Освітянам на замітку

Вища школа

---

Матеріали за темами:
 
              Психологічні особливості особистості в студентському віці

      Розвиток вищої освіти України спонукає до вивчення психологічних особливостей особистості в студентському віці. Про важливість соціально-психологічного вивчення індивідуальності здобувачів вищої освіти свідчить студентоцентровий підхід у вищій освіті України. В зв’язку з цим набуває вагомого значення розвиток соціальних навичок студентської молоді, таких як соціальна активність, лідерство, цілеспрямованість, вміння спілкуватися, соціальна ініціативність тощо.


Хворостянко Н.А. (Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова)
Психологічні особливості мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності в студентському віці//Молодий вчений .- 2021 .- № 12 .- С.11-15
Анотація: Проводиться теоретико-емпіричне вивчення психологічних особливостей мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності в студентському віці. Аналізуються наукові погляди на психологічний феномен «соціальна ініціативність» в працях зарубіжних вчених. Продемонстровано неоднозначність в поглядах вчених з приводу сутності та змісту мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності. Узагальнення наукових думок, засвідчило, що мотиваційно-вольовий компонент соціальної ініціативності включає в себе такі показники: цілепокладання, самоствердження, благополуччя та мотивацію досягнення успіху.

   Студентський вік є періодом розвитку мотиваційних та вольових процесів особистості, що призводить до вагомого значення вивчення саме мотиваційно-вольового компоненту соціальної ініціативності в студентів.    Студентський вік – це час планування та реалізації життєвих цілей. А. Хуторський виділив домінуючі цілі студентів ЗВО: предметні, креативні, когнітивні та особистісні. Вміння реалізовувати власні цілі є основою майбутньої професійної діяльності юнаків.
   С. Митрюшин визначив, що життєві цілі є одним з основних регулятивних механізмів соціальної поведінки студентської молоді. Присутність в особистості студентського віку системи життєвих цілей є важливою умовою для реалізації розумової діяльності та соціалізації. Вміння вибирати пріоритетні цілі та їх реалізовувати притаманне здобувачам вищої освіти тільки за наявності в них життєвих цінностей та готовності до соціальної поведінки .
   В процесі соціальної взаємодії виявляють емпатію, поступливість, близькість та прихильність. Студентам притаманна самостійність та управлінські вміння.
Вони вміло реалізовують свій потенціал, мають почуття особистісного зростання та реалізовують свою діяльність. Респонденти мають цілі в житті та сприймають всі свої позитивні та негативні індивідуально-психологічні особливості.
     В 45,25% здобувачів вищої освіти середній рівень сформованості благополуччя. Респонденти довіряють та дбають тільки про важливих для них особистостей. Прояв емпатії, поступливості, близькості та прихильності відбувається тільки під час взаємодії з важливими людьми. Студентській молоді притаманна самостійність та управлінські вміння в конкретних ситуаціях. Досліджувані мають бажання реалізовувати свій потенціал та почуття особистісного зростання, але не завжди в них це виходить. Вони мають прості цілі в житті та частково сприймають всі свої позитивні та негативні індивідуально-психологічні особливості.
   Деструктивне самоствердження притаманне 27,37% студентів ЗВО. В процесі спілкування досліджувані імпульсивні, агресивні, виявляють негативізм,  заперечують особистісну цінність та вважають значущими інших людей в своїх проблемах. Їм характерна безтактовність, емоційна нестриманість, неадекватний рівень самоповаги, очікування негативного ставлення до себе з боку інших людей.
    Для 10,64% здобувачів вищої освіти властива відмова від самоствердження. Дані студенти депресивні, їм властива аутоагресія, відмова від самореалізації та саморозвитку, низький рівень досягнень, самоприниження, самозаперечення, пасивна поведінка. Відмова від самоствердження спостерігається за відсутності ясних планів на майбутнє, у разі втрати сенсу життя.

Борейчук І.О., Масляник У.В. (Київський міжнародний університет)
Психосоматичні особливості студентів при різних рівнях тривожності// Молодий вчений.- 2022 .- № 2 .- С. 108-110
Анотація:  Визначено прояви скарг у студентів вищого навчального закладу на основі самосприйняття тривог, як спеціальних, так і ситуативних.Також застосування розробки психокорекційної програми, спрямованої на корекцію тривожних станів, до яких додадуться симптоми психосоматичних розладів шлунково-кишкового тракту, головного болю, опорно-рухового апарату та фізичних проявів у студентів, а також метод тілесно-орієнтованої терапії. Дослідження з даної теми мають сприяти більш ефективно та точніше коригувати стан тривожності студентів, зменшуючи тим самим інтенсивність проявів психосоматичних розладів, пов’язаних із тривожністю.

