Освітянам на замітку

Вища школа

---

Матеріали за темами:
 
                 Встановлення академічної доброчесності в українському освітньому просторі

    Один із істотних моментів моделювання системи державного управління вищою освітою пов'язаний зі встановленням академічної доброчесності в українських закладах вищої освіти та освітньому середовищі. Визначення власних моральних стандартів, їх зіставлення з кращими взірцями академічної культури, втілення в життя у всіх напрямах роботи є виявом прагнення вітчизняної освітньої спільноти взяти на себе відповідальність у захисті базових етичних цінностей, забезпеченні якості й належних результатів навчання. Отже, особливо актуальною стає проблема професійного становлення студентів через поширення доброчесності та її вплив на побудову автономії академічного простору.

    Назаров, Іван Володимирович (доктор юридичних наук; доцент; заступник глдови Національного агентства України із забезпечення якості вищої освіти).
    Вища освіта та академічна доброчесність - проблеми поєднання / І. В. Назаров. - (Юридична освіта) // Часопис Київського університету права. - 2020. - № 3. - С. 408-412
Анотація: Йдеться про нормативно врегулювання порівняно нового для України поняття «академічний плагіат». Аналізуються норми законодавства, що мають відношення до встановлення поняття академічної доброчесності, видів порушень академічної доброчесності, процедури розгляду питань про імовірні порушення академічної доброчесності, видів відповідальності за порушення академічної доброчесності та органи, що мають право їх застосовувати. Окрема увага приділяється проблематиці встановлення факту академічного плагіату та його відмінності від плагіату. Формулюються пропозиції до діючого законодавства з метою оптимізацїї правового регулювання проблематики дотримання академічної доброчесності.

   В контексті історичного аналізу становлення академічної доброчесності та її впливу на якість вищої освіти необхідно зазначити, що законодавець внормував академічну доброчесність як явище на рівні закону лише у 2017 р. У Законі України «Про освіту» від 5 вересня 2017 р.1 академічна доброчесність визначається як сукупність етичних принципів та визначених законами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень (ч. 1 ст. 42).
    Але це не означає, що до 2017 р. вітчизняні заклади освіти нічого не знали і не були зобов'язані дотримуватись будь-яких етичних принципів або правил, визначених законом у сфері навчання, викладання, наукової діяльності з метою забезпечення довіри до їх результатів. Просто все це мало іншу форму реалізації і не об'єднувалось у межах одного визначення, яким зараз виступає академічна доброчесність.
    Так, наприклад, у Законі України «Про освіту» від 23 травня 1991 р.2 встановлювались обов'язки для всіх учасників освітнього процесу, в тому числі додержуватись законодавства, моральних, етичних норм (для вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів - ст. 52). Зазначалось, що педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями (ч. 1 ст. 54). До обов'язку педагогічних та науково-педагогічних працівників належало: настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей; додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента (ст. 56). І навіть визнавалась відповідальність вищого навчального закладу під час прийняття рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації наукових досліджень, освітнього процесу тощо (в межах визначення поняття автономії вищого навчального закладу - ст. 46).
    Але в чому може полягати відповідальність за порушення визначених обов'язків редакцією Закону України «Про освіту» 1991 р. не пояснювалось, тому не дивно, що у такі складні часи, через які заклади вищої освіти, здобувачі вищої освіти та науково-викладацький склад повинні були пройти разом з усім суспільством на початку 90-х рр., вимоги до доброчесності, етичних та моральних принципів не завжди сприймались як першочергові або обов'язкові.
   Тим не менше, не можна характеризувати вищу освіту в Україні до 2014 р. як таку, якій взагалі не були відомі етичні правила освітньої і наукової діяльності, або як безвідповідальну за їх порушення. Нормативна база незалежної України із самого початку встановлювала вимогу посилатися на використані джерела у наукових працях та відповідальність за «виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело» у вигляді «прийняття рішення про позбавлення його наукового ступеня». Крім того, не забуваємо про існування цивільного законодавства України, яке із самого початку розглядало плагіат як порушення, встановлювало відповідальність за таке порушення і допускало можливість поширення таких правил на наукову та творчу діяльність.
     Але поступово приходило усвідомлення, що такого обсягу нормативного врегулювання не достатньо для забезпечення потрібного розвитку вищої освіти та наукової діяльності в Україні, а невизначеність академічної доброчесності як обов'язкової умови якості вищої освіти та наукової діяльності лише формалізує та викривлює їх значення для суспільства та ще й призводить до втрати позицій у цьому питанні на світовій арені.
    Що стосується Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - Національне агентство), цей орган прямо або опосередковано бере участь у формуванні практик дотримання академічної доброчесності і відповідальності за її порушення на всіх рівнях.
      Безпосередньо на Національне агентство чинним Законом України «Про вищу освіту» покладається обов'язок реагувати на порушення академічної доброчесності у вигляді академічного плагіату в дисертаціях, монографіях або наукових статтях за результатами яких було присуджено науковий ступень (п. 6 ст. 6, п. 9 ст. 19). Тобто йдеться про відповідальність науково-викладацького складу.
    Так, під час акредитації кожної освітньої програми Національне агентство намагається встановити, чи було у закладі вищої освіти визначено чітку та зрозумілу політику, стандарти і процедури дотримання академічної доброчесності, яких послідовно дотримуються всі учасники освітнього процесу під час реалізації освітньої програми. Заклад вищої освіти повинен популяризувати академічну доброчесність (насамперед через імплементацію цієї політики у внутрішню культуру якості) та використовувати відповідні технологічні рішення як інструменти протидії порушенням академічної доброчесності. Крім того, заклад вищої освіти повинен забезпечувати дотримання академічної доброчесності у професійній діяльності наукових керівників та аспірантів (ад'юнктів), зокрема вживати заходів для унеможливлення наукового керівництва особами, які вчинили порушення академічної доброчесності.
   У будь-якому разі така ситуація є характерною для всієї вищої освіти і потребує виправлення. Дієвим варіантом її вирішення може стати прийняття Закону України «Про академічну доброчесність», яким варто не лише охарактеризувати важливість цього явища для майбутнього вітчизняної вищої освіти та її визнання на європейському просторі, а й чітко визначити, що не лише Національне агентство, а й всі заклади вищої освіти та наукові установи є відповідальними за якість вищої освіти та результатів наукових досліджень, а, відповідно, і за дотримання принципів академічної доброчесності.

