Освітянам на замітку

Вища школа


Матеріали за темами:
 
                           Конкурентоспроможність випускників закладів вищої освіти

   Сучасні реалії вимагають постійного підвищення якості освіти, рівня кваліфікації та забезпечення конкурентоспроможності фахівців. Сучасна якісна освіта — це основний індикатор якості життя, інструмент економічного зростання держави, ключовий фактор стабільного розвитку суспільства. Відповідно, якість освіти має визначатись не тільки обсягом отриманих знань, але й параметрами особистісного, світоглядного та громадянського розвитку, що сприятиме конкурентоспроможності випускників закладів вищої освіти.

Основні критерії оцінювання якості освіти / Ю.  Сафонов [и др.] // Вища школа : науково-практичне видання. - 2018. - № 4. - С. 49-57
Анотація: Досліджено критерії оцінювання якості освіти у закладах вищої освіти. Проаналізовано положення Закону України "Про вищу освіту" щодо визначення якості освіти та розглянуто основні чинники, які визначають якість вищої освіти. Доведено, що якість освітнього процесу залежить від комплексу взаємопов'язаних чинників: якості та мотивації викладацького складу, стану матеріально-технічної  бази закладу вищої освіти, якості освітніх програм та підготовки здобувачів вищої освіти.

   Узагальнюючи поняття "якісна освіта", зауважимо, що це та освіта, яка дозволяє здобути високі результати у практичній професійній діяльності. Це знання, які можна успішно використовувати впродовж усього життя, примножувати та вдосконалювати їх за умови отримання якісної фундаментальної підготовки.

   Якість вищої освіти  та рівень підготовки студентів вищих навчальних закладів до професійної діяльності визначається як широке поняття, яке відображає всі сторони діяльності закладу вищої освіти.
   1. Якість викладацького складу.
Викладач є ключовою фігурою в освітньому процесі, йому належить стратегічна роль у формуванні особистості студента в процесі професійної підготовки. Виникає необхідність розробки нової структури соціально-психологічної підготовки та перепідготовки як майбутніх викладачів, так і тих, хто вже працює в закладах вищої освіти. Професійне становлення викладача передбачає формування мотиваційної сфери, розвиток його професійного рівня. Викладач повинен мати ряд здібностей, які в майбутньому забезпечать йому успішне становлення в його діяльності.
   Дидактичні здібності — це здатність викладати навчальний матеріал доступно, ясно і зрозуміло. У цих здібностях проявляється креативність викладача, спрямована на зацікавленість, творче мислення й активність студентів.
Організаторські здібності проявляються в умінні об'єднати студентів, спрямувати їхню діяльність на виконання корисних справ, побудувати дружний студентський колектив. Завдяки цим здібностям викладач володітиме такими якостями, як акуратність, дисциплінованість, відповідальність, пунктуальність.
Комунікативні здібності — це здібності, які розвивають довіру і доброзичливість студентів стосовно свого викладача.
   2) Стан матеріально-технічної бази закладу освіти.
   Важливими завданнями закладів вищої освіти є забезпечення органічного поєднання в освітньому процесі освітньої, наукової та інноваційної діяльності, створення необхідних умов для реалізації учасниками освітнього процесу їхніх здібностей. Для цього необхідне належне матеріально-технічне забезпечення діяльності закладів вищої освіти, яке передбачає:
— наявність приміщень та територій, включаючи обладнані навчальні аудиторії, об'єкти для проведення практичних занять, фізичної культури та спорту, необхідних для здійснення освітньої діяльності ліцензованими освітніми програмами (гостро постає питання про комунальне обслуговування цих площ);
 наявність матеріально-технічного забезпечення освітньої діяльності, обладнання приміщень відповідно до вимог стандартів освітньої діяльності;
 наявність умов для функціонування електронного інформаційно-освітнього середовища, що включає в себе електронні інформаційні та освітні ресурси, інформаційні та телекомунікаційні технології, відповідні технологічні засоби;
 забезпечення всім студентам доступу до фондів навчально-методичної документації та видань з дисципліни, зокрема доступу до електронно-бібліотечних систем;
 забезпечення студентів гуртожитками та мережею закладів харчування.
   3) Мотивація викладацького складу. 
   Якісний професорсько-викладацький склад є ключовим елементом вищої освіти. Від кваліфікації викладача, його педагогічної компетентності, праці та життя, людських і моральних якостей, загальної культури залежать і якість підготовки фахівців, і результативність економічної ДІЯЛЬНОСТІ. 
Суттєва проблема, з якою нині стикаються заклади вищої освіти, — це небажання молодих фахівців отримувати фундаментальну наукову освіту і починати свою професійну діяльність викладачами вищої школи, що призводить | до "старіння" професорсько-викладацького складу.
   Отже, впровадження ефективної моделі стимулювання праці, орієнтованої  на якість викладацької діяльності, гальмується двома обставинами: низьким рівнем оплати праці й недостатнім бюджетним фінансуванням. На нашу думку, використаня зрівняльного розподілу різноманітних доплат і надбавок до заробітної плати не забезпечує високу якість праці викладачів, утримання висококваліфікованих фахівців у закладах вищої освіти і залучення нових, що ускладнює забезпечення високої якості освітнього процесу.
   4) Якість освітніх програм.
Сучасні освітні програми мають максимально враховувати запити ринку праці. Підвищення якості освіти у процесі реалізації освітніх програм досягається за рахунок розширення доступу студентів до сучасних освітніх технологій, науково-виробничих та інноваційних ресурсів, оптимізованого використання навчально-методичної, матеріально-технічної бази. У результаті можливе впровадження освітньої програми, яку можна вдосконалювати і корегувати всі її компоненти.
   5) Якість підготовки здобувачів вищої освіти.
    Щороку зростає проблема якості підготовки абітурієнтів і, як наслідок, студенти стикаються з труднощами в засвоєнні освітньої програми. Абітурієнт, який успішно пройшов зовнішнє незалежне оцінювання і став студентом першого курсу, не завжди може адаптуватися в освітньому процесі вишу. Тому після першої (зимової) екзаменаційної сесії і наступної весняної спостерігається скорочення студентського контингенту. Відсутність теоретико-фундаментального мислення у випускників із середньою освітою якраз і визначає негативні явища в засвоєнні студентами (особливо на молодших курсах) складних теоретичних дисциплін.
   Таким чином, створення ефективної системи професійної орієнтації випускників шкіл на спеціальності сприятиме у подальшому якісній підготовці майбутніх фахівців і стане запорукою вирішення критичного питання - усвідомленого вибору майбутньої професії.
   6) Конкурентоспроможність випускників на ринку праці.
Результати соціологічних досліджень свідчать, що приблизно чверть студентів помиляється при виборі професії (спеціальності). Основним розчаруванням щодо обраної професії для деяких випускників найчастіше є переповненість ринку праці, тому вони прагнуть отримати іншу спеціальність. Невідповідальний вибір спеціальності призводить до того, що значна частина студентів не бажає працювати за отриманою спеціальністю або відчуває труднощі із працевлаштуванням. Сьогодні конкурентоспроможність випускника визначається його професійною компетентністю, у межах якої спеціальні знання мають поєднуватися із навичками спілкування, основами особистісного зростання. Необхідно створити умови для творчого ставлення студента до освоєння таких необхідних сьогодні професійних умінь, як уміння: вести діалог із колегами, публічно й аргументовано відстоювати свою думку, розуміти й поважати думку співрозмовника, критично ставитися до висловлених суджень, керувати своїми емоціями, уміння працювати з науковим текстом.

