Освітянам на замітку

Вища школа

---

Матеріали за темами:
 
                        Сучані виклики вищої освіти в Україні.

   В умовах євроінтеграційних процесів і входження України до європейського простору вищої освіти однією з основних стратегічних цілей вітчизняної системи вищої освіти є забезпечення її якості. Перед системою вищої освіти України сьогодні стоять нові завдання, зумовлені суспільними, політичними та соціально-економічними змінами. Зокрема, зростає рівень усвідомлення того, що у процесі державного управління забезпечення якості вищої освіти беруть участь різні зацікавлені особи чи групи людей. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження особливостей державного управління забезпечення якості вищої освіти України.

Мех О. А. (доктор економічних наук; професор; завідувач відділу).
    Суб’єкти науково-освітньої діяльності в Україні: структурний аналіз міжнародних рейтингів і звітних документів / О. А. Мех, С. Г. Бублик // Наука та наукознавство. - К. : НАН України;Мін-во освіти і науки України;Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, 2021. - № 2. - С. 77-99
Анотація: Приділено увагу показникам світових рейтингів дослідницьких університетів і річних фінансових звітів іноземних і вітчизняних НОУ, які відображають зв’язки НОУ з галузями економіки. Джерелом інформації є методики оцінювання і складання рейтингів найбільших дослідницьких університетів («Academic Ranking of World Univers  ities», «QS World University Rankings» та «Times Higher Education»), а також річні наукові і фінансові звіти вітчизняних та іноземних університетів.