   Тривожність – стан психіки людини, схильність переживати тривогу (занепокоєння) та страх у специфічних соціальних ситуаціях, пов'язаних з підвищеним емоційним чи фізичним навантаженням. Проблема тривожності сьогодні досить актуальна, оскільки саме з високим рівнем тривожності пов'язані проблеми процесів соціально-психологічної адаптації та формування адекватного ставлення до себе, своїх особистісних якостей студентів підліткового і юнацького віку. Причинами виникнення тривожності можуть бути як біологічні чинники спадковості, здоров'я, зовнішнього вигляду, і соціальні – негативний життєвий досвід, педагогічна занедбаність, порушення у відносинах із батьками, вчителями, однолітками.
    Серед причин, що викликають підліткову та юнацьку тривожність, на першому місці знаходяться – несприятливі стосунки з батьками та невірний підхід дорослих до виховання дитини. Нерідко дорослі до студентів продовжують ставитися без урахування їх вікових змін, бачити в підлітку і юнаку несамостійного, що не має власної думки, зі слабким розумовим розвитком. Опинившись у соціумі поза сім'ї, юнаки продовжують користуватися звичними моделями поведінки «маленької дитини», що суперечить очікуванням і правил поведінки у широкому суспільстві. Через противостояння виникає стан очікування невдач у соціальному взаємодії, тобто тривожність.
   Тривожність у студентів проявляється найчастіше на першому та випускному курсах. Розвиток соціальної ролі студента різних курсах має деякі особливості. Студенти першого курсу вирішують завдання адаптації та залучення до студентських форм колективного життя.
    Також є відомим взаємозв’язок особистісної тривожності з рівнем здібностей та успіхів в навчанні. За даними А. Ф. Бєлова, високі показники успішності показували студенти, які водночас мали високий рівень здібностей до навчання та високий рівень особистісної тривожності. Наявність цих двох показників окремо один від одного не призводила до високих показників успішності.
    Існує безліч досліджень взаємозв'язку тривоги з когнітивними, емоційними або поведінковими рисами, такими як сприйняття, успіх, мотивація, щастя, страх, і що між цими змінними та тривогою існують явні стосунки. Відповідно, можна сказати, що тривога є важливою змінною з погляду життя людини і перебуває у структурі, над якою потрібно працювати. Періоди розвитку тривоги більш менш впливають на людей в індивідуальному житті. Існують дослідження, які відзначають збільшення тривоги у процесах прийняття важливих рішень про майбутнє чи переживання подій та ситуацій. Ці багатогранні джерела впливу з погляду особистості роблять малоймовірним, що багато джерел тривоги також діятимуть і впливатимуть на людину. Для надання допомоги, причини та особливості цих проблем мають бути відомі. У цій структурі важливо визначити, що найбільше турбує студентів університету і які способи та методи вони використовують для подолання чи контролю над цими проблемами.
    Головною метою цієї роботи є дослідження взаємозв’язку тривожності та психосоматичних розладів у студентів закладу вищої освіти та розробка програми психокорекції тривожних станів, які впливають на прояви психосоматичних розладів.  У ході дослідження було опитано студентів старших курсів Київського міжнародного університету. Загальна кількість респондентів – 80 осіб. Вік випробовуваних від 20 до 25 років.
   Для підтвердження нашої гіпотези вивчення психосоматичних захворювань та рівня тривожності студентів ми обрали такі методи:
1. Теоретичні методи дослідження проблеми, а саме вивчення та аналіз наукової літератури по темі, її класифікація та систематизація. Крім того, ми порівнювали та обробляли дані, отримані в результаті теоретичних та емпіричних досліджень.
2. Емпіричні методи, до яких входить анкетування та психологічне тестування за допомогою Гісенського опитувальника соматичних скарг та шкали тривоги Спілбергера.
3. Методи обробки даних, до яких відноситься узагальнення та систематизація результатів, отриманих в ході емпіричного дослідження, а також методи математичної обробки даних.
   З метою визначення проявів психосоматичних розладів та соматичних скарг студентів, ми використали Гісенський опитувальник соматичних скарг, адаптований в Психоневрологічному інституті ім. В. М. Бєхтєрєва.
   Методика проявляється у вигляді опитувальника, метою якого є реєстрація та виявлення окремих ознак та визначення загального рівня їх інтенсивності.
   Анкета складається з 57 запитань – переліку скарг на фізичне самопочуття людини. Кожне запитання оцінюється за п’ятибальною шкалою від 0 до 4. Це надає можливість додатково вказати на скарги, які не входять до основної частини пережитого. Метод має чотири шкали (виснаження, шлунково-кишкові скарги, опорно-руховий апарат, фактор головного болю) і одну сумарну шкалу.
   Таким чином, з проведеного дослідження можна виділити, що серед домінуючих соматичних скарг студентів найбільш поширеними є скарги на головний біль. Проте можна затвердити, що переважна більшість студентів у віці від 20 до 25 років не мають виражених соматичних скарг, всі інші мають приблизно такий же рівень інтенсивності, в порівнянні як і один з іншим.
    Так, отримані результати були розподілені нами на дві групи: студентів зі слабкими ознаками скарги та студентів з наявністю скарг. За результатами розподілу ми отримали 35 осіб із слабко вираженими скаргами та 6 осіб із домінуючими скаргами.
   Таким чином, за результатами дослідження було визначено зв’язок між особистісною та ситуативною тривожністю студентів та проявами у них психосоматичних скарг, як наслідок.
   Студенти віком від 20 до 25 років мають чітко встановлену кореляцію між психосоматичними розладами та особистісною тривожністю. Спостерігалися спільні прояви між особистим занепокоїнням та шлунково-кишковими симптомами.
   Також було встановлено, що симптом головного болю має найвищий показник симптомів на стадії формування – 38 осіб. 24 студенти не мають скарг на основне захворювання, у 19 студентів цей симптом вже сформований, а у 6 студентів домінуючий головний біль є переважною причиною скарги. А найменше середнє значення було зафіксовано за шкалою опорно-рухових скарг. За допомогою описової математичної статистики ми визначили, що середнє арифметичне загального вибору кожного симптому за шкалою оцінок інтерпретується, як симптом на етапі формування.