Олефіренко, Тарас (кандидат педагогічних наук; професор; декан факультету педагогіки і психології). 
 Концептуальні засади розвитку STEM-освіти в Україні // Вища освіта України : теоретичний та науково-практичний часопис. - 2020. - № 1. - С. 61-67 
Анотація: Визначено, що основними принципами навчання STEM-освіти є принципи інтеграції, інноваційності, гуманістичної аксіології, соціально-емоційний, орієнтації на особистість вчителя. Пріоритетом розвитку STEM-освіти в Україні є злагоджена командна робота педагогів-професіоналів, здатних концентрувати інтелект на досягнення узгодженої спільної мети, колегіальність у формуванні та оцінці ефективності навчальних проєктів.

   Метою SТЕМ-освіти є підготовка людини майбутнього - креативної та вільної особистості, яка здатна вчитися впродовж життя, критично мислити, знаходити нестандарті креативні рішення, адаптуватися до сучасних умов соціальної мобільності, спроможна до засвоєння передових інформаційних технологій, до досягнення успіху в умовах стрімкого технологічного розвитку глобального соціуму. У цій тезі сконцентровано вихідні ідеї та мету SТЕМ- освіти:
   Перед тим, як розкрити механізми впровадження представленої мети SТЕМ- освіти, варто неупереджено окреслити перешкоди щодо її уведення. По-перше, домінантні традиції шкільної освіти, проявом яких є застиглість, консервативність системи шкільної освіти, концентрація сучасних адміністрацій шкіл та вчителів не на розвитку особистості, а на формуванні обсягу знань відповідно до державних стандартів, змісту Зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). 
По-друге, відсутність педагогів-фахівців у галузі SТЕМ-освіти та системи підготовки висококваліфікованих педагогічних кадрів, які б синтезували знання ІТ-технологій, педагогіки і психології дитини та вільне володіння іноземною мовою.
   Для формулювання стратегії досягнення мети доцільно враховувати причини невдалого (украй повільного) упровадження SТЕМ-освіти в Україні: 
 Освітня діяльність з підготовки педагогів здійснюється за традиційними технологіями та виробляє «собі подібних», що не здатні вийти за межі усталених правил педагогічної діяльності;
  1. Основним принципом навчання за SТЕМ-освітою є принцип: орієнтації на особистість учителя, який є лідером у формуванні емоційних та соціальних компетентностей і спроможний до усвідомленого аналізу своєї професійної діяльності на основі розвинених мотивів саморозвитку; здатний до проблематизації дійсності, бачення конфліктів, суперечностей; критичного ставлення до норми, до педагогічної рефлексії, творчості; відкритий до професійних інновацій, самореалізації, утілення в професійній діяльності своїх особистісних намірів і способу життя; уміє створювати соціокультурний діалог, упроваджувати найефективніші форми і методи навчання за інноваційним принципом; спроможний до набуття власного педагогічного досвіду.
   Основними компетенціями випускника повинні бути:
1) здатність до вирішення комплексних проблем;
2) здатність до критичного мислення;
3) здатність до креативної діяльності;
4) готовність до управління людьми;
5) здатність до взаємодії з іншими;
6) здатність до співчуття;
7) спроможність до об'єктивної оцінки явищ навколишнього світу;
8) орієнтація на високий результат;
9) здатність до ведення переговорів;
10) готовність до когнітивної гнучкості.
   Результати навчання:
1) критичне мислення та вирішення проблем;
2) креативінсть, ініціативність та підприємливість;
3) навички у сфері дигітальних медіа;
4) самопізнання, самоусвідомлення та вміння вчитися;
5) участь та співробітництво;
6) імпульсний контроль та управління стресом;
7) особистісна, моральна та етична відповідальність;
8) ідентифікація, чітке самоснриймання та розпізнавання емоцій;
9) самоефективність, духовність, співчуття;
10) самомотивація та дисципліна.
   Кваліфікаційний портрет педагога.
   Пріоритетні якості: особистість - цілісна, гармонійна особистість з позитивною «Я концепцією», розвиненим емоційним інтелектом, високим рівнем загальної культури та моральності. 
 
Гилюн, О. В. 
 Чому в Україні слід розвивати дуальну вищу освіту? Соціологічний погляд // Грані : Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ : Дніпропетровський нац. ун-т, Центр соц.-політ.досліджень, 2018. - № 10. - С. 87-96
Анотація: Присвячено проблемі взаємодії ринку праці та вищої освіти в сучасному українському суспільстві. На основі аналізу статистичних даних та результатів соціологічних опитувань різних категорій населення робиться висновок, що ринок освітніх послуг в нинішній Україні функціонує переважно сам по собі, майже не взаємодіє із ринком праці.