    Дослідження стану і перспектив розвитку країн, як розвинених, так і тих, що розвиваються або перебувають у стані трансформацій, включають показники, які відображають пряму чи опосередковану участь науково-технічного потенціалу в соціально-економічних, виробничих, освітніх процесах. В сучасну епоху наростаючої науково-технологічної конвергенції, рівень наукоємності ВВП країн і витрат на НДР приватними компаніями, активність наукової діяльності в закладах вищої освіти та ін. є свідченням не лише культурного розвитку держави і суспільства, а насамперед їх матеріального стану і можливостей.
     У глобальному індексі конкурентоспроможності країн Україна продовжує перебувати наприкінці першої сотні. Зокрема, у 2017—2018 рр. Україна посідала загальне 81-те місце, а також: 96-те місце за показником «Державні закупівлі новітніх технологій і продукції; 76-те — «Витрати компаній на дослідження і розробки»; 73-тє — «Співпраця між університетами і промисловістю у сфері досліджень і розробок» ; 60-те — «Якість науково-дослідних установ»; 51-ше — «Інноваційний потенціал»; 25-те — «Наукові та інженерні кадри».. У 2019 р., втративши декілька позицій, Україна посіла загальне 85-те місце, в тому числі: 59-те місце за показником «Дослідження та розробки»; 60-те — «Здатність до інновацій»; 67-ме — «Витрати на дослідження і розробки».
    Необхідність розширення інтеграційних процесів між науково-освітніми установами України (академічними і освітянськими) з метою посилення їх потенціалу і конкурентних переваг обумовлює важливість оцінювання їх діяльності. Отже, враховуючи наростаючий конкурентний тиск із боку іноземних науково-освітніх установ (НАУ)  доцільно розглянути засоби оцінювання іноземних установ сторонніми організаціями, зокрема, як зазначено в меті, провести аналіз показників, які входять до низки методик формування найвідоміших світових рейтингів.
     Індикаторами для аналізу, згідно з методикою ARWU, є формально зафіксовані та визнані міжнародним   науковим товариством досягнення науковців і викладачів університетів, які вважаються кандидатами до ARWU (500 НОУ з понад 1200). Показники, за якими досліджуються і оцінюються університети:
•     випускники-лауреати Нобелівської премії та медалі Філдса (питома вага показника — 10 %)) — кількість випускників установи, нагороджених Нобелівською премією та медаллю Філдса;
•     співробітники-лауреати Нобелівської премії та медалі (20 %)) — кількість співробітників, нагороджених Нобелівською премією та медаллю Філдса, які працюють в установі на момент отримання нагороди;
•     високо цитовані дослідники (Highly cited researchers (20 %)) — кількість дослідників в установі, які мають найбільші показники наукового цитування;
•     публікації у журналах «Nature» і«Science (20 %)) — кількість наукових статей, опублікованих у журналах «Nature» і «Science» за 5 років;
•     публікації, проіндексовані у базах даних Science Citation Index Expanded (SCIE) та Social Science Citation Index (SSCI) (20 %), — загальна кількість статей, проіндексованих в Science Citation Index Expanded (SCIE) та Social Science Citation Index (SSCI) для природничих і гуманітарних наук;
•     академічна ефективність установи (10 %)) — питома академічна ефективність установи, академічна ефективність установи в розрахунку на одного викладача.
Поступово ARWU, який спочатку мав на меті порівняння університетів КНР зі світовими, набув визнання серед науковців при виборі місця роботи, а серед абітур’єнтів — при виборі майбутньої спеціальності. Отже, ARWU насамперед спрямований на допомогу науковцям і студентам, яких цікавить кар’єра дослідника та викладача, адже в першу чергу ним оцінюються науковий потенціал, науковий внесок, дослідницька ефективність.
    Зазначимо, що станом на кінець 2020 р. в ARWU за запитом «Ukraine» можна знайти інформацію лише про чотири вітчизняні університети — Львівський національний університет імені Івана Франка, Сумський державний університет, Національний університет імені Тараса Шевченка (Київ), Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.
     Схожою є ситуація з рейтингом «QS World University Rankings», який складається британською консалтинговою компанією Quacquarelli Symonds (QS) і охоплює 500 найкращих університетів світу. Цей рейтинг також формується на основі глобального експертного опитування представників наукової спільноти (провідні науковці, діючі професори, керівники університетів зі стажем понад 15 років), роботодавців (комерційних компаній з понад 90 країн), студентів та розрахованих компанією QS показників цитування наукових робіт співробітників університетів. Складаючи щорічні рейтинги, упорядники методики оцінюють кращі університети світу за такими показниками:
•     академічна репутація (за 3 роки);
•     репутація від роботодавців;
•     співвідношення між викладачами і студентами;
•     цитування публікацій;
•     іноземні викладачі;
•     іноземні студенти.
     Ці методики і отримані на їх основі оцінки, які відображають науково-освітній потенціал установ та їх статус на міжнародному ринку освіти, можуть бути використані для вирішення низки актуальних для України проблем, зокрема методичних, у процесі оцінювання вітчизняних НОУ з метою їх державної атестації.
Зазначимо, що Україна має як освітній, так і промисловий потенціал в аерокосмічній галузі (Інститут аерокосмічних технологій НТУ України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Київ), Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (Харків), Навчально-науковий центр «Аерокосмічний центр» Національного авіаційного університету (Київ), Національний центр аерокосмічної освіти молоді ім. О.М. Макарова (Дніпро), Фаховий коледж ракетно-космічного машинобудування Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (Дніпро), ДП КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля» (Дніпро), ДП «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова (Дніпро)), який за умови ефективної державної підтримки та включення в інноваційні процеси може віднайти власну економічну комірку та сформувати власні переваги на ринку космічної індустрії.
Попри те, що питома вага показника «Промисловий дохід» у методиці оцінювання НОУ «THE World University Rankings» складає лише 2,5 %, він має величезне значення для розвитку НОУ, оскільки відображає доходи від інновацій, винаходів, консультацій. Крім того, це єдиний показник, який вимірює зв’язки суб’єкта науково-освітньої діяльності з економічним середовищем.
     Найрозвиненіші університети світу, як державні, так і приватні, мають багато спільних ознак. їх сучасний потенціал (людський, фінансово-економічний, технічний) формувався багатьма десятиліттями, а іміджевий століттями (в Західній Європі з ХІІІ ст., в США з XVII ст.) і подекуди не поступається науково-технічним можливостям цілих країн. Такі університети традиційно підтримують різноманітні форми співпраці з іншими організаціями (суб’єктами економіки, громадськими та державними установами) та фізичними виконавцями фундаментальних і прикладних НДР. Але головною умовою повноцінного розвитку університетів стає тісний зворотний зв’язок із навколишнім соціально-економічним середовищем.
    Слід визнати, що частину коштів, які формують цільові фонди, університети США отримують від діяльності, яка не належить до науково-технологічної, — виведення новацій на ринок чи надання освітніх послуг. Такі кошти надходять від бізнес-проєктів (доходи від акцій, інвестиційних операцій, придбаної нерухомості тощо) або фінансових пожертв. Подібні підходи до формування джерел фінансових надходжень НОУ дещо змінюють уявлення наших співвітчизників про статус, організацію та діяльність освітніх університетів, а також додають можливостей на шляху до фінансової стійкості. пов’язаного з іншими суб’єктами науково-технологічної сфери та економіки.
    Історія дослідницьких університетів світу доводить, що в авангарді науково-технологічної та науково-освітньої діяльності перебувають установи як приватної, так і державної форми власності. Останні можуть бути науково та інноваційно ефективними, посідати провідні позиції, а головне, виконувати важливу соціальну функцію (доступне навчання). Отже, полеміка щодо вибору форми організації НОУ в Україні (державна чи приватна) є беззмістовною.
    Тривалість і масштабність негативних явищ і тенденцій в Україні (які набули хронічного характеру) вказує, що в основі більшості з них лежить складний суб’єктивний, соціально-психологічний і моральний чинник. Як системне явище, суспільний та індивідуальний світогляд у період складних економічних трансформацій зазнав значних, зокрема негативних, змін. тому в цілому неефективним є подальше повторювання в численних стратегіях, концепціях та планах пунктів про «неефективне законодавство», «незадовільний стан економіки», «відсутність коштів», «застарілі форми організації управління» чи «олігархізацію влади», якщо зазначений чинник при цьому не враховується. Також необхідно пам’ятати, що для його корекції та подолання негативних наслідків потрібне індивідуальне і колективне прагнення багатьох членів суспільства до змін на краще.

