Освітянам на замітку

                              Сільські школи в сучасному освітньому просторі

  З раннього дитинства особистість взаємодіє з навколишнім світом, що впливає на її розвиток, визначає поведінку. Школа має стати природним середовищем для розвитку особистості, тож основна її функція вбачається у сприянні розкриттю та розвитку самобутнього творчого потенціалу особистості, щоб отримати якісну освіту школярам в школах великих міст і маленьких селах.

Клокар, Наталія (доктор педагогічних наук; професор кафедри державної служби та менеджменту освіти). 

 Освіта в об'єднаних територіальних громадах: нові підходи до управління в умовах децентралізації // Рідна школа : щомісячний науково-педагогічний журнал. - 2017. - № 11/12. - С. 27-31

Анотація: Розглянуто окремі питання організації управління освітою в об'єднаних територіальних громадах в умовах децентралізації влади. Проаналізовано можливі варіанти ресурсного і науково-методичного забезпечення закладів освіти в ОТГ. Значну увагу приділено застосуванню в управлінні закладами освіти та організації навчального процесу сучасних інформаційних засобів. Запропоновано рекомендації щодо професійного розвитку педагогічних і управлінських кадрів, інформаційно-методичного та інформаційно-комунікаційного супроводу функціонування системи освіти  ОТГ.

     Децентралізація і становлення громадянського суспільства - процеси, пов'язані із подальшим прогресом країни. Вони ставлять на порядок денний формування та розвиток державно-громадської моделі управління освітою, яка має врахувати регіональні особливості, орієнтувати на чіткий розподіл повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, забезпечити реальну автономію закладів освіти. Така модель освітньої системи передбачає зміну її структури та делегування громаді певних функцій державного управління, ресурсів для їх реалізації та відповідальності.

   У контексті місії Нової української школи суттєвим фактором управління галуззю та закладами освіти є дієва співпраця школи, влади і громади, що забезпечить формування та розвиток демократичного громадянства в Україні, сприятиме вихованню випускників з активною громадянською позицією, небайдужих до долі своєї сімї, громади, держави.

   В умовах децентралізації влади і створення об'єднаних територіальних громад (ОТГ) актуалізується питання розроблення і впровадження моделі управління системою освіти місцевої громади, яка забезпечила б її якісне функціонування та розвиток. Одним із важливих завдань під час реформування освіти є створення опорних шкіл, які не лише дадуть змогу забезпечити кращий доступ до якісної освіти, особливо дітям із сільської місцевості, а й стануть освітніми, культурними центрами об'єднаних територіальних громад.

Розглянемо, що означає для ОТГ впровадження моделі управління системою освіти в умовах децентралізації влади.

   ОТГ, як сучасна форма місцевого самоуправління, потребує чітких законодавчих і нормативних орієнтирів для організації та змістового наповнення свого функціонування й розвитку, зокрема, створення сучасної моделі освіти, визначення понять і термінів, якими має оперувати влада ОТГ у роботі із закладами освіти.       Обґрунтована та апробована модель управління системою освіти ОТГ в умовах децентралізації влади забезпечить: реалізацію наукових підходів до її функціонування та розвитку, адаптацію до законодавства у галузі освіти і місцевого самоврядування, визначення необхідних умов для здобуття якісної освіти жителями громади, організацію і зміст професійного розвитку управлінських і педагогічних кадрів відповідно до вимог Нової української школи, шляхи взаємодії влади, громади і освіти у вирішенні актуальних питань життєдіяльності ОТГ.

   Отже, ОТГ, що утворюють у результаті процесу децентралізації влади, формує свої органи управління, зокрема - управління освіти (управління освіти, культури, молоді та спорту тощо) та наділяє їх відповідними повноваженнями. Функціонування системи освіти ОТГ регламентується законодавством України та відповідними нормативними актами центральних, регіональних і місцевих органів влади, зокрема ради ОТГ.

Система освіти ОТГ охоплює управління освіти (управління освіти, молоді та спорту тощо), заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, заклади позашкільної освіти (центри творчості, ДЮСІН тощо), що можуть створювати навчально-виховні комплекси, навчально-виховні об'єднання, інші навчальні заклади, які утворюватимуться рішенням ради ОТГ відповідно до законодавства.

