Освітянам на замітку

                                         Корекційно-розвивальна робота в процесі виправлення девіантної поведінки

   У всі часи, починаючи з первісного суспільства, у людському соціумі були особи, які відрізнялись своєю поведінкою від інших, не дотримували моральних звичаїв, писаних чи неписаних законів, що склались у спільноті. Із прадавніх часів людство намагалось вплинути на таких людей, примусити їх жити відповідно до вимог суспільству Використовували найрізноманітніші методи впливу. Час минав, але й сьогодні є особи, котрі становлять для нашого суспільства серйозну проблему.

Воротинцева, Світлана (соціальний педагог). 

 Девіантна поведінка учнів. Формування соціальної компетентності як механізм захисту здоров'я учнів / С. Воротинцева // Соціальний педагог (Шкільний світ) : всеукраїнська газета для фахівців. - 2018. - № 9. - С. 32-36

Анотація: Розглянуто способи формування соціальної компетентності як механізм захисту здоров'я учнів.

   В умовах розбудови освіти в Україні надзвичайно актуальною є проблема формування соціальної компетентності учнів старших класів профільної школи (і загалом наступного покоління), що зумовлено пошуком оптимальних способів підготовки їх до самостійного життя, а також визначення наукових засад розвитку соціальної компетентності особистості.

    Показники прояву соціальної компетентності молодшого школяра в процесі соціалізації:

• приймати соціальні правила й норми, знаходити правильні орієнтири для вибору власної соціальної поведінки в різних ситуаціях;

• проявляти гнучкість у сприйнятті нових вражень та їх оцінюванні, прилаштовуватися до вимог соціальної групи, зберігаючи водночас власне обличчя;

• добирати потрібні для свого соціального розвитку ролі, поводитися відповідально, співвідносити очікування інших із власними можливостями й домаганнями;

• орієнтуватися у власних правах та обов'язках;

• уміти брати до уваги думку інших, враховувати їхні бажання та інтереси, визнавати переваги;

• гнучко поводитися в спілкуванні з партнерами, адекватно реагувати на їхні слова й дії, уміти вислуховувати, погоджуватися, відстоювати власну точку зору, домовлятися;

• виявляти толератність, емпатію, здатність співчувати й радіти за когось;

• налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними; уникати конфліктів або вирішувати їх мирним шляхом, утримуватися від образливих слів і агресивних дій;

• оптимістично ставитися до труднощів, уміти мобілізовувати себе для їх подолання; проявляти витримку в стресових ситуаціях;

• бути здатними брати на себе відповідальність; ініціювати допомогу іншим та підтримувати їх;

• розраховувати на себе, рідних, близьких,знайомих, товаришів;

• гідно вигравати та програвати;

• узгоджувати свої бажання з можливостями та вимогами;

• контролювати та регулювати свою поведінку, утримуватися від негативних проявів свого характеру;

• довіряти власному досвіду, спиратися на реалістичну самооцінку;

• уміти за потреби звернутися до людей по допомогу;

• володіти мовленнєвим етикетом, бути здатним ініціювати, підтримати та культурно завершити розмову;

• уміти тримати дистанцію, відчувати межу бажаної/небажаної поведінки;

• орієнтуватися в понятті «авторитет», пов'язувати його зі справжніми чеснотами й цінностями;

• поводитися совісно за відсутності контролю з боку дорослого;

• бути людяним, справедливим, уміти приймати точку зору іншої людини.

   Таким чином, соціальна компетентність вимагає  уміння брати до уваги соціальні норми та враховувати права інших людей.   

   Організація вільного часу підлітків, позаяк беззмістовне дозвілля є головним фактором зловживання підлітків алкоголем.

   Слід організувати яскраву рекламу діяльності гуртків, секцій, клубів, дитячих та юнацьких організацій, щоб діти могли вибрати заняття, яке вподобають. Соціальний педагог повинен знати інтереси та схильності дітей і допомогти організувати змістовне дозвілля.

   Того, щоб стати наркоманом, тобто, щоб виникла фізична і психічна залежність від наркотику, достатньо його раз чи двічі спробувати. Відчувши дію наркотику, підліток вже не може від нього відмовитися, цю обставину широко використовують торговці наркотиками, пропонуючи першу «дозу» майже безкоштовно, добре знаючи, що далі підліток буде готовий здобути його за будь-яку ціну.   

   Робота соціального педагога з профілактики тютюнокуріння та наркоманії

    Однією зі складових частин здорового способу життя є відмова від шкідливих звичок, що руйнують здоров'я: куріння, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин. Про наслідки цих залежностей для здоров'я написано багато праць. У школі дії вчителя повинні бути спрямовані не так на те, щоб школяр кинув палити, вживати спиртні напої та наркотичні речовини, як на те, щоб не почав цього робити. Інакше кажучи, головне — профілактика.

   Дослідники вважають, що куріння часто є наслідуванням старших товаришів, особливо тих, на кого хотілося б бути схожим (зокрема й батьків), справляти враження дорослого, незалежного, бути в компанії «як усі». Причиною куріння підлітків часто є сувора заборона батьків, особливо в тих випадках, коли самі батьки курять.

    Вплив на куріння підлітків справляє реклама тютюнових виробів у засобах масової інформації, тютюнокуріння героїв кіно-і телефільмів, театральних п'єс. Слід вести боротьбу з курінням серед батьків силами самих школярів.      Нарешті, сам педагог у жодному разі не повинен бути людиною, яка курить.

  Останнім часом зростає кількість осіб, що вживають наркотичні речовини, і це відбувається майже у всіх регіонах світу. Проводячи бесіду зі школярами про наркоманію і токсикоманію, педагог повинен повідомити їх про таке: людина стає завзятим курцем або алкоголіком не відразу, має пройти певний час; а для того, щоб стати наркоманом, тобто, щоб виникла фізична і психічна залежність від наркотику, достатньо його раз чи двічі спробувати. Відчувши дію наркотику, підліток вже не може від нього відмовитися, цю обставину широко використовують торговці наркотиками, пропонуючи першу «дозу» майже безкоштовно, добре знаючи, що далі підліток буде готовий здобути його за будь-яку ціну.