Ковальчук Л. 
    Моніторинг якості результатів навчання студентів у закладах вищої освіти як проблема дослідження / Л. Ковальчук, Т. Кравчук // Молодий вчений : науковий журнал. - 2020. - № 10. - С. 128-131
Анотація: З’ясовано сутність моніторингу якості результатів навчання студентів у закладах вищої освіти, визначено і обґрунтовано педагогічні умови його організації та проведення у закладах вищої освіти.

   Законодавством України передбачено внутрішній і зовнішній контроль за якістю результатів навчання здобувачів вищої освіти. Це актуалізує необхідність моніторингу навчальних досягнень студентів на основі вимірювання й оцінення за певними критеріями та показниками якості результатів навчання. Особливо гостро це питання постало з упровадженням дистанційної форми навчання у закладах вищої освіти, що пов’язано з поширенням COVID-19 та російської агресії.
   Доцільним є запровадження у закладах вищої освіти спеціальних навчальних курсів для магістрів, метою яких є формування готовності викладачів до проведення моніторингу результатів навчання студентів. Такі навчальні курси передбачають ознайомлення з теоретичними і практичними аспектами моніторингу у вищій школі. Зокрема, на нашу думку, сприяють підвищенню рівня готовності викладачів до організації процедури моніторингу.
   Незважаючи на значні досягнення Центру моніторингу якості освіти Львівського національного університету імені Івана Франка, який розміщує актуальну інформацію про проведену роботу на веб-сайті, будучи безпосередньо учасником такого моніторингу, вважаємо за необхідне наголосити на деяких моментах у проведенні моніторингу.
    Готовність закладів вищої освіти, викладачів і здобувачів вищої освіти до моніторингу результатів навчання студентів у закладах вищої освіти можна поділити на матеріально-технічну, документальну і психологічну відповідно.
    Так, до психологічної готовності учасників моніторингу варто віднести їх усвідомлення щодо прийняття участі у процесах дослідження, важливість проведення моніторингу, ознайомлення з можливими наслідками участі у такого роду дослідженнях: як позитивними (отримання даних для покращення процесу навчання, самоаналіз освітнього процесу тощо), так і негативними (емоційне виснаження під час проведення моніторингу, вплив отриманих результатів дослідження на рівень самооцінки його учасника та суб’єктивного відношення викладачів закладів вищої освіти, якщо не до конкретної особи, то до всієї академічної групи зокрема).
    Матеріально-технічна готовність передбачає не лише забезпечення відповідного приміщення та меблів для проведення моніторингу, але й робочих сучасних комп’ютерів, доступ до швидкісного Інтернету та відповідно розробленого програмного забезпечення для студентів.
    Документальна готовність має на меті збір документації, яка юридично затверджує процедуру проведення моніторингу якості результатів навчання студентів у закладах вищої освіти, куди обов’язково входитиме добровільна згода учасників моніторингу на проведення такого роду дослідження, програма моніторингу, із зазначенням відповідальної особи за отримані результати дослідження, їх інтерпретацію та поширення.
   Після цього результати проведеного моніторингу оприлюднюють, тобто інформують всі дотичні до нього сторони (зокрема, надають результати суб’єктам і ініціаторам моніторингу, суб’єктам, які здійснювали науково-педагогічний супровід та учасникам дослідження, якщо це передбачалося заздалегідь).
    Окрім цього, варто зазначати, хто ж має право проводити моніторинг згідно цього положення: «Міністерство освіти і науки України; Державна служба якості освіти України, її територіальні органи; Український центр оцінювання якості освіти, його регіональні центри; наукові організації, наукові, науково-методичні установи, інші установи, які належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України; заклади освіти, їх засновники або уповноважені ними особи; інші юридичні особи, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності». При цьому всі вони можуть бути й ініціаторами моніторингу окрім юридичних осіб, а також ними можуть бути органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, місцеві державні адміністрації, інші фізичні та юридичні особи.
    Отже, моніторинг результатів навчання студентів у закладах вищої освіти складний багатоетапний процес організації дослідницької діяльності, який потребує значних зусиль для його організації та проведення, при умові залучення конкретної категорії суб’єктів моніторингу задля вирішення поставлених завдань.

Кравченко О. 
    Огляд світового досвіду з проблем дуальної форми здобуття освіти / О. Кравченко // Молодий вчений : науковий журнал. - 2020. - № 10. - С. 132-157
Анотація: Здійснено огляд світового досвіду з проблем впровадження дуальної освіти. Визначено  етапи становлення та розвитку дуальної форми здобуття професійно-технічної та вищої освіти у різних країнах світу.

