... Якщо до цього «запланованого добра» додається ще хоч маленька краплина байдужості - дитина запротестує, зненавидить і вчителя, і того, з ким учитель збирається її зблизити. Зближення самотньої дитини з іншою людиною має відбуватися в природних обставинах. Людина, якій дитина віддасть своє серце, мусить мати в своєму серці щось таке, що збагатило б дитину духовно. Розвіяти дитячу самотність може тільки духовно багата й щедра людина.

Білохвощенко, Світлана (директор Української СЗОШ І-ІІІ ст. №1 із поглибленим вивченням окремих предметів Обухівського району Київської області). 

 Реформування початкової школи крізь призму здобутків Василя Сухомлинського // Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2018. - N 9. - С. 10-13

Анотація: Розкриваються особливості авторського освітнього середовища в Павлиській школі, створеного Василем Олександровичем Сухомлинським, крізь призму сучасного реформування початкової школи. Показані актуальність і ефективність використання його педагогічних ідей у Новій українській школі.

   Багаторічне вивчення й запровадження в початковій школі досвіду великого педагога свідчить, що філософія Нової української школи споріднена з філософією педагогіки Сухомлинського. Тож виникає потреба проаналізувати педагогічну спадщину Василя Сухомлинського й осмислити його авторські педагогічні ідеї крізь призму реформування початкової школи.

   Логічно виправдано, що реформування загальної середньої освіти розпочалося з початкової школи, бо саме в ній підґрунтя подальшого формування особистості. Такою була й думка видатного педагога: "У дошкільному й молодшому шкільному віці формуються характер, мислення, мова людини".

   Визнання талановитості кожної дитини. Василь Олександрович як дослідник-практик переконався у винятковості значення впливу саме молодшого шкільного віку дитини на її подальший розвиток. Пророчі слова мудрого педагога сьогодні збігаються з метою та завданнями навчання 6—7-річних дітей І циклу початкової школи в Новій українській школі. Вікові особливості молодших школярів стали орієнтиром для організації навчально-виховного процесу в "Школі радості", бо "... дитина за своєю природою - допитливий дослідник, відкривач світу».

   У педагогічній спадщині Василя Сухомлинського була також одна з найважливіших проблем навчально- виховної роботи в початковій школі - піклування про навчання дітей з деякими відхиленнями від нормального розумового розвитку, яке сьогодні ми називаємо інклюзивним навчанням. Педагог піклувався про навчання таких дітей, аби вони не відставали й не почувалися приреченими на неповноцінність в інтелектуальному житті, давав поради вчителям у роботі з такими дітьми.

   Сьогодні акцентується увага на особливості навчання 6-7-річних дітей у початковій школі І циклу. А вже в ті далекі часи Василь Олександрович усвідомлював особливості навчання учнів 1-2 класів та завдання, які треба вирішити саме в цих класах, враховуючи вікові особливості дітей. Відповідно створював у школі необхідні умови навчання й відпочинку дітей: школярі навчалися в окремих приміщеннях, мали можливості більше часу виділяти на уроки серед природи тощо. Запроваджуючи в школі досвід Василя Олександровича, треба поставили за мету також створити "Школу радості", а сучасна реформа початкової школи лише підтвердила правильність нашого вибору для забезпечення щасливого дитинства молодших школярів. Насамперед ми усвідомили, що казка і гра мають зайняти особливе місце в кожному класі. Саме в них педагог бачив величезну силу: Гра — це іскра, що запалює вогник допитливості та любові до знань".

   Василь Олександрович залишив нам цінні поради зі своїх практианих спостережень щодо уроків читання й письма в 1 класі: "Досвід показав, що спершу в 1 класі не має бути "чистих" уроків читання, письма... Одноманітність швидко втомлює. Як тільки діти починали стомлюватись, я переходив до іншого виду роботи". Могутнім засобом урізноманітнення праці було малювання. Педагог помічав, що "для більшості малюків літери - це малюнки".