Кожокар М.В.; Хавруняк І.В.
Рухова активність як запорука здоров’я студентів // Молодий вчений  .-2021 .- № 12 .- С. 112-114
Анотація: Про необхідність рухової активності, яка  складається із рухів, які є однією із необхідних умов життя. Вона підвищує працездатність, покращує здоров’я, забезпечує різносторонній гармонійний розвиток, функціонування серцево-судинної, дихальної, гормональної та інших систем організму, активізує нервово-м’язовий апарат і механізми передачі рефлексів з м’язів на внутрішні органи. Однак останнім часом спостерігається зниження рухової активності молоді, що призводить до погіршання здоров’я, фізичного розвитку та функціональних можливостей.

   Наукові дослідження свідчать, що здоров'я людини більш ніжна 60% визначається умовами і способом життя, тобто в першу чергу залежить від правильної організації рухової активності. Рухова активність є безумовною складовою життя кожної людини ,а підростаючого покоління й поготів. Адже саме в період навчання у молоді формуються не тільки професійні знання і навички, а й стиль життя, відношення до власного тіла, вміння організувати власний робочий час та відпочинок. 
    Саме організована рухова активність в подальшому сприяє веденню здорового способу життя, що, своєю чергою, позитивно впливає на загальний рівень самопочуття; профілактику неінфекційних захворювань; зменшення впливу шкідливих звичок на організм, кількості асоціальних проявів та депресій.
   Це загальновідомі факти, та, на жаль, в щоденній рутині ми не дотримуємося норм фізичної активності. Оскільки в умовах активного впровадження комп'ютерних технологій різко знизилася рухова активність як дітей, так і дорослих, особливо це актуально для молоді. І, як наслідок, підвищився відсоток людей з ослабленим здоров'ям.
    У сучасних ринкових відносинах всебічний і гармонійно розвинений, а головне здоровий фахівець не тільки користується попитом, але й життєво необхідним каталізатором розвитку сучасної України. Відповідно незаперечним фактом є зв’язок рухової активності зі станом фізичного здоров’я людини.
   Найчастіше у міжнародному спілкуванні використовується наступне визначення здоров’я, що викладене у Преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я: «Здоров’я – це стан повного фізичного,  духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби або фізичних вад». Здоров’я людини – це процес збереження і розвитку її психічних і фізіологічних функцій, оптимальної працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості життя.
    Найбільш поширеними факторами, що негативно впливають на здоров’я людини є: нервово-психічні перенапруження, психічні перевтоми, недостатня рухова активність, неправильна постава, переохолодження, порушення режиму і культури харчування, куріння, вживання алкоголю, наркотиків та інші шкідливі звички. При переважанні розумової праці спостерігається різко виражена дисгармонія між надлишковим психоемоційним навантаженням і руховою пасивністю, що перетворює нервово-м’язовий апарат на баласт. Недолік рухової активності призводить до ослаблення та атрофії м’язів, які не в змозі, в зв’язку з цим, виконувати роль генераторів енергії. Це має особливе значення для людей молодого віку, у яких під час навчання у вищому навчальному закладі (ВНЗ), внаслідок дидактичного навантаження знижена рухова активність. Також варто звернути увагу на той факт, що студенти завжди знаходяться в стресовому стані, оскільки розумова діяльність пов’язана з емоційною напругою, особливо під час сесії. Тому заняття фізичною культурою і спортом вже є вкрай необхідними. Це завдання виконує фізична культура з її різноманітним арсеналом засобів і методів фізичного впливу на людину.
    Рух стає каталізатором життєвої активності, умовою і невід’ємною частиною повноцінного життя . Оптимальний рівень рухової активності – такий обсяг і зміст рухової активності, що має забезпечувати природну потребу людини у русі задля зміцнення та забезпечення в подальшому свого здоров’я, сприяти профілактиці неінфекційних захворювань і підвищенню професійної працездатності, а також позитивно впливати на інтелектуальну складову життя людини.
   В ряді досліджень зазначається, що зниження показників здоров’я студентів мають свої «коріння» в стані здоров’я школярів і абітурієнтів вузів. Аналіз стану здоров’я юнаків за 1991–2006 роки показав, що за цей період відбулося збільшення кількості захворювань з 5211 до 8240,3 випадків на 10 тисяч, тобто в 1,6 рази, розповсюдження – з 8235 до 14306,9 на 10 тисяч, тобто в 1,7 рази.
   Відповідно використання різноманітних форм фізичного виховання сприяє профілактиці захворювань, підвищенню працездатності, продовженню тривалості життя; забезпечує активне творче довголіття, організацію повноцінного дозвілля, боротьбу із шкідливими звичками, створює умови пізнання власних можливостей.
    Дбайливе ставлення до власного здоров’я – це досить актуальна проблема сучасного суспільства, адже здоров’я вважається головною суспільною цінністю. Для нормального функціонування організму студента необхідна певна кількість рухової активності, яка втілюється у руховій активності. Регулярні фізичні навантаження приводять організм у стан тренованості, в основі якого лежить процес адаптації, тобто пристосування функцій різних органів до нових умов їх діяльності. Численні дослідження свідчать про корисний вплив регулярних занять фізичними вправами на здоров’я і фізичний стан людини будь-якого віку.
   Отже, достатня рухова активність основне правило здорового способу життя та умова росту й розвитку людини. Щоб підтримувати гарну фізичну форму, слід обирати фізичні вправи і види спорту, що сприяють розвитку фізичних якостей.

Найчук В.В., Стахів Б.О. (Вінницький соціально-економічний інститут університету «Україна»
Теоретичні проблеми визначення поняття «Я-концепції»// Молодий вчений .- 2022 .-  № 2 .- С. 90-94
Анотація: Узагальнено основні наукові підходи до визначення поняття «Я-концепції» за феноменологічним підходом, символічним інтеракціонізмом та психоаналізом. Проведено порівняльну характеристику зарубіжного та вітчизняного досвіду вчених-психологів до дослідження цієї проблематики. Зроблено порівняння основних складових, що входять до поняття «Я-концепції». На основі порівняльного аналізу встановлено, що у структурі «Я-концепції» можна виділити такі основні компоненти: когнітивний, оціночно-афективний та поведінково-вольовий. Виокремлено головні ознаки концепції, які б були універсальними для розуміння за будь-якого наукового дослідження.