    Суттєвим проявом дисбалансу попиту та пропозиції на ринку праці є невідповідність структури, обсягів та якості підготовки випускників закладів вищої освіти потребам роботодавців, економіці України в цілому, а також неформальна та неповна зайнятість, поширена практика працевлаштування випускників закладів освіти не за фахом, трудова міграція, нездатність ринку освітніх послуг своєчасно реагувати на зміни, що відбуваються на рику праці. Подолати відірваність вищої освіти від вітчизняного ринку праці неможливо без посилення взаємозв’язку теоретичної і практичної підготовки студентів. Підкреслюється, що це, як показує європейський досвід, за нинішніх умов можна ефективно здійснювати через впровадження в Україні дуального навчання. Адже дуальна система освіти, як одна із сучасних моделей кооперації навчання з виробництвом, відповідає інтересам усіх задіяних в ній сторін – роботодавців, студентів, закладів вищої освіти, а також держави. 
   Елементи дуальної освіти у вигляді поєднання роботи з навчанням, як у форматі здобуття освіти за вечірньою чи заочною формою навчання, так і у форматі навчальних закладів при великих виробничих підприємствах (ВТНЗ), існували ще в Радянському Союзі в період розквіту там планово-адміністративної системи, але при переході до ринкової економіки в пострадянських країнах були знехтувані. Звертається увага на те, що дуальну освіту не слід ідеалізувати, вона має не тільки переваги, але і певні обмеження. Дуальна форма навчання підходить не всім і не завжди, не для кожної спеціальності. Найкраще вона підходить при підготовці фахівців для таких сфер, як економіка, бізнес-адміністрування, інженерія, соціальне забезпечення. Обмежені можливості використання дуальної освіти при підготовці мистецтвознавців та гуманітаріїв. Ідея впровадження дуальної вищої освіти в Україні позитивно сприймається як керівництвом галузевого міністерства освіти, так і простими громадянами. Наводяться дані соціологічного опитування жителів м. Дніпра стосовно того, що впровадження дуальної освіти, на думку громадян, не повинно бути обов'язковим для усіх закладів вищої освіти чи усіх студентів та повинно починатись тільки зі старших курсів навчання.
   Занадто розповсюдженим стало явище працевлаштування випускників закладів освіти не за фахом. Так, за результатами дослідження особливостей працевлаштування столичної молоді було встановлено, що тільки чверть випускників ЗВО працюють за отриманою спеціальністю. Відсутність вакансій за фахом та незадовільна матеріальна винагорода - головні чинники, котрі пояснюють, чому українська молодь не працює за здобутим фахом.
   Отже, структура випускників закладів вищої освіти вже багато років не відповідає потребам ринку праці в частині необхідної структури зайнятості за освітнім рівнем, за видами професійної діяльності. Ці факти, а також значні перекоси в оплаті праці, розмивання меж між формальною і неформальною зайнятістю, між зайнятістю і безробіттям, зростання тіньової зайнятості свідчать про кризу у сфері трудових стосунків. Крім того, диспропорції між попитом і пропозицією кваліфікованої робочої сили на ринку праці мають також територіальний, галузевий та соціально-демографічний характер. В результаті цих диспропорцій складається критична ситуація, коли, з одного боку, неможливо задовольнити потреби суспільства, галузі, організацій, підприємств у працівниках певних професій і спеціальностей, що, в свою чергу, призводить до зниження конкурентоспроможності підприємств і країни в цілому, а з іншого боку, з'являються стійкі групи населення, які відчувають труднощі у працевлаштуванні, потребують соціальної допомоги з боку держави.
Гострою проблемою стає також зростаюча міграція молодих фахівців із України в зарубіжні країни. Мирослав Бондар, зокрема, відзначає, що «масове впровадження у навчальну програму щорічних курсів стажування та проходження практики за кордоном для студентів провідних вишів уже дало свої плоди. Понад 80 % українських студентів хочуть працювати за кордоном. Вони навчаються на виробничій базі інших держав, і їх готують під вимоги тамтешніх стандартів. Можна сміливо стверджувати, що більша частина з них після закінчення українських державних вишів, поїде працювати в інші країни, на благо іншої економіки» .
   Одним із сучасних шляхів вирішення названих проблем, подолання відірваності сучасної української вищої освіти від вітчизняного ринку праці є впровадження дуальної освіти, при якій роботодавець, отримуючи певні пільги від держави, бере на себе витрати на навчання студента за узгодженою програмою та виплачує йому стипендію, а також заробітну плату в час проходження практичного навчання на робочому місці. Студент зобов'язується по закінченню ЗВО почати свою трудову діяльність на уже знайомому підприємстві чи в організації. Навчальний заклад, в свою чергу, отримає як кошти на свій розвиток, так і цілеспрямованих, умотивованих на здобуття майбутньої професії студентів.  

Козлакова, Галина Олексіївна (доктор педагогічних наук; професор; академік; АМСКП). 
 Регіональний університет як середовище для підготовки лідерів вищої школи / Г. Козлакова // Вища освіта України : теорет. та наук.-метод. часопис. - 2016. - N 4. - С. 64-69
Анотація: Визначено актуальність впливу активного науково-освітнього середовища на формування лідерських якостей випускників університету та їх подальшу орієнтацію на науково-дослідницьку діяльність.