Дурман, М. О. (доктор державного управління; доцент; професор кафедри державного управління і місцевого самоврядування).
    Константа академічної доброчесності в науковій етиці// Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2021. - № 21. - С. 100-106
Анотація: Присвячено розгляду принципам академічної доброчесності та етики в професійній та освітньо-науковій спільноті. Хоча питання академічної доброчесності носять загальнонауковий характер, це дослідження зосереджене на дотриманні вищезазначених принципів у галузі публічного управління та адміністрування. Доведено, що особливо актуальною є професійна етика та академічна доброчесність в середовищі майбутніх та діючих професіоналів публічного управління та адміністрування, а недотримання норм академічної доброчесності призводить до деградації професійності.

   Як відомо, передумовою створення доброчесного професійного середовища є академічна доброчесність, оскільки однією з умов прийняття на державну службу є наявність в кандидата диплома про вищу освіту. Тобто, якщо людина прагне, в майбутньому, бути держслужбовцем, виконувати свої обов'язки сумлінно і чесно, то починати будувати доброчесний образ треба ще змолоду, розуміючи власну відповідальність за порушення норм наукової етики.
   Своє чергою питання академічної доброчесності останнім часом стали невід'ємною складовою внутрішньої системи забезпечення якості освіти всіх навчальних рівнів. Однак в умовах глобальної проблеми порушення академічної доброчесності це призводить до спотворення системи освіти, оскільки успішність університету залежить здебільшого від сприйняття його студентським, науковим та суспільним середовищем взагалі.
   Безсумнівно, що за останні десятиліття відбулися докорінні зміни в соціальних функціях університету. Це стосується як його викладацької, так і науково-дослідної діяльності — університет все більше перетворюється на підприємство за принципом — "витрати — прибуток". А це неймовірно впливає на свідомість науковців, викладачів та студентів, а з іншого боку, на усю соціальну свідомість університетської спільноти.
   Відбулося значне зниження вагомості університетського диплому, як соціальної цінності особистості. Наріжним каменем цієї проблеми є зниження якості освіти, пов'язане з недостатньою інтелектуальною підготовкою частини студентів до самостійного навчання. Вищезгадані явища включають проблему академічної нечесності і, зокрема, один з її основних проявів — плагіат. Університет перестав бути місцем навчання "кращих з кращих" (які мають внутрішні етичні стандарти, пристрасть до здобуття знань та власного розвитку), а це створює передумови для зростання таких явищ, як академічна недоброчесність та плагіат.
    Поняття доброчесності відоме українцям ще з часів Київської держави і воно увійшло у виховання на основі християнської етики як "ціломудрія, моральна й тілесна чистота?". У сучасному світі все частіше виникає необхідність звернутися до цього давнього поняття, оскільки основні складові поведінки людини: чесність, порядність, шляхетність — нівельовані прагматичністю та корисливістю соціуму.
   У нормах наукової етики знаходять своє втілення загальнолюдські моральні вимоги і заборони, адаптовані до особливостей наукової діяльності. Етичні норми служать для утвердження та захисту специфічних, характерних саме для науки цінностей. Першою з них є безкорисливий пошук і відстоювання істини. У повсякденній науковій діяльності зазвичай буває непросто відразу оцінити отримане знання як істину або як оману. І ця обставина знаходить відображення в нормах наукової етики, які не вимагають, щоб результати були новими знаннями, що логічно, експериментально чи іншим чином обгрунтовані. Відповідальність за дотримання такого роду вимог лежить на самому вченому. Так, академічна доброчесність з поняття етичного стала нормою Закону України "Про освіту".
   Ще одне дискусійне питання полягає в оцінюванні як плагіату творів, що складаються з фрагментів творів інших авторів, за наявності коректних посилань. Такі праці не можна вважати плагіатом, оскільки вони не містять ключової ознаки — привласнення чужих результатів. Але у більшості випадків (за виключенням окремих видів студентських робіт) вони не відповідають встановленим вимогам, зокрема, стосовно наукової новизни, наявності власних результатів, критичного аналізу джерел тощо. Іноді такі роботи містять ознаки інших порушень академічної доброчесності — обману, фальсифікації та/або фабрикації.
   Крім того, неетична поведінка, у тому числі пов'язана з плагіатом, поширена серед молоді і супроводжується орієнтацією на академічні та соціально-професійні успіхи. Значною мірою молоді люди сприймають життя як сходи, по яких треба підніматися, і дотримуються принципів: мета виправдовує засоби та досягнення успіху будь-якою ціною. У такому контексті обман як форма "вибору ярлика" є навіть "раціональною" стратегією, що веде до успіху. При такому підході освіта все частіше розглядається як "товар".
   У світі вже проводився аналіз основних чинників, які визначають мотивацію студентів до академічного шахрайства шляхом списування в міжнародному та кроскультурному порівняльному контексті.
   Так, наприклад, в одному з досліджень виявлено, що існує прямий зв'язок між частотою списування і загальним рівнем соціально-економічного розвитку країни, а також рівнем корупції у державі. Вирішальними факторами, які зумовлюють чи обмежують списування, є відношення самого соціального середовища до недоброчесних і корупційних практик та суворість покарань за академічні проступки ("клімат для шахрайства").
    Особливо актуальною є професійна етика та академічна доброчесність у середовищі майбутніх та діючих професіоналів публічного управління та адміністрування, адже їх дії мають вплив на все суспільство. І недотримання норм академічної доброчесності призводить до деградації професійності і, в майбутньому, може призвести до протиправних дій, що будуть каратися відповідно до норм чинного законодавства.

