Вища школа
Дошкільна педагогіка
Загальноосвітня школа
Цікаво знати
Наукові роботи викладачів і студентів
Патріотичне виховання
Дайджести
Творчі роботи студентів

Освітянам на замітку

Загальноосвітня школа

Матеріали за темами:
 
Професійне вигорання

Професія педагога — одна з найбільш відповідальних. Вона потребує повної самовіддачі, постійної роботи над собою, що нерідко призводить до емоційного й творчого виснаження. Звісно, усмішки та сяючі оченята вихованців підбадьорюють і надихають, але настає момент, коли цього виявляється недостатньо. Ідеться про тривожне явище — професійне вигоряння

Серед професій, представники яких найбільше схильні до емоційного вигорання та професійної деформації, є лікарі, поліцейські, педагоги та соціальні працівники. Негативні явища несуть руйнівний вплив на здоров'я та самопочуття людини. Зазвичай на перших стадіях людина цей вплив майже не помічає, але коли професійні деформації починають порушувати особистісні сфери життя працівника — результат стає явним. Важливо розуміти суть, ознаки професійного та емоційного вигорання та методи боротьби з ними, що дасть змогу «припинити» їхній негативний вплив як на самого вчителя, так і на інших учасників освітнього процесу.

 

Козлова А. Професійна деформація й емоційне вигорання : негатичні наслідки професії вчителя // Завуч (Шкільний світ) : газета для заступників директорів середніх навчальних закладів. - 2019. - № 12. - С. 60-68. - Библиогр. в конце ст.

Аннотация:Важливо розуміти суть, ознаки професійного та емоційного вигорання та методи боротьби з ними, що дасть змогу "припинити" їхній негатичний вплив як на самого вчителя, так і на інших учасників освітнього процесу.
 

Проблема професійної деформації особистості вчителя є дуже важливою у наш час. Її актуальність пояснюється перш за все тим, що професійна діяльність є однією з провідних практично для кожної людини, і, природно, накладає свій відбиток на її особистість.

Другий аспект актуальності проблеми — це реформування системи середньої освіти, що ставить на меті високі вимоги до особистості педагога і при цьому не дає йому можливості швидко та легко адаптуватися до нових умов діяльності.

Професійна деформація — це комплекс негативних змін у структурі особистості, що виникають під впливом змісту, організації та умов службової діяльності. Спочатку професійна деформація пов'язувалася з поширенням вироблених людиною професійних стереотипів — на інші сфери її життя, поза професійною поведінкою та спілкуванням.

Від професійної деформації часто страждають представники професій типу «людина — людина»: працівники правоохоронних органів, військові, керівники, депутати, чиновники, соціальні працівники, юристи, педагоги, медики, продавці, самі психологи тощо.

 

Критерії професійної деформації учителя:

Зовнішні:

•      специфічна активність (показна активність, старанність, тривале перебування на роботі, коли це не обумовлено необхідністю, трудоголізм);

•    особливості зовнішності та манери поведінки на роботі (втрата інтересу до своєї зовнішності, зловживання алкоголем).

Внутрішні (психологічні):

•      стійке упереджене ставлення до об'єкта діяльності (специфічні професійні стереотипи). Учитель накладає стереотипи на поведінку дітей, батьків, що в результаті призводить до непорозуміння, зневаги, дискримінації та приниження. Учасники освітнього процесу можуть бути необ'єктивно та упереджено оцінені вчителем;

•      негативні психологічні бар'єри;

•      акцент на карально-примусових мірах.


Далеко не кожному вчителю вдається виробити психологічний імунітет та вести боротьбу не з самими людьми, а з їхніми негативними якостями, що у кінцевому підсумку обумовили негативний вплив. Частина вчителів піддається негативному впливу з боку цих осіб, що приводить як до відкритих, так і до прихованих форм професійної деформації.

Для самого учителя ці зміни розвиваються непомітно, зазвичай вони поступово накопичуються і проявляються у вигляді різкого якісного стрибка. Вони можуть виникати в різний час і в будь-якій послідовності, з різноманітною інтенсивністю.