   Удосконалення, модернізація, трансформація, реформування вищої освіти - усі ці та багато інших термінів в останні роки використовуються представниками різних рівнів управління вищою освітою з єдиною метою - інтегрувати або наблизити діяльність наших університетів до європейських. Проте при цьому мало хто згадує про інертність соціальних систем, про збереження національних традицій у процесі передачі знань від старших поколінь до прийдешніх, про особливості набуття вищої освіти в столичних університетах і складнощі виживання регіональних університетів.
   За останні десятиріччя українським університетам довелося пережити не лише зміни у структурі, назвах і напрямах діяльності, а також брати участь у різних експериментах щодо перевірки найбільш дієвих моделей європейських університетів, які начебто могли стати ефективними на наших теренах. Усі компаративні дослідження у цій сфері завершуються висновком: а ми зробимо по-своєму, бо так краще.
   Ні в якому разі не можна применшувати значення науково-освітньої діяльності університету, якщо він називається «державний», а не національний. Стандарти, освітні програми, затверджені Міністерством освіти і науки для навчання за конкретною спеціальністю, однакові для виконання в усіх університетах великих і малих міст. Проте іноді здається, що набуття університетом ще однієї характеристики типу дослідницький, комерційний, університет для бізнесу обов'язково вплине на вдосконалення освітнього процесу і підвищення якості навчання.
   Погоджуючись із загальним прагненням університетів до вищих рейтингів, наслідками яких мають бути збільшення кількості вступників і підвищення заробітної платні викладачів, звернемо увагу на таку ознаку університету, як кількість випускників, які стали лідерами різного рівня, - від Нобелівських лауреатів до звичайного завідувача кафедри і директора школи. Причиною для цього є гордість випускників за свою Альма-Матір, за тих реальних лідерів, які були однокурсниками або мають диплом випускника того ж університету. У наш час можна з гордістю говорити про досягнення президентських університетів, тобто тих, у яких навчалися свого часу майбутні Президенти незалежної України. Але дослідження цих особливих умов, у яких закладаються якості лідерів найвищого ґатунку, може бути предметом окремого дослідження.
   Вищенаведене уможливлює такі висновки та рекомендації.
1. Процес розвитку університетського типу навчання продовжується, і прикладом для цього є поступове перетворення регіональних навчальних закладів з училищ на коледжі, з коледжів в інститути та університети. Даний процес обумовлений необхідністю забезпечення рівного доступу до вищої освіти всіх верств населення, наближенням місця навчання до місця проживання молоді, випускників загальноосвітніх шкіл.
2. Змінюється середовище, у якому здійснюється навчання, підвищується рівень кваліфікації професорсько-викладацького складу університетів, спроможність до здійснення фундаментальних наукових досліджень та участі в міжнародній співпраці. Осучаснення освітнього середовища безпосередньо впливає на формування лідерських якостей випускників та їх почуття гордості щодо причетності до свого університету.
3. Принципово новий рівень інформатизації адміністрування, навчання і здійснення наукових досліджень в університетах

Хмиров, І. М. (кандидат психологічних наук; старший викладач кафедри наглядово-профілактичної діяльності). 
 Механізми державного регулювання європейського співробітництва вищої освіти України // Інвестиції: Практика та досвід : Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2016. - № 23. - С. 82-84
Анотація: Визначено, що виведення рівня освіти України на рівень освіти розвинутих країн світу можливе лише шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних і організаційних засад. Це можливо за умови системного переходу від принципів галузевої політики до принципів створення освітньої інфраструктури суспільної трансформації. Установлено, що слід забезпечити реальну автономію ВНЗ, вироблення його власної стратегії розвитку та конкурентоспроможність, застосування міжнародних стандартів, створення високоякісних освітніх програм, упровадження системи оцінювання якості, вироблення ефективної економічної політики ВНЗ. Аргументовано формування нової парадигми, нових концептуальних підходів до вищої освіти. Основним і першочерговим фактором оптимізації державного регулювання освітньої сфери запропоновано вважати міжнародне співробітництво.