   Педагог-дослідник Сухомлинський ставив собі за мету "...домогтися того, щоб навчання було цікаве, різноманітне, щоб проходило в світі казки, гри, краси, музики, фантазії, творчості. Хочеться, щоб діти були мандрівниками, відкривачами й творцями у цьому світі. Спостерігати, думати, розмірковувати, переживати радощі праці й пишатися створеним". Саме тому Василь Олександрович свої уроки проводив поза межами класу, серед природи, де школярі могли спостерігати, досліджувати. Так, наприклад, пов'язуючи навчання письма з малюванням, вів дітей "У "мандри" до джерела слова з альбомами й олівцями. Розташовувалися під схиленою над ставком вербою". Там вони, спостерігаючи за природою, відчуваючи запахи трав і квітів, прислухаючись до ніжних звуків природи, усвідомлювали красу й відтінки певного слова, знайомилися з літерами. У Павлиській школі "мандрівки" до джерел живого слова були постійними.

    Авторська педагогічна система Сухомлинського сприяла й розвитку вільної особистості. У Павлиській школі учні мали простір для власного вибору діяльності, а Вчитель майстерно створював умови для дитячого самовираження. Наприклад, складання розповідей серед природи ставало для учнів "джерелом думки і слова".

Спадщина Сухомлинського сприяє творчій діяльності вчителів в організації навчальних зон у класі (куточок природи, класна бібліотека, місце для бесід, ігрова зона, куточок казки й музики, інформаційні куточки тощо) та виявлення талантів, здібностей у різноманітних конкурсах, олімпіадах, квестах, виставках тощо, які постійно проводяться в школі.

    Формування здорового способу життя, створення безпечних умов у школі. У педагогічній спадщині Василя Олександровича Сухомлинського знаходимо його велику турботу про здоров'я дітей: продумана система навчально-виховного процесу (режим дитини, збільшення часу для перебування на свіжому повітрі, зміна видів діяльності на уроці тощо); бесіди з батьками; піклування про шкільне харчування; спільні походи, організація змістовного відпочинку та ін. Педагог вважав: "...турбота про здоров'я - це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили".

   Формування морально-етичних цінностей посідає значне місце у спадщині педагога-гуманіста. Зокрема Василь Олександрович говорив, що "...норми моральності розкриваються в молодшому віці у конкретному, емоційно виразному вчинку...". Він був переконаний, що "дитина в цей період повинна жити багатим духовним життям". За традиціями, на шкільних заходах прославляли добро, виховували людяність. Особливо яскравим прикладом справжнього виховання поваги до матері є створення "Саду матері" та піклування про нього.

Савченко, Олександра (академік НАПН України; голова Всеукраїнської асоціації Василя Сухомлинського). 

 Ідеї В. Сухомлинського у просторі української освіти// Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2018. - N 4. - С. 1-3

Анотація: Розповідається про непересічний внесок доробку В. О. Сухомлинського в українську педагогічну науку, про увічнення пам’яті видатного педагога, публіциста та дитячого письменника. Йдеться про заплановані заходи, що передбачені для відзначення 100-річчя від дня народження Василя Сухомлинського протягом 2018 року. 

   Творчість вченого-теоретика виросла з його вчительської творчості, подвижницької праці директора звичайної сільської школи. З 1948 року і до останніх років життя — 2 вересня 1970 р. — він невтомно, самовіддано, щоденно турбуючись про учнів і розвиток педагогічного колективу, вивчав школу як цілісність, проникав у розмаїтий світ дитинства і творив свої праці. Одна за одною впродовж 60—70 років виходили друком його книги, без яких зараз не можна уявити українську, а почасти й світову педагогіку XX століття.

   В.О.Сухомлинський розробив таку педагогічну систему, що передбачала розвиток творчих сил кожної дитини в умовах колективу у співдружності з педагогічним і батьківським колективами. Ці ідеї педагог розвинув у багатьох книжках. Серед них знаменита "Серце віддаю дітям" (1968), яка була видана понад 60 разів 30 мовами світу. Назва книжки з плином часу стала еталоном справжнього служіння цінностям дитинства. Як відомо, саме унікальності початкової школи Василь Олександрович присвятив дуже багато творів.

