Освітянам на замітку

Вища школа

---

Матеріали за темами:
 
                Вдосконалення компетенції студентів  в закладах вищої освіти при навчанні іноземної мови

   Однією з ознак конкурентоспроможності особистості, її адаптації до сучасного соціокультурного і професійного середовища є факт наявності високої соціальної стійкості. Тому метою професійної освіти має стати виховання соціально стійких фахівців, здатних швидко перебудовуватися залежно від зміни вимог сучасного життя, постійно вдосконалюватися, шукати шляхи реалізації професійних знань, умінь та навичок, відстоюючи при цьому свої погляди і зберігаючи особистісні позиції.

Гейна, О.  (кандидат філологічних наук; доцент).
    Гуманістичний потенціал аксіологічного підходу в процесі навчання іноземної мови // Вісник університету ім. Альфреда Нобеля. Серія: Педагогіка і психологія : науковий журнал. - 2021. - № 1. - С. 17-23
Анотація: Проведено аналіз гуманістичного потенціалу аксіологічного підходу в процесі навчання іноземної мови з метою забезпечення умов для розвитку і зростання особистості як носія загальнолюдських цінностей.

     Аксіологічний (або ціннісний) підхід у педагогіці висвітлює нові аспекти парадигми навчання та є інструментом, що відображає суть гуманістичної концепції освіти, а саме розвиток та зростання особистості як носія загальнолюдських цінностей.
    Коли йдеться про навчання іноземних громадян, особливого значення набувають передумови взаєморозуміння людей, що належать до різних культур, націй, релігійно-світоглядних орієнтацій.
Встановлено, що однією з ознак конкурентоспроможності особистості, її адаптації до сучасного соціокультурного і професійного середовища є факт наявності високої соціальної стійкості. Обґрунтовано, що метою професійної освіти має стати виховання соціально стійких фахівців, які здатні швидко перебудовуватися залежно від зміни вимог сучасного життя, вміють постійно вдосконалюватися, шукати шляхи реалізації професійних знань, умінь, навичок, але при цьому відстоювати свої погляди і зберігати особистісні позиції.
    Одним з базових методологічних підходів до процесу формування соціальної стійкості особистості є аксіологічний підхід. Визначено психологічні настанови та комунікативно-мовні стратегії взаємодії суб'єктів діяльності за умов аксіологічного підходу до навчання. Проаналізовано мовленнєву подію як носія гуманістичного потенціалу, що розкривається на заняттях з іноземної мови. Наведено опис навчального заняття як моменту життя, де ідея гуманізації набуває реального втілення через діалогічне буття людини, у якої є наміри і яка виконує дії, характерні для партнерства. Доведено, що забезпечення умов для розвитку і зростання особистості під час заняття вимагає від викладача не тільки професійних знань, пов'язаних з викладанням тієї чи іншої дисципліни, а й психологічної грамотності та особистісної зрілості. Саме ці чинники здатні запобігти маніпуляції іншою людиною, тобто прямому нав'язуванню їй якоїсь позиції, що є несумісною з концепцією гуманізації як психологічного феномена. Запропоновано технологію психокорекції як умову для розвитку та зростання особистості. Виділено перспективні напрями дослідницьких пошуків, які полягають у висвітленні нових аспектів парадигми навчання й інструментів, що відтворюють суть гуманістичної концепції освіти.