   Одним із пріоритетних напрямів новаційного розвитку й удосконалення вищої освіти слід виокремити міжнародне співробітництво. Оскільки використання міжнародного досвіду надає можливість спрямувати зміст навчання, зусилля студента на формування базових знань і компетенцій з кожного предмета повинні підготувати його до життя в соціумі, забезпечити йому необхідний матеріальний добробут, сформувати творчий підхід, самостійність мислення, уміння застосувати вивчене в вищому навчальному закладі на практиці. При цьому варто виходити з того, що викладач є тим, у кого вчаться, переймають знання. З огляду на це можна зазначити, що студент не той, кого навчають, а - хто сам навчається. Лише при такому розумінні організації процесу навчання можливо буде забезпечити "життєздатність" випускників, їх конкурентоспроможність як в Україні, так і на світовому ринку праці.
   Ефективний освітній менеджмент дозволяє своєчасно реагувати на попит ринку, зокрема праці на окремі категорії працівників, а відтак, і затребуваності освітніх послуг і формування вхідних грошових потоків, а також забезпечення таких важливих операцій (регламентованих державою), як ліцензування спеціальностей, квотування обсягу підготовки спеціалістів, атестації спеціальностей і вузу в цілому.
   В умовах, коли держава не може гарантувати зайнятість усього працездатного населення (в тому числі й такої його соціальної групи, як молоді спеціалісти), актуалізується проблема посилення взаємозв'язку і відповідальності держави щодо фахівця з точки зору забезпечення його ефективної зайнятості. Це висуває проблему посилення ролі держави в забезпеченні взаємозв'язку збалансованості між потребою на ринку праці в фахівцях з вищою освітою до обсягів підготовки цих фахівців в системі вищої освіти як пропозиції з орієнтацією на по вікове відтворення на цих сегментах ринкової економіки.
Це можливо за умови системного переходу від принципів галузевої політики до принципів створення освітньої інфраструктури суспільної трансформації. Тобто слід забезпечити реальну автономію ВНЗ, вироблення його власної стратегії розвитку та конкурентоспроможність, широкий і гнучкий набір освітніх послуг, відкритий доступ до інформації про вищу освіту й освітній ринок, застосування міжнародних стандартів, створення навчальних планівта освітніх програм, упровадження системи оцінювання якості, об'єктивне ведення статистики, вироблення ефективної економічної політики на локальному рівні, представленого ВНЗ є міжнародне співробітництво.
   Подальше реформування вищої освіти в Україні передбачає таке:
- розширення та комплексне вирішення завдань і вдосконалення системи вищої освіти;
- регулювання чисельності і спеціалізації закладів освіти;
- забезпечення структурних змін і розвитку недержавного сектору вищої освіти;
- упровадження інновацій управління і новітніх технологій;
- забезпечення автономії вищої освіти у межах державного управління;
- підвищення фахових вимог до викладачів; забезпечення умов для навчання впродовж усього життя;
- розширення творчих зв'язків із закордонними закладами вищої освіти;
- інтеграцію у європейський освітній простір;
- посилення науково-конструктивної взаємодії вузів і суб'єктів господарювання;
- запровадження чітких вимог і критеріїв щодо підвищення якості та ефективності системи вищої освіти.

Гринькевич, О. С. (доктор економічних наук; доцент). 
 Міжнародний досвід моніторингу працевлаштування випускників та шляхи його застосування в Україні // Демографія та соціальна економіка (дар) : науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - 2019. - № 1. - С. 126-129
Анотація: Обґрунтувано доцільність моніторингу працевлаштування випускників у системі вищої і професійної освіти України та опис механізму його запровадження з урахуванням міжнародного досвіду. Запровадження механізму моніторингу працевлаштування випускників в Україні дасть змогу підвищити ефективність державних і приватних інвестицій у вищу освіту за критерієм працевлаштування і доходів випускників.