Вчителю не можна показувати ані своїх негативних емоцій до дітей, ані, тим паче, недозволених прийомів і засобів вербальної або фізичної агресії. Глибока ілюзія таких дій полягає в тому що в деяких ситуаціях таке рішення обумовлене професійним ризиком. Надмірне перебільшення необхідності професійного ризику — один із симптомів професійної деформації вчителів.

Загальне «огрубіння» учителя:

•       звужується коло інтересів та потреб, знижується їхня якість;

•       учитель повністю підпорядковується професійній сфері.

Синдром професійного вигорання розвивається поступово. Він має три стадії.

Перша стадія:

•   починається приглушення емоцій, згладжування гостроти почуттів і свіжості переживань; фахівець зненацька зауважує: «начебто все поки нормально, але... нудно і порожньо на душі»;

•      зникають позитивні емоції, з'являється відстороненість у відносинах із членами сім'ї!;

•      виникає стан тривожності, незадоволеності; повертаючись додому, все частіше виникає бажання сказати: «Не лізьте до мене, дайте спокій!»

Друга стадія:

•      виникають непорозуміння із учнями та батьками, у колі колег починає зі зневагою говорити про це;

•    неприязнь починає поступово проявлятися в присутності учнів — спочатку це важко стримувана антипатія, а потім і спалахи роздратування. Подібна поведінка професіонала — це неусвідомлю- ваний ним самим прояв почуття самозбереження при спілкуванні, що перевищує безпечний для організму рівень.       

Третя стадія:

•       притуплюються уявлення про цінності життя, людина стає небезпечно байдужою до всього, навіть до власного життя;

•     така людина за звичкою може ще зберігати зовнішню респектабельність, але її очі втрачають блиск, вона не має жодних інтересів, фізично відчуває «холод байдужості». Отже, професійна деформація та професійне вигорання — процеси, які варто попереджати та відслідковувати як керівникам освітніх закладів, так і педагогам. Пропонуєтьсярозглянути та використати ТОП-7 порад, які допоможуть освітянам впоратися з цими проблемами та отримувати задоволення від своєї професійної діяльності та життя загалом 

 

Буймер Н. (практичний психолог Охтирської ЗОШ І-ІІІ ст.ім. Р.К. Рапія; Сумська обл).

Стрес на роботі : ефектний "рецепт"лікування для вчителів // Завуч (Шкільний світ) : газета для заступників директорів середніх навчальних закладів. - 2019. - № 12. - С. 42-59.

Аннотация: Запропоновано розробку практичного заняття для вчителів на тему "Формування психологічної стійкості до впливу стресогенних чинників в умовах педагогічної діяльності".

 
   Кожен учитель щонайменше раз відчув на собі дію стресу, над сутністю якого рідко хто замислюється. Стрес — це частина повсякденного життя людини, і хоча його викликають різні чинники (стресори), запускають вони однакову біологічну реакцію.

  Так, одночасно зі стресорами, загальними для всіх людей, у діяльності вчителя наявний ряд професійних стрес-чинників: велика відповідальність, необхідність бути об'єктом спостереження й оцінювання, постійне підтвердження своєї компетентності.

   Як людський організм реагує на стрес? Певні чинники викликають у людуни реакцію стресу, за якої вона свідомо або підсвідомо намагається пристосуватися до нової ситуації. Потім настає вирівнювання, або адаптація. Людина або знаходить рівновагу в ситуації, що склалася, і стрес не має жодних наслідків, або не адаптується до неї. У результаті можуть виникнути різні психічні або фізичні відхилення.

  Варто зауважити, що одним із чинників стресу є емоційна напруженість, яка фізіологічно виражається в змінах ендокринної системи людини.

   Основні риси психічного стресу:

•      стрес — стан організму, його виникнення передбачає взаємодію між організмом і середовищем;

•      стрес — стан більш напружений, ніж звичайний мотиваційний; для його виникнення людина повинна сприйняти загрозу;

•      стрес має місце тоді, коли нормальна адаптивна реакція людини недостатня.

Здатність керувати своїм емоційним станом — необхідна умова успішної діяльності кожного педагога. Уміння регулювати власне психічне самопочуття сприяє гармонізації внутрішнього світу вчителя, послаблює його психічну напруженість, допомагає орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно їх розцінювати, зберігати своє психічне здоров'я і, як наслідок, досягати успіху в професійній діяльності.