    За дуальної форми здобуття освіти набуття професійних компетентностей відбувається при виконанні виробничих дій, а розвиток особистості здійснюється в умовах диференційованого навчання. Сучасна дуальна форма здобуття освіти інтегрувала кращі ідей педагогіки й економіки задля розв’язання завдань підготовки висококваліфікованих кадрів та є дієвим фактором забезпечення конкурентоспроможності фахівців. Проаналізуємо більш детально основні тенденції розвитку дуальної освіти у країнах світу, що мають позитивний досвід у цій сфері.
   Поняття «дуальна освіта» виникло у Німеччині для позначення освітньої системи, що базувалась на принципі взаємозв’язку теорії з практикою, тобто передбачала інтеграцію теоретичної та практичної професійної підготовки.
    Дефініція закріпилась законодавчо тільки у шістдесятих роках XX століття та набула поширення у 80-ті роки в країнах, орієнтованих на сталий соціально-економічний розвиток.  Нині, дуальна форма здобуття освіти реалізована в багатьох країнах світу. Але, у кожній з цих країн дуальна освіта має специфічність у механізмах реалізації та функціонування. Тобто, є унікальною.
     Сучасна Німеччина є лідером з підготовки кваліфікованих фахівців. Дуальна система цієї країни базується на соціальному партнерстві навчального та виробничого середовища, що взаємодіють для досягнення спільної мети — підготовки висококваліфікованих кадрів. Вона характеризується суміжним навчанням здобувачів освіти у навчальному закладі та на виробництві, зорієнтованістю освітнього процесу на практичну складову, удосконаленою системою перепідготовки робітничих кадрів й підвищенням кваліфікації робітничих кадрів за активної участі бізнесу й потенційних працедавців.
     Нині, дуальні програми в Німеччині діють для підготовки фахівців у різних галузях народного господарства. Зокрема, 39% дуальних програм спрямовані на підготовку студентів за інженерними спеціальностями, 32% — за економічними. Понад 24.000 підприємств та установ Німеччини співпрацюють із освітніми закладами. Представники підприємств беруть участь в акредитації закладів вищої освіти, кваліфікаційних іспитах здобувачів освіти. Німецька система дуальної освіти має багаторічну історію успішного становлення та розвитку, загальне визнання на міжнародному рівні та слугує необхідною передумовою економічного зростання держави.
    Дуальна форма здобуття освіти Австрії підпорядкована Федеральному міністерству освіти, мистецтв та культури, Федеральному міністерству у справах сім'ї та Палаті економіки. Саме підприємства співпрацюють із освітянами: забезпечують навчальні заклади сучасним обладнанням, контролюють процес підготовки майбутніх фахівців. Асоціації працедавців разом з профспілками беруть активну участь у системі виробничого навчання та входять до складу незалежних органів, що планують й фінансують дуальне навчання.
   Особливістю дуальної освіти в Австрії є перевага практичної складової навчального процесу, що відбувається за обраним спеціальністю (кваліфікацією) на підприємстві. Практичні вміння та навички випускників високо цінуються на ринку праці. Студенти дуальних закладів освіти протягом трьох-чотирьох років навчання працюють на підприємствах згідно з угодами між соціальними партнерами та одержують заробітну плату. Саме таке навчання надає можливість майбутнім фахівцям одержати необхідні для майбутньої професії знання та вміння. Після закінчення навчання у дуальних закладах професійної освіти студенти можуть працювати на підприємствах або вступити до закладів вищої освіти.
    Дуальна форма здобуття професійної освіти Фінляндії вирізняється розвиненою системою наставництва, великою кількістю програм перепідготовки кваліфікованих робітників та передбачає 20% навчальної теоретичної та 80% виробничої підготовки. Дуальні програми функціонують для підготовки робітників різних галузей: сільського господарства, готельної справи.
   Швейцарія є одним із світових лідерів у підготовці фахівців за дуальною формою здобуття освіти. Система освіти у державі є високоякісною та визнаною у світі. Вона характеризується широким вибором дуальних спеціальностей (економіка, право, лінгвістика, банківська й готельна справа, менеджмент) та програм. Дуальна освіта країни вирізняється великим обсягом наукових досліджень та практичної складової, високим рівнем працевлаштування випускників.
   Дуальна форма здобуття професійної освіти Великобританії представлена виробничим учнівством, що здійснюється відповідно до угод між суб’єктами господарювання (підприємствами, установами) та здобувачами освіти. Тривалість такого навчання залежить від профілю освітньої установи, галузі промисловості та в середньому складає 4-5 років. На думку фахівців, саме такий строк дуального навчання забезпечує набуття спеціалізованих виробничих вмінь та навичок, формує моделі професійної поведінки фахівців. Теоретична частина такої підготовки учнів та студентів відбувається в коледжах, навчальних центрах чи закладах вищої освіти, контролюється державою. Вона передбачає засвоєння мінімального обсягу теоретичного матеріалу. Практична складова підготовки підпорядкована підприємцям та визначається як першочергова складова освітнього процесу.
    Огляд світового досвіду з проблем дуальної освіти засвідчує провідну роль суб’єктів господарювання у процесі підготовки висококваліфікованих фахівців. Водночас, держава заохочує дуальних партнерів та спонукає підприємства (організації, фірми) до інтеграції із закладами освіти. Підтримка дуальної форми здобуття освіти на державному рівні прискорює її розвиток та запровадження у навчальних закладах.
     Функціонування дуальних закладів освіти забезпечує підготовку кадрів відповідно до вимог роботодавців та передбачає участь підприємств у забезпеченні практичної складової навчання та її частковому фінансуванні. Реалізація дуальних програм у різних країнах світу сприяє вдосконаленню професійної підготовки студентів, мотивує здобувачів освіти до якісного набуття професійних компетенцій, надає впевненість у працевлаштуванні після закінчення навчання.
    Впровадження дуальної освіти в Україні тільки розпочинається. Вітчизняні працедавці наголошують на потребі економічного сектору та ринку праці у конкурентоспроможних, висококваліфікованих фахівців, необхідності вирішення проблем з працевлаштування випускників закладів освіти. Тому, вивчення позитивного досвіду різних країн світу (Німеччини, Фінляндії, Австрії, Венгрії) щодо реалізації дуальних програм сприятиме модернізації навчального середовища та розвиткові вітчизняної системи дуальної форми здобуття освіти.