Попович, О. С. (доктор економічних наук; головний науковий співробітник).
    Етика науки як фактор її збереження і розвитку / О. С. Попович, С. О. Жабін, В. І. Кліменкова // Наука та наукознавство. - К. : НАН України;Мін-во освіти і науки України;Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, 2021. - № 3. - С. 39-49
Анотація: Містяться результати опитування молодих учених НАН України щодо дотримання вимог наукової етики в установах, де вони працюють, проведеного шляхом анкетування онлайн в лютому — квітні 2021 року. Автори відзначають, що поширення цієї «суспільної хвороби» в середовищі науковців несе в собі величезну небезпеку не тільки для самої науки (її ефективності та темпів розвитку), а й для суспільного прогресу в цілому і навіть для самого існування людства.

    Високі морально-етичні вимоги до вченого, вироблені впродовж віків науковою спільнотою (починаючи із сократівського «платон мені друг, та істина дорожче»), не тільки визначали поведінку науковців, а й були предметом їх гордості. Дещо романтизоване уявлення про них стало одним із вагомих факторів привабливості наукової професії для молоді. сьогодні, коли залучення молоді до участі в дослідженнях набуло критичного значення не тільки для розвитку, а й навіть для врятування української науки від прискореної деградації, зростає важливість морально-етичної складової та пошуку шляхів її збереження.
   Загальна увага до етики вченого далеко не завжди була однаковою і залежала від ситуації, в якій перебувала наука, від ставлення до неї влади і суспільства. Надзвичайний злет уваги до етики науки і пов'язаних з нею проблем, насамперед у плані відповідальності вченого перед суспільством, відбувся після створення атомної та водневої бомб. Тоді до осмислення етичних проблем науки долучилися найвидатніші вчені — про них писали А. Ейнштейн, Б. Рассел, Н. Бор, Ч. Сноу, А. Швейцер, А. Сахаров, В. Семенов і багато інших.
   Старше покоління українських учених було свідком спочатку всезагального обожнювання науковців у нашій    країні у шістдесяті — вісімдесяті роки минулого століття, а потім — розчарування ними й зневіри в науці та в моральних якостях учених після Чорнобильської катастрофи, яка не могла не вплинути на престижність професії науковця. Тож при підготовці дослідження, спрямованого на пошук шляхів підвищення престижності наукової праці й забезпечення зростання притоку молоді в наукові установи НАН України, ми не могли не поставити кілька питань, які стосувалися наукової етики, її ролі у формуванні в наукових колективах середовища, привабливого для молоді. Оскільки молодий дослідник, який прийшов працювати в наукову сферу, приєднується до етичних норм науки через мікросередовище (наукову лабораторію, групу, відділ), в якому він працює.
   Метою статті є висвітлення результатів аналізу даних опитування молодих дослідників з НАН України щодо різних аспектів дотримання вимог наукової етики, а також проблем, які потребують вирішення для підвищення престижності професії дослідника і створення оптимальних умов для творчої праці та професійного становлення молодого вченого.
    Не всі усвідомлюють, що подібне поширення «ринкових відносин» у наукових колективах несе в собі колосальну загрозу моральному здоров'ю науки як такої. Адже той факт, що респонденти опитування демонстрували у відкритих відповідях свою відверту неприязнь, часом навіть зневагу до установи, в якій їм доводиться працювати, свідчить, що все ж трапляються випадки, коли молода людина, прийшовши в науку, опиняється в атмосфері, абсолютно неприпустимій в науковому колективі, — яка не сумісна з морально-етичними нормами, виробленими світовою наукою. Зрозуміло, що своїми враженнями про це вона ділиться не тільки у відповідях на анкету, а і з друзями та знайомими, що впливає на її ставлення до наукової роботи, інституту та НАН України взагалі. Навіть поодинокі випадки такого типу стають серйозним фактором гальмування розвитку наукового потенціалу країни.
    В запропонованій нашим респондентам анкеті було також питання «Чи знайомі Ви з Етичним кодексом вченого України ?». 
    Ці результати свідчать, що вищезгаданому, дуже важливому, на наше переконання, документові не приділяється належної уваги при підготовці та вихованні молодіжного поповнення наукових установ Академії. Це можна було б вважати не надто важливим для стабільних наукових колективів, що розвиваються у порівняно благополучному соціально-економічному середовищі, — там морально-етичні норми відтворюються через давні традиції та наслідування лідерам. Але в Україні, науку якої історія піддала стільком випробуванням, незвичайна доля якої «відображає «нестандартність» історії самої України», утвердження відповідних норм вимагає цілеспрямованого впливу.
   Товариство Макса Планка вважає, що самого лише морального осуду в таких випадках недостатньо, і передбачає конкретну цілеспрямовану роботу для того, щоб визначені науковою спільнотою етичні норми дійсно виконувались, а від тих, хто все ж їх порушує, науковим колективам потрібно позбавлятися.
На наш погляд, необхідно уточнити та доповнити Етичний кодекс ученого України, розробити те, що Мертон називав санкціями, які підтримують наукову совість ученого. в цьому плані потрібні активні дії керівництва Академії. Не можна не визнати, що у керівництва інститутів та наукової громадськості крім засобів морального впливу в межах нинішнього трудового законодавства майже немає жодних важелів. Отже, потрібно підготувати і внести пропозиції щодо змін і доповнень до відповідних нормативно-правових актів, які враховували б специфіку наукових організацій і той факт, що відповідальність учених за майбутнє людства стрімко зростає.
   Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки щодо загальної морально-етичної ситуації в установах НАН України: переважна більшість (понад 80 %) опитаних молодих дослідників не стикались в установах, де вони працюють, з випадками корупції, більшості з них (66,3 %) не доводилось дописувати у число співавторів своїх робіт тих, хто не брав участі в дослідженнях. Можна відзначити, що Академія отримала достойне молодіжне поповнення: майже всі опитані з осудом сприймають порушення академічної доброчесності та налаштовані на роботу в науці як на справу всього свого життя, причому більшість із них пов'язує своє майбутнє саме з НАН України.
   Водночас є підстави вважати, що не у всіх інститутах Академії приділяється належна увага боротьбі з негативними явищами і утвердженню наукової етики. 19 % опитаних (представників як природничих і технічних, так і соціогуманітарних наук) засвідчили, що в їхніх інститутах трапляються випадки академічної недоброчесності, 26 % — що їм доводилось дописувати у співавтори своїх робіт тих, хто не брав участі в дослідженнях, 4 % — що часто зустрічались з випадками корупції, ще 8,2 % — що це траплялось зрідка.
Отже, є підстави для того, щоб рекомендувати рішуче посилити увагу до цих питань. Необхідно активізувати пропаганду і застосування на практиці схваленого Загальними зборами НАН України Етичного кодексу ученого України (і варто передбачити вивчення його в аспірантурі), але в доповнення до нього розробити рекомендації щодо санкцій за його порушення і позбавлення наукових установ від тих, хто його порушує.