    Слід наголосити, що забезпечення умов для розвитку та зростання особистості під час заняття потребує від викладача не тільки професійних знань, пов'язаних із викладанням певної дисципліни, а й психологічної грамотності та особистісної зрілості. Саме ці чинники здатні запобігти маніпуляції іншою людиною, тобто прямому нав'язуванню їй якоїсь позиції, що є несумісною з концепцією гуманізації.
Розглядається навчальне заняття як момент життя, де ідея гуманізації набуває реального втілення через діалогічне буття людини, яка має наміри і виконує дії, характерні для партнерства як психологічного феномену
   Н.Р. Барабанова у монографії «Соціокомунікативний аспект професійної діяльності фахівця: аналіз, стратегії розвитку» докладно описує мовленнєву подію як відносно цілісний прояв соціально-мовленнєвого спілкування. Автор зауважує, що компоненти мовленнєвої події містять:
-     мовленнєві дії, оформлені у вигляді висловлювань (текстів) у сукупності з невербаль- ними компонентами - жестами, мімікою, рухами, поглядами;
-     мовленнєву ситуацію як контекст висловлювання (умови, оточення, обстановка, в якій відбувається спілкування, взаємодія, комунікація);
-     мовленнєву дію (мовленнєвий акт), яка реалізується у вигляді висловлювання (речення) і виступає елементарною ланкою в побудові мовленнєвої події.
Розкрити гуманістичний потенціал мовленнєвої події на занятті іноземної мови можливо за умови включення її в контекст взаємодії через мету, мотив і тему, відображену у висловлюванні або тексті.
Наведений текст бесід, які можна використати.
     Отже, використання бесід такого формату на заняттях з іноземної мови допомагає
розкрити гуманістичний потенціал мовленнєвої події за умови включення її в контекст взаємодії суб'єктів діяльності, що забезпечує умови для розвитку та зростання особистості як носія загальнолюдських цінностей.
      Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що аксіологічний підхід спрямований на розвиток у студентів певних якостей, орієнтованих на формування цінностей міжкультурної взаємодії. Таким чином, у сучасну епоху глобалізації, коли активно розширюються й поглиблюються контакти між народами різних країн і континентів, навчання вмінню спілкуватися є однією з відповідей на виклики сучасності, що передбачає:
-     навчання прийомам ведення діалогу, навичкам мотивованого і цілеспрямованого оперування елементами смислової інформації;
-     формування уважного ставлення до партнера по спілкуванню;
-     вироблення установок і навичок адекватної інтерпретації комунікативних задумів, які в рівній мірі прагнуть донести до нас наші співрозмовники, зокрема відокремлені від нас часом і простором.
На сьогодні важливим і не до кінця вирішеним залишається питання відбору форм і методів навчання, які забезпечували б сформованість стійкої системи ціннісних орієнтацій, що в подальшому буде визначати життєвий і професійний шлях випускника ЗВО.