Опар, Н. В. (кандидат наук з державного управління).
    Особливості взаємодії стейкхолдерів у процесі державного управління забезпеченням якості вищої освіти в Україні // Публічне управління та митне адміністрування : науковий збірник. - 2020. - № 2. - С. 25-29
Анотація: Присвячено дослідженню особливостей взаємодії стейкхолдерів у процесі державного управління забезпеченням якості вищої освіти в Україні. Визначено, що сучасний стан забезпечення якості вищої освіти України характеризується особливостями роботи не тільки держави та закладів вищої освіти, а й інших зацікавлених сторін і специфікою їхньої  взаємодії.
   
    Сучасний стан забезпечення якості вищої освіти України характеризується особливостями роботи не тільки держави та закладів вищої освіти (далі - ЗВО), але й інших зацікавлених сторін і специфікою їхньої взаємодії. Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних дослідників свідчить про те, що вже накопичено певні теоретичні напрацювання стосовно проблеми забезпечення якості вищої освіти в Україні та участі стейкхолдерів у цьому процесі. Також прийнято низку вагомих нормативно-правових актів, які засвідчують важливість цього питання. Зокрема, в умовах європейської інтеграції нашої країни неможливо не згадати про Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.
    У цьому документі містяться зобов’язання сторін і стосовно освіти, навчання та молоді (Розділ V, Глава 23 Угоди). Зокрема, статтею 431 регламентовано зобов’язання сторін стосовно активізації співробітництва в галузі вищої освіти з метою: «реформування та модернізації систем вищої освіти; сприяння зближенню у сфері вищої освіти, яке відбувається в межах Болонського процесу; підвищення якості та важливості вищої освіти; поглиблення співробітництва між ЗВО; розширення можливостей ЗВО; активізації мобільності здобувачів вищої освіти та викладачів; увага приділятиметься співробітництву в галузі освіти з метою спрощення доступу до отримання вищої освіти».
   В основі правового регулювання освітньої діяльності на рівні вищої освіти лежить Закон України «Про вищу освіту», який визначає правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти в Україні.
У всіх цих документах і багатьох інших закладено базові чинники, ідеї та настанови, які повинні сприяти постійному покращенню якості вищої освіти в Україні, створенню ефективної системи забезпечення якості вищої освіти, яка відповідатиме рекомендаціям і стандартам ЄПВО; заохоченню до співпраці з різними зацікавленими особами у процесі забезпечення якості вищої освіти.
    Досліджуючи інституціональні проблеми взаємодії стейкхолдерів у вищій освіті, Н. Савицька виділяє серед зацікавлених зовнішніх сторін - сім’я, бізнес, соціум, держава та внутрішніх - профільне відомство, керівний склад закладу освіти, здобувачі, науково-педагогічний корпус. При цьому центральним суб’єктом освітніх відносин, на які має орієнтуватися система освіти, виступає людина, яка одночасно є ключовим стейкхолдером.
    Оскільки є різні погляди стосовно визначення стейкхолдерів у системі вищої освіти, то, відповідно, є проблеми розуміння поняття «якість вищої освіти» з погляду кожної зацікавленої сторони. Загальновідомо, що поняття «якість» за своєю природою є міждисциплінарним поняттям, яке охоплює як філософію, так і сферу бізнесу і являє собою складну, багатогранну концепцію. З огляду на цей факт неможливо уникнути конфліктів у процесі визначення цього поняття, оскільки кожен аспект визначає якість з іншого аспекту.
     За словами Г. Клімової, стосовно вищої освіти якість має різні значення залежно від вимог сторін, які зацікавлені в діяльності закладу вищої освіти: держави, роботодавців, здобувачів вищої освіти, професорсько-викладацького складу; від якості тієї академічної галузі, яку треба оцінити; від історичного періоду в розвитку вищої освіти тощо. Саме цим зумовлені різні інтерпретації досліджуваного поняття.
   У цьому контексті цікавими є результати дослідження Ю. Романенко, які свідчать про те, що однією з проблем визначення поняття «якість вищої освіти» є неоднозначне його розуміння різними аудиторіями в системі освіти. Наприклад, якість освіти для вчителя може означати наявність якісного навчально-методичного матеріалу чи навчального плану. Здобувачі вищої освіти пов’язують якість перш за все з перспективою отримати хорошу високооплачувану роботу, з комфортними умовами навчання тощо. Батьки часто співвідносять якість освіти з розвитком індивідуальності їхніх дітей. Натомість роботодавці співвідносять якість освіти з можливістю отримати компетентного працівника.
    Пропонуємо розглянути детальніше, що саме зацікавлені сторони (стейкхолдери) вкладають у поняття «якість вищої освіти» та яким чином вони взаємодіють у процесі забезпечення якості вищої освіти. Для розгляду візьмемо чотири групи стейкхолдерів: державу, ЗВО, роботодавців/бізнес-середовище та суспільство (зокрема, здобувачів вищої освіти та батьків). Усі стейкхолдери у процесі забезпечення якості вищої освіти можуть виступати як об’єктами, так і суб’єктами.
    Наприклад, із погляду держави поняття «якість вищої освіти» є перш за все рівнем знань і навичок випускника, які відповідають певним стандартам. У процесі забезпечення якості вищої освіти держава взаємодіє із ЗВО шляхом застосування різних інструментів (ліцензування, акредитація, аудит, присвоєння наукових ступенів тощо) та вимагає від ЗВО наявності внутрішньої системи забезпечення якості. У свою чергу, ЗВО очікують від держави встановлення стратегічних цілей розвитку вищої освіти, розширення автономії ЗВО, надання правової підтримки та експертної консультації. Також надзвичайно важливою є фінансова підтримка з боку держави та спільні науково-дослідні проєкти.
    З роботодавцями держава співпрацює у напрямі розроблення професійних стандартів, критеріїв ранжування та оцінки діяльності ЗВО; формування замовлення на фахівців різних галузей тощо. Роботодавці очікують від держави можливостей участі у розробленні професійних стандартів і межі кваліфікацій; та ведення спільної проєктної діяльності.
     З боку суспільства держава очікує підвищення зацікавленості в забезпеченні якості вищої освіти, участі в державно-громадському управлінні, проведенні суспільного моніторингу якості вищої освіти, проходженні зовнішнього незалежного оцінювання, формуванні культури якості та усвідомлення ролі якості вищої освіти в житті населення тощо. Так само і суспільство очікує від держави гарантування забезпечення та надання доступу до якісної вищої освіти; організації спільних соціальних проєктів; створення ефективної зовнішньої системи забезпечення якості вищої освіти та інтеграції до ЄПВО.
    Разом із роботодавцями ЗВО можуть співпрацювати у напрямі організації тренінгів, зустрічей і виробничих практик; формуванні попиту на підготовку фахівців тощо. З боку роботодавців важливою є репутація ЗВО, що свідчить про якісну підготовку випускників і спільну проєктну діяльність. Для закладів вищої освіти важливим є також усвідомлення ролі якості вищої освіти для забезпечення високого рівня якості життя населення з боку суспільства загалом (включно з абітурієнтами, здобувачами вищої освіти, випускниками та їхніми батьками); зростання рівня затребуваності вищої освіти; якісне та професійне громадське оцінювання; виконання здобувачами освіти робочих планів і програм тощо. У свою чергу, суспільство, як один із головних стейкхолдерів, очікує від ЗВО врахування потреб ринку праці; наявність внутрішньої системи забезпечення якості. Також вагоме значення має репутація ЗВО.
    Отже, розглядаючи сутність поняття «якість вищої освіти» та взаємодію зацікавлених сторін у процесі її забезпечення, можна виділити такі основні об’єднуючі компоненти: держава виступає гарантом нормативно-правового регулювання забезпечення якісної та доступної освіти, та інтеграції до світового простору освіти; якість освіти забезпечується та оцінюється шляхом застосування певних інструментів (акредитація, ліцензування, аудит, зовнішнє незалежне оцінювання тощо); роботодавці та інші зацікавлені члени суспільства мають брати участь у формуванні професійних стандартів, веденні спільної проєктної діяльності та участь в освітньому процесі, формуванні культури якості; бізнес-середовище повинне співпрацювати з державою та ЗВО стосовно формування попиту на освітні послуги й, відповідно, створення робочих місць; усі стейкхолдери усвідомлюють, що освіта є чинником сталого соціально-економічного розвитку країни, а якість вищої освіти безпосередньо впливає на якість життя населення.