   Перші наукові дослідження «Я-концепції» ґрунтувалися на дуалістичній природі людина як суб’єкта, який пізнає і об’єкт, що можна пізнати. Зокрема першим запропонував ідею «особистості та Я» американський психолог У. Джеймс. Згідно його підходу «глобальне Я» (особистість) містить у собі емпіричний об’єкт, який пізнається суб’єктивно оцінювальною свідомістю. На думку вченого, «Я», як об’єкт містить у собі чотири складових: духовну, матеріальну, соціальну та тілесну, які разом утворюють унікальний і неповторний образ кожної людини та становлять основу її уявлень про себе як про особистість.
   У. Джемсу належить перша і найбільш ґрунтовна концепція «особистісного Я», яка розглядається в контексті самопізнання; він висунув гіпотезу про двоїсту природу інтегрального «Я»; багато його формулювань, які стосувалися дескриптивної, оціночної та емоційної категоріальності «Я» стали основою уявлень про «Я-концепцію» загалом.
   Е. Еріксон вважав основою розвитку особистості – стадії психосоціальні. Його підхід будується на соціокультурному контексті становлення свідомого «Я» індивіда – Ego. Проблематика «Я-концепції» розглядається Е. Еріксоном крізь призму Ego-ідентичності, що розуміється як той, що виникнув на біологічній основі, продукт певної культури. Її характер визначається особливостями конкретної культури і можливостями конкретного індивіда.
   Особливо складним є процес розвитку Ego-ідентичності в період юнацтва. На думку вченого, Ego-Ідентичність – це не просто сума прийнятих індивідом ролей, але й також визначені сполучення ідентифікацій і можливостей індивіда, як вони сприймаються ним на основі досвіду взаємодії з навколишнім світом, а також знання про те, як реагують на нього інші. Оскільки Ego-ідентичність формується в процесі взаємодії індивіда з його соціокультурним оточенням, вона має психосоціальну природу.
    К. Хорні вбачала прямий зв’язок між розвитком особистості та соціальними стосунками між батьками і дітьми, серед яких на перше місце ставилося задоволення батьками потреби дитини у безпеці. У свої індивідуальній психології А. Адлер вперше обґрунтував концепцію творчого «Я» як основи для створення власного стилю життя та подолання комплексу неповносправності.
    Ще один відомий представник гуманістичної психології А. Маслоу визначав «Я-концепцію» як серцевину індивіда, його смаки, духовні цінності та життєві цілі. Для самоактулізації – вершини розвитку особистості – дуже важливо зрозуміти власну сутність і діяти відповідно до неї.
    Підсумовуючи доктринальні вчення про «Я-концепцію» можна стверджувати, що вона є динамічним явищем, що бере свій початок від самопізнання людиною себе та зазнає трансформації впродовж усього її життєвого шляху. Водночас існуючі наукові підходи до її визначення не є універсальними. З огляду на це, можна виокремити такі ознаки «Я-концепції», які б були універсальними для розуміння за будь-якого наукового дослідження, а саме:
– організована, логічно послідовна й інтегрована система сприйняття «Я»;
– змінна впродовж життєвого шляху людини;
– незважаючи на зміни під впливом життєвого досвіду – зберігає якості цілісної системи;
– відображає водночас як реальний, так й ідеальний образ людиною себе;
– починає формуватися на етапі усвідомлення людиною себе як окремої особистості;
– нерозривно пов’язана із процесом соціалізації та взаємодією зі значущими іншими;
– об’єднує у собі основні бачення особистості про свої смаки, життєві цілі, матеріальні та духовні цінності;
– сприяє самовизначенню та адаптації особистості у світі.

Саріогло О.А., Гірчук І.О.,Герасименко Л.В.  (Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського )
Переживання екзистенційних страхів у дорослому віці // Молодий вчений .-2021 ,-  № 1 (101)   .- С 144-148
Анотація: Присвячено дослідженню буттєвих питань: екзистенцій та екзистенційних страхів дорослих. Проаналізовано наукові джерела вітчизняних та закордонних філософів, психологів та встановлено, що екзистенційні страхи пов’язані із сутністю людини, зумовлюються питаннями про сенс життя, відчуттям самотності, швидкоплинності часу. Виявлено й охарактеризовано мобілізуючу, регулюючу, стимулюючу функцію екзистенційних страхів. Виявлені особливості переживання екзистенційних страхів дорослими на основі порівняння з юнаками і дівчатами.