   Система освіти ОТГ може функціонувати як освітній кластер, що передбачає сукупність суб'єктів освітньої та господарської діяльності, які добровільно об'єднуються в єдину організаційну структуру, зберігаючи статус юридичних осіб, перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності з метою створення повноцінних умов навчання, виховання й розвитку учнів шкіл, вихованців ДНЗ та закладів позашкільної освіти, забезпечення інноваційного розвитку системи освіти ОТГ. Ядром освітнього кластеру є управління освіти ОТГ.

   Успішність функціонування та авторитет опорної школи буде залежати від рівня задоволення потреб жителів громади у якісній освіті, реалізації завдань профільного навчання, що максимально враховує запити, інтереси і побажання учнів старшої школи, зокрема, забезпечення варіативної складової необхідною кількістю годин, наявності висококваліфікованих педагогічних кадрів, відповідності матеріально-технічної бази сучасним вимогам, якості довезення учнів і вчителів до місця навчання і роботи, ефективності співпраці школи, влади і громади.

Дзега, Людмила (директор). 

 Андрагогічні аспекти експериментальної діяльності в умовах сільської школи / Л. Дзега // Директор школи. (Шкільний світ) : газета для керівників шкіл. - 2018. - № 3/4. - С. 61-101 : рис. - Бібліогр.: с. . - Закінчення. Початок у №23-24 (2017 р.) та № 1-2 (2018 р.). 

Анотація: Розглянуто дослідження сучасної андрагогіки, яка спрямована на формування знань про те, що освіта педагогічного працівника повинна сприяти його професійному розвитку, відновленню та збагаченню цілісності особистості, актуалізації здібностей і прояву самобутності як окремого педагога, так і всього педагогічного колективу навчального закладу освіти.

   Сучасний учитель живе в динамічному світі, отже, зміни — це невід'ємна складова професійного розвитку педагога. Особливо гострим це питання є для суб'єктів управління сільською школою: директорів, заступників із навчально-виховної роботи, керівників методичних об'єднань, керівників творчих груп, методистів при відділах освіти. 

   Для забезпечення неперервності підвищення професійного рівня і перепідготовки педагогів застосовуються такі форми й методи:

• інформаційні: курси, семінари, вебінари, онлайн-курси, педагогічні читання, конференції, засідання координаційної ради;

• ілюстративно-показові: семінари-практикуми, практична частина курсів, творчі звіти, портрети педагогів, семінари-тренінги;

• практичні: семінари-практикуми, Інтернет-семінари, школи ППД.

   Для того щоб навчати, учителю самому необхідно постійно навчатися. Прагнення до знань, психологічна готовність педагога до об'єктивної потреби навчатися протягом своєї педагогічної кар'єри є безперечним гарантом його професійного становлення. Самоосвіта визнається одним із найефективніших шляхів розвитку професійної компетентності, що зумовлює наступність, послідовність післядипломної освіти педагога.

   Самоосвіта є об'єктивною потребою, яка мотивується такими чинниками:

• щоденна робота з інформацією;

• творча атмосфера;

• конкуренція;

• зміни в суспільстві;

• громадська, суспільна думка.

   Розглядаємо професійну компетентність учителя в контексті здійснення ним педагогічної діяльності в специфічних умовах сільської школи.

   Проблема сільського вчителя — у його частковій неготовності до педагогічної діяльності в умовах нечисленного колективу. Він працює в педагогічній системі, яка не дає бажаного результату, але не може змінити власні педагогічні стимули. У цьому бачимо дві причини:

• у вищих навчальних закладах готують майбутніх учителів без урахування специфіки сільської школи;

• організаційно-методичний супровід учителя підчас його педагогічної діяльності не завжди враховує специфіку сільської школи.

Учитель сільської школи теж є своєрідною «педагогічною системою», але особливою — саморозвивальною, і його педагогічні можливості можуть зростати разом зі зростанням його професійної компетентності.

   Методика організаційної роботи щодо підготовки вчителя до роботи в умовах сільської школи базується на таких принципах:

• усі педагоги — професіонали, але такий принцип має враховувати закономірність того, що в кожного вчителя — своя межа самовдосконалення;

• учителі відповідальні за підвищення професійного рівня (освіта протягом життя);

• основна мета методичної роботи в сільській школі — підтримка ділового тонусу вчителя, допомога в подоланні труднощів, у відкритті шляху до пошуку, ініціативи й творчості;

найбільша ефективність досягається за допомогою і за участю вчителів;

• учителям, які працюють незадовільно, необхідно надати додатковий час чи допомогу для поліпшення роботи.