Сиченко, В. В. (доктор наук з державного управління; ректор).
    Використання форсайту для стратегічного планування розвитку освіти в умовах її системних змін / В. В. Сиченко, М. М. Хитько, М. О.  Хитько // Публічне управління та митне адміністрування : науковий збірник. - 2020. - № 2. - С. 152-157
Анотація: Стратегічне планування в освіті є одним із аспектів стратегічної діяльності системи державного управління, виникає як функція стратегічного управління, що конкретизує та репрезентує вироблення стратегії. Стратегічне планування є не лише функцією, а й інструментом регулювання тенденцій освітнього розвитку в умовах динамічних змін, системою інститутів, механізмів та інструментів державного управління освітою. У його межах відбувається поєднання процесів цілепокладання та практично-ресурсного забезпечення управлінської діяльності, спрямованої на досягнення цілей освітнього розвитку в умовах наявності ризиків системних змін і необхідності кризового регулювання.

   Враховуючи сучасні світові тенденції державного управління розвитком національних систем освіти та потреб українського суспільства в радикальному реформуванні галузі у напрямі максимі- зації її внеску до вирішення завдань переходу на інноваційну модель розвитку, постає проблема використання найбільш ефективних технологій державного стратегічного планування як механізму модернізації освіти у контексті потреб українського суспільства. На перше місце висувається дослідницький інструментарій, пов’язаний із моделюванням та проектуванням освітніх процесів, що може бути здійснено на різних концептуальних рівнях стратегічного планування освітнього розвитку. Форсайт є одним із таких управлінських інструментів.
Основним орієнтиром концептуальних засад є кінцевий результат, який визначається завданнями оптимізації процесу стратегічного планування у межах державного управління системою освіти.
    На відміну від традиційної, сучасна інноваційна методологія аналізу стратегічного планування в освіті також включає проблематику орієнтирів-аттракторів та наявних концептуально-проблемних обмежень. У першому разі йдеться про орієнтацію на практичні рекомендації щодо оптимізації процесу стратегічного планування в освіті. У другому разі постулюється концептуальна лінія дослідження на основі мети, завдань, предмету, які окреслюють змістовні рамки аналізу стратегічного планування. Йдеться насамперед про державно-управлінський вимір проблеми у межах дисциплінарного аналізу феномена стратегічного планування в освіті.    
     Конкретні методи та інструментарій дослідження є репрезентацією його методології і концептуальних засад і, відповідно, індивідуально адаптуються до його проблемного поля як недостатньо досліджені аспекти проблеми у межах специфіки процесу стратегічного управління в галузі. Результати застосування зазначеної методології програмують розробку концепції та практичних рекомендацій щодо застосування принципів стратегічного планування в освіті, побудову моделі такого планування та розробку практичних рекомендацій щодо її використання у процесі здійснення інноваційних змін.
    Освіта стає не лише набагато більш адаптованою до потреб її споживачів, а й стає гіперіндивідуалізованою завдяки можливостям електронного освітнього простору. «Інтернет речей» поступово виводить людину за межі системи жорсткої каузальності, відповідно, стратегічне планування та прогнозування освітнього розвитку не може ані здійснюватися, ані досліджуватися на основі методології класичної раціональності. І теоретики, і практики управління вказують на відсутність надійного інструментарію аналізу тенденцій розвитку освіти навіть на основі використання надсучасних комп’ютерних технологій визначення сценаріїв розвитку у вигляді спектру ймовірних альтернатив.
     За таких умов чи не найбільш поширеним та відомим методом дослідження та здійснення сценарного прогнозування і планування у процесі забезпечення стратегічного розвитку сучасної освіти є так званий метод «форсайт-технології». Його переваги полягають у наявності змістовно-процесуального зв’язку з наявними практиками галузевого стратегічного планування, спрямованості на визначення освітніх проблем у довгостроковій перспективі, інструментарію забезпечення високої ефективності державного управління освітньою сферою. Як сценарна модель форсайт дає не реалістичний опис майбутнього стану освітньої галузі, а спектр найбільш вірогідних напрямів її можливого розвитку. Вітчизняний дослідник В. Шедяков вказує: «Форсайт-програми забезпечують інтенсивне знаходження рішень і продуктивно працюють у конкретних умовах. Відповідно, ефективність їх застосування передбачає зважений облік реально діючих сил і протиріч, застосування протоколів досягнення та реалізації консенсусу».
     Сьогодні, по суті, лише методологія форсайту дає можливість розробки довгострокових (на період до 30 років) стратегій освітнього розвитку на основі поєднання цілей та інтересів різноманітних освітніх суб’єктів, забезпечення конвергентності їх мислення і розуміння ситуації. Метод форсайту вже достатньо широко використовується вітчизняними фахівцями із середньострокового та довгострокового стратегічного планування соціально-економічного розвитку країни.
Вітчизняні фахівці цілком аргументовано інтерпретують методологію форсайта як ефективний засіб державного управління на різних рівнях.
     У зв’язку з цим доцільно виділити такі важливі характеристики форсайту, як методології стратегічного планування:
•     Принципове розуміння стратегії розвитку освіти є потенційно різновекторним, відповідно, у процесі стратегічного планування потрібно виявляти різні перспективи розвитку.
•     Орієнтація на створення інтегрованих змістовно-ціннісних засад діяльності освітніх суб’єктів у процесі стратегічного планування.
•     Основою діяльності освітніх суб’єктів має бути цілісна стратегія як підстава розробки практичних механізмів впливу на процес майбутнього розвитку освіти.
•     Потрібно поєднувати стратегічне розуміння майбутнього та реалізацію конкретних освітніх проектів, що його наближають, сьогодні.
•     Стратегічне планування має бути інтерактивним з постійним інформаційним обміном та взаємодією всіх освітніх суб’єктів.
•     Майбутнє формується діями всіх освітніх суб’єктів, тому стратегічне планування мають здійснювати вони всі таким чином, щоб їх діяльність щодо реалізації стратегії і була основним чинником формування майбутнього освіти.
•     Основним елементом інноваційного стратегічного планування є стратегічне розуміння перспектив галузевого розвитку у контексті взаємодії освітніх суб’єктів, на основі чого діє механізм формування стійких мережних зв’язків, що також сприяє інтеграції стратегічних планів у мережний простір буття освітніх суб’єктів.
    Інформатизація, глобалізація, становлення мережної комунікації створюють ситуацію, коли процес стратегічного планування освітнім розвитком може здійснюватися з орієнтацією на різноманітні інноваційні методи за збереження єдиних стратегічних цілей.
     Саме це визначає доцільність визначення стратегії на альтернативній основі і використання адекватних для цього методологій. Фахівці зі стратегічного планування освітнього розвитку України сьогодні активно використовують світовий досвід у досліджуваній царині для обґрунтування перспектив розвитку вітчизняної освіт. Сама освіта при цьому інтерпретується як складна та водночас адаптивна та інноваційно-відкрита система, що характеризується комплексом синергетичних властивостей, таких як відкритість щодо використання ресурсів, взаємовплив станів її розвитку у минулому, теперішньому та майбутньому, наявність механізмів та внутрішніх інтенцій до саморегулювання проблемних ситуацій, наявність потенціалу стійкості та сталого розвитку тощо.