   У часи авторитарної школи, панування класової ідеології, він створював для малюків методики вільного виховання і розвитку: "Уроки мислення в природі", "Школа під голубим небом", "Школа радості".

Василь Олександрович у своїх працях звертався до етнопедагогіки, обстоював народні імперативи та цінності українства, вводив їх в усі ланки педагогічного процесу. Розширюючи педагогічний і читацький простір, сам створював казки, оповідання, притчі, які широко застосовували у навчально- виховній діяльності вчителі Павлиської школи.

   Літературна спадщина педагога знайшла найширше відображення у сучасній початковій школі у підручниках і навчальних посібниках: "Українська мова", "Літературне читання", "Я у світі". Вже до ювілею педагога видавництво "Школа" перевидало об'ємну книгу В.О.Сухомлинського "Я розкажу вам казку...", у якій зібрано і тематично структуровано майже 1500 творів (казки, есе, оповідання). Підготовку до видання здійснила донька педагога Ольга Василівна. В.О.Сухомлинського. Розвиває ідеї українського педагога і Все- китайське товариство прихильників В.О.Сухомлинського, створене в 1998 році. В Китаї побачили світ 52 праці педагога, їх тираж складає декілька мільйонів екземплярів.

   Спадщину В.О.Сухомлинського у XXI столітті вивчають і в англомовних країнах, зокрема в Австралії та США. В 1999 році у Нью-Йорку вийшла книга "Кожен має випромінювати світло" (автор - Алан Кокеріль), яку використовують науковці багатьох країн світу. У 2013 році в Австралії побачила світ книжка дитячих казок В.О.Сухомлинського англійською, російською, українською і китайською мовами, яка використовується в педагогічному процесі різних країн.

Савченко, Олександра (академік НАПН України). 

 Модернізація початкової освіти: діалог з В. О. Сухомлинським// Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2018. - N 9. - С. 1-6

Анотація: Розглядаються педагогогічні ідеї  О. Сухомлинського в контексті проблем модернізації сучасної початкової освіти, а саме: цілі й цінності освітнього процесу, розвиток дитячої особистості, виховання екологічно освіченого громадянина, мотивація розвитку та саморозвитку кожної дитини, освітні результати та їх оцінювання, доля важких дітей тощо.

   У працях В.О.Сухомлинського широко вживаються терміни стосовно феномена розвиток: всебіч¬ний розвиток, розвиток мислення, розвиток почуттів, мовленнєвий розвиток, інтелектуальний розвиток, культурний розвиток, фізичний розвиток, розвиток навчальної діяльності, розвиток потреб та інтересів, розвиток мотивів учіння, розвиток працелюбності, розвиток культури бажань і т. ін. У книзі "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" вчений виокремлює такі домінанти розвитку: "...повноцін¬не навчання, тобто навчання, яке розвиває розумо¬ві сили й здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість навчання — розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку, твор¬чих сил від обсягу знань".

   Навчання, виховання ні в якому разі не повинні починатися за партою... Нехай дитина частіше, наскільки це можливо, повертається в свою рідну стихію - це необхідно для неї, як повітря — птахові, як чиста вода - рибі. Ось чому наш педагогічний колектив прийшов... до "Школи під блакитним небом".

   Вивчення особистості дитини Сухомлинський рекомендував розпочинати з вивчення стану її здоров'я, атмосфери в сім'ї, оточення, у якому вона живе. Майже у кожному творі вченого знаходимо думки про те, що діяльність директора, вчителів має бути зосереджена на турботах про здоров'я дітей. "Якщо виміряти всі мої турботи про дітей протягом перших чотирьох років навчання, то добра половина їх — про здоров'я".