   В організації та змісті методичної роботи в сільській школі є кілька типових недоліків: • недостатня цілеспрямованість методичної роботи на вирішення конкретних завдань, які стоять перед сільською школою, і у зв'язку з цим її формалізм і низька ефективність.

    У сільській школі педагогічний вплив і його результати мають більш змінюваний характер, порівняно з міською школою чи типовою сільською. Адже рівень частотності впливу вчителя на учня в малому класі є дуже високим. Кількість прямих контактів учня з учителем у сільській школі, залежно від наповнення класу, збільшується в 8 разів. Така робота вимагає і більшихзусиль від учителя. Передусім —наполегливої методичної роботи над розробкою навчальних занять, оскільки в таких класах більша увага повинна приділятися не словесним, а практичним методам навчання. Отже, вчитель повинен розробити систему практичних завдань, алгоритми навчальної діяльності, вправ за зразком, інструкцією тощо. У класах із меншою наповненістю значно зростає психологічне навантаження на кожного учня, який постійно перебуває під пильною увагою вчителя та повинен активно співпрацювати з ним.

   Методика проведення уроків у сільській школі зумовлена особливостями навчальної роботи в класах із малою наповненістю учнів. Тактично — це форми групової роботи, за яких різко зростає інтенсивність активного спілкування вчителя й учнів. Ця обставина здається на перший погляд позитивним чинником навчального процесу, який автоматично сприяє підвищенню якості навчання.

   В умовах сільської школи необхідно уважно переглянути наявну сукупність прийомів, методів і форм навчальної роботи, дібравши найдоцільніші з них, які підсилюють триєдині функції уроку. Широкого застосування повинна набути індивідуалізація та диференціація навчання.

    Найважливішим принципом педагогічного спілкування в сільській школі повинна стати повага до думки учня. На жаль, у більшості вчителів слабко розвинене почуття емпатії, тобто здатності розуміти й відчувати іншу людину. У сільській школі принцип емпатії є надзвичайно важливим. Сільський учитель повинен співпереживати, знати про проблеми вдома учня, під час спілкування з однолітками. У сільському соціумі він не може уникнути зайвих контактів, спокійно ставитися до проблем у родині. Творчий сільський учитель зберігає рівень емпатії протягом усього життя, тому він і є часто найбільшим авторитетом серед жителів села, адже здебільшого це його випускники. Егоцентризм є неможливим у сільській школі., він розриває духовний контакт учителя й учня.

Красняков, Є.  (кандидат наук з державного управління). 

 Оптимізація чи оптимізація? // Віче : громадсько-політичне і теоретичне видання. - 2016. - № 11/12. - С. 48-52

Анотація: Проаналізовано вплив соціально-економічних та демографічних процесів, а також відповідного законодавства на динаміку змін у мережі загальноосвітніх навчальних закладів протягом 1991-2015 років.

   Сільська школа впродовж усієї історії свого функціонування зазнавала змін та реорганізації. Проблеми розвитку закладів системи загальної середньої освіти в сільській місцевості особливо загострилися й стали очевидними в період переходу економіки на ринкові відносини, коли з українського села пішли колективні сільськогосподарські підприємства.

   З 90-х років XX століття активно впроваджують термін «оптимізація», пов'язуючи його лише з мережею навчальних закладів. За цей час вираз «оптимізація мережі навчальних закладів» у реальному житті («завдячуючи» діям органів влади) набув такого змісту й розуміння: «оптимізація мережі - це закриття навчальних закладів, скорочення їхньої кількості, а в кращому разі - реорганізація».. А тому, що оптимізацію деякі керівники розуміють лише як закриття шкіл.

   З єдиного, комплексного наукового напряму оптимізації навчально-виховного процесу аж ніяк не можна штучно виокремлювати лише один аспект оптимізації - забезпечення доступності освіти шляхом створення та розвитку ефективної мережі навчальних закладів. Здавалося б, завдання є своєчасним і виправданим, Але поступово процеси формування, збереження мережі навчальних закладів було поставлено в залежність від фінансових можливостей органів виконавчої влади, що пояснювалося зменшенням контингенту вихованців та учнів.

   Справді, на динаміку змін мережі навчальних закладів істотно впливають демографічні та економіко-соціальні процеси в державі. Так, упродовж останніх  років кількість народжених дітей зменшилася на 219 тис. Нині кількість дітей від народження до 17 років становить лише 17,8 % всього населення.