Отже, стрес — це частина нашого життя.Треба вміти долати його, але не уникати. Здатність керувати своїм емоційним станом — необхідна умова успішної діяльності кожного педагога. Уміння регулювати власне психічне самопочуття сприяє гармонізації внутрішнього світу вчителя, послаблює його психічну напруженість, розвиває внутрішні психічні сили, розширює професійну самосвідомість.

Здатність керувати власними емоціями допомагає педагогові орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно їх розцінювати, зберігати своє психічне здоров'я і, як наслідок, досягати успіху в професійній  діяльності.

Вправи, які надаються в статті допоможуть розвинути навички саморегуляції та управління своїми психофізіологічними ресурсами; мотивувати до зміцнення здоров'я та підвищення життєвого тонусу педагогів, навчить самоаналізу, контролю над негативними емоційними проявами.


 
Захленюк К. (редактор).
Емоційне та професійне вигорання: способи подолання. // Трудове навчання (шкільний світ) : газета для вчителів обслуговуючих та технічних видів праці, викладачів та майстрів виробничого навчання МНВК. - 2019. - №  4. - С. 67-72. - Библиогр. в конце ст.

Аннотация: Педагоги дуже часто весь свій час віддають роботі. адже так важливо розповісти учням все, що ми знаємо. Ми постійно забуваємо про свої потреби і власне "хочу", ставлячи на перше місце знання дітей. Але певної миті наші сили закінчуються і лише тоді ми розуміємо. наскільки важливим є баланс роботи і власного життя.

 
Створюючи для дітей умови емоційного комфорту, турбуючись про їхнє здоров'я, розвиток та безпеку, педагоги буквально згорають на роботі, частіше за все забуваючи про свої емоції, які тліють і з часом перетворюються на «полум'я».

Вигорання— це реакція людини на хронічну втому.Вона починає негативно ставитись до роботи та предмета своєї професійної діяльності, у неї знижується самооцінка.

Це захисний механізм організму, часто неусвідомлений. Він виникає, коли ми не можемо впоратись на роботі зі стресами. Ми не відпочиваємо, накопичуємо негатив, і, щоб якось з ним впоратись, людина перестає відчувати.

Термін «професійне вигорання» з'явився у психологічній літературі нещодавно. Його ввів американський психіатр Дж. Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері під час наданнія професійної допомоги.

Люди, які відчувають вигорання, часто не сподіваються на позитивні зміни. Вчитель перестає горіти своїм предметом. Він у ньому не зацікавлений, тому не зацікавлені й діти. Він приходить додому і відчуває, що хоче лягти на диван і більше нічого не робити.

Професійне вигорання зазнають не тільки люди зі стажем.Серед молодих вчителів є певний відсоток таких, які швидко вигорають і знаходять собі іншу роботу. Такий вчитель приходить у школу і розуміє, що діти його не слухають. Він розповідає нецікаво, не впевнений у собі.

а діти це відчувають. Якщо він не реагує на дітей, а просто хоче їх контролювати (сядьте рівно, не перемовляйтеся, слухайте тільки мене), вони в цих жорстких рамках починають бунтувати — дражнити, не приходити на його заняття, не робити домашні завдання. І для вчителя це завжди удар по професійній ідентичності.

 

Причини «синдрому згорання»:

•   напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;

•   недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;

•   одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи;

•   вюіадання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;

•  зверхність у ставленні до вчителів початкових класів;

•  робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар'єру

•   невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;

•   невирішені особистісні конфлікти.

 

   Профілактика синдрому емоційного вигорання настає на тлі фізичного і психічного виснаження людини. Тому запобігти такому захворюванню допоможуть профілактичні заходи, спрямовані на зміцнення здоров'я.

1.  Фізична профілактика емоційного вигорання:

•    дієтичне харчування з мінімальною кількістю жирів, що включає вітаміни, рослинну клітковину і мінерали;

•  заняття фізкультурою або, щонайменше, прогулянки на свіжому повітрі;

•  повноцінний сон не менш ніж вісім годин;

•  дотримання режиму дня.