   Успішна боротьба з тим чи тим негативним явищем можлива тоді, коли відомі його причини. Щодо тютюнокуріння, то більшість школярів уперше «знайомиться» із цигаркою в 1-2-х класах, і штовхає їх на це передусім цікавість. Переконавшись, що куріння супроводжується неприємними відчуттями (гіркота в роті, рясна слинотеча, кашель, головний біль, нудота), діти до тютюну більше не тягнуться. У 2-6-х класах курять одиниці. А от у старшому віці кількість курців-школярів зростає, і причини цього вже інші.

   Отже наркотики, тютюн й алкоголь використовують переважно для зняття стресу. Однак значно ефективніше долати його оптимальною фізичною активністю, яка слугуватиме здоровою альтернативою цим небезпечним залежностям.

 

Сакун, Єлизавета Миколаївна (студентка). 

 Корекційно-розвивальна робота з дітьми із девіантною поведінкою / Є. М. Сакун, О. Ф. Кисла // Молодий вчений : науковий журнал. - 2020. - № 6. - С. 111-114

Анотація: Розглянуто актуальні питання корекційно-розвивальної роботи з дітьми із девіантною поведінкою. Розкрито корекцію девіантної поведінки дітей як складний соціально-психологічний комплекс послідовних, взаємопов’язаних кроків, спрямованих на регулювання ціннісних орієнтацій, мотивацій, установок особистості. В статті відзначається, що корекція входить до єдиної системи освіти дітей з девіантною поведінкою як цілісного педагогічного процесу. 

    В літературі психолого-педагогічного спрямування девіантна поведінка розглядається як порушення особистістю соціальних норм. Відхилення в поведінці є природною умовою розвитку людини. Саме тому діагностика, профілактика та корекція девіації можуть запобігти виникненню негативних тенденцій в розвитку особистості. Тому, на нашу думку, доцільне застосування в роботі з молодшими школярами набуває технологія соціальної профілактики та корекції девіантної поведінки.

   Девіантна поведінка особистості є складною формою соціальної поведінки, яка детермінована системою взаємопов'язаних факторів — біологічних передумов, соціального середовища і психологічних причин. Ці фактори безумовно впливають на розвиток особистості (особливо в дитячому і підлітковому віці), і тому профілактика їх негативних впливів виступає найактуальнішою проблемою психолого-педагогічної роботи. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують охоплювати цим поняттям тільки порушення правових норм, треті — різні види соціальної патології (алкоголізм, наркоманію, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім дефініції «девіантна поведінка особистості», вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка, поведінка хворої людини та інші.

   О. Безпалько відзначає, що на сьогодні існує п'ять груп чинників появи девіантної поведінки дітей, зокрема: соціально-економічні (зниження життєвого рівня населення, майнове розшарування, низька заробітна платня батьків, безробіття, доступ дітей до алкоголю та тютюну, безвідповідальна реклама психоактивних речовин, низький рівень соціальної безпеки); соціально-педагогічні (виховання в неповній сім'ї; криза інституту сім'ї; завищені вимоги батьків до дитини; сімейні конфлікти; низька позашкільна зайнятість дітей); соціально-культурні (зниження морально-етичного рівня населення; поширення кримінальної субкультури; негативний вплив ЗМІ та гаджетів); психологічні (незалежність від дорослих; соціальне визнання в групі однолітків; самоствердження; низька самооцінка; психічні відхилення); біологічні (порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму, наслідки спадковості, вплив різноманітних факторів природного середовища).

   Девіантна поведінка небезпечна особливо для молодших школярів. Особливостями прояву девіантної поведінки у молодших школярів є непослух, витівки, пустощі, провина, дитячий негативізм та важковиховуваність.

   Корекційна робота обумовлюється специфікою розвитку дитини. Дитина з відхиленням поведінки від норми має одержувати весь комплекс корекційної допомоги, передбачений для неї нормативною базою освітніх послуг. Відомо, що у дітей з девіантною поведінкою наявні фізичні або психічні порушення, які ведуть до відхилень у загальному розвитку. Залежно від характеру порушення, часу його виникнення та особливостей протікання одні недоліки можуть повністю усуватися, інші — тільки коригуватися, деякі — компенсуватися.

   Корекція девіантної поведінки в роботі вчителя початкових класів полягає у: забезпеченні оволодіння знаннями, нормами, правилами поведінки; формування почуттів, які сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань; формування умінь, звичок поведінки, які потребують поступовості, систематичності вправляння, посильності, доцільності визначених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів, пов'язані з активною діяльністю дитини в реальній ситуації.

   Дослідницею Казаковою Н. визначено такі напрями профілактичної роботи вчителя початкових класів щодо запобігання девіантної поведінки у молодших школярів: виховання культури поведінки молодших школярів як превентивна основа попередження девіантної поведінки; створення в класі сприятливого середовища, що перешкоджає девіантній поведінці учнів; інформаційно-просвітницька робота вчителя початкових класів з батьками учнів. З метою виховання культури поведінки як превентивної основи попередження негативних проявів у поведінці молодших школярів у позаурочний час пропонуємо впроваджувати курс «Уроки духовності».

   Також, для корекційно-розвивальної роботи з дітьми доцільно запропонувати тренінгову програму, яка спрямована на засвоєння нових способів і моделей спілкування в дитячому середовищі. Метою тренінгу є пошук альтернативних (соціально прийнятних) способів задоволення власних потреб і взаємодії з навколишніми. У ході тренінгу вирішуються наступні задачі: усвідомлення власних потреб; відреагування негативних емоцій і навчання прийомам регулювання свого емоційного стану; формування адекватної самооцінки; навчання способам цілеспрямованої поведінки, внутрішнього самоконтролю й стримування негативних імпульсів; формування позитивної моральної позиції, життєвих перспектив і планування майбутнього.