Корж, Ганна (кандидат філософських наук; доцент кафедри педагогіки, філософії, мовної підготовки).
    Особливості формування історичної памяті в контексте професійної підготовки лікаря / Г. Корж // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія : науково-практичний журнал . - 2021. - № 2. - С. 21-27
Анотація: Розглянуті питання організації і проведення виховної роботи серед студентів медичних університетів. Розглянуто виховний потенціал історичної пам'яті в практиках впровадження академічної доброчесності у медичних університетах. Проаналізовано співвідношення моралі і права у реалізації політики академічної   доброчесності. З'ясовано, що історична пам'ять в медичному університеті має культурно антропологічне підґрунтя й чітко визначений національний профіль. Визначено ціннісні засади виховного потенціалу історичної пам'яті, які сприяють становленню професійної культури і моральної свідомості майбутнього лікаря.       

   Попри існування значної кількості праць, присвячених окремим аспектам організації і проведення виховної роботи серед студентів медичних університетів, дослідженню виховного потенціалу історикної пам'яті в освітньому просторі університету, зокрема в практиках впровадження академічної доброчесності та формуванні особистості, не було приділено належної уваги.
   Медична освіта є складовою вищої освіти України. Існує думка, що в закладах вищої освіти зростає тенденція до бездуховності, нівелювання цінностей життя, загострюються проблеми правового нігілізму, процесу морального, особистісного виховання не приділяється належна увага. В медичних університетах також можна побачити ситуацію, коли студенти у навчанні віддають перевагу вивченню природничо-наукових і медичних дисциплін, разом з тим, виражають недовіру гуманітарній підготовці, ігнорують студентські ініціативи, не беруть активної участі у студентському самоврядуванні, волонтерських проектах, культурно-виховних заходах.
    Сучасна медицина є галуззю наукової і практичної діяльності, сучасні технології відкривають нові можливості у лікуванні та збереженні якості життя людини, водночас, їх використання вимагає високого рівня моральної свідомості, відповідальності, чесності. Здобути медичну освіту завжди було престижно, але це непростий шлях здобуття професійних знань і морально- духовного зростання. Лікар має бути високоморальною людиною, ефективно діяти у складних, нестандартних ситуаціях, щоденно самостійно і відповідально приймати рішень- ня, які стосуються життя і здоров'я людини. Сьогодні навчання майбутніх лікарів здійснюється на інноваційній основі шляхом засвоєння студентами природничо-наукових, медичних, гуманітарних наук під керівництвом досвідчених викладачів. Невід'ємною складовою цієї професійної підготовки є моральне виховання студента.
    Пам'ять про відомих лікарів, їх професійну чесність і громадську мужність здатна надихати молодь на майбутнє, показувати напрям професійного розвитку. Приклад професійної чесності і життєвої мужності хірурга, анатома і педагога М. Пирогова, хірурга, ученого, релігійного філософа свт. Луки (В. Войно-Ясенецького), вченого-офтальмолога, засновника офтальмологічної лікарні Л. Гіршмана, фізіолога, академіка В. Данилевського та багатьох інших лікарів та вчених допомагає майбутнім лікарям зберегти самоповагу і професійну гідність у складних соціальних ситуаціях.
    Формування історичної пам'яті реалізується на різних етапах навчання, за допомогою різних методів, форм, засобів і різних навчальних дисциплін: культура, мова, історія, педагогіка. Вивчення дисциплін соціально-гуманітарної спрямованості, студентська наукова діяльність, участь в студентському самоврядуванні розвивають духовність, гуманізм, моральність, патріотизм, естетичні почуття майбутніх лікарів. Спільна доброчинна діяльність формує почуття солідарності, довіри, милосердя. Вшануванням пам'яті видатних лікарів і педагогів, повага до їх наукових досягнень і громадських ініціатив уможливлює ширше побачити перспективи культурного будівництва в сучасній Україні.
    Практики культурного взаємообміну стають основою для взаєморозуміння та взаємозбагачення студентів з різних країн. Культурна і релігійна толерантність є нормою повсякденного університетського життя. Участь іноземних студентів у виховних і культурних заходах підвищує привабливість вищої освіти України, сприяє налагодженню історичної пам'ять у виховних практиках медичного університету пов'язана із людиною, культурою, ідентичністю, академічною традицією. Основні принципи формування історичної пам'яті в медичному університеті: спрямованість на особистісний розвиток, формування академічної культури кожного студента, забезпечення між- поколінної справедливісті, виховання патріотизму на основі постконвенціональної моралі.
Перспективою подальших розвідок у даному напрямі є дослідження виховного потенціалу історичної пам'яті в контексте здатності до здійснення трансверсальних переходів.