Загальне зменшення кількості дітей вплинуло на скорочення мережі навчальних закладів, зокрема в системі дошкільної та загальної середньої освіти, зменшення напо- внюваності класів та груп, збільшення загальноосвітніх навчальних закладів з малою чисельністю, що призвело до скорочення педагогічного навантаження вчителів, закриття навчальних закладів тощо.

   Варто зазначити, що скорочення мережі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів відбувається переважно за рахунок сільських територій, а проблеми освіти в сільській місцевості виходять за межі суто освітянської галузі.

   Соціально-економічна ситуація в сучасному українському селі, несприятливі зміни, що відбулися протягом останніх років в агропромисловому комплексі, стали визначальним чинником погіршення становища сільських дітей. Це проблеми їхньої соціалізації, збереження та зміцнення здоров'я, забезпечення доступу до якісної освіти, подальшої соціально- професійної орієнтації тощо.

   Тобто сільські загальноосвітні навчальні заклади в загальній структурі вітчизняної системи загальної середньої освіти становлять доволі значну частку, й це зобов'язує відповідально та системно підходити до розв'язання проблем сільської школи, зокрема «оптимізації» мережі загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості.

   Є проблема збереження шкіл, особливо в сільській місцевості, як культурних й освітніх осередків. Адже школа в більшості випадків є єдиним освітнім закладом на селі, а тому не має конкурентів на ринку освітніх послуг і, по суті, виступає як єдиний гарант права дитини на освіту та певним чином на її соціальний захист. Проблема полягає не лише в конституційному праві дитини на освіту, розвитку людського потенціалу.    Йдеться про загрозу існуванню сотень населених пунктів. Фактично це є питанням національної безпеки. До питання закриття шкіл місцеві органи державної виконавчої влади повинні підходити виважено, враховувати демографічний прогноз, соціально-економічні умови, думку громадян. Важливо забезпечити функціонування в кожному сільському населеному пункті, де є діти шкільного віку, принаймні початкової школи.

   Підчас реформування системи освіти України, по суті, запровадження оновленої державної політики в галузі освіти, спрямованої на запровадження нової структури загальної середньої освіти, 12-річного терміну навчання, профільної освіти в старшій школі, вкрай важливо враховувати потреби сільської школи, малочисельних та малокомплектних шкіл.

   Процес оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів не варто «виривати» із загального процесу оптимізації навчально-виховного процесу. Не можна проводити оптимізацію мережі «за вказівкою» згори, без урахування думки місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, без погодження з територіальною громадою, встановлюючи при цьому відповідні планові показники.

Коросько, Т. А. (заступник директора з навчальної роботи Бочечківського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад"; Бочечківської сільської ради Конотопського р-ну; Сумська обл.). 

 Функціонування опорного закладу загальної середньої освіти за умов децентралізації // Управління школою : науково-методичний журнал. - 2019. - № 16/18. - С. 22-26

Анотація: Представлено досвід роботи Бочечківського навчального комплексу що на Сумщині.

   За умов децентралізації серед пріоритетів реформування загальної середньої освіти й механізмом для подолання розриву між якістю освіти в містах і сільській місцевості є створення опорних шкіл. Діяльність освітнього округу є пріоритетним напрямом у розвитку освіти. Реформа децентралізації передбачає новий якісний рівень надання послуг у громадах, які вже сьогодні взяли на себе нові повноваження в галузі освіти.

З метою забезпечення умов для рівного доступу до якісної освіти й ефективного використання наявних ресурсів Міністерство освіти й науки ініціювало створення мережі опорних шкіл. Новостворені опорні заклади функціонують як методичні центри в освітньому середовищі.

   Новим для України підходом до впорядкування освітньої мережі є створення опорних шкіл (школи-хаби), які мають забезпечити струк- турно-інноваційне та якісне оновлення загальної середньої освіти. Такі школи першочергово з'являються в об'єднаних територіальних громадах.

   Фундаментальним завданням опорного закладу загальної середньої освіти є не лише міцне засвоєння учнями умінь, навичок, але й розвиток ключових компетентностей, які мають стати найважливішим надбанням розвивальної шкільної освіти За умов Нової української школи особливої уваги надано таким компетентностям: уміння вчитися, здоров'язберігальна, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, інформаційно-комунікативна.