   Поряд зі зростанням запитів ринкової економіки щодо інноваційної активності ЗВО та їх співпраці з бізнесом, посилення ваги обсягів цитування наукових публікацій дослідників у рейтингах конкурентоспроможності університетів, рівень працевла¬штування її випускників залишається головним індикатором якості та економічної ефективності національних систем вищої освіти. Для оцінки та аналізу ефектив¬ності працевлаштування випускників уряди країн світу з розвинутою економікою, громадські організації та бізнес-структури запроваджують відповідні моніторинги працевлаштування випускників.
   Обстеження випускників закладів вищої та професійної освіти проводять у країнах Африки, Азії, Америки, Європи зазвичай під загальною назвою «Дослідження кар'єри випускників». Рівень працевлаштування випускників ЗВО використовують як критерій його ефективності та в розподілі бюджетних ресурсів у моделях фінансування семи європейських країн. Глобальний огляд зайнятості випускників у різних країнах світу пропонує Д. Маслен, базуючись як на статистичних даних про рівень безробіття серед молоді, так і глибшій аналітиці про ризик неповної зайнятості випускників з урахуванням їхньої спеціальності.
   В Україні немає практики моніторингу працевлаштування випускників ЗВО як інструменту оцінки й аналізу конкурентоспроможності не лише здобувачів освіти, а й освітніх провайдерів. Винятком є проект «Перехід молоді від навчання до стабільної роботи». Однак в Україні подібні дослідження не є регулярними і репрезентативними за регіонами країни.
   Моніторинг зайнятості випускників є складовою національних систем управління освітою у багатьох країнах світу. Уряд Австралії фінансує щорічні опитування випускників і працедавців задля аналізу задоволення випускників здобутим фахом, рівня їх працевлаштування, оцінок працедавцями загальних і професійних компетентностей випускників. Результати опитувань за кожним ЗВО Австралії розміщені на спеціальному сайті і дають змогу не лише менеджменту вищої освіти, а й іншим категоріям стейкхолдерів визначити доцільність навчання чи інших форм співпраці з відповідним ЗВО.
   У Польщі запроваджена загальнонаціональна система моніторингу економічної активності випускників, яка базується на адміністративних даних інтегрованої системи POL-on та Управління соціального страхування. Інтегрована база даних дає змогу здійснити аналітичні дослідження для визначення тривалості пошуку роботи випускниками; частки тих, хто продовжив навчання; рівня ризику безробіття; частки випускників, котрі були зареєстровані як безробітні; рівня оплати праці; бюджету активності випускників (структура часу, витраченого на працю за наймом, само- зайнятість, навчання, догляд за дитиною, безробіття і т. д.); характеристики ринку праці залежно від місця проживання випускника.
   Національна Асоціація коледжів і працедавців США щороку організовує опитування для оцінки та аналізу доходів випускників коледжів і університетів. Результати таких опитувань доступні в розширеному форматі лише для ЗВО США — членів Асоціації, і у публічному доступі для усіх користувачів — про доходи і рівень зайнятості випускників за спеціальностями. 
   Систематизований зарубіжний досвід моніторингу працевлаштування випускників дав змогу обгрунтувати головні інструменти його адаптації в системі вищої освіти України та створення з цією метою інтегрованої державної електронної бази даних працевлаштування випускників закладів вищої і професійної освіти. Координатором робіт з інтеграції відповідних адміністративних баз даних Міністерства освіти і науки України, Пенсійного фонду, Державної фіскальної служби і Державної служби зайнятості може бути Інститут освітньої аналітики Міністерства освіти і науки України.
    Основними напрямами практичного використання бази даних є такі:
1) оцінка якості вищої і професійної освіти в Україні як складової систем зовнішнього і внутрішнього забезпечення якості освіти, шо передбачено законодавством України про освіту; 2) аналіз попиту на випускників на ринку праці у розрізі освітніх програм, спеціальностей/робітничих професій чи закладів вищої і професійної освіти; 3) формування державного і регіонального замовлення на підготовку фахівців і робітничих кадрів з урахуванням даних про працевлаштування випускників ЗВО і ЗПТО; 4) використання даних у побудові національного рейтингу ЗВО України; 5) удосконалення переліку і змісту освітніх програм, профілів підготовки фахівців і робітничих кадрів на інституційному, регіональному та національному рівнях.

