Освітянам на замітку

Впродовж останніх років в Україні дуже часто почали говорити про булінг (цькування) серед дітей. Численні факти проявів дитячого насильства стали причиною привернення серйозної уваги до цього явища і здійснення на державному рівні конкретних кроків щодо протидії та запобігання цій проблемі.

Падучак, Олександра (науковий співробітник). 

Булінг: міфи та реальність // Юридичний вісник України : загальнонаціональна правова газета. - 2019. - № 28. - С. 12-13. 

Аннотация: Розглянуто міфи та реальність щодо сприйняття та розуміння дитячого цькування.

 

Булінг, насамперед, психологічна та соціально-педагогічна проблема. Вона не нова, однак вперше досліджувати її розпочали лише наприкінці ХХ сторіччя у Скандинавії. В правовому полі України до 2019 року також не було поняття «булінгу» або «цькування». Ситуація змінилась з набуттям чинності 19 січня 2019 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» (далі - Закон щодо протидії булінгу).

Які ж міфи щодо сприйняття та розуміння дитячого цькування і досі панують серед українського населення, незважаючи на прийняття антибулінгового законодавства і постійного висвітлення цієї старої, як світ, проблеми в засобах масової інформації?

Міф: «Зараз будь-який конфлікт у школі називають булінгом і кожен як хоче залякує та маніпулює цим правопорушенням».

Реальність. Закон щодо протидії булінгу заклав основні маркери, за якими можна розпізнавати булінг (цькування). Отже, серед типових ознак булінгу виділяються наступні.

По-перше, це насильницька поведінка, яка має систематичний характер.

По-друге, булінг має свою певну структуру, яка характеризується дисбалансом сил сторін. В булінгу завжди є кривдник (булер) та жертва (потерпілий), а також можуть бути спостерігачі (свідки та (або) безпосередні очевидці випадку булінгу). Владний дисбаланс між кривдником та жертвою полягає в різниці у фізичному розвитку, рівні соціально-психологічної адаптованості, соціальному статусі, стані здоров'я, ментальному розвитку тощо. Цькуванню піддаються менш захищені особи, які не можуть за себе постояти.

По-третє, при вчиненні булінгу спостерігається певний умисел заподіяти психічну та/або фізичну шкоду, принизити, залякати, підпорядкувати потерпілого інтересам кривдника та/або спричинити соціальну ізоляцію потерпілого.

Для конфлікту характерним є:

- випадковість, нерегулярність;

- баланс (рівність) сил між його учасниками, що характеризується здатністю кожної зі сторін однаково впливати на процес конфлікту;

- спрямованість зусиль сторін на вирішення конфлікту, без умислу заподіяння шкоди, приниження, залякування тощо.

Аналізуючи відмінність булінгу від конфлікту, показовою є судова практика з цього питання.

Міф: «Вихованням має займатися школа. Те, що моя дитина агресивно поводить себе у школі - то провина педагогів, які не організували процес таким чином, щоб моїй дитині було цікаво і вона не гаяла час на дурниці».

Реальність. Виховання дитини починається з сім'ї. Дитина - ходячий симптом того, що відбувається вдома. Якщо дитина - свідок насильства, агресивної поведінки, деспотичного стилю виховання, систематичного приниження або з браком уваги, турботи, любові батьків, або залюблена до вседозволеності, без відчуття допустимих меж в спілкуванні і так далі... Цей перелік можна продовжувати довго. Потрібно відмітити, що дитина слідує тим нормам поведінки, які вона бачить у сім'ї. 

Бугайчук Анастасія. 

"Дідівщина" у школі, або булінг: проблема, яку не варто замовчувати // Директор школи. (Шкільний світ) : газета для керівників шкіл. - 2019. - № 1. - С. 16-23 

Аннотация: Розглядаються причини булінгу, хто входить в групу ризику і що можна з цим удіяти.

    Хтось згадує шкільні роки з ностальгією, а хтось із непереборним жахом, який виникає не через нудну навчальну програму, а через шкільне цькування. Нині діти бувають настільки жорстокими, що перед ними безсилі навіть вчителі. Шкільне цькування, безглузде й нещадне, завжди було і, на жаль, є.

   Шкільне цькування небезпечне тим, що воно знищує самооцінку людини. У дитини-жертви формуються комплекси, вона починає вірити, що заслужила погане ставлення до себе. До того ж цькування заважає вчитися: дитина більше думає про те, як вижити у школі, ніж про уроки. Шкільні конфлікти формують тривожні розлади, фобії та депресії.

