Освітянам на замітку

                          Патріотичне виховання школярів

   В Україні - молодій незалежній державі з багатою історичною спадщиною - розпочато модернізацію системи освіти та підготовки висококваліфікованих фахівців. У контексті реалій сьогодення, геополітичної ситуації постають нові вимоги до особистості, формування національно-патріотичних поглядів та переконань кожного громадянина. Дошкільний та молодший шкільний вік є періодом ціннісного становлення зростаючої особистості, тому актуалізується питання підготовки майбутніх фахівців до використання педагогічно обґрунтованих технологій, методів, прийомів та засобів освітньо-виховної роботи з дітьми.

Куцова, Марія (учениця 11 класу Люблинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів; Волинська область). 

 Український код // Всесвітня література в сучасній школі : щомісячний науково-методичний журнал. - 2018. - № 4. - С. 39. 

Анотація: Есе учениці М. Куцової, присвячене значенню патріотизму та патріотичного виховання у житті нації, надіслане на конкурс "Творчий учитель-обдаровані діти".

   Зараз, коли ми маємо свою незалежну державу, можемо вільно говорити й творити, вірус перекотиполя набув небувалого поширення. Надзвичайно велика кількість українців виїжджає за кордон у пошуках кращої долі й підробітку. Вони не усвідомлюють, що є непроханими й небажаними гостями. Про це влучно сказав Кобзар: «У чужому краю не шукайте, не питайте того, що немає і на небі, а не тілько на чужому полі. В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля. Нема на світі України, немає другого Дніпра, а ви претеся на чужину шукати доброго добра, добра святого. Волі! Волі! Братерства братнього! Найшли, несли, несли з чужого поля і в Україну принесли великих слов велику силу, та й більш нічого».

   Іншою стороною трагедії перекотиполя є діти, які ростуть без батьків. Це добре, якщо є бабуся, яка опікується онуками, прищеплює любов до рідного. Але ж не всім так таланить. Діти, які ростуть без батьків, - як ті билини в полі. Зрідка з таких буває добро.

   Вірус перекотиполя може проявлятися й по-іншому. Багато хто чув про космополітів - людей світу. Вони ідентифікують себе більше за приналежністю до людства, ніж до певної нації. Звичайно, немає нічого поганого в обміні досвідом з іншими народами, однак, першочергово, потрібно усвідомити себе як такого. Ось як про це говорив Микола Бердяев: «Є тільки один історичний шлях досягнення вищої вселюдськості, до єдності людства - шлях національного зростання й розвитку національної творчості. Вселюдськість розкриває себе лише під виглядом національностей. Денаціоналізація є чистісінька порожнеча, небуття». За часів СРСР "це оманливе явище називали інтернаціоналізмом. Як з думкою Івана Франка: «Усе, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би покрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».

   Так, аби стати щасливими й досягнути небувалих висот, кожен з нас повинен відшукати себе. У маминій пісні або в бабусиній казці, у поривах вітру або в поклику серця...

Віднайди свій код. Код українця.

Геряк, Тетяна (вчителька початкових класів Ваньовицької СЗШ Самбірського району Львівської області). 

 Захисники Вітчизни у моїй родині // Початкова школа : Щомісячний науково-методичний журнал. - 2019. - N 1. - С. 39-40

Анотація: Пропонується дослідницький проект, присвячений збиранню учнями інформації про захисників Вітчизни у власних родинах. Проект має на меті виховання шани і поваги до героїв АТО на кращих прикладах мужності і звитяги, виявлених нинішніми захисниками України.

   Мета проекту: збір інформації про захисників Вітчизни у моїй родині; формування національної ідентичності на кращих прикладах мужності і звитяги, виявлених нинішніми захисниками Вітчизни; виховання шани і поваги до героїв АТО.

Очікувані результати:

— зустріч з батьками — захисниками нашої Вітчизни;

— розповіді дітей про захисників у родинах;

— оформлення презентації "Захисники Вітчизни у моїй родині"

Характеристика проекту.

За характером діяльності — ознайомлювально-інформаційний.

За кількістю учасників — груповий.

За тривалістю - 15 днів.

За ступенем самостійності — частково-пошуковий.

   Етапи навчального проекту

   1 етап. Організація проекту.

На цьому етапі були визначені тема, мета проекту, родини учнів, які задіяні, вид проекту та його тривалість.

   2 етап. Планування проектної діяльності.

1. Ознайомлення учнів із загальною темою і провідною проблемою.