Савчук, П. П. (доктор технічних наук; професор; ректор Луцького національного технічного університету).
    Професійне становлення студентів технічного університету шляхом поширення академічної доброчесності / П. П. Савчук, Л. М. Потапюк // Вісник університету ім. Альфреда Нобеля. Серія: Педагогіка і психологія : науковий журнал. - 2018. - № 2. - С. 266-272
Анотація: Досліджено проблему академічної доброчесності, яка є основною складовою професійного становлення студентів. З’ясовано рівень інформування студентів щодо проблеми академічної доброчесності. Визначено їхню готовність до змін в академічному середовищі. Виявлено значення моральних стандартів для вітчизняної освітньої спільноти. Зазначено, що створення системи боротьби з академічною нечесністю є запорукою ефективного функціонування всієї української системи вищої освіти.

     Останні роки українська наукова та освітня спільнота все більше звертається до питань академічної доброчесності та впровадження міжнародних академічних стандартів. Міжнародне прагнення до нового виміру академічної культури, утвердження цінностей, норм, традицій, практик та намірів є актуальними і цілком поділяються українською академічною спільнотою, оскільки в умовах нашого суспільства корупція, самоорганізація академічного середовища на хибних моральних засадах, масова девіантна поведінка учасників цієї сфери отримують постійні імпульси для розвитку через різкі зміни, невизначеність соціальних ідеалів, професійних норм, суттєвої втрати керованості суспільством, дисбалансу в діях державних інститутів управління, слабкості громадянського суспільства.
     Метою Проекту сприяння академічній доброчесності в Україні (SAIUP), який впроваджений Американським радами з освіти за участі Міністерства освіти і науки України та за підтримки Посольства США, є поширення цінностей і практики доброчесних відносин в академічному співтоваристві та зміна сприйняття поняття академічної доброчесності й поведінки закладів вищої освіти. Проектом передбачено такі основні напрями діяльності, як просвітницька кампанія, практичний навчальний курс, поширення міжнародних практик в українських ЗВО, робота над нормативною базою, регулятивними механізмами. Заклади вищої освіти, які беруть участь у зазначеному проекті, скоординовано взаємодіють з українськими та американськими партнерами на усіх етапах чотирирічного проекту та в усіх його структурних компонентах.
Оскільки українські студенти не мають стандарту академічної поведінки, до якого вони могли б звернутися, вважаємо, що діяльність кожного академічного співтовариства має бути побудована на певному комплексі цінностей, який зможе об'єднати різних осіб в одну команду і надасть значущості їхній спільній діяльності. Академічна чесність у цій ситуації суттєво впливає на формування спільних підходів до організації праці, визначення посадових компетенцій та довіри, процедур прийняття рішень, сприйняття та розв'язання конфліктів тощо.
    Луцький національний технічний університет є одним з десяти українських університетів, який із самого початку залучений цього до Проекту SAIUP. У рамках проекту на всеукраїнському та університетських рівнях у Луцькому НТУ для всіх учасників академічного співтовариства систематично проводяться різноманітні заходи, експериментальні дослідження, спрямовані на поширення культури академічної доброчесності.
    Зокрема з метою впровадження цінностей і практики доброчесних відносин в академічній спільноті серед студентів І-IV курсів різних факультетів проведено експериментальне дослідження, яке дало можливість ознайомитися з рівнем інформування респондентів щодо проблеми академічної доброчесності, визначити свою готовність до змін, виявити основні шляхи її поширення. До експерименту було залучено 209 респондентів. Для повного збору інформації, виконання завдань дослідження були розроблені анкети «Шляхи поширення академічної доброчесності» та «Дотримання принципів доброчесності як запорука успіху в соціально-професійному становленні студентів».
    Таким чином, з'ясовано рівень інформування студентів щодо проблеми академічної доброчесності. Визначено їхню готовність до змін в академічному середовищі. Доведено, що поширення засад чесності, порядності, довіри, взаємоповаги між усіма учасниками академічного процесу дасть можливість забезпечити успішне професійне становлення студента. Основними шляхами поширення академічної чесності та впровадження її в повсякденне життя ЗВО визначено: популяризацію інформаційно-просвітницької, роз'яснювальної роботи; створення нових етичних кодексів, конкретних програм забезпечення академічної доброчесності; формування у студентів стійкої системи особистісних принципів; забезпечення респондентів систематизованими знаннями про моральні цінності у майбутній професійній діяльності.
Подальших досліджень потребує детальний аналіз проблеми студентського плагіату.