2.   Психологічна профілактика синдрому емоційного вигорання:

•  обов'язковий вихідний раз на тиждень, протягом якого робити тільки те, що хочеться;

•  «Очищення» голови від тривожних думок або проблем шляхом аналізу (на папері або в бесіді з уважним слухачем);

•  розставляння пріоритетів (насамперед виконувати дійсно важливі справи, а решту — як буде час);

•  медитації і аутотренінги;

•  аромотерапія.
 
Треба чути себе. Коли потрібно вирости професійно, від вас залежить, чи сприймете ви це як можливість, чи опустите руки. І від вас залежить, чи дозволите ви собі розслабитись, відчувати втому.

 
 

Кондратець І. (методист).
Відновлюємо життєві сили : рефлексивна програма професійного антивигоряння / І. Кондратець // Дошкільне виховання. - 2016. - N 10. - С. 20-22 : фот.цв.

Аннотация: Розповідається як дбати про свої енергетичні ресурси за допомогою рефлексії.


Не вміючи впоратися з труднощами, приймаючи все на свій рахунок, ми звалюємо на свій "акумулятор" додатковий вантаж, і наша енергія витрачається набагато швидше. Природно, що організм намагається поповнити запаси енергії в інших місцях: у "неробочому"— пасивному — відпочинку, реалізації різноманітних планів, не пов'язаних з професійною діяльністю. Але й таким чином надовго зарядитися енергією не вдається, бо людина не може без праці, її результатів, без досягнень, успіхів. От і виходить замкнене коло: з одного боку — робота виснажує, з другого — дарує радість і стимул для зростання.

Які ж кроки маємо зробити, щоб з "батарейки" перетворитися на "генератор"? 

Крок 1. ЗБЕРІГАЄМО ЕНЕРГІЮ.

·     Зберігаємо впевненість у собі.Життя доводить: впевнена у собі людина наче випромінює позитивну енергію, заряджаючи навколишній простір.

·     Розвиваємо звичку позитивно мислити, у цьому допоможуть позитивні установки: "Це —лише думка, а думку можна змінити", "У моєму житті не місце думкам, які роблять мене нещасним (ою)", "Кожна думка створює моє майбутнє".

·     Щоденно вдосконалюємо здатність приймати й любити себе.Нехай переконливою мотивацією послужить нам промова Чарлі Чапліна "Коли я полюбив себе" (її текст легко знайти в Інтернеті).

·     Виробляємо звичку чергувати роботу й відпочинок. Цим умінням володіють усі успішні спортсмени, які вдосконалили навичку відволікатися й розслаблятися в перервах між тренуваннями. Для початку знаходимо для відпочинку хоча б 60-90 секунд щопівгодини роботи, потім — 15 хвилин через кожні півтори години (згадуємо приємні події, фантазуємо, візуалізує- мо із заплющеними очима, відходимо від робочого місця, поливаємо квітку, робимо гімнастику для очей, рук, внутрішніх м'язів тощо).  

·     Налагоджуємо режим сну. Пам'ятаймо: нехтування режимом дня призводить до порушень у роботі всіх систем організму, позбавляє життєвих сил. Лягати спати маємо о 22.00 — систематичне порушення цього правила призводить до неврастенії, фізичного й емоційного виснаження.

·     Експериментуємо з кольором одягу та відстежуємо залежність від нього нашого настрою (певний колір — для відповідного дня тижня).

Крок2. Уникаємо "енергетичних дір"

"Енергетичні діри", які поглинають нашу енергію, виникають через певні негативні стереотипи виховання й погляди в суспільстві. Як же їх уникати?

·      Долаємо інерцію спокою. Візьмемо на озброєння формулу: "Не починай, а продовжуй!".  

·      Оголошуємо бойкот незавершеним справам.Починаючи справу, завершуймо її, а якщо бракує сил, просто забуваймо про неї, викреслюймо з пам'яті.

·      Змінюємо погляди на почуття обов'язку. Не повинен, а хочу! Рухаймося не від обов'язку до обов'язку, а від бажання до бажання — така траєкторія зберігає енергію.

·      Уникаємо спілкування з "енергетичними вампірами"(скигліями, невдахами, "жертвами", ледарями). Спілкуємося переважно з тими, на кого хочемо бути схожими, інакше переберемо на себе всі якості "небезпечних" співрозмовників. Формуймо своє оточення з людей цікавих, сильних, харизматичних, успішних, яскравих. Якщо так просто покласти край неприємному спілкуванню не вдається, нав'язуймо співрозмовникові свою тему, домінуймо у розмові й ставмося до подій як до цікавої гри. Спостерігаймо за власним станом після такого спілкування, у разі потреби виставляймо своєрідний захист від негативних емоцій.