   Здоров'язбережувальний напрям розвитку особистості дітей педагог розглядав у взаємозв'язку з їхніми навчальними можливостями і досягнен¬нями, ставленням до світу, умовами сімейного виховання. Так, Василь Олександрович зазначає: "Дитина - жива істота, її мозок — дуже тонкий, дуже ніжний орган, до якого треба ставитися береж¬ливо і обережно. Повноцінність розумової праці визначається не тільки і не стільки її темпом і напругою, а передусім, правильною, продуманою, розумною її організацією".

   В.Сухомлинський вважав уміння вдумливо читати, а джерелами творчої думки — "природу, працю, моральну красу людської поведінки, книгу і творчість...". Він стверджував, що без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці. "Погане читання - замазане брудом вікно, крізь яке нічого не видно" . Ці положення безпосередньо корелюють із вимогами, що закладені у Законі України "Про освіту" і Державному стандарті щодо формування в учнів основних наскрізних умінь, зокрема, читання з розумінням, уміння висловлювати свою думку, критично і системно мислити.

   Метою шкільної освіти є виховання екологічно освіченого громадянина, який відчуває відповідаль¬ність за своє довкілля, наш спільний дім — країну, планету — Землю. Людство вступило в епоху нових взаємовідносин з природою. Передусім до нас приходить усвідомлення природи і суспільства як функціонально залежних частин єдиного цілого. 

   Тому під час екскурсій, взагалі під час кожної зустрічі дітей з природою, ми намагаємося показати їм світ таким, щоб вони задумались над тією істиною, що природа - це наш дім, і якщо ми будемо безтурботними марнотратцями, ми зруйнуємо його; природа — частинка нас самих, а байдужість до природи - це байдужість до власної долі". 

   Феномен освітніх результатів постає як найбільша інновація модернізації змісту початкової освіти. Прогнозовані освітні результати тепер стають точкою відліку щодо визначення змісту і засобів початкової освіти, тому методисти, вчителі мають узгоджувати мету вивчення теми й очікувані резуль¬тати із обсягом змісту, навчальним ресурсом для їх досягнення.

   Для багатьох учителів, зауважував Сухомлинський, поняття "знати" означає вміти відповісти на запи¬тання. Ні! "Знати — це значить уміти застосовувати знання" . "Прагніть, щоб знання учня не були кінцевою метою, а засобом, щоб вони не перетворювалися в нерухомий, мертвий багаж, а жили в розумовій праці школяра, в духовному житті колективу, у взаєминах між школярами, у тому живому і безперервному процесі обміну духовними багатствами, без якого не можна собі уявити повноцінного інтелектуального, морального, емоційного, естетичного розвитку. Ведіть своїх вихованців від книжки до думки й діяльності, від діяльності до думки й слова" 

   В.О.Сухомлинський закликав учителів: "Не допускайте, щоб єдиною метою перевірки знань було — поставити учневі оцінку. Нехай якнайчастіше оцінювання знань поєднується з іншими цілями, передусім з новим осмислюванням, розвитком, поглибленням знань. Не допускайте крайності - оцінювання кожної відповіді, кожної письмової роботи - це призводить до негативних результатів" .

   Отже, в оцінюванні навчальних результатів педагог радив враховувати як особливості інтелектуального розвитку дитини, так і рівень її відповідальності за свою роботу.

   У працях Сухомлинського читач знайде чимало роздумів про долю важких дітей, які дуже різняться між собою і водночас схожі тим, що їм важко вчитися, у них слабкі розумові здібності або є суттєві проблеми із здоров'ям. У ставленні до цих дітей треба бути особливо вдумливим і терплячим. Василь Олександрович запитує: "Якщо цим дітям оволодівати знаннями важче, ніж іншим, то якими ж критеріями вимірювати їхні знання? У кожного з них є щось своє, особливе, індивідуальне, не схоже на інших важких дітей: своя причина, свої особливості, відхилення від норми, свої шляхи виховання". Тому якісної зміни в розумовій діяльності важкої дитини неможливо досягти якимись надзвичайними заходами чи засобами тиску на волю дитини.