Антибура, Ю.  

 До проблеми унормування девіантної поведінки молодших школярів із порушеннями психофізичного розвитку / Ю. Антибура // Молодий вчений. Спецвипуск : науковий журнал. - 2020. - № 8/1. - С. 1-4

Анотація: Розглядаються проблеми особливостей проявів девіантної поведінки дитини із порушеннями психофізичного розвитку, психологічних традицій вивчення девіантної поведінки вітчизняними та зарубіжними психологами і педагогами.

 

   У сучасному суспільстві значно зростає кількість дітей із різноманітними порушеннями психофізичного розвитку. Зокрема, у спеціальних закладах загальної середньої освіти у 2019-2020 н.р. навчалося 37111 учнів, а кількість учнів зі складними порушеннями розвитку збільшилася на 21,6 % (3834 особи). Тому серед інших гострою на сьогодні є проблема розвитку особистості школярів з порушеннями психофізичного розвитку та їх соціалізації.

   З метою соціалізації та унормування девіантної поведінки у багатьох країнах в системі корекційно-виховної роботи з дітьми з психофізичними порушеннями розвитку власне педагогічні методи поєднують з психотерапевтичними технологіями та інтегрованими методами впливу. Такий комплексний підхід значно збагатить вітчизняний практичний досвід і дозволить якісно вдосконалити підходи до вирішення проблеми девіантної поведінки у молодших школярів із порушеннями психофізичного розвитку.

   Проблема поведінки цих дітей завжди привертала до себе увагу педагогів і психологів, оскільки емоційна сфера учнів з особливими освітніми потребами, особливо молодших класів, характеризується незрілістю, діти схильні до недостатньо диференційованих, позбавлених відтінків емоцій. Іноді емоції, що виникають у дитини, неадекватні, непропорційні зовнішнім впливам за своєю динамікою, що значною мірою ускладнює процес їх соціалізації.

   Наявність психофізичного порушення суттєво утруднює рішення завдань щодо забезпечення соціально-нормативної поведінки серед однолітків, підвищує можливість соціальних відхилень у більш широкому колі оточуючих. Порушення емоційно-вольової сфери як вторинне відхилення у розвитку дітей з психофізичними порушеннями, викликає роздратованість, імпульсивність, часту зміну настрою, емоційну нестабільність. Усе перераховане впливає на взаємовідносини з батьками, однолітками, дорослими, призводить до частих конфліктів. Поза школою порушення поведінки набувають часто антигромадського характеру.

   На думку Н.Ю. Максимової, що девіантна поведінка може бути зумовлена такими факторами:

1) несформованістю особистіших структур, низьким рівнем моральних уявлень і соціально-схвалюваних навичок поведінки (тут йдеться про педагогічну занедбаність);

2) особливостями в розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність тощо);

3) невмілими виховними впливами (йдеться про хибну або ситуативну важковиховуваність дітей з психофізичними порушеннями розвитку);

4) функціональними новоутвореннями особистості, зокрема, неадекватною самооцінкою і рівнем домагань, що ведуть до смислових бар'єрів у ставленні до вихователів чи однолітків, афекту неадекватності тощо, тобто до власне важковиховуваності.

   Прояв порушеної поведінки зазвичай ґрунтується на надмірному хуліганстві, жорстокості, брехливості, незвично частих і важких спалахах гніву, зухвалій провокаційній поведінці, відвертій постійній неслухняності. Мінімізувати ці прояви можливо лише за умови постійної особистісно спрямованої роботи щодо корекції та розвитку емоційно-вольової сфери дитини, із приводу чого цілком справедливо у своїх роботах говорить О.І. Бондарчук. Зокрема, звертає увагу, що виховна робота зі школярами вказаної вище категорії має бути спрямована на формування їхньої соціально-нормативної поведінки. 

   Приучення до дотримання норм поведінки повинно починатися з молодших класів, причому воно може передувати роз'ясненню і переконанню, оскільки молодші школярі із порушеннями психофізичного розвитку часто не можуть зрозуміти зміст тієї або іншої поведінкової норми. Тому для засвоєння правил співжиття в соціумі необхідні багаторазові повторення, вправляння у виконанні учнями норми поведінки. Водночас, автор зазначає, що тільки повторення не забезпечать виховання поведінкових навичок учня: щоб керувати процесом становлення особистості учня з психофізичними порушеннями, виховання повинно йти попереду психічного розвитку, вести його за собою.

    Ідеальним результатом виховання вважається такий моральний розвиток особистості, при якому збігаються рівні розвитку моральної свідомості і моральної поведінки, коли вчинки, лінія поведінки учнів співпадають з їхніми поглядами, свідомістю, переконаннями. Саме тому корекційні зусилля повинні бути спрямовані на подолання розриву в розвитку свідомості, поведінки, характеру й почуттів у школярів.

   Таким чином, важливо організувати в спеціальних закладах комплексну системну роботу, спрямовану на профілактику порушень поведінки дітей і корекцію вже наявних причин її віктимізації.

   Для унормування девіантної поведінки молодших школярів із порушеннями психофізичного розвитку пропонуємо в умовах спеціального та інклюзивного навчання організовувати корекційно-виховну роботу з особливою увагою на такі складники:

— зняття стану емоційного дискомфорту;

— створення ситуації успіху;

— гармонізація внутрішньої суперечливості особистості;

— корекція залежності від оточуючих;

— зняття ворожості, формування адекватних форм соціальної поведінки;

— корекція тривожності, виховання впевненості у собі.