Головська І.В., Михальчук О.М. (Вінницький гуманітарно-педагогічний колледж)
Виховання кроскультурних цінностей  у системі професійної підготовки вчителя іноземної мови// Молодий вчений .- 2022 .- № 4.1 (104.1)  .- С. 14-17
Анотація: Присвячено  дослідженню  проблеми  виховання  кроскультурних  цінностей  в  контексті модернізації системи професійної підготовки вчителя іноземної мови в умовах полікультурної освіти. Охарактеризовано поняття «полікультурна освіта», «полікультурне виховання», «лінгвокультурна освіта»;  розглянуто ціннісну складову професійної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови.

   Проблема вдосконалення системи підготовки майбутніх освітян є актуальною в усьому світі. Особлива увага у реалізації процесу оновлення системи професійної підготовки та лінгвокультурної освіти вчителів іноземних мов приділяється аналізу світових тенденцій, зокрема глобалізації освіти, визначенню статусу спілкування як кроскуль- турного, моделюванню освітнього процесу як активного діалогу культур.
Пріоритетним стає не просто оволодіння іноземною мовою, а освоєння її соціокультурного змісту, долучення до іншої культури та, як наслідок, навчання міжкультурної комунікації, змістом якої стає залучення особистості до світових культурних цінностей, формування мотивації та навичок ефективної взаємодії з представниками різних культур.
     Сучасні педагогічні реалії вимагають, з одного боку, враховувати в освіті етнокультурний фактор, з іншого —  створювати умови для пізнання культури інших народів, виховання толерантних відносин між людьми, що належать до різних етносів, конфесій, рас.
    Основу громадянської свідомості кожного члена полікультурного соціуму становлять взаємозбагачення культур, толерантність і органічність зв’язку з широкою кроскультурною спільнотою, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи цінностей і норм. Відповідно, метою полікультурної освіти є усвідомлення здобувачами освіти унікальності власної культури та визнання унікальності культур інших країн. Вони повинні розуміти, що існує багато різних стилів життя, мов, культур та поглядів на ту чи іншу проблему. Основою полікультурної освіти має стати розуміння, прийняття, співпереживання та гуманістична оцінка навколишнього світу. Іншими словами, полікультурна освіта — це особливий спосіб мислення, в основі якого ідеї свободи, справедливості, рівності; розвиток уміння критично аналізувати будь-яку інформацію, щоб уникнути помилкових висновків; формування толерантності до культурних відмінностей; залучення молоді до багатства світової культури.
     У цьому контексті потребує перегляду традиційний підхід до мовної освіти з позицій міжкультурної парадигми дослідження процесів навчання та вивчення мов і культур, принципів мультилінгвальності та полікультурності. Інтегроване вивчення мов і культур в сучасних дослідженнях позначається терміном «лінгвокультурна освіта», який тлумачиться як процес формування певного світогляду, що має на меті підготовку здобувача освіти до активної та повноцінної співпраці в сучасному полікультурному світі засобами мови, що вивчається.
     До основних принципів, на яких повинна ґрунтуватись сучасна лінгвокультурна освіта, можна віднести наступні:
-     принцип дидактичної культуровідповідності;
-     принцип домінування проблемних культурознавчих завдань;
-     принцип культурної варіативності:
-     принцип культурної рефлексії;
-     принцип діалогу культур.
     Такий підхід знайшов своє відображення у концепції Нової української школи. До ключових компетентностей, якими повинен оволодіти випускник нової школи, належать спілкування іноземними мовами (зокрема уміння посередницької діяльності та міжкультурного спілкування) і обізнаність та самовираження у сфері культури, які передбачають відкрите ставлення та повагу до розмаїття культурного вираження інших на основі глибокого розуміння власної національної ідентичності
   Реалізація концепцій полікультурності та аксіологізації освіти вимагає переосмислення підходів до виховного процесу як її невід’ємної складової. Як стверджує академік І. Бех, «полікультурне виховання мусить забезпечити свідоме засвоєння особистістю цінностей національної та світової культури, формування широких соціальних чинників як міжкультурних інтеграторів.
    Вивчення в контексті полікультурної освіти інших типів культур і усвідомлення інших культурних цінностей зумовило актуалізацію кроскультурного підходу до освітнього процесу, який покликаний створити сприятливі умови для взаємодії різних культур на основі їх зіставлення, аналізу схожих і відмінних рис, урахування особливостей кожної культури. Особливо актуальним є такий підхід до професійної підготовки вчителя іноземної мови, адже саме іншомовна освіта має найбільший потенціал в плані підготовки здобувачів освіти до ефективної міжкультурної взаємодії. 
    Вчитель, виступаючи в ролі носія національної та світової культури, загальнокультурних і національних цінностей, транслює їх крізь призму власних ціннісних орієнтацій і долучає до них вихованців. Формування особистості вчителя — людини високого рівня освіти, загальнокультурної підготовки, високих духовних і моральних якостей, здатного до навчання та виховання відповідно до вимог ХХІ століття, має стати пріоритетом педагогічної освіти. З огляду на це, одним із визначальних напрямків професійної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови має стати виховання кроскультурних цінностей, які характеризуються сучасними дослідниками як «складне інтегративне особистісне утворення, в основі якого лежить ціннісне ставлення до своєї та іншої культури, що забезпечує взаємовизнання, взаємодію і взаємозбагачення їхніх суб’єктів у відповідній діяльності та поведінці». До основних кроскультурних цінностей належать толерантність, комунікативна культура та рівноправ’я.
    Вчитель, підготовлений на такій ціннісній основі, буде здатним до «стирання» образу іншого як «ворога», прищеплення учням толерантності та зваженості у міжкультурній та міжособистісній комунікації, виховання поваги до прав людини, демократії і солідарності; співпраці із представниками різних соціальних та етнічних груп.