2. Розподіл завдань між учнями класу, інструктаж із виконання роботи.

Формування груп для проведення дослідження:

Група 1 — Довідкове бюро. Слідопити 

Група 2— Історики

 Група 3 —Патріоти

   3 етап.

1. Складання учнями плану роботи над проектом.

2. Визначення джерел інформації, способів її збору та аналізу.

3. Розподіл обов'язків щодо пошукової діяльності між учасниками проекту.

4. Самостійна пошукова робота учнів.

5. Аналіз та обробка інформації.

6. Виготовлення освітнього продукту. Розповіді учнів, фотографії, малюнки, презентація.

   4 етап.

1. Оформлення результатів дослідження.

2. Підготовка до презентації.

3. Захист проектів.

4. Самооцінка проекту.

5. Аналіз успіхів і невдач. Висновки.

Далі надається розробка уроку по виховання шани і поваги до героїв АТО на кращих прикладах мужності і звитяги, виявлених нинішніми захисниками України.

Кропочева, Н. М. (науковий співробітник ). 

Проблема національно-культурної ідентичності в літературі для дітей історичної тематики: інформаційно-змістовий аналіз // Вісник книжкової палати : науково-практичний журнал. - 2017. - № 9. - С. 31-35

Анотація: Виокремлено основні чинники формування національної ідентичності особистості, яку розкрито через такі стрижневі смисли, як національна свідомість, національні образи світу. 

   Патріотизм становить одну з найважливіших ціннісних основ суспільства і є не лише чинником інтеграції нації, а й вагомим внутрішнім мотивом для саморозвитку і розкриття потенційних можливостей людини. "Кожен повинен пізнати свій народ і у народі пізнати себе", — наголошував Г. Сковорода. Чітке визначення ідеалів патріотичного виховання і ціннісних орієнтирів неможливе без дитячої літератури, адже яким стане майбутнє покоління залежить від того, які книги воно обирає, якими героями захоплюється, які емоційні переживання викликає прочитане. 

Історична подія, описана автором у пригодницькому чи фантастичному творі, має більший вплив на дитину 9-12 років, ніж будь-який науковий аргумент. Засоби активізації читацької уяви допомагають авторові "втягнути" читача у текст і в такий спосіб реалізувати його мрії.

   У літературі для дітей та юнацтва становлення й розвиток історичної прози пов'язані насамперед із творчістю Марка Вовчка. У повістях-казках "Карме- люк", "Невільничка" письменниця описує героїчну боротьбу українського народу проти татарсько-турецьких загарбників. Сторінки історії нашого народу постають в оповіданнях Б. Грінченка "Олеся", поемі Олександра Олеся "Княжа Україна".

Літературу для дітей представлено різноманітною палітрою жанрових форм у творчості письменників української діаспори, які намагалися осмислити історичні події, демонструючи духовний потенціал нації, її культурні особливості ("Маруся Богуславка" Р. Завадовича, "Маленький дзвонар із Конотопу" Л. Полтави, "Україна — земля моїх батьків" Ю. Сірого, "Слава не поляже" Б. Гошовського), історичні казки ("Аскольд і Дір та Київські князівни" О. Мак.

   Спільним для означених жанрів стало осмислення певних періодів історії українського народу —Київської Русі, Запорізької Січі, періоду Руїни, гетьманування І. Мазепи, проголошення незалежності України (1918), створення Соборної Української Держави (1919), здобуття незалежності України (1991). Вибір цих хронологічних етапів з історії України не випадковий, а має концептуально оформлений символічний контекст: боротьба нашого народу за власну державність.

   Висвітлення тернистого шляху українців реалізовано в художніх текстах через семантичне поле національних символів: "державність", "воля", "боротьба". Наратив історичних жанрів створює повідомлення до молоді про національний культурний світ. Його сенс втілено у взаємодії тексту і юного читача, якому адресовано розмову про Україну, націю, історію. Діалог минулої епохи із сучасністю, викликаний роздумами про історичний шлях нашої держави в різні періоди через певну інтерпретацію національних концептів вводив українську картину світу в міжнародний простір в умовах двомовності й двокультурності діаспори.   

На прикладі повістей А. Бачинського "Неймовірні пригоди Остапа й Даринки", З. Мензатюк "Таємниця козацької шаблі" простежимо можливості впливу цього жанру на становлення національно-культурної ідентичності дітей віком 9—13 років.