   Такий підхід сприятиме поступовій орієнтації учня на самоконтроль як важливий чинник попередження та корекції девіантної поведінки в майбутньому.

   Підсумовуючи вищесказане, можемо зробити висновок, що тема корекції девіантної поведінки дітей з порушеннями психофізичного розвитку потребує подальшого вивчення, оскільки шляхи та методи подолання даної проблеми тільки розробляються. У подальшому плануємо укласти методику унормування проявів девіантної поведінки у молодших школярів із порушеннями психофізичного розвитку та з'ясувати її ефективність через впровадження у практичну діяльність. 

Провозюк, Любов (практичний психолог; соціальний педагог). 

 Програма роботи психолога з учнем, схильним до девіантної поведінки / Л. Провозюк // Психолог (Шкільний світ) : психолого-педагогічна газета. - 2018. - № 5/6. - С. 36-40

Анотація: Проаналізовано проблему попередження і подолання негативної девіантної поведінки дітей є актуальною у сучасній педагогічній науці та суспільстві. Як засвідчує практика, наявність норм і правил поведінки сама по собі не забезпечує їх дотримання всіма членами суспільства. Завжди є індивідууми, які не узгоджують свою поведінку з чинними нормами.

    Відхилення від загальноприйнятих норм поведінки в науковій літературі позначають терміном «девіації» (лат. deviatio — відхилення), і, відповідно, поведінку «девіантною».

   Сьогодні ми маємо інші суспільно-політичні та економічні умови життя, інші орієнтири в суспільстві. Зміни ціннісних орієнтацій та ідеалів стають одним із чинників поширення девіантної поведінки серед школярів.

   На становлення особистості, як відомо, впливають три основні чинники — спадковість, середовище і виховання. Школа як соціальний інститут може впливати на виховання. На жаль, інші чинники від шкільного впливу не залежать. Ми не можемо змінити спадковість, середовище, у якому перебуває дитина, не завжди можемо впливати на виховання, але поки дитина перебуває у стінах школи, вона повинна отримати якомога більше інформації про наслідки девіантної поведінки. Психологічна служба має зробити все, аби допомогти дитині позбутися проявів протиправної поведінки.

   Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки громадян була і залишається актуальною для будь-якого суспільства. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.

   Рекомендації батькам:

• Доброзичливо ставитися до дитини.

• Встановити з нею довіру в стосунках.

• Не залишати обман непоміченим.

• Пошук спільних інтересів, спільне дозвілля.

• Застосування покарання.

• Заохочення з докладним поясненням. 

•   Рекомендації педагогам:

• не звинувачувати дитину в обмані публічно;

• доброзичливо ставитися;

• використовувати індивідуальний підхід.

   У корекційному вихованні слід керуватися правилами:

• спосіб життя та ідеологія взаємин у сім'ї і в школі повинні нести в собі повагу до власних обмежень та цінностей іншої людини. Шанобливе ставлення до власності, зокрема дитячої, має проявлятися на ділі;

• злодійство як негативний вчинок має спеціально обговорюватися з дітьми. Дитина має засвоїти, що злодійство у будь-якому прояві (і з будь-якою метою) засуджують інші люди, зокрема й однолітки. Дитина має добре розуміти й приймати формулу: «красти не можна, злодійство — це погано»;

• установку «взяти чуже можна тільки з дозволу господаря» слід закріпити через систему вправ. У проблемних ситуаціях необхідно сформулювати точні орієнтири у дітей, коли взяти щось потребує дозволу іншої людини, навіть коли він не обов'язковий і не потрібний. Посилену увагу слід приділити формуванню вміння просити дозволу та введення його у поведінковий «репертуар» дитини;

• порушення принципу поваги до власності потребує активної, тактовної організованої дії. «Взяте без дозволу» має бути повернутим, а той, хто взяв, має «отримати урок». При цьому не слід влаштовувати публічне обговорення. Бесіда за фактом крадіжки має відбуватися сам на сам або ж у присутності лише близьких дорослих. Повернути річ можна, дозволивши дитині «зберегти гідність».

     Дуже важливо, щоб ставлення до вчинку не переносилося на особистість дитини й містило впевненість у випадковості вчинку. Інакше ми позбавляємо дитину права на помилку, а це проти природи, адже розвиток без помилок неможливий. 

  Далі надаються рекомендації психологам для корекційної поведінки при схильності до обману, бродяжництва (втечі з дому) та крадіжок.

Козлова А. 

Дитина і крадіжка, Надання інформаційних послуг//Соціальний педагог(Шкільний світ) : всеукраїнська газета для фахівців .- 2020 .- № 3 .- С. 8-19

Анотація: Розглядається питання причин виникнення у дітей шкільного віку бажання красти, про методи взаємодії та перспективи подолання девіантної поведінки.

   Дитяче злодійство може виявитися серйозною проблемою, якщо вчасно не звернути на це увагу. Але ще більш травматичним буде тяжке покарання для дитини. Єдиний спосіб попередити дитячі злочинства — вчасно зрозуміти причини такої поведінки та провести профілактично-терапевтичну роботу.

   У підлітковий період розвитку особистості відбуваються складні й суперечливі зміни, на підставі чого цей період ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов'язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків підлітка.

   Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними й надають процесу розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжує поява в підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах виявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість). Відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості.

   Ця особливість має вияв у фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

   Суть делінквентної поведінки полягає в тому, що людина не дотримує вимог правової норми, обирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що призведуть до порушення міри взаємодії особистості й суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі й прорахунки.

   Виділяється поведінка, що відхиляється від моральних (аморальна), правових (протиправна), медичних (поведінка хворої людини) та інших норм. Делінквентна поведінка (порушення дисципліни, погані вчинки, злочини тощо) — це один із п'яти типів девіантної поведінки. До девіантної поведінки також належать адиктивна поведінка (тютюнопаління, алкогольна залежність, токсикоманія, наркотична залежність), патохарактерологічна поведінка, проституція, суїцидальна поведінка.