Павлик, Наталія (доктор психологічних наук). 
 Духовно-психологічний супровід випускників закладів вищої освіти, спрямований на гармонізацію характерологічного розвитку особистості раннього дорослого віку // Наука і суспільство : науково-популярний журнал . - 2019. - № 9/10. - С. 13-24 
Анотація: Розглянуто важливість духовно-психологічного супроводу магістів, бакалаврів, що спрямований на гармонізацію їх розвитку.

   Для розробки методологічних засад духовно-психологічного супроводу звернемося до вітчизняної спадщини (В.В. Зеньковський, М. Пирогов, В. Розанов та ін.). Дореволюційні школи головною метою вважали виховання християнської моральності: шанобливого ставлення до старших, правдивості, , працелюбності, терпіння, скромності. Розвиток моральних якостей (щедрості, безкорисливості, служіння ближнім) знайшли відображення у педагогічних ідеях К.Д. Ушинського, який вважав, що моральність має ґрунтуватися на твердій волі й мотивації саморозвитку. Сьогодні все більше українських педагогів і психологів погоджуються з тим, що саме християнські духовно-моральні засади є порятунком нації.
Обґрунтовано духовно-моральнісний підхід до визначення системи духовно-психологічного супроводу навчання магістрів і бакалаврів, що спрямований на гармонізацію їх характерологічного розвитку.
   Зазначений підхід спирається на такі принципи.
   1. Принцип духовно-моральнісної детермінації полягає у розумінні ієрархічності структури особистості. Одухотворені соціальні, інтелектуальні, вольові, почуттєві якості набувають морально-регуляторних властивостей і визначають врівноваженість і моральність поведінкових проявів. Розвиток чесності, совісності, відповідальності сприяє зміцненню волі й моральної саморегуляції, що зумовлює цілісність і силу характеру. Моральність виступає змістовою ознакою вольової активності людини й визначає становлення позитивних рис, контроль над негативними.
    2. Принцип позитивності означає спрямованість на позитивне сприйняття себе, інших людей, проблемних ситуацій і життя в цілому, що визначає позитивний емоційно-психологічний стан особистості, ознаками якого виступають психічна врівноваженість, доброта, узгодженість між словом і діями. Принцип позитивності зумовлює здатність сприймати кожну людину з позиціїїї безумовної цінності. 
    3. Принцип «психоелевацїї» спрямований на процес оволодіння людиною формами гармонійної поведінки. Психоелевація в ранньому дорослому віці пов'язана з приведенням у гармонійну пропорційність рис характеру шляхом помірності емоційно-поведінкових проявів, розвитком самоконтролю над негативними рисами, належного їх спрямовування.
   Завдання психологічного супроводу:
1) психодіагностика психологічного стану студентів (психологічних проблем, особливостей характеру, духовного потенціалу, професійних здібностей, інтересів);
2) адаптація до умов самостійного життя, корекція професійного самовизначення; 
3) духовно-психологічна просвіта студентів, психологів, педагогів, кураторів;
4) розширення духовно-моральної самосвідомості, розвиток здібностей, пізнавальних процесів, формування професійно важливих якостей майбутнього фахівця;
5) допомога у розв'язанні проблем (навчальних, сімейних, інтимно-особис- тіснихтощо);
6) духовно-моральне оздоровлення студентів та викладацького складу;
7) гармонізація характеру усіх учасників навчально-виховного процесу;
8) актуалізація духовного потенціалу, духовно-творча самоактуалізація особистості.
   При групових формах психологічного супроводу людина має можливість отримати зворотний зв'язок від членів групи, подивитися, як інші люди реагують в аналогічних ситуаціях, реалізувати апробацію власної гармонійної поведінки.