Юрко, Надія Анатоліївна (старший викладач кафедри української та іноземних мов).
    Академічна доброчесність: основні принципи та види порушень / Н. А. Юрко, І. М. Стифанишин, У. М. Проценко // Молодий вчений. Спецвипуск : науковий журнал. - 2020. - № 3/2. - С. 133-136
Анотація: Розглянуто головні принципи та види порушень академічної  доброчесності, а також наведено основні види академічної відповідальності, які можуть застосовуватися до  наукових і педагогічних працівників та здобувачів освіти за недотримання норм академічної доброчесності.

    У розвинутих країнах сучасного світу академічна доброчесність є поняттям загальноприйнятим та охоплює різні сфери академічного життя, де кожному з учасників відведена певна роль, права, обов'язки та відповідальність. У культурних реаліях тих країн, де з певних причин академічна культура та правила академічно доброчесної поведінки не є остаточно сформованими, хороша репутація науковця часто поступається місцем званням і посадам, внаслідок викривлення цілей та цінностей освіти загалом та вищої освіти зокрема.
     Кризу академічної доброчесності в Україні спричинили багато факторів, серед яких варто зазначити наступні:
—    Загальна криза суспільства, що характеризується толерантністю до численних порушень законодавства та етичних норм.
—    Орієнтація вищої освіти на кількісні показники та дипломи, а не на якість та корисність для суспільства.
—    Проблеми законодавства. Насамперед, норма Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (стаття 1, пункт 22), що є підставою для оцінювання наукової діяльності за такими формальними показниками, як кількість публікацій та кількість друкованих аркушів, а не за рівнем і якістю результатів досліджень.
   Аналіз сучасних джерел демонструє також помітне збільшення уваги до проблеми імітації та фальсифікації наукових досліджень. Поняття академічної доброчесності стає все більш актуальним, зважаючи на світову тенденцію до змін застарілих нормативів щодо кількості наукових праць безвідносно до їх якості.
   Частина 4 статті 42 Закону України «Про освіту» визначає такі основні види порушень академічної доброчесності: академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація, списування, обман, хабарництво, необ'єктивне оцінювання. Розглянемо детальніше кожен з них.
   Академічний плагіат — «оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства».
Джерелами академічного плагіату можуть бути опубліковані і неопубліковані книжки, статті, брошури, патенти, тези, рукописи, веб-сайти та інші Інтернет-ресурси, роздаткові матеріали для студентів, роботи інших студентів і т. д.
   Самоплагіат — «оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів».
Деякі автори наукових публікацій іноді багаторазово відтворюють одні й ті самі наукові результати, при цьому подають їх як нові наукові результати. Проте варто розуміти, що у випадках самоплагіату йдеться не про привласнення чужих результатів, а про некоректне з погляду академічної етики використання раніше опублікованих власних наукових результатів.
    Фабрикація — «вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі чи наукових дослідженнях».     Актуальна для України і світу проблема наукових публікацій, дисертацій, дипломних і курсових робіт студентів, яка полягає у тому, що в цих роботах нерідко наводяться дані про різні види досліджень та їх апробацію, які насправді не виконувалися.
   Університет штату Пенсильванія розглядає фабрикацію як «побудову та/або додавання даних, спостережень чи характеристик, які ніколи не отримували при збиранні даних або при виконанні експериментів».
   Фальсифікація — «свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень». Проблема полягає у тому, що автори вносять зміни до результатів досліджень або приховують окремі результати з метою позбавлення від даних, що спростовують або не підтверджують гіпотези, які вони захищають, висновки, які вони роблять, тощо.
    Списування - «виконання письмових робіт із залученням зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для використання, зокрема під час оцінювання результатів навчання». Найбільш поширеною формою списування є використання друкованих і електронних джерел інформації при виконанні письмових робіт, зокрема, екзаменаційних та контрольних робіт, без дозволу викладача. завдань, які передбачають самостійне виконання.
    Обман - «надання завідомо неправдивої інформації стосовно власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи організації освітньої процесу; формами обману є, зокрема, академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація та списування».
    Крім зазначених вище формами обману також є: імітація освітньої та наукової діяльності; проходження процедур контролю та оцінювання результатів навчання підставними особами; підробка підписів в офіційних документах (залікових книжках, актах, звітах, угодах тощо); надання відгуків або рецензій на наукові або навчальні роботи без належного проведення їх експертизи; неправдиве співавторство, тобто приписування співавторства особам, які не брали участі у дослідженні та підготовці публікації, чи невключення до співавторів осіб, які брали активну участь у дослідженні та підготовці публікації.
    Хабарництво - «надання (отримання) учасником освітнього процесу чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна, послуг, пільг чи будь-яких інших благ матеріального або нематеріального характеру з метою отримання неправомірної переваги в освітньому процесі».
    Необ'єктивне оцінювання - «свідоме завищення або заниження оцінки результатів навчання здобувачів освіти». Це порушення охоплює: навмисне створення нерівних умов для різних здобувачів; використання незрозумілої здобувачам освіти системи оцінювання; невчасне повідомлення здобувачів освіти про систему оцінювання результатів навчання; створення системи оцінювання, що не відповідає цілям та завданням теми, дисципліни, освітньої програми тощо.
   Види академічної відповідальності за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їх відповідальності. Особі, яку звинувачують у порушенні академічної доброчесності, має бути забезпечена можливість надання пояснень та доведення своєї невинуватості.
   Нормативні документи закладів вищої освіти повинні чітко регламентувати: види академічної відповідальності за конкретні порушення академічної доброчесності; процедури встановлення і доведення фактів порушень академічної доброчесності; процедури прийняття рішень про академічну відповідальність учасників освітнього процесу, а також органи, що приймають такі рішення; процедури апеляції для осіб, яких звинувачують у порушенні академічної доброчесності.