   Впровадження ідей В.О.Сухомлинського у сучасну початкову школу передбачає системний підхід до її удосконалення. Це охоплює:

• глибоко продуману психологізацію навчально- виховного процесу з метою вивчення особистості кожної дитини;

• реальний гуманізм спілкування у педагогічному та учнівському колективах, його спрямованість на утвердження гідності кожної дитини як члена родини, колективу класу, школи, громадянина суспільства;

• спрямованість діяльності педагогічного колек¬тиву на особистісний розвиток і саморозвиток дитини як складної системи, яка змінюється під впливом багатьох чинників;

• організація різних видів активної, особистісно значущої навчальної, трудової та громадської діяльності дітей (колективної та індивідуальної) в урочний і позаурочний час;

• розвиток емоційного інтелекту дітей через інтелектуальні почуття, захоплюючі форми спів¬праці, збагачення навчання, творчості й дозвілля почуттями краси;

• використання у кожному класі праці й природи як невичерпного джерела особистісного розвитку дітей;

• створення у школі зусиллями дітей, учителів, батьків мобільного виховуючого і розвивального середовища;

• цілеспрямована мотивація учнів на досягнення максимального рівня розвитку своїх духовних, пізна¬вальних можливостей і здатності до творчої праці;

• пріоритетність мотиваційної й розвивальної функцій оцінювання результатів навчання і роз¬витку кожної дитини.

Лящук, Любов (вчитель початкових класів; спеціаліст вищої категорії; вчитель-методист Броварської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 імені В.О.Сухомлинського (Київська область)). 

 Використання ідей В.О.Сухомлинського у формуванні педагогічної компетентності вчителя// Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2019. - N 9. - С. 1-4

Анотація: Розглядаються складові професійної майстерності вчителя. Акцентується увага на ефективності використання педагогічних ідей Василя Сухомлинського для  розвитку особистості вчителя та формування його педагогічної компетентності. Наводяться приклади втілення в Новій українській школі методичних ідей видатного педагога, а саме проведення нестандартних навчальних занять, родинних свят, спортивних змагань; запровадження спільної діяльності учнів та батьків тощо.

   У центрі уваги видатного педагога Василя Сухомлинського - багатогранна діяльність учителя, його проблеми, культура спілкування з дітьми, педагогічна майстерність, духовність, підготовка вчителів у навчальних закладах тощо.

   Василь Сухомлинський писав про те, що учитель має бути людиною, яка не тільки організовує процес пізнання та виховання, а, в першу чергу, супроводжує процес самопізнання та саморозвитку дитини з урахуванням задатків кожного окремого учня. "Учитель — це перший, а потім і головний світоч в інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти". Василь Олександрович багато писав про одну з головних навичок педагога — учитися все життя самому і навчити учитися школяра, а для цього "учитель повинен стати другом дитини, пройнятися її інтересами, переживати її радощі і тривоги, забувши про те, що він учитель".

   Однією з визначальних якостей педагога вважав доброту: "Почуття власної гідності дитини залежить від її успіхів у навчанні, а успіхи у навчанні - від доброзичливості педагога і, звичайно, від того, наскільки підготовлена душа дитини до сприймання доброзичливості вчителя. Пам'ятайте, що успіхи дитини в навчанні, її почуття власної гідності - це вогник радості вашої творчої праці". Василь Олександрович наголошував: "Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності - це перша заповідь виховання".

   В.О.Сухомлинський зазначав, що праця вчителя — творчість, а не буденне насичення дітей готовими знаннями. Мріяв, аби кожен педагог був не просто "споживачем" педагогічних знань, а дослідником і раціоналізатором, творцем. Писав: "Щоб дитина охоче вчилася, її інтелектуальне життя ні в якому разі не повинне обмежуватися лише шкільними, учнівськими методами, які потребують запам'ятовування, заучування та відтворення знань для перевірки їх учителем". Покликання педагога - у розвитку творчих можливостей, здібностей дитини, виховання в неї потягу до нового, формування творчої особистості. Педагог підкреслював, що "важливе завдання школи - виховати людину допитливою, творчою, думаючою".