Шарова, Тетяна Михайлівна  (кандидат філологічних наук; доцент).
    Інфо-медійна грамотність для освітян: огляд онлайн курсів на платформі Prometheus / Т. М.  Шарова, С. В. Шаров // Молодий вчений. Спецвипуск : науковий журнал. - 2020. - № 9/1. - С. 132-135
Анотація:  Проаналізовано структуру та освітній контент онлайн курсів з медіа грамотності  на платформі Prometheus. Виявлено, що уявлення про реальний світ споживач часто формує за допомогою засобів масової інформації. Зазначається, що сучасна людина повинна вміти шукати потрібну інформацію, розпізнавати фейки, бути стійким до маніпулятивних впливів. Здійснюється огляд трьох курсів, описується структура онлайн курсів та  аналізується їх освітній контент.

   Визнання інформації в якості одного із основних нематеріальних ресурсів призвело до підвищення її ролі у виробничій, освітній, соціально-гуманітарній діяльності, при формуванні суспільної думки тощо. В умовах збільшення кількості інформаційних потоків, які кожного дня потрібно обробляти звичайній людині, актуалізується необхідність критичного ставлення до інформації та її наслідків. Така специфічна здатність отримала назву інфо-медійна грамотність, що є одним із необхідних компонентів сучасного громадянина, який через свою суспільну думку та вчинки впливає на розбудову держави та суспільства.

    На жаль, сьогодні спостерігаються непоодинокі випадки спотворення інформації, внаслідок чого іноді реальна картина світу значно відрізняється від картини віртуальної. Щоб захистити себе від повністю/частково неправдивої інформації, треба розвивати в собі здатності до: критичного сприйняття інформації; розуміння впливу різного роду маніпуляцій з боку інших людей та ЗМІ; перевірки інформації з декількох джерел; пошуку потрібної та корисної інформації для вирішення робочих та побутових завдань. Такі здатності зазвичай називають медіаграмотність або інфо-медійна грамотність
    Процес підвищення рівня медіаграмотності споживача інформації отримав назву медіаосвіти, яка в умовах інформаційного суспільства набула значної актуальності. Це пояснюється деякими об’єктивними факторами, а саме: можливістю масової комунікації впливати на суспільну думку; активним та довгим перебуванням користувачів у віртуальному просторі Інтернет; суспільно-педагогічними потребами суспільства, що зумовлені підготовкою сучасних фахівців тощо.
    Слід зазначити, що сьогодні медіаосвіта у закладах вищої освіти в умовах постійного зростання технологічних потужностей є невід’ємною складовою навчального процесу. Вона дозволяє розвинути у студентів специфічні здатності та вміння, сформувати певний рівень медіакультури; забезпечити соціалізацію студентів в умовах інформаційного суспільства , позитивно вплинути на розвиток особистості взагалі.
Одним із засобів медіаосвіти є масові відкриті онлайн курси. Забезпечення ними принципів відкритої освіти, часткова безкоштовність та доступність зробили їх потужним інструментарієм реалізації освіти впродовж життя, підвищення кваліфікації фахівців, підвищення власної конкурентоспроможності через опанування та розвиток необхідних компетентностей.
    Серед україномовних платформ найбільш розповсюдженими є EdEra, Prometheus, ВУМ. Як справедливо зауважив В. Осецький, вони співпрацюють з різними компаніями з метою створення вітчизняного освітнього контенту згідно обраного напрямку. У нашому дослідженні ми звернемо увагу лише на онлайн платформу Prometheus, яка містить декілька онлайн курсів з медіаграмотності.
    Курс «Медіаграмотність: практичні навички» є корисним для загального розуміння медіаграмотності. Через те, що Інтернет можна назвати віртуальним середовищем з великою кількістю різноманітної інформації, розробник курсу пояснює, як розрізнити правдиву інформацію та дезінформацію, приділяє увагу питанням правильного викладу інформації, розуміння того, як відбуваються процеси інформування, наслідки інформатизації, які фактори впливають на виникнення дезінформації, навіщо потрібні фейки та як їх розрізняти.
 
    В Україні наразі спостерігається криза галузі вищої освіти, пов’язана, зокрема, із невідповідністю рівня освіти у вітчизняних та кращих світових вишах. Тому дослідження сучасних освітніх тенденцій з точки зору їх застосування в Україні є важливим теоретичним та практичним завданням.