   У даний час благополуччя кожної людини обумовлено низкою чинників, які торкаються всіх сфер життєдіяльності особистості. При цьому особливо важливим є психологічний комфорт людини, що визначає її емоційне благополуччя. Серед існуючих людських емоцій нерідко велику роль відіграють негативні емоції, такі як страх, гнів, тривога і занепокоєння. Екзистенційні страхи деформують соціальне життя особистості і впливають на її активність та розвиток. Екзистенційні страхи слід відносити до особливої групи страхів, пов’язаних із самою сутністю людини та її місцем у соціумі. Такі страхи властиві кожній людині і не завжди є усвідомленими, що, у свою чергу, ускладнює утворення сенсожиттєвої спрямованості особистості, формування якої є надзвичайно важливим.
   Екзистенційні страхи притаманні всім людям і не пов'язані з якоюсь життєвою подією певного індивіда, а відносяться до внутрішньої сутності людини. Вони, як правило, заховані глибоко в підсвідомості і тому найчастіше не можуть усвідомлюватися людиною.
   Уперше категорію страху інтерпретував у своєму трактаті «Про поняття страху» С. К'єркегор у 1844 р. Філософ відзначав, що саме свобода вибору, притаманна людині, викликає страх і тривогу. Більше вибору, більше відповідальності – більше тривоги. Особливо чутливі до цього стану творчі особистості, які мають необмежену свободу вияву своїх можливостей, а тому відчувають надзвичайну тривогу. Пересічні ж особистості уникають екзистенційних страхів, відмовляючись від вибору, тим самим позбавляють себе саморозвитку.
   Французький екзистенціаліст Ж.-П. Сартр інтерпретував страх як усвідомлення свободи. Людина відчуває страх, коли між минулим і майбутнім втручається ніщо або свобода. У нерефлективних актах людина не усвідомлює це «ніщо», що відділяє «сутність від вибору» і тому не відчуває страху. Тривога, за Сартром – це насамперед страх людини перед відповідальністю за вибір, а також сумнів у правильності прийнятих рішень.
    Страх у Сартра виражений і описаний у таких поняттях: занепокоєння, тривога, жах тощо. Як феномени людського буття, смерть та страх у Сартра взаємопов'язані. Відмова від свободи, на думку філософа, – це страждання, яке передбачає смерть і страх, що також розглядаються як екзистенціали, пов’язані із свободою і відповідальністю.
   Важливе теоретико-методологічне значення для осмислення досліджуваної проблеми мають напрацювання вітчизняних філософів, психологів, соціологів, культурологів. Суттєвим є внесок в осмислення природи, форм прояву, видів та функцій страху сучасних українських дослідників Л. Газнюк, Т. Лютого, О. Туренко, Н. Хамітова та інших. Вивчення праць зазначених учених дозволяє визначити основні функції екзистенціальних страхів:
–    мобілізуюча полягає у вивільненні сил організму людини, які необхідні у критичних ситуаціях;
–    регулююча функція страху виявляється у його здатності створювати соціальний порядок: запам’ятовувати небезпечні або неприємні події – і відповідно регулювати діяльність;
–    стимулююча функція зумовлена прагненням уникнути страхів, убезпечити себе.
   Спираючись на аналіз літератури, екзистенційні страхи можна визначити як такі, що пов’язані із сутністю людини, питаннями про сенс життя, із відчуттям самотності, швидкоплинності часу.