   Основна функція історичних вкраплень — глорифікація (героїзація) подій минулого, формування в юного читача почуття патріотизму, гордощів за рідну державу й любові до неї. Вітчизняні письменники актуалізують думку про те, що "Україна — найцікавіша, найромантичніша... країна у світі. Ми маємо глибоку і багату історію, міфологію, нам є чим пишатися, є що показати світові. Ми намагалися про це розповісти. І ще — допомогти доторкнутися до України романтичної, загадкової і прекрасної".

   Саме сучасний підхід письменників до розуміння потреби заохотити читача до емоційного співпереживання в сконструйованому історичному просторі твору, за якого залученість до подій та вибір правильних патернів поведінки сприяють емоційній єдності з героями минулих історичних епох та допомагають ненав'язливо моделювати національні образи- символи, що за будь-якої зовнішньої модифікації залишилися змістовно і праксеологічно незмінними.

Ющук, Іван (професор; завідувач кафедри Київського міжнародного університету). 

 Виховання дітей в пошані до рідної української мови // Дивослово : щомісячний науково-методичний журнал Міністерства освіти і науки України. - 2017. - № 3. - С. 7-10

Анотація: Мова йде про необхідність створення україномовного середовища в освітніх закладах та сім'ях для національного та громадянського виховання дітей в Україні, а також для розвитку їх творчих здібностей.

    Найперший інструмент виховання дитини - слово. Слово матері, слово батька, слово сторонньої людини. Яке буде ставлення дитини до слова, такий буде й ефект виховання. Відповідно: яке в людини ставлення до рідної мови, таке й сприймання рідної землі, свого народу - синівське чи байдуже.

Важливість ставлення людини до рідної мови для існування суспільства усвідомлювали чи не всі давні людські спільноти.

   В античному світі у школах на першому місці були граматика й риторика. У славетній Києво-Могилянській академії з-поміж семи навчальних предметів три були філологічні: граматика, риторика й поетика. Через мову передаються закони мислення, вироблені попередніми поколіннями, характер світосприймання.

У виробленні в дитини шанобливого ставлення до рідної мови важить оточення, позитивний приклад і переконаність у життєвій цінності її.

   На жаль, у сучасный Україні оточення дитини у сенсі мовного виховання не завжди сприятливе. Батько й мати нерідко бувають заражені нігілістичним ставленням до рідної мови на користь мови колонізатора як свого часу престижної. Цю історичну деформацію мала б усунути держава через дитячі садки, школу, де дитина проводить чи не половину свого свідомого часу. Проте й тут немало вихователів та вчителів часто-густо надають перевагу росыйській мові й у спілкуванні між собою та з дітьми раз по раз переходять на неї.

Це справляє фатально негативний вплив на свідомість дітей. У них створюється враження, ніби українська мова існує лише для декорації, а справжня - це російська. У дітей, як наслідок, розвивається безвідповідальність, нещирість, лицемірство, почуття національної меншовартості.

   Українська історія знає багато прикладів, коли, незважаючи на несприятливі умови, наші люди не зрікалися рідної мови, розмовляли й творили нею.

   Тарас Шевченко з чотирнадцяти з половиною років перебував у російськомовному середовищі: служба в пана Енгельгардта, Вільно, Петербург, шість років навчання в Петербурзькій академії мистецтв, де російська мова була одним з основних предметів, десять років солдатчини в Оренбурзьких степах, потім знову Петербург, бо в Україну його не пускали. Поет у дорослому віці в Україні прожив лише три роки. Однак рідної мови не забув і геніальним став саме тому, що творив мовою свого народу

   Панас Мирний у силу тогочасних умов мусив змалку користуватися російською мовою. Навіть свій щоденник у неповні шістнадцять років почав писати російською. « С завтрашнего дня же бросаю московский и берусь за свой». І справді, наступного дня в щоденнику він записує вже рідною мовою: «Я тільки знаю, що я дурень, та й превеликий, що не вчивсь нашої мови. Правда, в мене є велика надія, мені тільки 16 років...» І його романи, повісті, оповідання українською мовою - на рівні найкращих творів світової літератури.