   Делінквентна поведінка, зокрема в підлітків, загрожує соціальному порядку й благополуччю інших. Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. У результаті аналізу сутності та причин делінквентної поведінки утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення цього явища.

   Аналіз теорій соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвиненість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини та сформоване ставлення суспільства до людей, що порушують норми моралі й права. Істотним показником делінквентної поведінки є відхилення в ту чи ту сторону з різною інтенсивністю і, внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визнається нормальною.

    Школяр/школярка поводиться делінквентно, якщо він/вона: не повертається вночі додому, вживає алкоголь, вчиняє бійку, незаконно зберігає зброю, краде, прогулює заняття, курить марихуану, забирає кишенькові гроші в інших школярів, порушує порядок в громадських місцях, псує громадське майно тощо.

   У молодих людей розвивається відчуття протесту, часто неусвідомленого, і водночас росте їхня індивідуалізація, яка після втрати загальносоціальної зацікавленості призводить до егоїзму. Підлітки найбільше страждають від нестабільності соціальної, економічної й моральної обстановки в країні, втратили необхідну сьогодні орієнтацію в цінностях та ідеалах (старі зруйновані, нові не створені)

   Причини дитячих крадіжок:

1 У родині немає чітких меж того, що можна і не можна для всіх членів родини, включно з дорослими. 

2.У родині несформовані, заплутані поняття «своє» і «чуже».

3. Дитину не навчили просити і домовлятися. 

   Профілактична робота соціального педагога з підлітками, схильними до правопорушень, — це, передусім, налагодження стосунків, спільна діяльність, постійна увага до особистості, контроль, аналіз свого ставлення до конкретного підлітка, особистісний, індивідуальний підхід.

   Здійснення профілактичної роботи в загальноосвітній школі є прерогативою соціального педагога та психолога у співпраці з учителями, батьками, працівниками соціальних служб. Ця робота включає низку компонентів: виховання, корекція делінквентної поведінки, проведення попереджувально- просвітницької роботи, первинної профілактики, що надає можливість отримати інформацію про правові норми поведінки в суспільстві, та вторинної профілактики — розпізнавання сигналів як потенційно проблемних для реагування на них, щоб уникнути подальших проблем.

   Кожна шкільна профілактична програма має містити превентивні компоненти, через які здійснюють виховний вплив на учня. Соціально-педагогічна профілактична діяльність спрямована на конкретного підлітка, що допомагає у вирішенні його індивідуальних проблем через вивчення особистості учня та його оточення, пошук адекватних способів спілкування з підлітком, виявлення засобів допомоги йому самостійно вирішувати свої проблеми.

   У підлітковому віці дорослі втрачають вплив на дитину й усе більшого значення для неї набувають стосунки з оточенням, з формальною та неформальною групами. Важливою є організація вільного часу підлітка. У цьому випадку вагома інформація щодо діяльності гуртків; секцій, клубів, дитячих і молодіжних організацій, щоб підліток міг вибрати собі захоплення за інтересами. Соціально-профілактична робота з групою включає також формування міцних установок на здоровий спосіб життя.   

   У процесі роботи соціального педагога з підлітком делінквентної поведінки він дотримує таких стратегій:

• надання порад, визначення проблеми, пояснення, чому зміна поведінки в позитивну сторону є важливою;

• усунення перешкод — визначення перешкод і допомога в їх практичному вирішенні;

• забезпечення вибору — пропонування низки виборів зменшує опір і допомагає учневі пережити етап активного прийняття рішення щодо відмови від делінквентної поведінки;

• вияви співчуття — використання рефлективного слухання, щоб зрозуміти, яке значення надає учень своїй проблемі; 

• забезпечення зворотного зв'язку — заохочення зворотного зв'язку від сім'ї, друзів, порівняння зворотних зв'язків;

• пояснення цілей — угода між педагогом та учнем про спільну мету, цілі; активна допомога — підтримка й демонстрація активної допомоги в процесі змін учня, виявлення ініціативи в заохоченні до подальших зустрічей.

   Усі ці стратегії мають мотивувати підлітка до змін у його стилі життя, характері поведінки, вплинути на особистість учня, його свідомість для формування позитивних якостей характеру та профілактики делінквентної поведінки.

P. С. Кваша

Поширення насильства та булінгу серед неповнолітніх: роль електронних засобів комунікації// Держава і право. Серія Юридичні науки .- Випуск 83 .- С. 332-341 

Анотація: Проаналізовано негативний вплив показу насильства в електронних ЗМ І на девіантну поведінку неповнолітніх. Булінг та один із його різновидів — кібербулінг, є перешкодою для розв’язання проблеми протидії насильству серед неповнолітніх. Відповідальність за доступ до електронних ЗМ І та їх використання неповнолітніми як вдома, так і в освітніх закладах несуть батьки й учителі.

   Запобігання девіантній поведінці та злочинності в середовищі неповнолітніх, насамперед насильницькій, є одним із пріоритетних напрямів державної політики. В Україні спосте-рігається процес постійного підвищення насильства серед молоді, зростання агресивної поведінки серед учнів закладів загальної середньої освіти, що створює загрозу нормальному фізичному та психічному розвитку дітей.    Складне соціально-політичне становище в Україні в умовах руйнації моральних принципів, дезорієнтації більшої частини дорослого населення, трансформації державної системи соціального захисту та послаблення виховної ролі сім'ї негативно впливають на формування правосвідомості дітей, призводять до відхилень від нормативно врегульованої поведінки. 