Крок 3. Примножуємо енергетичний потенціал

Це вже сходинки до формування в собі рис "людини-генератора".

·       Активно робимо добрі справи .

·       Усвідомлюємо свою місію, сенс власного життя, його цілі та пріоритети (думаємо про це, проговорюємо це, прописуємо, промальовуємо образи тощо). Енергія людини зростає, коли вона чітко знає, для чого живе, коли усвідомлює свою значущість.

·       Розширюємо коло цікавих знайомств. 

·       Стаємо активними учасниками психологічних тренінгів. 

·       Відвідуємо вистави, виставки, музеї;здійснюємо подорожі, прогулянки в природу тощо. 

·       Читаймо книги. 


Визначаємо, де ще маємо енергетичний "перекіс". Щодня працюємо над відновленням балансу. (І хвалимо себе!) Отже, ми визначили низку кроків, які забезпечать потужний енергетичний потенціал педагога й стануть своєрідним захистом у будь-яких життєвих ситуаціях та обставинах

 

Кондратець І.(методист).
Рефлексія - "щеплення" від професійного вигоряння / І. Кондратець // Дошкільне виховання. - 2016. - N 9. - С. 21-23.

Аннотация:В статті розповідається про професійне вигоряння та як йому запобігти і відновити свої емоційні ресурси.


Рефлексивна культура як захист від професійного вигоряння

Професійне вигоряння не стало б однією з серйозних проблем у сфері сучасної фахової діяльності, якби формуванню рефлексивної культури працівників приділялася належна увага. Що ж саме охоплює поняття "рефлексивна культура"?

   Складові рефлексивної культури

♦   Здатність до переосмислення власного життєвого та професійного досвіду; до усвідомлення рівня особистісних та фахових знань, умінь, навичок, стереотипів власної поведінки.

♦   Прагнення до самоспостереження, самоконтролю й подальшої саморегуляції у фаховій діяльності.

♦   Готовність до рефлексії, аналізу та розв'язання проблемно-конфліктних ситуацій.

  Здатність розуміти внутрішній стан іншої людини та причини її поведінки, адаптуватися в незвичних міжособистісних стосунках
 

Рефлексія, як ручка кінопроектора, допоможе "відмотати" плівку подій назад, щоб подивитися, коли стався "збій програми". Більшість педагогів мають вельми похвальне бажання проявити себе, прагнення до активної діяльності, готовність допомагати іншим. Часто довге очікування результатів, відсутність визнання та підтримки призводять до зниження активності й емоційного запалу людини. Це перші ознаки професійного вигоряння. На наступних стадіях розвитку синдрому спостерігається байдуже, а інколи зневажливе ставлення до себе та власних потреб, особистість внутрішньо "здається", відчуваючи повну апатію, внутрішню спустошеність, порожнечу, аж до повного емоційного й фізичного виснаження — стадію, яку дослідники визначають як останній захист особистості від подальшого руйнування, переломний момент (у вигляді хвороби), що підштовхує людину до рефлексії власних життєвих установок.

Добре, якщо, рефлексуючи, педагог зрозуміє (хоча й дещо запізно), свої помилки, і почне їх виправляти. Гірше для здоров'я (і, на жаль, так буває часто), коли власну хворобу носять, як медаль "Віддав роботі всього себе", скаржачись на кожному кроці: скільки сил І здоров'я витрачено, а ніхто не цінує.

Допоможи собі сам

Кожна особистість володіє значними ресурсами: емоційними, енергетичними, вольовими тощо, які необхідно постійно підтримувати для забезпечення оптимального життєвого функціонування, гармонізації внутрішніх потреб з наявними умовами життєдіяльності, збалансованості психічних процесів, стабільності внутрішнього світу і психологічного комфорту.

Відновлюємо емоційні ресурси

Крок 1. Підвищуємо емоційний тон

Починати слід не з роботи чи відпочинку, а з того, що даватиме максимальне задоволення.