   Про нашу мову із захопленням писали чужинці. Ось відгуки понад трьохсотлітньої давності, коли ще не було ні «Енеїди» Івана Котляревського, ні «Кобзаря» Тараса Шевченка. Французький дипломат і вчений П'єр Шевальс 1663 р. писав: «Українська мова дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончсиих зворотів». Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум 1672 р. зауважив: «Найбільше ласканих слів і ириємних тостів трапляється в Україні, особливо у жінок, причиною цього є українська мона, не така тверда у вимові, як польська». Французький розвідник Божо 1698 р. занотував: «Пісні українські вражають красою». Турецький мандрівник Евлія Челебі 1657 р. відзначив, що українці «давній народ, а мова їхня ще більш всеосяжна іі багата, ніж фарсі, китайська, монгольська та всякі інші». Німецький поет і перекладач Фрідріх Бодешитедт із захопленням писав 1845 p.: «У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився так живо і правдиво, як серед українців... Створити такі всебічно досконалі народні пісні міг лише народ надзвичайно високої культури. Українська пісенна поезія є найвища не тільки серед слов'ян, а й у світі».

Такі висловлювання мають бути на стендах у кожній школі - діти повинні повсякдень відчувати гордість за свій народ і його культуру та мову. Так виховують дітей у Польщі, Франції, Чехії, і в Росії теж.

   Діти мають знати, що наша мова не вчорашня - її корені сягають у глибоку давнину. У II тисячолітті до н. е. частина племен, що жили на території сучасної України, подалася за Гімалаї, на Індостанський півострів. Зрозуміла річ, вони понесли з собою й ту мову, якою тоді розмовляли на своїй прабатьківщині. І досі в українській мові збереглося чимало слів, що їх вживали наші пращури понад чотири тисячоліття тому.

   Зіставлення лексики української мови з верхньолужицькою, чеською, словенською, сербською та хорватською мовами показало, що від спільнослов'янської доби, тобто від VI ст., у українській мові збереглося понад 13 тис. слів, якими ми й тепер користуємося, як ними користувалися наші предки півтори тисячі років тому. В українській мові є 7,5 тис. слов'янських слів, спільних із верхньолу- жицькою мовою; 10,8 тис. слів, спільних із чеською; 9,3 тис. - зі словенською; 10,2 тис. слів, спільних із сербською і хорватською. Українська мова, отже, - центральнослов'янська. Той, хто знає її, легко порозуміється з будь- яким слов'янином.

   Про мовутреба говорити гостро, без лакейського запобігання перед колишнім «старшим братом», суть її треба вкладати у свідомість дітей. Збережемо мову - збережемо для них майбутнє.

Ніколаєнко, Станіслав (доктор педагогічних наук; професор; голова Громадської ради освітян і науковців України). 

 Україні потрібна нова стратегія розвитку освіти // Українознавство : науковий, громадсько-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський, педагогічний журнал. - 2013. - № 1. - С. 153-160 

Анотація: Висвітлено сучасний стан та найважливіші проблеми системи освіти в Україні, подано пропозиції щодо їх вирішення. 

   Виховати громадянина, патріота, трудівника. І це чи не найголовніша ціль держави - виховання молоді, подолання морально-духовної кризи в суспільстві. Адже саме ця криза робить нашу країну несправедливою і відсталою. Бізнес, особливо великий, частина політиків, високопосадовців діють, на жаль, у країні виключно в своїх приватних інтересах. Діють часто-густо аморально, не відчуваючи того, що роблять грішнусправу.

Незважаючи на всі негаразди, в Україні живий освітянський організм не завмер, він працює, творить, все ще очікує державної і суспільної уваги і підтримки. Мудро колись сказав американський педагог і лікар Бенджамін Спок - хто б не був при владі, а діти все одно підуть до школи і будуть усміхатись. Хотілося, щоб усі діти в Україні усміхалися, а разом із ними - їхні вчителі і батьки. Це стане можливим, якщо ми будемо дбати про душі наших дітей.

   Відомо, що освіта повинна сприяти розвитку природних здібностей кожної людини, спрямовувати їх на добро, поліпшення життя, на виключення із людських взаємовідносин насилля, ворожості, руйнівного ставлення до природи, до самої людини. Адже ми мусимо розуміти, що освіта заради освіти є справою безперспективною. Думаю, що нині головною метою у справі виховання молодого покоління є виховання громадянина-патріота і громадянина-трудівника. Морально-духовна криза оволоділа всім суспільством і, звичайно, починається вона зі школи і сім'ї. Держава, її політикум ніяк не визначаться із морально-духовними цінностями, трактуванням новітньої історії, не сформовані моральні ідеали, зразки для наслідування. Прийшов час виробити загальнодержавні підходи до формування морально-естетичних цінностей суспільства, молоді, розробки загальнодержавної програми виховання для кожної вікової групи дітей, цілей, завдань і інструментарію їх реалізації. Ця безвідкладна робота має закінчитися виданням конкретних рекомендацій, підготовкою аудіо- та відеома- теріалів, посібників для кожного класу, де кожен педагог, батьки змогли б знайти необхідні матеріали, сценарії, плани заходів для роботи з дітьми. Кожен учень має глибоко знати історію країни і свого краю, скажімо, хоч би з десяток улюблених народних пісень, історію свого міста, села. В кожній сім'ї має бути складене генеалогічне дерево, формуватися повага до малої і великої Батьківщини. 