Шліхтенко Ю.В. (КЗВО Внницький гуманітарно-педагогічний коледж)
Педагогічні аспекти формування лідерської компетентності  майбутніх вчителів іноземних мов // Молодий вчений : науковий журнал.- 2022 .- № 4.1  .- С 72-76
Анотація: Проведені дослідження спрямовані на пошук та реалізацію шляхів, методів і засобів удосконалення лідерської компетентності майбутніх вчителів іноземних мов, що дозволить у подальшому моделювати професійну діяльність, кар’єру і соціально значимі цінності вчителів у закладах освіти.

    Зміни соціально- економічних основ розвитку Української держави і суспільства супроводжуються процесами модернізації освіти загалом, основним орієнтиром якої є формування освіченої, креативної особистості, що володіє лідерськими компетенціями. На сучасному етапі розвитку освіти важливим завданням постає формування лідерської компетентності майбутніх вчителів іноземних мов. Адже надзвичайно важливим є вміння організовувати діяльність майбутніх учителів іноземних мов з урахуванням їхніх здібностей, компетентності, ділових та особистісних якостей, лідерської компетентності.
    У сфері підготовки майбутнього вчителя іноземних мов потребує вивчення проблема формування його лідерської компетентності, яка б відповідала підвищенню рівня професіоналізму, новим соціальним та освітнім тенденціям.
    Лідерство — це управлінські стосунки між керівником та підпорядкованими, засновані на ефективному для даної ситуації поєднанні різних джерел влади та спрямовані на те, щоб спонукати людей до досягнення загальної мети. Кращий лідер — суперлідер (перетворює більшість людей, які йдуть за ним, у лідерів). Кроки до суперлідерства: стати лідером для самого себе; усвідомити свої можливості для роботи в житті; показати приклад такого «самолідерства» іншим; дати їм можливість побачити, що самолідерство приносить успіх; уміння формулювати цілі самостійно будувати план саморозвитку; уміння самим нагороджувати себе.
     Найбільш узагальнено представимо педагогічні здібності за такими визначеннями. 1. Дидактичні здібності — здібність доступно передавати учням навчальний матеріал, викликати інтерес до предмета, спонукати учнів до самостійного мислення. 2. Академічні здібності — здібності до відповідної галузі знань. 3. Перцептивні здібності — здібності проникати у внутрішній світ учня. 4. Мовленнєві здібності — здібності ясно і чітко виловлювати думки і почуття за допомогою мовлення, міміки. 5. Організаторські здібності — здібності організовувати учнівський колектив та свою власну роботу. 6. Комунікативні здібності — здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильний підхід до учнів, наявність педагогічного такту. 7. Здібність до розподілу уваги одночасно між кількома видами діяльності.
    Розвиваючись, людина активізує закладені від народження задатки та схильності, котрі «резонують» з однією сферою. Цей резонанс виявляє та фокусує людину на лідерство в певній групі. Особистісні якості лідера можуть бути згруповані в рамках п’яти широких понять: наполегливість і активність; дружність і згода; сумлінність і чесність; емоційна стабільність і самоконтроль; інтелект і прагнення вдосконалення.
     Критеріями формування лідерських якостей майбутнього вчителя визначено: 1) ставлення до роботи вчителя як управлінця власної та учнівської діяльності; 2) наявність стійких професійних мотивів (суспільна значущість праці; можливість навчати та виховувати дітей, займатися наукою; творча праця; необхідність постійно самовдосконалюватись; професія відповідає характеру, здібностям; різноманітність, складність роботи; результати педагогічної праці); 3) сформованість характерних особистості управлінця лідерських якостей (гідність, оптимізм, рішучість, діловитість, тактовність, толерантність, комунікабельність, творчість, спостережливість, цілеспрямованість, ініціативність, самокритичність, прагнення до самовдосконалення, вимогливість, справедливість, відповідальність).
   На основі критеріїв виділено три рівні сформованості лідерської компетентності майбутнього вчителя та відповідні показники: низький рівень — (елементарний) — відсутність інтересу до діяльності вчителя; низька сформованість характерних якостей особистості вчителя як управлінця власної та учнівської діяльності; засвоєння деяких елементів управлінських знань, практичне значення яких не усвідомлене, невміння ефективно застосовувати знання на практиці; середній рівень — частковий вияв інтересу до професійної діяльності вчителя; сформованість основних якостей, характерних особистості вчителя як управлінця; засвоєння базових понять і положень щодо специфіки управлінської діяльності вчителя; усвідомлення управлінських знань та їх практичне застосування в стандартних і деяких нестандартних ситуаціях); високий рівень — (професіональний) — стійкий професійний інтерес до роботи вчителя; гуманістична спрямованість сформованих основних якостей, характерних особистості вчителя як управлінця; висока теоретична обізнаність про специфіку змісту діяльності вчителя; творче застосування знань у нестандартних ситуаціях).
    Отже, в умовах сучасного реформування освіти України особливого значення набуває проблема формування лідерської компетентності майбутнього вчителя як компонента його професійної діяльності. Встановлено, що, окрім педагогічних здібностей ( дидактичні, академічні, перцептивні, мовленнєві, організаторські, комунікативні), вчителю мають бути притаманні лідерські якості: наполегливість і активність; дружність і згода; сумлінність і чесність; емоційна стабільність і самоконтроль; інтелект і прагнення вдосконалення. Запропонована модель уможливить якісне формування лідерської компетентності майбутнього вчителя за умов сформованості лідерських якостей майбутніх педагогів, мотивації інтересу до проблем лідерства, введення спецкурсів у навчальний план вищого педагогічного навчального закладу. На основі розроблених критеріїв ця модель має забезпечити високий рівень сформованості лідерської компетентності майбутнього вчителя.