Галкін О.В. (Національний аерокосмічний університет імені М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»  Ефективні механізми контролю за дотриманням норм академічної доброчесності в умовах дистанційного навчання// Молодий вчений .- 2022 .- № 5 .- С. 98-103
Анотація: Присвячено дослідженню проблем дистанційного навчання в умовах всебічної інформатизації та глобалізації суспільства, а також пошуку ефективних механізмів контролю за дотриманням вимог академічної доброчесності учасників он-лайн навчання. Розглянуто важливість та необхідність здійснення навчального процесу в форматі «дистанційної освіти».

   Термін «дистанційне навчання» дослівно означає навчання на відстані, коли той, хто навчає і той, кого навчають розділені просторово. Дистанційне навчання розвиває в студентів вміння постійно підвищувати свій професійний рівень, вільно орієнтуватися в світовому інформаційному просторі, аналізувати отриману інформацію, робити висновки, приймати рішення, а також відкриває доступ до навчально-методичних комплексів, надає можливості отримувати знання як самостійно, так і під керівництвом викладачів. Переваги дистанційних програм навчання безперечні. Це і можливість самостійно планувати графік і інтенсивність навчання; і висока ефективність навчання за рахунок використання авторських мультимедійних курсів; і можливість індивідуальної роботи з методистом-консультантом, викладачем і науковим керівником; і можливість складання заліків та іспитів через Інтернет.
    Сучасні технології в області Інтернет-освіти, впроваджені вузами в процес дистанційного навчання, дозволяють студентам даних закладів освіти навчатися у зручний для них час, перебуваючи абсолютно в будь-якій точці планети. У віртуальному освітньому середовищі — системі Інтернет-навчання можна вивчати мультимедійні курси, переглядати трансляції лекцій та семінарів, користуватися віртуальною бібліотекою, проходити проміжні тестування, а також здавати заліки та іспити. У розробленому для кожного студента особистому кабінеті на сайті вузу можна знайти індивідуальний план проходження навчання, інформацію про розклад занять і електронну залікову книжку (віртуальну заліковку), куди викладачі ставлять оцінки за підсумками сесії. В кінцевому підсумку — отримання за результатами навчання актуальних знань і диплому.
   Проте в умовах дистанційного навчання перед системою освіти виникає додаткове завдання — з'ясувати, наскільки якісною вдалося зробити дистанційну освіту; які масштаби втрат в якості знань, що накопичилися за період дистанційного навчання, а також розробити механізм дотримання норм академічної доброчесності. Взявши на себе зобов'язання надавати якісну освіту з використанням дистанційного навчання навчальний заклад повинен зіткнутися з новими проблемами щодо забезпечення академічної доброчесності в поведінці своїх студентів. На додаток до передбачуваних проблем, пов'язаних з онлайн-форматом курсів дистанційного навчання, існують додаткові виклики, викликані настроєм нинішнього студентства та зростаючою вседозволеністю нашого суспільства.
    Як показує практика і численні дослідження, контроль за дотриманням норм академічної доброчесності в умовах дистанційного формату став одним з найбільш проблемних напрямків. У ХХІ столітті дотримання правил академічної етики стає прерогативою побудови висококваліфікованого освітнього простору. Для цього розробляються та впроваджуються нові технології, що призводять до зменшення кількості процесів, що суперечать принципам академічної доброчесності, особливо в умовах дистанційного навчання.
Важливо розробляти ефективні механізми контролю за дотриманням норм академічної доброчесності з огляду на морально-етичні наслідки їх недотримання. Якщо викладачі та організатори дистанційного навчання будують курси стратегічно, вони повинні сприяти розвитку культури етичної поведінки, роблячи шахрайство та плагіат непривабливими, важко- доступними та очевидними для студента.
   Щоб найкраще інформувати викладачів, дизайнерів і розробників навчальних програм про впровадження онлайн-курсу потрібно дати відповіді на наступні запитання: Які причини спонукають студента порушувати норми академічної доброчесності? Які види академічної нечесності трапляються в онлайн-курсах? Які стратегії можуть зменшити випадки академічної нечесності в онлайн-курсах? Як освітні заклади можуть знизити рівень академічної нечесності в середовищі дистанційного навчання?
    Загалом студенти обманюють з різних причин. Серед них: страх невдачі, бажання отримати кращі оцінки, тиск з боку батьків, нечіткі навчальні цілі, «всі інші роблять це», «мало шансів бути спійманим» і «відсутність покарання». Часто студенти погано розуміють, що таке «академічна доброчесність», і тому вони або не знають, що вони нечесні, або не цінують причину бути чесними . Механізми контролю за дотриманням академічної доброчесності частково стосуються правопорушень (плагіат, підміна особистості, шахрайство), інституційної політики та конфігурації технологій. Однак багато тактик доступні викладачеві курсу під час розробки курсу та під час проведення курсу.

    Дослідження обізнаності педагогічних працівників закладу загальної середньої освіти у питанні академічної доброчесності та захисту авторства наукових і методичних розробок/ Ніколаєнко Л.П., Василенко І.А., Бойко Я.М., Логвина О.В., Астапенко О.О., Українська К.В.// Молодий вчений .- 2021 .- №11 .- С 177-182
Анотація: Висвітлена актуальність дотримання академічної доброчесності серед усіх учасників освітнього процесу закладів загальної середньої освіти під час дистанційного навчання та оформлення наукових, навчальних і методичних праць вчителів. Шляхом анкетування визначено обізнаність педагогічних працівників ліцею у питаннях аналізу текстів на унікальність за допомогою відомих програмних продуктів, оформлення охоронних документів та запобігання плагіату з підтриманням політики відкритого доступу при публікації власних робіт.