   Така робота свого часу починалася під орудою Інституту українознавства Міністерства освіти. Були визначені цілі, стратегія і тактика створення такої програми. Але все так і залишилося. А проблеми виховання ще більше загострились. Тож треба поновлювати цю роботу. До неї слід долучити вчених Академії педагогічних наук, колективи провідних педуніверситетів, зокрема Університету ім. М.П. Драгоманова та ін. Робота буде неповною, якщо в її підготовці не візьмуть участь педагоги-практики, наші видатні вчителі. Переконаний, що починати цей проект варто із дошкільного віку, досліджуючи вікові особливості дітей, розробляючи рекомендації не тільки для школи, а й для батьків, дошкільних установ.

Серйозною складовою суспільної виховної роботи мусять стати телебачення, Інтернет, розробка спеціальних освітянських телепередач, ігор, створення молодіжних сайтів.

   Недавно група вчених із університету в Сіетлі (США) опублікувала дослідження 1266 дітей віком від 4 до 11 років, яке вона проводила впродовж кількох років. Виявилося, що прояви агресії щодо своїх однолітків 10 - 15-річного віку зустрічаються на 25% частіше у тих, хто в ранньому дитинстві провів біля телевізора близько 3,5 години в день, і на 50% частіше у тих, хто по 2 - 3 години грав у комп'ютерні ігри, пов'язані з насиллям, агресією. Вчені виявили, що ці передачі та ігри роблять дітей нечутливими до чужого болю, до знущань, черствими до чужого горя і страждань людини.

   На конференції Всесвітньої організації охорони здоров'я у 2005 році в Хельсінкі зазначалося, що тільки в Європі щорічно закінчують життя самовбивством 58 тис. осіб, що на 8 тис. більше, ніж у дорожньо-транспортних пригодах. Серед самовбивць більшість у віці від 15 до 34 років. Аналогічна картина, на жаль, і в Україні.

   Погляньмо, якими іграшками граються наші діти! Безумство і потворність більшості іграшок, різних трансформерів, страшилок мілітаристського характеру часто приводять до безумних і диких кроків у житті багатьох дорослих. Але хто в країні досліджує їхній вплив, може захистити юнь від цього кошмару? В Единбурзі (Великобританія) у величезному п'ятиповерховому приміщенні вже багато років функціонує Музей іграшки. Є такий музей і в Києві. За цими іграшками можна визначати характер розвитку суспільства в певну епоху. Але такого дикунства, мілітаристського наповнення, як нині, ніколи не було.

   Безумовно, було б помилковим вважати причиною всіх бід виховання підростаючого покоління лише Інтернет, ігри та іграшки. Цей негативний ефект підсилюється патологією сучасного живопису, примітивної музики, підсиленої ревом електроніки, примітивної літератури, а також безкінечними сценами жорстокості в електронних засобах масової інформації. На цьому тлі ліквідація в Україні Комісії із суспільної моралі видається дивною. В мистецтві всього світу, особливо у США, Європі, відбувається масовий наступ на розум, почуття молоді, що впливає на підсвідомість, пробуджує ниці інстинкти, робить розум людини некерованим. Ці проблеми мусять бути в центрі уваги наших вчених-психологів, педагогів.

   Про необхідність формування моральності і духовності, наукового світогляду, патріотизму з раннього віку свідчать такі приклади. Уряд Б. Обами виділив на створення «добрих» дитячих комп'ютерних ігор, розвивальних вправ та ігор природничо-математичного характеру індустрії іграшок майже 4 млрд. доларів. Нам, на жаль, хвалитись нема чим. І хто в країні після реформування уряду цим буде опікуватись - незрозуміло. Думаю, що в оновленому Міносвіти слід створити не лише департамент виховної роботи, а й відділ, який би опікувався проблемами впливу на дітей різних ігор, іграшок, Інтернету тощо. Ці проблеми мають бути і в полі зору Академії педагогічних наук України.