Технологія формування міжкультурної компетенції студентів на основі ігрової діяльності під час навчання іноземної мови в закладах вищої освіти/ Беркутова Т.І.,Логвінов Є.Я., Макаров В.Б., Умяров К.Т.// Молодий вчений : науковий журнал.-2022 .- № 6 .- С 23-28
Анотація: У статті проаналізовано науково-теоретичні підходи до технології формування міжкультурної компетенції студентів з урахуванням ігрової діяльності при навчанні іноземної мови в закладах вищої освіти. Розглянуто питання професійної компетенції, яка є предметом значної уваги сучасних дослідників у даній сфері. Уточнено сутнісні характеристики поняття «міжкультурна компетенція», виділені ознаки міжкультурної компетенції студентів закладу освіти як психолого-педагогічної проблеми, що розкриває  можливості  формування  міжкультурної  компетенції  майбутнього  фахівця  на  основі  культурологічного підходу та комунікативної спрямованості дисциплін мовного циклу.
    В даний час стратегічною метою оволодіння іноземними мовами вважається залучення особи до іншої культури та її участь у діалозі культур. Дана мета досягається шляхом формування здібності студента до міжкультурної комунікації, набуттям необхідного рівня міжлінгвістичної, професійно-комунікативної та культурологічної компетенцій.
     Актуальність дослідження проблеми формування міжкультурної компетенції студентів технічного закладу вищої освіти засобами іноземних мов продиктована деякими обставинами: у нинішніх соціокультурних умовах у фахівців виникла потреба встановлювати контакти з носіями мови; фахівець сьогодні має вміти долати неминучі труднощі при зіткненні з чужою культурою та її носіями; будь-яка людина повинна навчитися виявляти толерантність до іншого способу життя та устрою.
    Наукою накопичена певна система знань, необхідних для часткового вирішення досліджуваної нами проблеми. Зокрема, питання професійної компетенції було та залишається актуальним для всіх історичних епох. До нього зверталося багато мислителів давнини. Професійна компетенція є предметом пильної уваги та сучасних дослідників. У їх працях розглянуто різні межі проблеми професійної компетенції. Можна спостерігати, що останнім часом вчених залучають до проблем, пов'язаних з розробкою методики навчання майбутніх фахівців, які вступають у професійні контакти в рамках міжнародного співробітництва та іншомовному професійному спілкуванні.
    Вивчення особливостей міжкультурної компетенції майбутнього фахівця, специфіки її змісту дозволило визначити сукупність педагогічних умов, що реалізовуються через діяльність викладача та навчальну діяльність студентів, які здійснюються у різноманітних методах та формах навчання.
- Умови, що детермінують готовність педагога закладу вищої освіти до формування міжкультурної компетенції студентів: облік особистісних особливостей педагога та розвиненість його професійного потенціалу; наявність специфічних якостей; здійснення цілеспрямованої рефлексії педагогічної діяльності через призму системи керування освітнім процесом; систематичне самовдосконалення у взаємозв'язку його теоретичної та практичної складових.
 -  Умови, що забезпечують суб'єкт-суб'єктні відносини в процесі навчання студентів як модель ефективних відносин: підтримання сприятливого емоційно-психологічного клімату у студентському колективі; реалізація співробітництва у освітньому процесі; ставлення до навчальної діяльності як до фактору професійно-особового становлення.
- Умови, що забезпечують технологічну сторону процесу формування міжкультурної компетенції студентів: відбір та побудова змісту; вибір засобів, методів та форм організації навчання; організація контролю та зворотного зв'язку; рефлексія.
Зазначені умови реалізовуються через діяльність викладача та навчальну діяльність студентів, які, у свою чергу, здійснювалися у різноманітних методах та формах навчання.
   Ігрова діяльність являє собою не тільки активну форму навчання студентів, а й одну з умов формування міжкультурної компетенції, оскільки її мета, завдання, засоби організації взаємодії студентів, зміст обговорюваних проблем мають комунікативну спрямованість та культурологічний характер. Робоча гіпотеза визначається так: цілеспрямоване та послідовне застосування на заняттях з іноземної мови активних форм навчання, наповнення їх країнознавчим та соціокультурним змістом у поєднанні з традиційними та інноваційними методиками, що сприятиме підвищенню рівня розвитку міжкультурної компетенції студентів.
    У ході дослідження було визначено залежність між навчально-методичним комплексом та ступенем підвищення міжкультурної компетенції студентів, ступенем їх пізнавальної самостійності та активності, задоволеності власною інтелектуальною діяльністю, частотою та якістю використання набутих умінь на практиці. Акцент у викладанні іноземної мови переноситься на застосування країнознавчого матеріалу, який слугує засобом мотивації навчальної діяльності студентів у процесі формування та розвитку між- культурної компетенції. Цієї же меті служить система навчальних ігор, які використовують також для відпрацювання навичок та умінь, контролю та корекції. Для отримання порівняльних даних проводилися підсумкові «зрізи», де використовуються: анкетування, бесіди, інтерв'ювання, включене та опосередковане спостереження, аналіз продуктів діяльності. Як незалежну змінну в роботі виступили педагогічні умови, спрямовані на підвищення ефективності формування міжкультурної компетенції студентів, а залежною — рівень сформованості міжкультурної компетенції — умінь, які опанують студенти під час навчання.
   Таким чином, розроблені питання сприяють формуванню готовності студентів до ділового спілкування із закордонними партнерами та показують, що студенти, які пройшли навчання за цією методикою, достатньо володіють прийомами та методами вивчення іноземної мови. Ступінь сформованості видів мовленнєвої діяльності, культурологічних умінь, країнознавчих знань, культури ділової мови студентів дозволяють говорити про досягнення поставленої мети. Іншими словами, підтвердив гіпотезу про те, що навчання студентів на основі розробленої дидактичної моделі сприяє формуванню та розвитку міжкультурної компетенції студентів при навчанні іноземної мови в закладах вищої освіти.