   Біль, самотність, почуття безвиході, які відчуває жертва булінгу, точно передав Ролан Биков у фільмі за книжкою Володимира Железнякова «Опудало» (1983 рік). Жодна дитина, яка пройшла через несприйняття у школі, ніколи цього не забуде. Згодом негативне ставлення до життя в класі може перейти на будь-яку спільноту. А це означає, що дитина матиме проблеми з комунікацією в дорослому віці.

Учні часто мовчать про свої проблеми: бояться, що втручання дорослих загострить конфлікт, що дорослі не зрозуміють і не підтримають. Є кілька ознак, за якими можна запідозрити булінг.

Жертвами булінгу насправді можуть стати всі учні, навіть з високим рівнем навчальних досягнень, які можуть протистояти натиску однокласників. Але найчастіше це учні, які чимось відрізняються від інших. Це можуть бути фізичні недоліки, проблеми зі здоров'ям, погана успішність, окуляри, колір волосся або розріз очей, відсутність модного одягу або дорогих гаджетів, неповна сім'я.

   А хто, власне, цькує і чому? Є два абсолютно протилежні типи нападників. Це популярні учні, «королі» й «королеви» зі своєю шкільною свитою, лідери, керівники над іншими. Інший тип — асоціальні діти, які залишилися за бортом шкільного колективу й намагаються зайняти позицію лідерів, збираючи власну команду.

Калуга-Семенович Л., Ковганич Г., Безрук К.

Протидія булінгу в дитячому середовищі. Маркери – орієнтири з підготовки та проведення засідання педагогічної ради// Завуч .- 2019 .- № 5 .- С. 26-40

Аннотация: Про булінг у дитячому середовищі, який є дуже небезпечним і тягне за собою тривалі негативні наслідки для дитини.

Причини виникнення булінгу:

• заздрість;

• помста;

• відчуття неприязні;

• боротьба за владу в групі;

• потреба підпорядковуватися лідеру;

• нейтралізація суперника в групі.

 Для того, щоб зупинити насильство в школах, ЮНІСЕФ та інші міжнародні організації закликають до невідкладних дій у таких галузях:

• упровадження законодавства та політики, що необхідно для захисту учнів від насильства в школах;

• посилення заходів із запобігання та реагування на насильство в школах;

• заохочення громад та окремих осіб підтримувати учнів, коли вони говорять про насильство, а також працювати над зміною культури в школах і громадах;

• здійснення більш ефективних і цільових інвестицій у перевірені рішення, що допомагають учням почуватися безпечно в школі;

• збирання більш докладних даних про насильство серед дітей у школах і навколо шкіл із розподілом за різними показниками і поширення інформації про дієві методи запобігання та протидії йому.

Види булінгу:

    Фізичний - штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень;

    Економічний - крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей;

   Психологічний - принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж;

    Сексуальний - принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти;

   Кібербулінг - приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв (веб-камери, соціальні мережі, чати, форуми, ігрові сайти, електронна пошта, сервіси миттєвих повідомлень, мобільний зв'язок, сервіси відеохостингу)

   

Бєляєва Олена

Недитячі ігри на задвірках. Рекомендації фахівця// Завуч .- 2019 .- № 5 .- С. 6-24

Аннотація: Розглядається питання, як реагувати працівникам школи на виявлені факти булінгу? Що робити класному керівникові, якщо цькування в класі вже почалося? Який алгоритм діяльності шкільного практичного психолога в разі виникнення ситуацій булінгу?

  

На агресивні та жорстокі прояви поведінки булерів упливають такі чинники:

• культ насильства в суспільстві;

• негативний уплив кіно, телебачення й інших ЗМІ;

• низький рівень виховання учнів «групи ризику»;

• байдужість батьків;

• комп'ютерні ігри, що мотивують на насильство.

Яка має бути позиція класного керівника?      

• Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся, говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їхніх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати та мучити.

• Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви у своєму класі цього не допустите! Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна проводити заходи з підвищення статусу дитини-жертви та знайти для неї комфортне місце в класному колективі.

• Насамперед поговоріть із дитиною, яка виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим учителем і нікого не карати марно; візьміть із дитини слово, що вона не вдаватиметься до помсти, навіть якщо її дражнять.