   Останніми роками виразніше утверджується особистісно зорієнтований підхід до виховання та розвитку учнів як вияв практичного втілення гуманної педагогіки. Це передбачає зосередження навчально-виховного процесу на потребах кожної дитини, всебічне вивчення і врахування індивідуальних особливостей вихованців, співпрацю всіх учасників навчально-виховного процесу.

   Перед школою постає завдання — забезпечення виходу кожного учня на рівень профільної освіти та встановлення розвитку пізнавальної і творчої активності, формування не тільки предметних компетентностей учнів, але й самоосвітніх, організація роботи школи сприяння здоров'ю. Тому всі аспекти навчання мають бути спрямовані на розвиток творчої особистості, розкриття обдарованості кожної дитини, збереження її здоров'я. Мета опорної школи — формування людини, яка хоче і вміє самостійно вчитися, сприймати інформацію, працювати з нею, осмислювати, творити, вчиться бути здоровою.

Яременко, Станіслав (директор). 

 Школа - природне середовище розвитку особистості // Рідна школа : щомісячний науково-педагогічний журнал. - 2017. - № 7/8. - С. 75-77

Анотація: Охарактеризовано модель інноваційного загальноосвітнього закладу сільської місцевості та концептуальні засади його розвитку, які ґрунтуються на основі педагогіки партнерства,  педагогіки взаємодії, педагогіки співтворчості. Визначено мету інноваційного розвитку ЗНЗ, яка передбачає прогнозування індивідуального освітнього вектора кожної особистості відповідно до її природних задатків та потенційних можливостей, незалежно від віку (дитина-вчитель-батьки). Обґрунтовано, що для розвитку особистості школа має стати природним середовищем, яке сприятиме  розкриттю та розвитку її самобутнього творчого  потенціалу.

   Специфікою сільської школи (Степанецька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів Канівської районної ради Черкаської області) є те, що в одному навчальному закладі навчаються і виховуються в різний час представники кількох поколінь: батьки, діти, онуки. Вчитель протягом багатьох років заслуговує і авторитет, і довіру. Він добре знає сім'ю, в якій зростає дитина, а це забезпечує умови для створення цілісної комфортної педагогічної взаємодії.

   Педагогічний колектив створив модель навчального закладу «Школа - природне середовище для розвитку особистості». Концептуальними засадами інноваційного розвитку школи визначено всебічний розвиток особистості як дитини, так і дорослого на засадах педагогіки партнерства, взаємодії, співтворчості.

Відповідно до мети окреслено такі завдання:

• формування інноваційного освітнього простору, безпечного для кожного учасника освітнього процесу, який стимулюватиме розвиток особистості як творця нових умов гідного існування людини, носія моральних якостей і ролей в усіх вимірах суспільного і духовного розвитку, з розвиненим креативним мисленням, спрямованим на майбутнє;

• виховання українського патріота з активною громадянською позицією, який діє згідно з морально-етичними принципами і здатний приймати відповідальні рішення на благо України.

   У контексті утвердження дитиноцентрованої парадигми основним завданням сучасного освітнього простору є не передача знань, а всебічний розвиток особистості. Сьогодні цінуються не так інформаційні знання, як живе мислення людини. А тому орієнтуємо кожного педагога на підвищення професійної майстерності, щоб про наших учителів з гордістю можна було сказати: наш учитель - це «агент змін», який прагне самопізнання та професійного самовдосконалення, здатний задовольнити пізнавальні потреби учня та надихнути його на творчість.

   Український науковець К. Приходченко визначає поняття «освітнє середовище» як єдність дій навчального закладу, сімї, державних і позашкільних закладів та елементів інформаційно-культурного середовища. Враховуючи це положення, вирішено було розширити наше освітнє середовище на основі створення соціально-педагогічного комплексу шляхом взаємодії з місцевими органами самоврядування, ДНЗ та іншими інституціями. Плануємо створити клуб «Центр сім'ї та раннього розвитку дитини», до якого будемо запрошувати молодь та молодих батьків, у яких є діти до трьох років. До роботи клубу залучатимемо лікарів, психологів, педагогів, які зможуть надавати кваліфіковану допомогу і консультацію молодим батькам.

Коли дітям виповнюється п'ять років, вихователі у співпраці з учителем початкових класів розпочинають підготовку до школи. Учитель початкових класів відвідує групи, спостерігає за дітьми, вивчає їхні індивідуальні особливості та здібності. Педагог також співпрацює з батьками: організовує спільні батьківські збори, круглі столи, педагогічні вітальні, консультації, творчі майстерні, Дні відкритих дверей, сімейні вечори, засідання батьківських клубів, консультації психолога.