Буковська І.Ю (Харківський національний університет радіоелектроніки)
Теоретичні аспекти дистанційного формування  комунікативної компетенції студентів при навчанні  іноземної мови в закладах вищої освіти// Молодий вчений : науковий журнал .-2022 . - № 6  .- С 29-34
Анотація: У статті проаналізовано сутність поняття «дистанційна освіта» та «дистанційне навчання». На підставі аналізу педагогічної, методичної та спеціальної літератури з проблем інформаційних технологій з використання дистанційних технологій в галузі навчання іноземних мов розроблено методологію та технологію дистанційного формування комунікативної компетенції студентів у закладах вищої освіти.

    На етапі розвитку суспільства система освіти орієнтується як на передачу студентам певного обсягу знань, так і на розвиток особистості, її пізнавальних та творчих здібностей. Освіта ставить за мету досягнення студентами необхідно рівня володіння іноземною мовою, який можна використовувати як засіб спілкування і розуміння іншої культури та дозволить успішно здійснювати міжкультурну комунікацію.
    У сучасному розумінні, концепція єдиної системи дистанційної освіти в Україні при навчанні іноземних мов, передбачає відмову від авторитарного стилю навчання, орієнтацію на індивідуально-особистісні якості студента, відхід від монологу, як традиційно переважаючи форми навчальної діяльності та перехід до такої форми навчання як полілог (спілкування, бесіда, обговорення декількох осіб конкретного питання), спонукання партнера до мовного самовираження, що передбачає сформованість комунікативної компетенції, розуміння інформації, не як «речі у собі», а як знання, що актуалізуються у навички зовнішньої діяльності суб'єкта.
   Слід зазначити, що дистанційні форми навчання, дистанційні семінари, конференції, олімпіади, вікторини припускають використання та опору на електронні джерела інформації (віртуальні бібліотеки, бази даних, консультаційні служби, електронні навчальні посібники, спеціально обладнані класи). Проте, насправді використання дистанційної форми навчання та мережі Інтернет у закладах вищої освіти ще й досі не в повному обсязі, пов'язане з навчальним процесом. В даний час, дистанційне навчання студентів, інакше «дистанційне формування знань, умінь та навичок» належить до поняття «компетентність», що знаходиться в початковій стадії свого розвитку. Більше того, аналіз робіт у цій галузі показує, що досить активне впровадження різних комп'ютерних технологій у навчання, в тому числі і дистанційне навчання іноземних мов реалізується у навчально-виховному процесі недостатньо.
     Нестача спеціально розроблених навчальних робочих програм та комплексів, методичних рекомендацій щодо їх ефективного застосування, тобто, загалом те, що можна визначити як відсутність цілісної методики дистанційного навчання та дистанційного формування окремих аспектів іноземної мови (як засобу комунікації), що представляє собою компонент іншомовної комунікативної компетенції є серйозною організаційно-методичною проблемою.
    Впровадження нових інформаційних технологій та інноваційних розробок повинно відповідати вимогам методичної доцільності застосування інноваційних матеріалів у рамках новітніх інформаційних технологій при проектуванні кожного модуля дистанційного навчання. Система дистанційного навчання передбачає формування певної номенклатури базових предметних знань, навичок та умінь, що становить основу професійної компетенції майбутнього спеціаліста при навчанні іноземної мови та залежить від знання технології та основ самостійної навчальної діяльності за наявності необхідних навичок поводження з комп'ютером.
    Вимоги комунікативної інтерактивності у дистанційному навчанні передбачають взаємодію суб'єктів один з одним з використанням доступних їм засобів та методів, обмін питаннями та відповідями, управління ходом діалогу, контроль за виконанням прийнятих рішень. Вимога інтеграції сучасних методів, засобів та прийомів у дистанційному навчанні є необхідним, оскільки дозволяє говорити про широке впровадження інформаційних та дистанційних технологій в освітній процес. Це, в своєю чергою, дає можливість по-новому організувати самостійну роботу студентів, збільшити інтенсивність навчального процесу, зміцнити мотивацію студентів до пізнавальної діяльності, здійснювати самоконтроль рівня засвоєння матеріалу за кожною із тем.

Глубока С.В. (Харківський національний університет радіоелектроніки)
Вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції студентів  закладах вищої освіти на основі моніторинг-технології при навчанні іноземної мови // Молодий вчений : науковий журнал.- 2022 .- № 6 .-С. 41-46
Анотація: Аналізується вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції студентів немовних закладів вищої освіти в умовах самостійної роботи на основі моніторинг-технології при навчанні англійської мови. Визначено функціонально-змістовну характеристику іншомовної самоосвітньої компетенції студентів та виділено критерії її сформованості. Обґрунтовано, що іншомовна самоосвітня компетенція виступає як цілісний інтегративний конструктор та включає наступні взаємопов'язані та взаємообумовлені компоненти.