    Дослідження проводилося в двох вікових групах: серед юнаків 19-20 роки (28 осіб) та серед дорослих – 40-55 років (30 осіб) за допомогою методик «Шкала екзистенції» А. Ленгле та К. Оглера, тестом «Сенсо-життєвих орієнтацій» Д. Леонтьєва, «Методика загального відношення до смерті» І. Кулагіної та Л. Сенкевич, «Опитувальник часової перспективи» Ф. Зімбардо.
    Показники на рівні норми за субшкалою «Свобода» властиві як юнакам (82,1%), так і дорослим (63,3%). Це свідчить про здатність вільно вирішувати власні проблеми через відчуття внутрішньої свободи, дозволяє прийняти свідоме рішення, реально оцінивши власні можливості та зовнішні чинники. Високий рівень за цією субшкалою має значно більша кількість дорослих, порівняно з юнаками (30% і 3,6% відповідно). 
    За субшкалою «Персональність» серед юнаків переважають показники нижче норми – 57,2%, що свідчить про їхню закритість унаслідок зацікавлення собою, своїми проблемами. У дорослих (66,7%) домінуючим є показник норми. Вони відкриті, приймають світ, у якому живуть, і себе в ньому.
    Переважній кількості юнаків (82,1%) і дорослих (50%) властиве вміння пізнавати себе, удосконалювати свій «внутрішній світ», конструктивно будувати своє життя. Слід відзначити, що 36,7% дорослих мають високий рівень екзистенції, що вказує на здатність втілювати в життя важливі рішення, спираючись на ретельність і послідовність їх виконання, а також усвідомлення обов’язку перед собою. Молоді високий показник не притаманний.
    Аналіз результатів дослідження дозволяє відзначити, що серед юнаків домінують (85,7%) середні показники за субшкалою «Цілі в житті». Юнаки і дівчата осмислюють своє майбутнє, спрямовані його організовувати, здатні чітко визначати життєві цілі. Дорослі переважно мають високі показники (50%), що з урахуванням показників інших шкал, дозволяє стверджувати їх цілеспрямованість і відповідальність. Однак варто зазначити, що 33,3% дорослих мають низький показник за цією шкалою, живуть сьогоднішнім і згадками про минуле.
    Юнаки (82,1%) сприймають процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений сенсом, про що свідчить середній рівень за шкалою «Життя».
   Результати діагностики за методикою «Загальне ставлення до смерті» І. Кулагіної та Л. Сенкевич. Аналізуючи дані варто відзначити, що у юнаків (50%) та дорослих(56,7%) переважає песимістичне ставлення до смерті, страх смерті, прагнення її уникати. Оптимістично ставляться 32,1% юнаків та 16,7% дорослих, уважаючи смерть розумним кінцем людського життя.
   У результаті дослідження було виявлено, що дорослі переважно керуються у житті низкою обов’язків і зобов’язань, але вони рішучі, чітко усвідомлюють свою роль у цьому світі, спокійно ставляться до моментів, коли залишаться наодинці. Вони сильні, не бояться відкриватися світу, здатні до виявлення чуйності й співчуття, готові долати свої емоції та страхи. В силу свого віку, досвіду здатні приймати рішення, спираючись чітко визначені й усвідомлені життєві принципи та цінності. Їм вистачає внутрішньої свободи задля прийняття правильного рішення, здатні усвідомлювати свої справжні почуття та мотиви, беручи при цьому відповідальність за себе й інших. Більшій частині дорослих респондентів властивий страх смерті. Порівняно з дорослими, юнаки більш схильні зневажливо ставитися до обмежень із властивою їм жагою до ризику для них характерне почуття невпевненості, безпорадності, самотності, часткове нерозуміння своїх справжніх емоцій та потреб, проте вони більш охочі до ризику, амбітні та будують собі плани на майбутнє, вважаючи, що все в їхньому житті залежить тільки від них самих.