    Дотримання правил академічної доброчесності є актуальним серед усіх учасників освітнього процесу. Найбільш гостро проблема списування (плагіату) серед учнів та студентів постала у період дистанційного навчання у зв'язку з послабленням контролю з боку вчителя над виконанням контрольних заходів та самостійних робіт. Педагогічні працівники мають зобов'язання в написанні наукових та методичних матеріалів, але не завжди дотримуються засад академічної доброчесності за браком часу, досвіду або інших причин. Отже, існує необхідність у додатковому навчання, та розробці засобів контролю дотримання академічної доброчесності серед здобувачі освіти та педагогів.
    Міжнародний центр академічної доброчесності визначає академічну доброчесність як дотримання п'яти фундаментальних цінностей: чесності, довіри, справедливості, поваги, відповідальності та відваги до дій. Стаття 42 Закону України «Про освіту» визначає академічну доброчесність як сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.
     Порушенням академічної доброчесності вважається:
1.    Академічний плагіат — оприлюднення результатів дослідження або частин тексту (рисунків, фотографій, таблиць, креслень тощо) інших авторів як власних без цитування. Посилання на роботи інших авторів допускається лише із зазначенням їх авторства у бібліографічному списку, при цьому частка таких фрагментів повинна складати не більше 30% загального тексту роботи (в окремих випадках, зазначених в умовах публікації — 20—25%).
2.    Самоплагіат — повторне публікування раніше опублікованих робіт як нового результату діяльності. Допускається посилання на свої попередні праці з доповненням їх новими матеріалами.
3.    Фабрикація — вигадування даних, чи фактів, що не є результатом роботи автора.
4.    Фальсифікація — зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень з присвоєнням результатів.
5.    Списування — використання літературних чи інших джерел під час перевірки знань.
6.    Обман. Наприклад, здавання іспитів чи інших контрольних заходів, підставними особами.
7.    Хабарництво.
8.    Необ'єктивне оцінювання.
9.    Допомога учням під час оцінювання їх навчальних результатів чи створення перешкод під час оцінювання.
10.    Вплив на працівника, щоб він здійснив необ'єктивне оцінювання (частина 4 статті 42 Закону України «Про освіту»).
    До основних принципів академічної доброчесності відносять: старанність, самостійність у навчанні; відповідальність за власні вчинки і чесне здобуття оцінок; толерування думок інших, взаємоповага та підтримка; гідна та моральна поведінка під час навчального процесу та поза ним.
    Наслідки тривалих та системних порушень академічної доброчесності:
—    знецінення університетських дипломів у країні, невизнання їх за кордоном;
—    випускникам університетів важко влаштуватися на хорошу роботу, бо роботодавці не довіряють системі вищої освіти та закладам вищої освіти;
—    зниження якості медичного обслуговування;
—    стагнація науки, знецінення наукового потенціалу держави;
—    гальмування розвитку економіки;
—    країна втрачає авторитет у світі.
    Тому дотримання академічної доброчесності є важливим аспектом розвитку окремої особистості та країни   в цілому, вона:
—    забезпечує довіру до результатів навчання;
—    передбачає здобуття власних знань і розвиток власних здібностей;
—    забезпечує випускникам закладів загальної середньої освіти чесний вступ до університету, а потім — гарну роботу.
   Значна кількість плагіату виявляється і в учнівських роботах, брак часу та значні об'єми домашнього завдання є причиною пошуку швидких рішень — списування. 91,9% учителів вважають доцільним перевірити учнівські роботи. Звичайно це займатиме багато часу і опрацювати подібним чином всі роботи не можливо. Тому, потребує впровадження механізм часткової або вибіркової перевірки робіт учнів з поясненням правил доброчесного виконання домашніх завдань. Але 8,1% вважають це не потрібним, скоріше за все, за браком часу розцінюючи це як додаткову робота.
   Таким чином, слід звернути особливу увагу на перевірку унікальності текстів, що подаються до публікації педагогічними працівниками ліцею та висвітлити це питання на нарадах, на групових та індивідуальних консультаціях, запланувати проходження вебінарів та тренінгів.
    Значним досвідом для учителів була перевірка на плагіат навчально-методичної літератури.
Рішенням Вченої ради Дніпровського державного технічного університету Міністерства освіти і науки України (протокол № 11 від 23 вересня 2021 року) рекомендований до друку навчальний посібник «Випереджаюча освіта для сталого розвитку» для здобувачів загальної середньої та вищої освіти І-ІІІ рівнів (автори: Василенко І.А., Ніколаєнко Л.П., Іванченко А.В., Гуляєв В.М., Чупринов Є.В., Скиба М.І., Коваленко І.Л.). Обов'язковою умовою друку навчального посібника є його перевірка на плагіат, що була здійснена за допомогою програми StrikePlagiarism. com. Ця програма забезпечує перевірку академічних письмових робіт (підручники і посібники, дипломи, дисертації тощо), текст порівнюється з інтернет-ресурсами та базою даних системи.
    Результати перевірки включають у себе виявлення подібностей тексту з відомими джерелами. Що надаються у вигляді активних посилань на джерело та подібність у відсотках. Аналіз результатів перевірки показав, що на 91,3% даний посібник складається з власних матеріалів авторів, що відповідає вимогам, які пред'являються до навчальних посібників.

    Саме тому слід розробляти та запроваджувати в діяльність закладів освіти та органів публічної влади, академічних наукових та аналітичних установ відповідні нормативні документи щодо недопущення академічної доброчесності, проводити організаційні та комунікаційні заходи з пропагування академічної доброчесності та дотримання професійної етики.