   Відмінною особливістю сучасної системи освіти особливо при вивченні іноземних мов є необхідність підвищення якості професійної підготовки майбутніх фахівців, що реалізується за допомогою безперервної самоосвіти відповідно до Державного Стандарту професійної (професійно-технічної) освіти в Україні.
На основі останніх розробок в області лінгводидактики, з впевненістю можна стверджувати, що такою технологією є технологія педагогічного моніторингу, яка спрямована на саморозвиток та самореалізацію студента в процесі оволодіння іноземною мовою. Таким чином, актуальність дослідження визначається необхідністю вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції на основі технології педагогічного моніторингу та інформаційно-комунікаційних технологій, які забезпечують ефективну організацію самостійної роботи студентів немовних закладів вищої освіти.
   Іншомовна самоосвітня компетенція виступає як цілісний інтегративний конструктор та включає наступні взаємопов'язані та взаємообумовлені компоненти, а саме лінгвокогнітивний, мотиваційний та операційний. Детальніше розглянемо кожний компонент окремо. Першим компонентом є лінгвокогнітивний — відображає ступінь та рівень навченості у студента. В дану компоненту входять знання, вміння та навички в галузі дисципліни «Іноземна мова», якими володіє студент на елементарному рівні. Наступним розглянемо мотиваційний компонент — характеризує рівень усвідомленого підходу до здійснення навчально-пізнавальної іншомовної самостійної діяльності, визначає наявність широких соціальних та внутрішніх навчальних мотивів стосовно цієї діяльності, пізнавальної активності та пізнавального інтересу до здійснення самостійної роботи, усвідомлення важливої ролі її в освітньому процесі. Далі перейдемо до останнього операційного компонента — оцінюється через ступінь практичної підготовки студента до здійснення навчально-пізнавальної іншомовної самостійної діяльності та має на увазі певний ступінь сформованості навчальних умінь. До таких узагальнених умінь відносяться вміння орієнтації та мотивації своїх пізнавальних дій, організаційні вміння, планування та реалізації іншомовної самоосвітньої навчальної діяльності, безпосередньо самоконтроль та самокорекція своїх недоліків та вміння діагностувати нові більш цікаві завдання для підвищення своїх знань, вмінь та навичків.
    Вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції в умовах навчально-пізнавальної діяльності студентів ґрунтуються на провідних сучасних підходах: особистісно-орієнтований, компетентнісний, комунікативний, продуктивний та когнітивно-діяльнісний підхід. Зокрема, дані підходи визначають загально-методичні принципи розвитку іншомовної самоосвітньої компетенції, до яких відносяться:
—     принцип гуманістичної спрямованості процесу вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції студентів у закладах вищої освіти;
—     принцип самореалізації та саморозвитку особистості в процесі вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції у студентів;
—     принцип опори іншомовної самостійної навчально-пізнавальної діяльності на рефлексію та самооцінку, тобто підвищення своєї значущості в освітньому процесі;
—     принцип цілепокладання іншомовної самостійної навчально-пізнавальної діяльності, тобто формування мети на визначений час з врахуванням певних особливостей;
—     принцип варіативності та інтерактивності процесу вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції, тобто введення дисциплін які необхідно вивчати та які взаємодіють між собою, зокрема за допомогою яких відбувається взаємодія з іншою системою/людиною (користувачем);
—     принцип поетапного вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції у студента на період навчання;
—     принцип розвитку навчальної автономії в процесі вдосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції, тобто студенту не потрібно залежати від викладача при виконані завдань підвищеної складності;
—     принцип опори на формуючий моніторинг удосконалення іншомовної самоосвітньої компетенції.
Можна спостерігати, що загально-методичні принципи розвитку іншомовної самоосвітньої компетенції в умовах самостійної роботи студентів при навчанні іноземної мови спрямовані на систему вправ що удосконалюють та розвивають знання, вміння та навички та впливають на продуктивність навчальної діяльності у студентів ЗВО.

Перепелиця К.Ю. (Харківський національний університет радіоелектроніки)
Формування самоосвітньої компетентності студентів  на основі телекомунікаційних технології під час навчання  іноземної мови в технічному закладі вищої освіти – базовий компонент професійної компетентності спеціаліста //Молодий вчений: науковий журнал .- 2022 .- №6 .- С 57-60
Анотація:У статті висвітлено засоби активізації та інтенсифікації самостійної роботи студентів під час навчання іноземної мови в технічному закладі вищої освіти за допомогою телекомунікаційних технологій.  Доведено  необхідність  інтеграції  телекомунікаційних  технологій,  зокрема  комп'ютерних,  у  процес іншомовної підготовки студентів з метою формування самоосвітньої компетентності.