Кірчун, Тетяна (вихователь). 

Національно-патріотичне виховання : формування почуття любові до України в учнів з особливими потребами // Дефектолог (Шкільний світ) : всеукраїнське видання для фахівців. - 2018. - № 2. - С. 47-49

Анотація: Йдеться про національно-патріотичне виховання дітей з особливими потребами.

   Здійснення системного національно-патріотичного виховання є одним з головних завдань вихователя. Саме тому різні форми національно-патріотичного виховання успішно використовуються у роботі з розумово відсталими дітьми. Важливе місце посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації,- політичну, економічну і національну незалежність України. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

   У рамках нацюнально-патріотичного виховання в школі для дітей з особливими потребами проводять виховні години, бесіди, зустрічі, темами яких є святкування знаменних дат, ознайомлення з icтopiєю рідного краю, звичаями i традиціями українського народу, видатними людьми України тощо. Традиційним стало проведения першого уроку присвяченого едності України, а саме: «Від проголошення Незалежності й до сьогодення...», святкування Дня Козацтва, Дня Соборності, Дня Захисника України, Дня української писемності, Дня riдності та свободи, визначення Дня міста, Дня українського коня. У рамках святкування цих знаменних дат були проведені виховні години, зустрічі з ветеранами Другої світової війни i учасниками бойових дiй в зонi АТО, де вихованці школи-інтернату захоплююче слухали розповіді та дарували обереги, виготовлені власноруч.

   Постійно організовують акції підтримки воїнів АТО: «Маскувальна ciткa», «Ліки для героїв», «Напиши листа солдату», «Поверни бiйця до нормального життя», «Добро жменями». Учні з особливими освітніми потребами сприймають матеріал з цікавістю, ставлять багато запитань. Саме тому вихователь має бути обізнаним у вcix сферах, щоб вільно володіти інформацією та вміти давати відповіді на запитання. Учні проявляють активність та вільно вчаться висловлювати свої думки та побажання, що сприяє розвитку особистості в суспільному житті.

Учні школи завжди покладають квіти до Меморіалу вічного вогню, носять квіти та запалюють лампадки біля Михайлівського Собору, де розміщена стела янголам світла та добра — героям Небесної coтнi, відвідують меморіальні дошки та piзнi історичні пам'ятки. Це виховує в учнів з особливими освітнiми потребами патріотичну поведіку особистості, моральні uiнності, відчуття потр|бності та великодушність.

   Важливими моральними цінностями, які визначають патрютичну поведінку особисгості є coвiть, чесність, правдивість, свобода, рiвність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність,

Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами правових норм, які у свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних icтин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки. Моральність особистості стимулює патіотичну поведінку, застерігає від правопорушень.

   Проблема патріотичного виховання завжди поставала одне з провщних місць у вітчизняних педагогічній та філософсофській думці. А надто тепер, коли Революція Гідності, подвиг Героїв Небесної Coтнi, події, які нині переживає український народ, ще раз засвідчили, що проголошена державна незалежність потребує постійного захисту, забезпечення національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання дітей та молоді.

Це залежить i від самих учнів. Це розвиває відчуття потрібності. Вони noтpiбнi y класі , noтрібнi школі, noтрібнi містy, а найголовнше — вони noтрібнi країні. Практика показує, що учні з особливими потребами — не схожі на інших, але вони проявляють живий інтерес до подій суспільного і політичного життя країни. Враховуючи ці iнтepecи, доцільно організовувати виховну діяльність так, щоб вона сприяла широкому залученню учнів у громадсько-корисну діяльність. Таким чином виховна робота в школі здійснюється в масових, групових та індивідуальних формах. 

   Виховні ідеали — найважливіші компоненти духовності кожної особистості й усього народу. Наш народ має особливий ідеал Людини. Необхідно, щоб кожен знав i наслідував національні ідеали, бо нашому народу сотні років загрожувала небезпека втратити свою національність.

Мета формування патріотичних почуттів передбачає вироблення і зміцнення у свідомості кожного громадянина гордості за свою Батьківщину, й icтopiю й традиції, готовносі захищати її свободу. Завдання школи та обов'язок педагогів — виростити дітей справжніми громадянами та патріотами з почуттям особистої відповідальності за добробут нашої держави.