   З огляду на те, що у сільській місцевості в дітей немає вибору навчального закладу - у селі лише одна школа, - прагнемо забезпечити не лише обов'язковий рівень освіти, а і її варіативність. У нашій школі освітній процес організовано за трьома напрямами: спортивний і художньо-естетичний; суспільно-гуманітарний та природничо-математичний.

   Освітнє середовище у початковій школі розширюємо за допомогою курсів за вибором та гуртків, яких у школі 19.

   Наприкінці четвертого класу фахівці знов проводять дослідження, щоб виявити коло уподобань та нахилів   дітей. На цьому етапі передбачено вивчення спеціально розроблених курсів, програми яких охоплюють осердя знань. Певний час відведено на вивчення варіативних програм, за якими здійснюється поглиблене вивчення предметів за спеціалізацією школи та відбувається подальше об'єднання учнів за інтересами шляхом гурткової роботи, факультативів, секцій.

   На перспективу, у разі визначення нашого закладу як опорної школи, плануємо організувати освітній процес відповідно до Концепції Нової української школи. Старша школа - академічний ліцей - має забезпечити подальше поглиблене вивчення біології з можливістю продовжити навчання у вищих навчальних закладах; професійний ліцей - відповідну професійну підготовку - ландшафтний дизайн.

   Очікуваними результатами є створення інноваційного освітнього середовища, що дає можливість розвитку високоморальної, духовної, вільної особистості, яка здатна жити, мислити, творити в гармонії з природою, собою, суспільством, бути стійкою в різних життєвих ситуаціях, а також організація педагогічної взаємодії на основі щирих довірливих стосунків учасників освітнього процесу.

Мануйленко, Аркадій (заступник директора; Золотоношківська ЗОШ І-ІІІ ст.; Драбівська райрада). 

 Сільська школа України: сучасний контекст // Рідна школа : щомісячний науково-педагогічний журнал. - 2016. - № 1. - С. 80

Анотація: Запропоновано досвід роботи Золотоношківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

   У Золотоношківській загальноосвітній школі І-ІІІ ст., що на Черкащині, здобуває освіту незначна кількість учнів, однак її можна вважати лідером освітянської галузі. У школі примножуються досвід і традиції минулого, водночас її розвиток відповідає вимогам нового століття. Тут дбають про кожну дитину і прагнуть, аби вона вийшла зі стін школи не просто високоосвіченою, а особистістю, впевненою у власних можливостях і майбутньому. І якщо модернізація галузі освіти передбачає перехід вітчизняної загальноосвітньої школи на більш якісний рівень, то такі самі амбітні завдання поставлені й успішно реалізуються в школі.

   Навчальний заклад славиться знаними в Україні та за її межами випускниками школи, серед яких: заслужений працівник культури М.П. Коломієць; народний художник, лауреат премії імені Катерини Білокур 1.1. Лисенко; художник В.П. Сірий; лауреат міжнародних музичних конкурсів В.П. Замула; кандидат технічних наук М.М. Шемігон; професор В.Ф. Ятченко.

   Школа, починаючи з 2012 р., є дослідно-експериментальним закладом регіонального рівня з теми: «Організаційно-педагогічні умови використання інформаційно-комунікаційних технологій у виховній діяльності сучасного закладу освіти». ЗНЗ входить до обласної творчої групи з упровадження продуктивних ідей O.A. Захаренка.   Педагогічний колектив переконаний, що школа приваблива не зовнішністю, а внутрішнім змістом. Заклад є постійним учасником Міжнародної виставки «Сучасні заклади освіти». За успіхи в популяризації творчих здобутків педагогічних працівників області на міжнародних і всеукраїнських освітніх виставках школу двічі нагороджено Пам'ятною відзнакою «Імідж освіти Черкащини». 

   Учителі, досягаючи висот, залучають до реалізації інноваційних ідей і задумів учнів. Школярі - переможці Міжнародного конкурсу знавців рідної мови імені Петра Яцика, Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру» та «Кенгуру для учнів початкової школи», Всеукраїнських ігор «Патріот», «Соняшник», конкурсів «Левеня», «Кришталева сова», «Колосок», олімпіад «Олімпус», учасники проекту «Талановита молодь Черкащини», проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».