Семенів Н.М. (Львівський національний університет імені Івана Франка)
Специфіка набуття професійно значущого досвіду майбутніми психологами фахівцями спеціальної освіти// Молодий вчений .-2022 ,- № 4 .-  С, 65-69
Анотація: Розглянуто сучасний стан психологічних досліджень рівня професійно значущого досвіду. Проаналізовано чинники впливу на рівень підготовки студента та його професійну готовність. Виділено проблематику дослідження рівня професійно значущого досвіду, як чинника впливу на професійну під-готовки майбутніх психологів. Вибрано методики емпіричного дослідження рівня професійно значущого досвіду.

   Професійний досвід кожної людини беззаперечно є невід’ємною частиною її буття та діяльності. Професійним досвідом визначається здатність адаптуватися до мінливих умов життя, способу життєдіяльності, існуючий соціальний статус, ставлення до себе та характер взаємостосунків з оточуючими. Особливо це стосується спеціальної освіти, де майбутні фахівці повинні будуть вирішувати завдання не лише професійного рівня, але й соціальної спрямованості. Процеси набуття досвіду, оволодіння професійними навиками, передача досвіду у будь-якому суспільстві у всі часи оцінювались вельми позитивно і знаходили своє відображення у організації навчальних процесів на різних рівнях. Проблема набуття професійного досвіду не є абсолютно новою, вона досить детально висвітлюється у працях, які слід проаналізувати, перш ніж розглядати індивідуальний досвід суб’єкта з позицій психології.
   Ефективність професійної діяльності у сфері спеціальної освіти забезпечується багатьма факторами. Особливо це стосується практичних психологів, які будуть здійснювати роботу з людьми з особливим потребами, зокрема з дітьми-інвалідами та особами з обмеженими можливостями у спілкуванні та соціальній взаємодії. Основна професійна підготовка, яка включає оволодіння необхідною системою знань, практичними навичками, технологіями та методами професійної діяльності не забезпечує повноту набуття професійного досвіду, оскільки у переважній більшості випадків не враховує індивідуально-психологічних особливостей майбутнього фахівця (здатності до професійної діяльності, сформованості професійно-важливих якостей, наявності системи ціннісних орієнтацій тощо).
   Серед багатьох проблемних питань, що нині вимагають застосування відповідних психологічних засобів, нерозробленими залишаються питання якісної оцінки рівня набуття професійного досвіду майбутніми практичними психологами, механізмів оцінки рівня психологічних характеристик майбутніх психологів. Слабо використовуються механізми оцінки професійної готовності фахівця до роботи у сфері інклюзивної освіти, що у багатьох ситуаціях вимагає неординарного підходу і вирішення складних соціально-психологічних ситуацій.
    Таким чином, на сьогодні недостатньою є практика дослідження психологічних аспектів набуття професійного досвіду майбутніми фахівцями спеціальної освіти, особливо у контексті специфіки їх майбутньої роботи з дітьми з особливими потребами.
    Для проведення експериментального дослідження було сформовано дві експериментальні групи за випадковим методом (113 студентів). До складу експериментальних груп ввійшли:
– експериментальна група Е1 (60 студентів) – 4 курс Національного університету «Львівська політехніка»;
– експериментальна група Е2 (53 студенти) – 3-4 курс Львівського національного університету імені Івана Франка.
Для того, щоб дослідити змістову динамічну структуру ціннісних орієнтацій студентів ми використали методику М. Рокича, адаптовану В. Ядовим, у якій цінності представлено групами. Першу групу утворюють термінальні цінності (цінності – цілі), другу групу утворюють – інструментальні цінності (цінності – засоби).