   Завдання сучасного педагога - навчити учнів творчо засвоювати знання, застосовувати їх у конкретних навчальних та життєвих ситуаціях, критично осмислювати здобуту інформацію, опановувати вміннями й навичками саморозвитку, самоконтролю та самооцінки.

   Роль педагога змінюється - із наставника він перетворюється на співавтора та співтворця знань у товаристві дослідників, координатора Й організатора діяльності учнів, людину, яка пізнає та вивчає світ разом зі своїми вихованцями. Учитель на заняттях має акцентувати увагу на розвитку мислення та використання внутрішнього, творчого потенціалу учасників освітнього процесу. У цьому процесі важливо допомогти дитині поставити правильні специфічні запитання, вибрати правильні інструменти для дослідження, пошуку інформації, допомогти їй навчитися відсіювати отримувану інформацію, відділяти випадкове від закономірного, фальшиве від справжнього.

   Реформування та оновлення змісту й структури освіти посилюють вимоги до професійної діяльності вчителя. Нова школа потребує нового вчителя, який зможе стати агентом змін.

"   Школа українська буде успішна, якщо до неї прийде успішний учитель. Він - успішний вчитель та фахівець - вирішить багато питань щодо якості викладання, обсягу домашніх завдань, комунікації з дітьми та адміністрацією школи. До дітей має прийти людина-лідер, яка може вести за собою, яка любить свій предмет, яка його фахово викладає".

   Щоб реалізувати ідеї взаємодії та партнерства в освітньому процесі, у класі проводять родинні свята ("День матері", "Бабусина скарбничка", "День іменинника", "Сім'я - школа почуттів дитини", "В любові й добрі тут зростаємо, малята", "Щастя бути разом", "Родина - як зірка єдина" тощо). Разом із батьками вчителі проводять екскурсії. Вони регулярно запрошують батьків до школи для проведення майстер-класів, ознайомлення дітей зі своїми професіями тощо. Також колективною формою роботи з батьками є проведення спортивних змагань "Тато, мама, я — спортивна сім'я". Крім того, у школі стало доброю традицією за участю батьків проводити благодійні ярмарки.

   Досвід В.О.Сухомлинського — актуальний і значущий в умовах сьогодення. Глибоке вивчення та впровадження в життя його педагогічної спадщини допомагає вдосконалювати освітньо- виховний процес. Головна роль у ньому належить учителю. Василь Олександрович завжди підкреслював, що найголовніше у педагогічній діяльності — будувати навчання та виховання школярів на принципах добра, гуманізму, творчості, краси, порядності, справедливості. Вчителі мають підвищувати рівень педагогічної майстерності, бути професійно компетентними, адже "фундамент, на якому стоїть школа і будується все, що робиться в школі, — це різносто- ронні знання, багате розумове життя, широта кругозору, постійне інтелектуальне зростання кожного вчителя".

Формування висококваліфікованого, творчого вчителя школи, вироблення у нього вмінь і бажання самостійно працювати над собою, формувати й розвивати особисті якості, загальнолюдські гуманістичні цінності, віддавати свій розум і серце дітям — одне з найважливіших завдань сучасної школи.

   Учитель — творець дитячих душ. Від нього залежить не тільки те, якою стане маленька дитина в майбутньому, а й те, чи не перетвориться для неї навчання в школі на буденне, сповнене одноманітністю життя. Саме вчитель має дати силу й натхнення, розум і мудрість, прищеплювати потяг до світла своїм вихованцям, вести учнів у царство думки, у чарівну казку, і дати кожному можливість почуватися володарем у ній. Тільки творчий учитель формує творчу особистість.

   В Україні є передумови до існування "Школи радості" та справжнього осередку культури в кожній початковій школі, бо маємо велику педагогічну спадщину Педагога-генія.