   Учнівський та педагогічний колективи ніколи не перебували осторонь тих подій, що відбуваються в країні. Для воїнів АТО діти малюють послання, пишуть листи із побажаннями швидше повернутися додому, складають вірші, створюють сувеніри-обереги, вкладаючи в це часточки своїх душ, вчителі та технічний персонал в'яжуть шкарпетки, готують смачну випічку. Збираються продукти харчування і засоби гігієни та за допомогою волонтерів передаються в зону АТО. Надзвичайно зворушливою була зустріч бійців 24 окремого штурмового батальйону «Айдар» Євгена Паламара та Віктора Андрієвського, до якого потрапив лист учениці 6 класу Ангеліни Мухаммад. Лист дуже схвилював воїна, став для нього оберегом. До куточка Слави Золотоношківської загальноосвітньої школи з передової передано два прапори з побажаннями та підписами воїнів. 

   Отже, здобутки маленької сільської школи на Черкащині є вагомими перемогами у справі освіти і виховання серед великих закладів не лише області, а й України.

Будугай, Ольга (кандидат філологічних наук; доцент; доцент кафедри іноземнихмов). 

 Педагогічні новації Миколи Корфа як фундатора земських шкіл та вчительських з'їздів в Україні у ХІХ ст // Вища школа : науково-практичне видання. - 2017. - № 10. - С. 107-118

Анотація: Показано роль і специфіка педагогічної діяльності нащадка роду баронів із Західної Німеччини Миколи Корфа. Видатний новатор-методист 60-80-х років XIX ст. на території сучасних Запорізької і Донецької областей України заснував перші в Російській імперії земські та недільні школи, бібліотеки, проводив учительські з'їзди. Згодом його досвід і книги набули поширення по всій країні.

   Сучасна система освіти в Україні має багату історію і потужний потенціал. Важко уявити розвиток сучасної української педагогічної думки без міцних підвалин, закладених діячами минулих епох. Важливим етапом у розвитку педагогіки в Україні стало XIX ст., насичене подіями у суспільному житті. Представники освіти цього періоду у своїй діяльності прагнули враховувати передові наукові досягнення Європи. Одним із таких яскравих педагогів став Микола Корф (1834—1883). Він належав до знатного роду баронів Корфів, що походив із Вестфалії (Західна Німеччина).

   Микола Корф народився 2 (14) липня 1834 року в Харкові. Мати — українська поміщиця Єлизавета Врем'єва, за якою в посаг батьки дали село Нескучне Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Його батько — нащадок остзейських баронів Олександр Корф — вільно володів німецькою та французькою мовами, був високоосвіченою людиною. Хлопчик зазнав тяжких випробувань долі: мати померла, коли йому ще не виповнилося й року. Батько-вдівець швидко одружився вдруге, сподіваючись, що осиротілий син таким чином матиме материнську ласку. Однак мачуха не стала матір'ю сироті. Коли народилися її власні дочки Анна та Ольга, для хлопця в її серці не знайшлося місця.

   У роки життя у батьківському будинку Миколка багато часу проводив серед прислуги. Співчуття до його сирітської долі, доброту простих людей до нього він відчував уже тоді. Батько Олександр Федорович завжди давав позитивний приклад людяного ставлення до простого люду. Він гуманно поводився з кріпаками і того ж вимагав від сина. 

   Наступним місцем навчання для хлопчика стала школа Дмитра Градовського. Шестирічного Миколу забрала туди рідна сестра його матері, тітка Тетяна Корф, яка заради доброї освіти й виховання своїх двох дітей і небожа організувала домашнє навчання дуже розумно і з розмахом.

Улітку заняття тривали чотири години на день, узимку - шість. Працював повний штат викладачів, учні багато часу проводили на природі. Діти зі своїми наставниками гуляли в лісі, бігали по полях і луках, ловили рибу, їздили верхи, купалися, плавали, будували млини, мали і доглядали свої грядки, кроликів і перепілок.. Молодий барон М. Корф згадував це як свої найщасливіші літа. Йому полюбилося життя в селі, тут у його свідомості зародився ідеал сільської сімейної школи.