    Під поняттям термінальних цінностей мається на увазі те, що основні цілі людини відображають довготривалу перспективу, тобто те, до чого вона прагне на теперішній момент часу і чого прагнутиме в майбутньому. До термінальних цінностей належать щасливе сімейне життя, відчуття здоров’я, зацікавлення в роботі, суспільне визнання і т.п.
    Інструментальні цінності це засоби, які обираються особистістю для досягнення цілей в житті, тобто використовуються в якості інструмента, за допомогою якого реалізуються термінальні цінності. До інструментальних цінностей як правило відносять освіченість, незалежність у поведінці, відповідальність та ін.
    Таким чином наявність ціннісних орієнтацій є підґрунтям, що спонукає майбутніх практичних психологів до розв’язання багатьох важливих питань, визначає цілеспрямованість та вибірковість їх самосвідомості, сприяє ціннісному визначенню особистості і є важливим регулятором соціальної поведінки людини. Тобто визначення рівня цих цінностей у студентів дає нам можливість визначати рівень професійної спрямованості.
   Отже у студентів експериментальних груп в результаті дослідження найважливішими інструментальними цінностями були визначені: життєрадісність (73,8% – Е1, 68,5% – Е2), високі запити (73,8% – Е1, 78,4% – Е2), незалежність у висловлюваннях і поведінці (70,3% – Е1, 75,2% – Е2), акуратність (67,3% – Е1, 78,6% – Е2), вихованість (62,4% – Е1, 77,8% – Е2,), добросовісність при здійсненні доручень (56,2% – Е1, 73,8% – Е2). У сфері спеціальної освіти одними з головних професійних якостей практичних психологів повинні бути такі інструментальні цінності, як чуйність, терпимість до думок інших, уміння приймати розмірковані та виважені рішення у складних життєвих ситуація, самоконтроль при роботі зі складними професійними випадками. Дослідженням виявлено, що саме ці інструментальні цінності та інші мають середній рівень сформованості: чуйність: 30,7% – в Е1, 70,3% – Е2, терпимість до думок інших: 31,3% – Е1, 51,8% – Е2).       Таким формування необхідних інструментальних цінностей для роботи з людьми з особливими потребами відбувається не достатньо швидко.
    Аналогічну картину спостерігаємо при дослідженні сформованості термінальних цінностей студентів як майбутніх фахівців спеціальної освіти. Головні позиції у рангу цінностей займають такі цінності, які можна віднести до загальнолюдських і лише опосередковано до професійних, Це рівність у можливостях (71,4% – в Е1, 70,5% – Е2), прагнення отримання задоволення (68,8% – Е1, 56,1% – Е2), прагнення збереження здоров’я (67,8% – Е1,73,5% – Е2), цікава робота (58,4% – Е1, 67,8% – Е2), прагнення до спокою в країні, миру (62,4% – в Е1, 75.3% – Е2).
   Отже, в результаті проведеного емпіричного дослідження набуття професійно значущого досвіду майбутніми фахівцями спеціальної освіти, отримано такі результати дослідження.
   Визначено, що у студентів двох експериментальних груп, які були вибрані в різних навчальних закладах, середнього розвитку набула ціннісно-смислова сфера особистості студентів майбутніх психологів. Зокрема, середні за рангом результати спостерігались за такими термінальними цінностями, як інтелектуальний розвиток, незалежність суджень, творча діяльність, пізнання, свобода вчинків і дій, активна діяльність, оцінок, щасливе сімейне життя. Також майбутні фахівці виявили середній рівень розвитку ряду інструментальних цінностей. В подальшій перспективі при підготовці фахівців в галузі спеціальної освіти слід врахувати результати дослідження ціннісного досвіду, який слід спеціально розвивати у майбутніх практичних психологів, адже він є досить важливим для успішної реалізації їх професійної діяльності.

Таким чином, аналіз наукових праць виявив, що мотиваційно-вольовий компонент соціальної ініціативності включає в себе такі властивості як цілепокладання, самоствердження, благополуччя та мотивації досягнення успіху.