Механізм конкурентоспроможності випускників закладів освіти // Управління освітою (Шкільний світ) : часопис для керівників освітньої галузі. - 2019. - № 7. - С. 46-53. 
Анотація: Світова практика свідчить, що лише за ноявності конкуренції, конкурентного середовища можна забезпечити підготовку конкурентоспроможних фахівців.

   Конкурентоспроможність закладу освіти обумовлюється конкурентоспроможністю його освітніх продуктів, ресурсного забезпечення, навчальних програм тощо. У закладах вищої освіти — це, насамперед, конкуренція за абітурієнта (боротьба за абітурієнта). На її стан впливають:
 рівень поінформованості про заклад вищої освіти;
 рівень підготовки в цьому закладі кадрів;
 забезпеченість закладу вищої освіти професорсько-викладацьким складом, приміщеннями, обладнанням, технікою, навчально-методичною літературою тощо;
 престижність диплома конкретного навчального закладу серед роботодавців;
 система організації наукової роботи студентів;
 розвиток міжнародних зв'язків в освітній сфері;
 масштаби впровадження новітніх технологій навчання тощо.
   Окрім того, на рівень конкуренції між ЗВО впливають:
 демографічна ситуація в країні, зокрема зменшення кількості абітурієнтів;
 фактор глобалізації, коли значна частина випускників закладів загальної середньої освіти виїжджає в інші країни для продовження навчання. Адже Болонська система розширила можливості для такого навчання, тобто для здобуття вищої освіти в різних університетах світу.
   Освітній процес виступає одним із компонентів конкурентоспроможності закладу освіти, що є сукупністю дій, спрямованих на перетворення потоків інтелектуального потенціалу суспільства, для яких важливим показником (вхідним) є випускник закладу освіти, а вихідним — компетентності особистості.
   Зменшенню кількості охочих навчатися за кордоном може сприяти підвищення якості освіти у вітчизняних вишах. Адже, за міжнародними дослідженнями, якість освіти в Україні не відповідає світовим стандартам бізнес-спільноти. За якістю підготовки менеджерів наша країна посідає 85 місце у світі. Тому якість освіти в закладах освіти має бути спрямовано на подальше забезпечення її відповідності потребам реальної ринкової економіки, на зростання менедж- мент-освіти та її конкурентоздатності.
   Як засвідчують результати досліджень, зменшення кількості абітурієнтів відбулося не лише через зменшення кількості випускників закладів загальної середньої освіти, що зумовлено демографічними та міграційними чинниками.
   Ще одним фактором є зростання вартості навчання у вишах, що зменшує можливість доступу до якісної освіти насамперед населення, віднесеного до соціально неза- хищених груп.
   На формування конкуренцїі  та конкурентного середовища у сфері освіти впливають:  
- престиж спеціальностей;
- спектр освітніх послуг;
- наявні форми навчання, які використовують;
- просування освітніх послуг на відповідному ринку; 
- стан внутрішньокорпоративного середовища тощо.
- наявність науково-освітнього потенціалу, що має найбільшу питому вагу серед науковців;
- матеріально-технічна та інформаційно-інноваційна база конкретного закладу освіти.

   Виведення рівня освіти України на рівень освіти розвинутих країн світу можливий лише шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад. Отже, необхідне формування нової парадигми, нових концептуальних підходів до вищої освіти і це є основним і першочерговим фактором оптимізації державного регулювання освітньої сфери для конкурентоспроможності випускників закладів вищої освіти