    З метою підготуватися до вступу до ліцею Микола розпочав навчання у Петербурзькому Олександра Філіппова. Саме в цій самовідданій особистості М. Корф побачив для себе ідеал педагога. У спогадах він напише, що зі свого 15-річного віку він не провів жодних канікул, не навчаючи якогось сільського хлопчика. Його вабила педагогічна діяльність. Успішно закінчивши Олександрівський ліцей у Петербурзі  Корф вступає на державну службу до департаменту Міністерства юстиції. Однак служба виявилася не до душі молодому барону. Через півтора роки він покидає Петербург та переїздить до свого родинного помістя в селі Нескучному. Петербурзькі родичі не схвалили цього вчинку, вважали його дивацтвом.

У с. Нескучному М. Корф одружився з дочкою дворянина Марією Клєвцовою. Він займався не тільки господарством, але й активною самоосвітою, почав свою освітянську діяльність. Краєзнавці В. Жилінський, І. Кушніренко пишуть про Запорізкий край: "Олександрівськ кінця XIX століття вирізняє поміж інших повітових міст те, що він набирає слави "педагогічної Мекки».

   В Олександрівську (нині Запоріжжі) земство було створене у 1866 році. Того самого року М. Корфа обрали гласним повітових і губернських земських зборів. Тоді він уперше організував народні школи в рідному повіті. До цього не було ні ідеї, ні типу народної школи, ні керівних інструкцій, ні кадрів для керівництва закладами й викладання в класах.

    Він наполегливо займався створенням початкових шкіл і відкрив їх понад сорок. Це був новий тип сільської школи для народу, як її називали — "корфівська тризимка" (навчалися в ній три зими). Заняття у такій школі починалися наприкінці жовтня — в листопаді, а закінчувалися на початку травня, що було пов'язано з допомогою дітей дорослим у сільськогосподарських роботах.

    М. Корф усе життя боровся за реалізацію ідеї загального обов'язкового навчання. Земську школу він вважав лише першою освітньою сходинкою. Місією такої школи він вважав підготовку дитини до життя в суспільстві. На його переконання, школа повинна допомогти дитині стати на шлях самостійної праці, знайти власне місце в житті. Методичні праці, підручники, практичні рекомендації педагога пропонують дієві прийоми, методи, засоби, форми побудови навчально-виховного процесу.

   Педагогічна діяльність М. Корфа припадає на складні роки після скасування в країні кріпацтва. Тоді понад 40 млн селян отримали громадянські права, мали вирішувати багато нових проблем самостійно. М. Корф саме в поширенні знань серед народу вбачав свій патріотичний обов'язок. Необхідні були й освічені учителі, які б оволоділи запропонованою бароном Корфом методикою – звуковий спосіб читання.

    Він позбавив цілі наступні покоління учнів від складного "дяківського" способу навчання читання з механічним відтворенням незрозумілих дітям текстів. Таке навчання на практиці оберталося драматичними сценами, яскраво зображеними в українській літературі, зокрема у творах "Малий Мирон", "Грицева шкільна наука", "Красне писання" І. Франка. Доцільно з цього приводу згадати оповідання про схоластичні методи навчання, описані письменниками-педагогами у творах "Екзамен", "Дзвоник" Б. Грінченка, "Роман" С. Васильченка, "У школі" Дніпрової Чайки та ін.

    М. Корф був завжди уважним до потреб дитини. Відстоював право української дитини на навчання у початковій школі рідною мовою.  Треба було мати громадянську мужність, щоб робити це: в 1863 році українська мова була заборонена Валуєвським циркуляром, а Емський указ 1876 року не дозволяв друкувати книги і викладати предмети у школі українською мовою.

   Авторитет М. Корфа зростав і це лякало чиновників, які добилися заборони з'їздів.

М. Корф захищав права жінок на вчительську працю, цінував здобутки освітянок, так лише для шкіл Бердянського повіту він підготував 26 учительок. Демократична діяльність М. Корфа викликала вороже ставлення до нього великих землевласників і владного чиновництва, котрі не хотіли витрачати кошти на селян. У 1872 році його було забалотовано на земських виборах. Мусив виїхати в еміграцію до Швейцарії.

У радянський період титул барона гальмував дослідження і популяризацію важливого педагогічного спадку М. Корфа. У незалежній Україні нащадки не забувають про великий внесок М. Корфа у розбудову освіти в Україні і в усій тодішній Російській імперії.

   Створення сучасної української школи, досягнення нової якості середньої освіти в сельській місцевості неможливі без перегляду основ освітнього менеджменту. Управління такою складною й багатогранною системою як освіта потребує постійного вдосконалення, а з огляду на суспільні зміни, реформи в країні - швидкої модернізації.