* Розмірковуємо про власні уподобання ("Що я люблю, чого не люблю").

* Намагаємося уявити себе в незвичному образі: "Якби я був квіткою (деревом, пташкою, твариною, книгою, картиною, героєм фільму, казковим персонажем тощо), то якою?", "Якби я бувпредметом одягу (взуття, меблів, посуду тощо), то яким?".

* Розмірковуємо над категоріями радості, щастя, знаходимо 5-10приводів для радості у власному житті; 20доказів своєї щасливої долі тощо.

* Пригадуємо ситуації, коли пишалися собою.

 *Займаємося спортом: спочатку по одній-дві хвилини, потім по п'ять-десять приділяємо фізичним вправам (знаходимо комплекс "для лінивих", наприклад, "10 вправ тибетських лам" або "Планка"). Спортивні вправи можна замінити танцями: спочатку З хвилини під радіо на кухні, потім 10 хвилин у кімнаті для задоволення, і зрештою — у танцювальному гуртку або на занятті шейпінгом, аеробікою тощо.

* Формуємо звичку (якщо такої немає або вона втрачена) читати вдень хоча б по 10 сторінок. Ці кроки треба робити системно й неухильно (як під час дієти), свідомо та з вірою в перемогу над власними лінощами, обмеженнями і стереотипами.

 

Крок 2. Працюємо з "емоційними гойдалками"(і повторюємо дії першого кроку).

Людині притаманні різні емоції, і шкала їх коливань залежно від особистісних характеристик і ситуацій може бути різною. Завдання — домогтися, щоб емоційна амплітуда була якомога меншою, а отже, й безпечною.

Головні дії цього етапу такі.

* Спостерігаємо за власними емоціями; регулюємо емоційні спалахи.

* Беремо установку на спокій; активне використання формул "І це минеться", "Я подумаю про це завтра", "Після сірої смуги буде біла".

* Створюємо власні афірмації (позитивні твердження) та психологічні мантри, на кшталт: "Життя прекрасне", "Я заслуговую на любов", "Я звільняюсь від усіх страхів і сумнівів" тощо.

* Фіксуємо свої відкриття й думки у рефлексивному щоденнику або бліц-блокноті.

*Виконуємо щодня одне з завдань рефлексивного практикуму (можна у парі або в колі друзів). У пригоді можуть стати такі вправи: вправа-візуалізація "Людина після урагану" (порівняння своєї проблеми з катастрофічними, небезпечними для життя ситуаціями),© Хвалимо себе не менше, ніж 10 разів на день, а щовечора подумки пригадуємо три добрі справи, зроблені нами для себе, інших, світу.

 

Крок 3. Формуємо навички емоційної рефлексії. (і продовжуємо дії попередніх етапів)

* Працюємо над виробленням звички аналізувати, розмірковувати над кожною ситуацією в житті, на роботі.

* Запам'ятовуємо, що саме ми рефлексуємо: процес (діяльність); результати (продукт діяльності); почуття. 

*Навчаємося ставити собі запитання. Спостереження за педагогами і бесіди з ними дають підстави для невтішного висновку: ми звертаємося із запитаннями до власних дітей, подружжя, близьких, друзів, вихованців, батьків, колег, керівництва, тільки не до себе (риторичні на кшталт "Чому мені так не щастить?" і "За що мені це все?!" не враховуємо). Одним з головних запитань етапу має стати тривіальне "Для чого мені дано цю ситуацію?", а далі розгортається рефлексивний клубок внутрішнього діалогу: об'єктивних (!) міркувань, припущень, роздумів, без звинувачення когось або чогось, без самокатування.

* Залучаємо на допомогу ігри "Добре — погано"або "Плюс — мінус",розкладаючи позитивні й негативні аспекти кожного випадку на дві шальки терезів.

 * Пам'ятаємо: немає гарних і поганих подій, є тільки відповідні судження і наше ставлення до них (згадаймо притчу про мудрість Лао-цзи).

 
Все згадане стане у пригоді педагогам, які прагнуть бути самодостатніми особистостями з сильною волею до життя, світитися внутрішнім світлом любові й здоров'я, нести радість людям і світові, готовими допомогти собі самим бути успішними й щасливими, перейти від слів до дій.