• Підкажіть дитині, як ліпше поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо відповідає сама весело й технічно, її перестають цькувати.

    Далі надаються поради при виникненні ситуацій булінгу:

- Перелік заходів, які повинен ужити педагог для уникнення ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі;

- Алгоритм діяльності шкільного практикуючого психолога;

- Як батьки та близькі можуть допомогти дітям. Дії батьків у разі вербального булінгу. Дії батьків у разі фізичного булінгу.

Дії батьків у разі примусової ізоляції дитини. Дії дитини у разі  кібербулінгу.

   А ще надаються поради учням щодо поліпшення ситуації та самопочуття, зумовлені шкільним насиллям:

1) Уникай агресора та перебувай у товаристві друзів.

Не заходь до туалету, якщо булер перебуває там, не йди до роздягальні, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатися наодинці з недругом. "Перебувай в оточенні приятелів у коридорах або на перерві — скрізь, де можна зустріти булера, дорогою додому, у транспорті. Запропонуй те саме своєму другу.

2) Стримуй гнів.

Розхвилюватися через знущання природньо, але саме цього й домагаються булери. Це дає їм змогу відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч агресору Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. Іноді треба навчитися робити непроникний вираз обличчя, поки ти не позбудешся небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати агресора на нові третирування).

3) Дій хоробро, іди та ігноруй агрессора.

Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернися та піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону Ігноруючи булера, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він натомиться діставати тебе.

4) Усунь провокаційні фактори.

Якщо булер вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою, кажи, що батьки не дають тобі грошей. Якщо він намагається відібрати твій айфон, планшет — не бери його до школи.

5) Розкажи дорослим про знущання.

Учителі, психолог, соціальний педагог, класний керівник, директор школи, батьки допоможуть припинити знущання, а в разі його систематичного характеру — звернуться до компетентних органів захисту прав дитини.

6) Поговори з кимось, кому ти довіряєш

Із працівниками школи, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради та виправити ситуацію, також це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

Надані поради по роботі з дітьми, які мають прояви агресивної поведінки,

Роботу треба спрямувати на:

• припинення агресії серед дітей, які схильні до агресивного ставлення до інших; розвиток соціальних і комунікативних навичок; індивідуальне виявлення та призупинення проявів агресії; заміну агресивної поведінки на асертивну; формування та розвиток загальнолюдських моральних цінностей, толерантності;

• коригування відносин з оточенням;

• подолання характерної риси агресорів — егоцентризму;

• розвиток стійкого і виразного інтересу до якого-небудь виду діяльності;

• виховання вольових рис характеру: уміння доводити справу до кінця, досягати поставленої мети, уміння стримувати себе в конфліктній ситуації;

• тренування уваги, спокою, терпіння;

• формування вміння аналізувати свої почуття і почуття інших людей, а також уміння з розумінням ставитися до індивідуальних відмінностей у різних людей, виробляти навички цивілізовано справлятися з міжособистісними проблемами;

• не доручати дітям із вираженою агресивністю керувати однолітками чи молодшими дітьми — це може спровокувати прояви жорстокості;

• зняття емоційного та м'язового напруження за допомогою елементів арт-терапії, малювання, ліплення, оригамі, слухання музики, споглядання картин, використання «мішечку для крику», рухливих ігор, маніпуляції зі старим папером або газетами, «листками гніву», робота з легенькими м'ячиками, які можна кидати в мішень, м'якими подушками, які можна копати, жбурляти, штовхати;

• навчання навичкам розпізнання і контролю негативних емоцій формування в дітей потреби говорити про свої проблеми, профілактика накопичення негативних емоцій за до помогою методики «Камінчик у черевичку»;

формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, застосування технології «Я — повідомлення», яка дає змогу щиро говорити про свої почуття та емоції, не звинувачуючи ні в чому інших людей.

Враховуючи викладене довиться головна думка. Дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Батькам необхідно уважно ставитися до кожного випадку булінгу і співпрацювати зі школою, обговорювати булінг зі своєю дитиною, навіть якщо він/вона не страждає від цькування і не кривдить інших, вчити дитину не підтримувати булінг, підтримувати жертву та розповідати про ці факти дорослим. Тільки разом з дитиною буде створено безпечне та комфортне освітнє середовище, в якому діти будуть почуватися щасливими!