    Сьогодні особливої актуальності набуває така складова, як вплив засобів масової інформації (далі — ЗМІ), соціальних мереж та Інтернет-спільнот (електронні засоби комунікації, електронні ЗМІ). Засоби масової комунікації ... все частіше вводять свого споживача в стан, де діють механізми і неписані закони особистого збагачення, відчуженості, байдужості до суспільства, усе більше розбещують його безсоромністю і насильством, пропагандою наркотиків, алкоголю, злочинності і безкарності.

    Електронні засоби комунікації здійснюють у багатьох випад-ках негативний вплив кримінальної субкультури на девіантну поведінку дітей та поширення різних проявів насильства у молодіжному середовищі. Зокрема, булінг сьогодні є однією із актуальних проблем сучасності, яка потребує ретельного вивчення, однак відсутність достатньої інформації про явище та один з його різновидів — кібербулінг є перешкодою для розв'язання проблеми протидії насильству серед неповнолітніх.

    Останнім часом все частіше звертається увага на проблему булінгу як різновиду насильства, яке вчиняється у школах. Булінг — достатньо нове поняття в сучасному суспільстві. Цей термін сьогодні має міжнародний характер, уособлює цілу низку соціальних, моральних, психологічних, юридичних і педагогічних проблем.

   Рівень насильства серед молодих українців, його підвищена суспільна небезпека та жорстокість викликає занепокоєння в суспільстві. Насильство у середовищі неповнолітніх традиційно знаходиться у центрі уваги уповноважених державних органів, а також науковців й громадськості загалом. Фахівці відзначають, що 80% школярів зіштовхуються з булінгом — проявами агресії, залякування та цькування. Жорстокість в Інтернеті зростатиме доти, доки існуватиме попит на відповідний контент.

    Вчені наголошують, що засоби масової інформації не завжди позитивно впливають на розвиток особистості дитини. ЗМІ розвивають комерційні та споживацькі цінності, що призводить до розчарувань у своєму становищі. Зневага молодого покоління до культури, традиційного способу життя та духовних цінностей родини, суспільства призводить до послаблення зв'язку поколінь у межах сім'ї та поглиблює конфлікт між традиційним та новини.

    Послаблено контроль держави за змістом, якістю фільмів та передач, що випускаються на екрани. У ЗМІ з'явилась велика кількість комерційної продукції еротичного та відверто порнографічного характеру, що створює умови для вчинення насильницьких злочинів.

   Оскільки саме в так званому перехідному віці активно формуються власна система сприйняття світу, система цінностей та пріоритетів, то діти переймають різні моделі поведінки дорослих, і, на жаль, насильство стає однією з таких моделей.

   Булінг — це завжди насильство, але не будь-який акт насильства є булінгом. Вчені констатують, що булінг переважно має місце в організованих колективах, виділивши основні соціальні організації, де теоретично він може мати місце, спробуємо поділити булінг на основні види:

 • булінг у школі;

• булінг на робочому місці;

• булінг в армії («дідівщина»);

• кібербулінг (насильство в інформаційному просторі).

   Таким чином, через електронні засоби комунікації часто здійснюється негативний вплив кримінальної субкультури на поведінку неповнолітніх. Булінг сьогодні є однією із актуальних проблем сучасності, яка потребує ретельного вивчення, однак відсутність достатньої інформації про явище та його різновид (кібербулінг) є перешкодою для розв'язання проблеми протидії насильству серед неповнолітніх.

Алексеєва, Валентина (практичний психолог, громадський діяч, м. Харків)

 Діти алкоголіків. Як їм допомогти? / В. Алексеєва // Соціальний педагог (Шкільний світ) : всеукраїнська газета для фахівців .- 2007 .-

 № 7/8 .- С.6-11

Анотація: Про те, що здоров'я — це дарунок природи і його треба берегти, сучасні діти знають прекрасно. Однак усе ще установлений чи невстановлений діагноз — «хронічний алкоголізм». Діти, батьки яких зловживають алкоголем, у соціумі почуваються дуже незатишно: їм соромно за своїх батьків. Проте заявити про це вголос більшість не наважується.

   Про алкоголізм забороняють говорити поза сім'єю, і навіть у самій сім'ї ця тема — табу. Отже, діти постійно живуть у сумнівах, страху.

Як їм допомогти?

   Окрім того, оскільки їм нав'язують обережність у знайомствах за межами сім'ї (через «таємниці»), вони можуть ніколи не встановити стабільних, довірчих контактів, які так необхідні для емоційного зростання.

   Поряд зі зловживанням спиртним, у сім'ї часте психологічне або фізичне насильство. Це дуже негативно впливає на дітей, які бояться, що вони самі або інші члени їхньої сім'ї можуть постраждати. Дослідження показують, що, на думку дітей, бійка в сім'ї — гірше, ніж розпивання спиртного, яке її супроводжує.

   Зазвичай діти алкоголіків живуть у полоні численних сумнівів і страхів. Вони можуть турбуватися про здоров'я алкоголіка або постійно почуватися вибитими з колії його непослідовною та непередбачуваною поведінкою.

   Вони вважають себе зрілими та відповідальними людьми, не вірять у щирість і постійно перевіряють свої й чужі реакції та поведінку, намагаються якомога більше відмежуватися від своєї сім'ї й уникати з нею контактів.

   Вони почуваються безсилими, бувають дуже самокритичними, відчувають потребу у схваленні та підтвердженні правильності власних дій і вчинків. Дослідження відзначають різні види реакцій на батьків-алкоголіків.

   Усі ці діти намагаються подолати труднощі самі, часто ціною емоційного збіднення, проблемних взаємин і низького почуття власної гідності. Окрім згаданих категорій, дослідники також виділяють групу «невразливих». Цим дітям вдається здолати свої проблеми, і згодом вони стають цілком адаптованими й успішними.

   Дослідження показують, що дітям, здатним установлювати міцні взаємини за межами своєї родини, перспектива алкоголізму загрожує меншою мірою, ніж тим, кому це не вдається. Люди та заклади, з якими дитина встановлює позитивний контакт, можуть стати для неї життєво важливим джерелом підтримки.