     На жаль, питання організації самоосвітньої діяльності студентів технічних факультетів нині стає дедалі актуальнішим. Кількість годин, що відводиться на практичні заняття з іноземної мови, скорочується, а програма курсу залишається незмінною, тому студентам все частіше пропонуються ті чи інші теми на самостійне вивчення, що свідчить про необхідність формування у студентів самоосвітньої компетентності як однієї з професійно значущих характеристик, що реалізує можливості особистісної та професійної самоосвіти протягом усього життя.
    Практика викладання іноземної мови у технічному закладі вищої освіти доводить, що в умовах масового навчання успіх самоосвітньої діяльності багато в чому залежить саме від того, як вона організована.
Розвиток телекомунікаційних технологій вплинув на зміну статусу іноземної мови та дозволив використати їхні унікальні можливості у самостійній роботі студентів. Однак сьогодні рівень розвитку телекомунікаційних технологій не відповідає рівню теоретичної та практичної розробленості проблем та їх використання у процесі іншомовної підготовки студентів технічних закладів вищої освіти.
    Виходячи з сутності компетентнішого підходу та беручи до уваги збільшення його ролі в освітній системі, можна говорити про зміни вимог до випускників технічного закладу. Ми вважаємо, що завданням сучасного технічного закладу є формування сукупності взаємопов'язаних смислових орієнтації, знань, умінь, навичок та досвіду діяльності студента щодо певного кола об'єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно-соціально значущої продуктивної діяльності, які ми визначаємо як ключові компетентності.        Важливо відзначити, що існуючі поняття «компетенція» та «компетентність» характеризуються невизначеністю понятійного поля та позиція в даному питанні зводиться до висновку про те, що в освітньому процесі під компетенціями розуміють засвоєні вміння, знання та досвід, а під компетентностями — володіння необхідною ерудицією, широким колом професійних знань, умінь та навичок. Сказане дає підстави стверджувати, що поняття «компетенція» та «компетентність» не слід розглядати як тотожні. Необхідно звернути особливу увагу на той факт, що організована відповідним чином самостійна робота формує у студентів потреби до самостійного пошуку необхідних знань, яку ми визначаємо як основу самоутворюваної компетентності.
    Тут доцільно говорити про розвиток професійно-пізнавальної активності, яка розглядається як вид соціальної активності, що виявляється у позитивному ставленні до процесу навчання та майбутньої роботи, а також як реалізація здібностей до цієї діяльності зі збільшенням рівня самостійності та прагненням поповнювати професійні уміння та навички. Самостійність як одна з якісних характеристик особистості, пріоритетних у процесі її формування, розглядається нами як процесс усвідомлення, відображення себе у діяльності, коли студент виступає і як об'єкт управління, і як суб'єкт управління, котрий планує та організує свої виконавчі дії. Сукупність усієї самостійної роботи, яку виконують студенти під час вивчення іноземної мови, може визначатися як самостійна або самоосвітня діяльність, тобто як вид пізнавальної діяльності, регульованої та керованої студентом як суб'єктом даної діяльності, а також спрямованої на освоєння предметних знань, умінь та культурно-історичного досвіду. Формування самоосвітньої компетентності передбачає розвиток навичок самостійної роботи й уміння застосовувати її у царині професійної діяльності. Тому самоосвітню компетентність у галузі іноземної мови можна розглядати як показник ступеня сформованості самостійної навчальної діяльності в оволодінні іноземною мовою.
   Самоосвітня характеристика включає вміння та навички самовдосконалення, де головним інструментом оновлення інтелектуального потенціалу є самоосвіта, яка визначається нами як мотивована самостійна систематична пізнавальна діяльність, спрямована на досягнення певних особистісних та суспільно значущих освітніх цілей, зі свого боку спрямованих на задоволення загальнокультурних та професійних запитів.
   Навчання іноземної мови на основі телекомунікаційних технологій є ефективним засобом формування самоосвітньої компетентності студентів технічного закладу вищої освіти як базового компонента професійної компетентності спеціаліста за умови організації самоосвітньої діяльності, що забезпечує активізацію пізнавальної діяльності студентів за рахунок розкриття їхнього творчого потенціалу. Таке навчання, спрямоване на формування самоосвітньої компетентності, увібрало в себе всі види мовленнєвої діяльності та вимагає розкрити рівні сформованості вмінь аудіювання, говоріння (монологічного та діалогічного мовлення студентів), читання та письма (комунікативний компонент). Ступінь сформованості даних умінь та навичок дозволяє говорити про рівень сформованості комунікативного компонента самоосвітньої компетентності.

    Сучасна соціокультурна дійсність зумовлює необхідність забезпечити формування системи кроскультурних цінностей майбутніх освітян, їх готовність реалізувати принцип полікультурності через зміст та форми освітньо-виховної роботи закладів вищої освіти.