Денисюк В.О. (Національний університет біоресурсів і природокористування України)

Теоретико-методичні аспекти превентивного виховання студентської молоді// Молодий вчений .- 2020 .- № 10 .- С. 125-127

Анотація: Представлено теоретичні аспекти превентивного виховання, розглянуто сутність та структуру превентивної педагогіки та розроблено методику проведення практичного заняття на прикладі дисципліни «Превентивна педагогіка». Проаналізовано загальні засади превентивної педагогіки як моделі виховання, що враховує всі етапи і складові процесу соціалізації особистості, розглядає індивіда як суб'єкт виховного прогресу, забезпечує його фізичний, психічний, духовний і соціальний розвиток, вироблення відповідальної поведінки, імунітету до негативних явищ навколишнього середовища, профілактику і корекцію деструктивних проявів у поведінці, соціально-правовий захист.

   У нашій країні вже накопичений чималий досвід з корекції й профілактики девіантної та деліквентної поведінки. Проте існуюча практика профілактики не повною мірою вирішує завдання з попередження відхилень від норм поведінки молоді. Але постійна увага з боку держави, громадськості, школи та сім’ї, упровадження інноваційних технологій, вивчення досвіду превентивних програм європейських держав, а особливо вчасне та доречне застосування методів профілактики та корекції сприятимуть успішному розв’язанню цієї проблеми.

   Превентивне виховання – це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямованої на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику і корекцію асоціальних проявів у поведінці дітей і молоді. Превентивність має бути складовою будь-якої соціально-педагогічної дії, оскільки превентивний процес суттєво посилює позитивний потенціал суб’єктів взаємодії.

   Основними завданнями превентивного виховання молоді є:

 – створення умов для формування позитивних якостей особистості в процесі різноманітних видів трудової, навчальної та іншої діяльності, що сприяють інтелектуальному, морально-етичному, естетичному розвитку, виробленню стійкості до негативних впливів середовища; 

– забезпечення соціально-психологічної, педагогічно зорієнтованої діяльності на запобігання залучення молоді до негативних ситуацій; 

– надання комплексної психолого-педагогічної та медико-соціальної допомоги тим молодим особистостям, які її потребують; 

– забезпечення адекватної соціальної реабілітації молоді, яка вчинила протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами; 

– стимулювання молоді до здорового способу життя і позитивної соціальної орієнтації, навчання з раннього віку навичкам відповідальності за власне життя і здоров’я; 

– сприяння виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів при підготовці фахівців: педагогів, психологів, медиків, соціологів, юристів, соціальних працівників, а також батьків до превентивної роботи з дітьми і молоддю; 

– об’єднання зусиль різних суб’єктів превентивної роботи.

   Важливими проблемними питаннями, які спонукали до розробки тренінгу такої тематики є:

 – запобігання неуспішності в закладах освіти шляхом активізації та мотивації навчання; 

– запобігання девіантній поведінці та шкідливому впливу на формування цінностей, духовності та бажання й можливість вчитися; 

– психолого-педагогічна робота з відсутності мотивації та дезінформація правильного світосприйняття та бажань; 

– вирішення проблеми бар’єрів у стосунках «викладач-студент», «студент-студент» та «студент-викладач». 

   Молодь посідає важливе місце у соціальній структурі суспільства. Сьогодні питання превентивного виховання, здорового способу життя, відповідальності за власні вчинки та поведінку, толерантність по відношенню до людей з вадами здоров’я посідають чільні місця у процесі виховання молоді. Проведення запропонованого тренінгу «Мотивація та активізація внутрішніх посилів як основа навчально-виховного спрямування в превентивній профілактиці» сприятиме підвищенню рівня сформованості мотиваційної сфери до навчальної діяльності, запобіганню байдужості, бар’єрів у стосунках «викладач-студент», «студент-студент» та «студент-викладач», передчасному запобіганню неуспішності та відсутності мотивації.

Гненна, О. И. 

 Прогнозування ймовірності виникнення девіантної поведінки серед інфікованих вірусом імунодефіциту людини з непсихотичними психічними розладами на основі множинного логістичного аналізу// Медичні перспективи : науковий журнал. - 2019. - № 4. - С. 101-111 

 Анотація: Проведене комплексне клініко-психодіагностичне обстеження 114 ВІЛ-інфікованих пацієнтів з непсихотичними психічними розладами, що включає клініко-діагностичне інтерв'ю, патопсихологічні та експериментально-психологічні методи дослідження, зокрема, методику Ч.Д. Спілбергера у модифікації Ю.Л. Ханіна (STAI – State-Trait Anxiety Inventory) для оцінки рівня тривожності, опитувальник Бека (Beck Depression Inventory – BDI-II) для оцінки рівня депресивної симптоматики, SCL-90-R методику (Symptom Checklist 90-Revised) для оцінки психіатричних симптомів. Статистичну обробку результатів проводили з використанням методів описової та аналітичної статистики, реалізованих у програмному продукті STATISTICA 6.1 (StatSoftInc., Серійний № AGAR909E415822FA).

   Проблема непсихотичних психічних розладів і депресивних порушень, має медико-соціальний у пацієнтів з ВІЛ-статусом, особливо тривожних характер, оскільки їх пов'язують із пізнім тестуванням та затримкою звернення до медичних закладів і відповідно відстроченням початку антиретровірусної терапії (АРВТ). Однак поширеність симптомів тривоги й депресії висока навіть у групі пацієнтів з ВІЛ, що регулярно проходять обстеження й лікування.

   Доведено, що впровадження психосоціальних втручань для зниження депресії і тривоги у ВІЛ- інфікованих дорослих сприяють довгостроковому поліпшенню їх якості життя.

   Занепокоєння та депресія клінічно важливі для групи пацієнтів, що живуть з ВІЛ / СНІД, оскільки впливають на їх якість життя, характер сну, прихильність до АРТВ терапії, когнітивні функції і можуть призвести до послаблення імунної системи пацієнтів.

   Зокрема, вагомою медико-соціальною проблемою є деструктивна поведінка цієї групи хворих. Низка непсихотичних психічних розладів у більшості випадків стають предикторами девіантної поведінки серед ВІЛ-інфікованих, вони асоціюються із ризикованою сексуальною поведінкою, вживанням психо- активних речовин, алкоголю та суїцидальними настроями у цієї групи хворих.

   Співіснування непсихотичних психічних розладів з ВІЛ / СНІД пов'язано з бар'єрами на шляху лікування та погіршенням медичних результатів, включаючи стійкість до лікування, підвищений ризик самогубства, велику ймовірність рецидиву і зростання захворюваності та смертності. Таким чином, оцінка депресії і тривоги в пацієнтів з ВІЛ відіграє ключову роль для планування довготривалої успішної терапії. 

   Досліджено 114 пацієнтів з хворобами, зумовленими ВІЛ (B20-B24 за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10 перегляду - МКХ- 10), які знаходилися на лікуванні в Комунальному закладі «Дніпропетровський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» протягом 2018 - 2019 рр. та мали ознаки непсихотичних психічних розладів.

   Було досліджено 56 (49,12%) чоловіків та 58 (50,88%) жінок віком від 21 до 62 років, середній вік яких становив 39,8 (9,17) року - М (SD). Пацієнтів було розподілено на дві групи спостереження: група 1 (основна) - пацієнти, що мали ознаки девіантної поведінки (аутоагресивної, адиктивної, суїцидальної, антисоціальної тощо) (51 пацієнт - 44,7%); група 2 (порівняння) - ВІЛ- інфіковані без зазначених ознак (63 пацієнти - 55,3%).

   Оцінка рівня тривожності у ВІЛ-інфікованих показала, що більше ніж у третини пацієнтів (37,8%) рівень особистісної тривожності був високим (більше 45 балів) та був статистично значуще вищим у 1 групі дослідження порівняно з 2 групою - відповідно 46,6 (8,65) та 40,0 (6,93) балів (р<0,001). Показники реактивної тривожності в половині всіх випадків були високими (53,5%) і в середньому становили 49,4 (9,80) та 41,3 (8,07) бали в 1 та 2-й групі відповідно (р<0,001).

   Загальний індекс тяжкості психопатологічної симптоматики корелює з наявністю девіантної поведінки (гк=0,64; р=0,005), вживанням алкоголю (гк=0,20; р=0,037), ризиковою сексуальною поведінкою (гк=0,20; р=0,031). 

   Отриманий за рівнянням результат завжди буде знаходитися в діапазоні від 0 до 1, і відповідно, ймовірність виникнення девіантної поведінки буде мінятися від мінімального (її відсутність) до максимального значення (її наявність). Згідно із загальноприйнятими підходами, незалежно від величин предикторів у рівнянні, якщо передбачене значення результату ймовірності матиме значення менше 0,5, то можна припустити, що подія не настане - не виникне девіантна поведінка; в іншому випадку (ймовірність більше 0,5) прогнозується розвиток девіантної поведінки.

    Психоемоційний стан ВІЛ-інфікованих характеризується підвищеними показниками соматизації, параноїдальних ідей, депресії, міжособистісної сензитивності, тривоги: за даними субшкалами визначено найбільші середні оцінки серед усіх обстежених. 

   Шанси виникнення девіантної поведінки у ВІЛ-інфікованих з непсихотичними психічними розладами підвищуються при GSI>1 у 20,0 разів (95% ДІ 5,63 - 71,07), при наявності депресивної симптоматики - у 6,76 раза (95% ДІ 2,16 - 21,18) та при високому рівні особистісної тривожності у 4,61 раза (95% ДІ 2,05 - 10,40).

   Отримані дані свідчать про те, що девіантна поведінка супроводжує непсихотичні психічні розлади серед ВІЛ-інфікованих та погіршує їх психічний стан. Лікування цієї групи пацієнтів може бути більш успішним, якщо своєчасно діагностувати поведінкові порушення серед ВІЛ- інфікованих, що дозволить своєчасно задовольнити потреби цієї групи пацієнтів як у високоактивній антиретровірусній терапії, так і у відповідній психіатричній допомозі. Цей висновок доводить необхідність проведення спеціальних заходів, відповідної психокорекції щодо розв'язання проблем психічного здоров'я ВІЛ-інфікованих, пов'язаних з девіантною поведінкою при непсихотичних психічних розладах.

   Стаття є фрагментом НДР кафедри психіатрії, загальної та медичної психології «Опти- мізація надання психіатричної допомоги та психосоціальної реабілітації хворим на психосоматичні та соматопсихічні розлади відповідно до сучасних умов», № держреєстрації 0117U005270.

   Таким чином, проблема корекції девіантної поведінки є тим питанням, яке ще багато років привертало увагу дослідників. Девіації у поведінці є результатом складної взаємодії соціальних й біологічних чинників. Зміни, які відбуваються із девіантною особою на різних рівнях, потребують фахового втручання спеціаліста зі соціально-педагогічної роботи. Наслідок такої роботи — здійснення й закріплення позитивних змін у поведінці, які сприятимуть гармонізації розвитку особистості молодої людини. Корекційно-виховна робота з девіантною поведінкою формує простір для розкриття можливостей, реалізації потреб особистості в активній діяльності, спілкуванні з оточуючими. Корекція здійснюється у ході життєвого становлення особистості. Досягнення корекційної мети передбачає і визначення відповідної до предмета корекції методики впливу. Визначальним в комплексній програмі є пріоритет особистості.

Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd