Освітянам на замітку

Вища школа

                                               Якість вищої освіти в умовах інтернаціоналізації

   Розвиток вищої освіти в сучасній Європі та інших регіонах світу значною мірою визначається Болонським процесом, який повинен забезпечувати високий рівень взаємної відкритості національних систем вищої освіти.

Власюк, Оксана (старший науковий співробітник). 

 Проблеми євроінтеграційного поступу системи вищої освіти України // Вища школа : науково-практичне видання. - 2019. - № 7. - С. 18-31. - Библиогр. в конце ст. 

Анотація: Досліджено питання інтеграції України в європейський освітній простір. Проаналізовано ключові проблеми та умови успішної інтеграції закладів вищої освіти в європейський освітній простір. Визначено завдання із забезпечення відповідності нових кваліфікацій потребам та інтересам ринку праці, ефективної реалізації академічної мобільності. Встановлено, що система фінансування закладів вищої освіти не відповідає вимогам часу й окремим нормам чинного законодавства  у сфері вищої освіти, не сприяє досягненню цілей, поставлених перед закладами вищої освіти щодо підготовки фахівців, не забезпечує покриття витрат, необхідних для виконання відповідних функцій.

Процеси європейської інтеграції охоплюють, зокрема, і сферу вищої освіти України. Наша країна орієнтується на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Це зумовлює необхідність науково обґрунтованих підходів до підготовки фахівців нової генерації, що відповідають європейському стандарту.

Досвід упровадження освітніх та педагогічних інновацій підтверджує, що перед закладами вищої освіти України у процесі вдосконалення освітнього процесу стоять такі головні завдання:

1) технічна, технологічна та організаційна модернізація освітнього процесу;

2) удосконалення змісту програм і курсів;

3) технологічна перепідготовка викладачів та управлінських структур закладів вищої освіти (далі — ЗВО).

Перше завдання виконується шляхом запровадження стандартних інноваційних технологій і методик, які адаптуються до вимог та рівня організаційного забезпечення у конкретному закладі освіти.

Реалізація другого завдання забезпечується модернізацією змісту освіти відповідно до наукових, технологічних та практичних досягнень науки і практики.

Третій аспект залежить від здатності викладача опанувати методику та його готовності до прийняття відповідних змін. Упровадження в освітній процес нових педагогічних та інформаційних технологій потребує перепідготовки викладачів, оскільки доля всіх інноваційних процесів залежить від творчої активності педагогічного коллективу.

У своєму євроінтеграційному поступі система вищої освіти України стикається з низкою проблем, які потребують вирішення. Серед них такі:

1. Забезпечення відповідності нових кваліфікацій потребам та інтересам ринку праці. Інтеграція України у світову економічну систему передбачає адаптацію системи вищої освіти до мінливих умов ринку праці. Для сприяння гармонізації ринку освітніх послуг, розвитку наукових досліджень, створення сприятливих умов для підготовки затребуваних на ринку праці фахівців необхідна конструктивна взаємодія освіти і бізнесу. Для цього ЗВО повинні розширювати свої функції, розвивати партнерство з бізнесовими структурами за умови збереження традиційних аспектів діяльності. З метою забезпечення сталого розвитку особливу увагу слід приділяти професіям майбутнього, прогнозуючи зміни на ринку праці в найближчий період. Не виключено, що найбільш затребуваними професії сьогодення зовсім скоро можуть виявитися взагалі не потрібними чи попит на них суттєво скоротиться. Тому державна політика має спрямовуватися на зміну переліку спеціальностей, на які робиться замовлення в ЗВО, та визначити ті, які будуть найбільш затребуваними у найближчому майбутньому.

Україні вже зараз необхідно опановувати професії майбутнього і починати з такого алгоритму: вибір моделі розвитку економіки, визначення пріоритетних сфер, державне і приватне замовлення на отримання відповідної освіти, а вже потім — підготовка програм сприяння зайнятості населення, які сьогодні реалізуються через соціальну сферу. Потрібно будувати високотехнологічну та експортоорієнтовану модель економіки, тобто готувати більше науковців, інженерів, програмістів, освітян.

Ефективним та дієвим способом вирішення проблем невідповідності освіти потребам ринку у світі часто стає ініціатива самого бізнесу. Великі компанії намагаються самостійно вирішити цю проблему через налагодження партнерських відносин безпосередньо із закладами вищої освіти. Так, на Заході серед компаній все більшого поширення набуває співпраця провідних компаній з закладами освіти. Для прикладу, компанія Siemens тісно співпрацює з Університетом Лінкольна (Велика Британія) та Трансильванським університетом (Румунія). Корпорація розміщує свої штаб-квартири безпосередньо на І базі університетських кампусів та залучає експертів компанії до викладацької діяльності. Результатом такої співпраці є реальне наближення студентів до потреб виробництва. В Україні, на жаль, співпраця підприємств провідних індустрій із закладами освіти — це окремі випадки і таку співпрацю звужено до надання студентам можливості стажуватися або короткостроково працювати на підприємствах.

Позитивним є те, що зараз в Україні великі міжнародні корпорації намагаються побудувати діалог з університетами, які готують кадри у сфері економічних чи технічних наук. Так, компанія Samsung Electronics Україна э активно ініціює підтримку навчання молоді та розробляє програму із працевлаштування випускників ЗВО.

Отже, Україні для досягнення мети забезпечення відповідності нових кваліфікацій потребам та інтересам ринку праці, необхідно:

— державним та центральним органам виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають заклади вищої освіти, розробити ґрунтовну методику визначення потреби держави у фахівцях з вищою освітою та обсягів державного замовлення на підготовку фахівців у закладах вищої освіти державної і комунальної форми власності з урахуванням реальних потреб економіки у трудових ресурсах, а також проблем регіонального розвитку;

— реструктуризувати й оптимізувати державне замовлення на підготовку спеціалістів за участі роботодавців, проводити просвітницьку роботу з метою інформування батьків та абітурієнтів, громадськості щодо цінності тих чи інших спеціальностей на вітчизняному та міжнародному рівнях;

— забезпечувати профілізацію вищої освіти під час формування державного замовлення за напрямами (спеціальностями) з урахуванням профільності закладів вищої освіти.

2. Реалізація мобільності студентства. Реалізація підготовки в системі вищої освіти конкурентоспроможного на ринку праці фахівця передбачає академічну і трудову мобільність студентства задля розширення можливостей навчання (або підвищення освітнього рівня) у різних європейських закладах освіти. З огляду на сучасні реалії глобальної економічної кризи, коли нагальною проблемою є необхідність розширення професійних компетенцій майбутніх фахівців, виникає низка логічних запитань щодо реалізації  мобільності на українських теренах. Зокрема, яка частина українського студентства (і з яких спеціальностей) відчує потребу вдосконалювати свій фах за кордоном; чи спроможна фінансово ця частина студентів реалізувати можливість навчання в європейських університетах; чи готова сучасна Європа прийняти на навчання українських студентів і на яких умовах; наскільки ймовірною є академічна мобільність українського студентства у межах України?

Академічна мобільність реалізується з метою:

— підвищення якості вищої освіти;

— підвищення ефективності наукових досліджень;

— підвищення конкурентоспроможності випускників на українському та міжнародному ринках освітніх послуг та праці;

— залучення світового інтелектуального потенціалу до вітчизняного освітнього процесу на основі двосторонніх та багатосторонніх угод між закладами- партнерами;

— встановлення внутрішніх та зовнішніх інтеграційних зв'язків.

Для ефективної реалізації академічної мобільності необхідна потужна державна інфраструктурна забезпеченість. . Наприклад, у Німеччині функціонує Німецька служба академічного обміну, у Великикій Британії — Британська рада, в Іспанії — Інститут Сервантеса тощо.

3. Проблема "відпливу мізків". У сучасних умовах відбувається швидкий розвиток такого сегмента ринку праці, як ринок наукових кадрів і висококваліфікованих фахівців, що супроводжується підвищенням їх мобільності, зростанням інтелектуальної міграції і появою такого специфічного феномена, як "відплив мізків".

Більшість високоосвічених українських спеціалістів виїжджає до розвинених країн у пошуках кращого життя та гідного матеріального забезпечення. Але чимало і тих, хто їде через бажання самореалізації, вдосконалення здібностей та можливості набуття нового досвіду. Довготривала криза української науки, яка проявляється у значному погіршенні її матеріальної бази, катастрофічно недостатньому фінансуванні, низькому рівні оплати праці наукових кадрів, посилює бажання вчених емігрувати за кордон.

На нинішньому етапі інтеграція України в європейський освітній простір лише прискорить еміграційні процеси, оскільки певна частина українських студентів пов'язують свою майбутню професійну діяльність не з Україною, а з європейськими країнами чи США.

"Відплив мізків" завдає значних економічних, соціально-культурних та політичних збитків державі, стримує інноваційний розвиток економіки, призводить до занепаду вітчизняної науки та відсутності висококваліфікованих кадрів.

Вирішення проблеми "відпливу мізків" на сучасному етапі економічного розвитку України вимагає активного формування мотивації та створення умов для залучення молоді до наукової діяльності, що потребує збільшення фінансування, розвитку новітніх галузей, створення нових технологічних центрів, посилення участі державних структур в організації та регулюванні міграційних потоків країни.

Вирішення наведених вище завдань дасть змогу українським закладам вищої освіти успішно інтегруватися в освітній простір Європи.

Курбанов, Сергій (доктор філософських наук; старший науковий співробітник; головний науковий співробітник відділу інтернаціоналізації вищої освіти Інституту вищої освіти НАПН України; афілійований науковий співробітник). 

 Якість вищої освіти в контексті інтернаціоналізації діяльності сучасного університету // Вища освіта України : теоретичний та науково-практичний часопис. - 2019. - № 4. - С. 40-44. - Библиогр. в конце ст. 

Анотація: Розглядається, як процес формування Європейського простору вищої освіти (ЕНЕА) впливає на практики інтернаціоналізації сучасного університету. Наголошується, що саме уніфікація підходів щодо забезпечення якості вищої освіти на європейському континенті є пріоритетом сучасної освітньої політики та реально забезпечує стратегічно важливі транс-  формації університетського середовища. Проаналізовано місце та роль незалежних агентств забезпечення якості вищої освіти в сучасних механізмах забезпечення якості на національному та загально-європейському рівнях.

Інтернаціоналізація вищої освіти є чи не однією з найбільш популярних тем для обговорення в університетському середовищі. Тож зупинимось лише на деяких найновіших англомовних публікаціях, які з'явилися в 2018 році. Так, Бертран Гілотін (Bertrand Guillotin) вважає, що в стратегічній перспективі для сучасних практик інтернаціоналізації ключову роль грають інноваційні зміни в навчальних програмах та залучення стейкхолдерів. Юан Гао (Yuan Gao), провівши масштабне опитування керівників та адміністративних працівників провідних університетів Австралії, Сінгапуру та Китаю, знаходить оптимальні 15 індикаторів інтернаціоналізації, які вимірюють такі ключові напрямки, як дослідницька діяльність, формування освітніх програм, включення в глобальний простір, міжнародний вимір у житті студентів та викладачів. Інтернаціоналізацію британських університетів в контексті залучення до навчання студентів із пострадянських країн досліджувала Майя Чанкселіані (Maia Chankseliani). За результатами дослідження головнор причиною інтересу британських університетів до студентів із пострадянських країн є економічна складова. Більш детально я аналізував ці статті у власній роботі «Стратегії вищої освіти в умовах інтернаціоналізації: проблема якості».

   Класичним визначенням інтернаціоналізації більшість сучасних дослідників вважає дефініцію, запропоновану Джейн Найт (Jane Knight), згідно з якою в основі цього процесу лежить «включення міжнародного, міжкультурного та глобального компоненту до цілі, функцій та процесу набуття вищої освіти». Ганс де Віт та Фіона Хантер (Hans De Witt & Fiona Hanter) вдало доповнюють це визначення фразою: «для того, щоб підвищувати якість навчання та дослідження для всіх студентів та викладачів, а також робити свій осмислений внесок у розвиток суспільства». Отже, підвищення якості вищої освіти можна тлумачити як одне з головних завдань закладів вищої освіти в процесі інтернаціоналізації.

   Розглядаючи процеси інтернаціоналізації на європейському континенті, дуже легко помітити, що уніфікація підходів до забезпечення якості вищої освіти є її сутнісною складовою, що знайшло відображення в численних документах, присвячених розбудові Європейського простору вищої освіти (ЕНЕА).

   На інституційному рівні необхідним та ключовим елементом зовнішньої системи забезпечення якості вищої освіти стало формування та активне функціонування незалежних агентств із забезпечення якості. Поява подібних інституцій є свідченням відходу держави від функцій контролю за якістю вищої освіти, які в минулому здійснювались через відповідне міністерство та афілійовані з ним органи. Якщо в США аналоги незалежних агентств із забезпечення якості існували ще з кінця 19 сторіччя - так, наприклад, Асоціацію шкіл та коледжів Нової Англії (New England Association of Schools and Colleges NEASC) було засновано ще в 1885 році - то в більшості європейських країн подібні організації почали з'являтись лише в 21 сторіччі. Через створення та розвиток незалежних агентств із забезпечення якості фактично відбувається поступове делегування відповідних функцій держави громадянському суспільству та його інституціям.

   В Україні спроба створити Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти стала однією з головних інновацій прийнятого 1 липня 2014 року Закону України «Про вищу освіту». Однак, у силу численних суперечностей та скандалів, перший склад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти так і не зміг повноцінно запрацювати. Повноваження його обраних членів були припинені прийнятим 5 вересня 2017 року Законом України «Про освіту».

   Нині діюча модель формування Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти дещо ускладнює механізм обрання його членів, уводячи конкурсну комісію як проміжну інституцію в процесі формування складу агентства, загалом обраний підхід відповідає європейським стандартам. Водночас особливо актуальним на даний момент є створення сприятливих нормативно-правових та інших умов для виникнення незалежних агентств забезпечення якості, тому Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти слід звернути особливу увагу саме на цю складову системи забезпечення якості вищої освіти. Згідно із «Стандартами і рекомендаціями щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти» такі агентства «повинні бути незалежними та діяти автономно. Вони повинні повністю відповідати за свою роботу та її результати без впливу третіх сторін»   

   Наступним кроком є створення в Україні сприятливих умов для виникнення та роботи незалежних агентств забезпечення якості як потужних механізмів інтернаціоналізації вищої освіту та підвищення її конкурентоспроможості на регіональному та світовому рівні.

Дебич, Марія (кандидат педагогічних наук; доцент; старший науковий співробітник; провідний науковий співробітник відділу політики та врядування у вищій освіті). 

 Якість вищої освіти в умовах інтернаціоналізації // Вища освіта України : теоретичний та науково-практичний часопис. - 2019. - № 3. - С. 76-83 : табл. - Библиогр. в конце ст. 

Анотація: Викладено поширені уявлення про взаємодію у вищій освіті впливів глобалізації та інтернаціоналізації на якість вищої освіти, надано визначення терміна «якість освіти». Наведені новітні дані про врахування інтернаціоналізації у межах університетів та далеко поза ними в державних та міждержавних інституціях. У висновках сформульована і доведена основна гіпотеза всього нашого дослідження та його головний  результат. Він полягає у тому, що вища освіта загаюм стала відтворювати шлях промисловості з її варіантом інтернаціоналізації - поєднанням у виробах продукції багатьох держав. З цього випливає, що ресурси однієї держави вже виявляються недостатніми для підготовки національних кадрів найвищої світової якості.

Серед нових форм конкуренції - змагання за міжнародні рейтинги національних університетів - QS, Times, Шанхайського та інших. Саме тому лідери вищої освіти впроваджують інтернаціоналізацію своїх закладів вищої освіти для підвищення їхнього економічного, культурного, суспільно-політичного та академічного впливу. Новітні процеси - рух до суспільства знань, цикли «спад - підйом» в економіці, зростаюча геополітична взаємозалежність націй, економік, суспільств та несподівана поява масової міграції мало не на рівні загальновідомого «переселення народів», - призвели до зміни стратегії і тактики університетів в управлінні, навчанні студентів і здійсненні всіх видів наукових досліджень.

  У світовій науковій сфері постійно зростає цікавість до інноваційних тенденцій у вищій освіті. По-перше, зростає кількість публікацій, що стосуються інтернаціоналізації вищої освіти; по-друге, аналіз стану інтернаціоналізації став більш помітною складовою серед загальних публікацій про вишу освіту з середини 1990-х; по-третє, зростає кількість досліджень стосовно оцінки форм та інструментів інтернаціоналізації; по-четверте, систематичні аналізи міжнародного виміру вищої освіти стали значно складнішими. Слід зазначити, що останні дослідження не стосуються просто мобільності студентів або просто політики інтернаціоналізації вищої освіти. Імовірніше, вивчаються зв'язки між різними міжнародними діями. Можна, безумовно, говорити про «мейнстрім інтернаціоналізації».

З одного боку, інтернаціоналізація у вищій освіті розглядається як щось позитивне та важливе. Майже всі заклади вищої освіти посилаються на свій міжнародний вимір у заявах щодо власної місії та у формулюванні своїх профілів. З іншого боку, інтернаціоналізація закладена в національну систему цінностей, яка в умовах зростаючої конкуренції означає, що навчання за кордоном сприяє розвитку інтеркультурної компетентності. Нарешті, інтернаціоналізація також відображає існуючу нерівність між країнами та регіонами світу, оскільки не всі студенти можуть фінансувати навчання за кордоном.Узагалі можемо стверджувати, що дослідження міжнародних аспектів вищої освіти суттєво зростає, змінюються тематичні пріоритети щодо інтернаціоналізації вищої освіти. Однак дослідження інтернаціоналізації досить часто залежить від можливостей зовнішнього фінансування.

 Провідною тенденцією в інтернаціоналізації вищої освіти можна вважати безперечне зростання значення і поширення оцінювання якості вищої освіти. Тут лідирує зовнішнє оцінювання якості. Це фактичний процес розгляду, вимірювання, судження щодо якості закладів вищої освіти та програм. Він складається з тих методів, механізмів і заходів, які здійснюються зовнішнім органом для оцінювання якості процесів, практик, програм і послуг вищої освіти. Деякі аспекти особливо важливі при визначенні та роботі з концепцією оцінки якості: контекст (національний, інституційний);  методи (самооцінка, оцінка шляхом експертної оцінки, візити на місця);  рівні (система, установа, відділ, індивід);  механізми (винагороди, політика, структура);  певні показники якості, які надаються при оцінюванні якості, такі як академічні цінності, традиційні цінності (зосереджені на предметній сфері), управлінські цінності (зосередження на процедурах та практиці); педагогічні цінності (зосередження на персоналі та їхніх навичках викладання та аудиторній практиці); значення зайнятості (підкреслюючи характеристики випускників та результати навчання).

 Світова тенденція зростання гарантії якості охоплює країни з різною стадією економічного розвитку. Варто вивчити можливі причини такого зростання та врахувати, наскільки різні чинники будуть продовжувати впливати на майбутні розробки. Є один важливий фактор - визнання важливості якісної вищої освіти для економіки, яка базується на знаннях. 

Існує очевидна спільність у підході практично всіх агентств із забезпечення якості вищої освіти в міжнародному вимірі. Вони застосовують той самий загальний підхід, хоча деякі основні зміни, включаючи перехід до результатів і очікувань, більшою чи меншою мірою впливають на всі країни. Крім того, розмивання національних кордонів на політичному рівні, створення просторів вищої освіти, зростання важливості регіональних мереж та збільшення використання закордонних рецензентів веде до більшої конвергенції практики оцінювання в усьому світі.

Але все ж є значні відмінності в підходах, як відмінності між поняттям аудиту, що зустрічається в таких країнах, як Австралія, та підхід до інституційної оцінки, наприклад, у Сполучених Штатах, де, за словами Комісії з вищого навчання, «інституційний орган акредитації оцінює весь заклад... ». Існує багато доказів та показників, які говорять про те, що буде конвергенція практик оцінювання в усьому світі, з тим щоб усі заклади вищої освіти використовували однакові механізми забезпечення якості. Але виникає питання: чи країни не будуть перешкоджати прийняттю абсолютно стандартного підходу?

Цілком аналогічні до промислових ми вбачаємо процеси в освітній сфері в тому, що подібний поділ освітніх програм, закладів, місць стажування відбувається під час підготовки сучасного власника PhD- диплома чи його відповідника. Для отримання максимальної якості його підготовки стало вигідним базове шкільне навчання в одному місці, спеціалізоване середнє - в іншому, бакалаврська чи магістерська програма у країні «А», аспірантура - десь у «В». Дуже характерним явищем став тренд зі змагання на титул «університету світової якості», достатньо активна тенденція застосування міжнародних тестувань (PISA та ін.) для отримання об'єктивних даних про якість основної частини системи обов'язкового навчання всієї молоді (у 2017 році в цих вимірах уперше взяла участь Україна).

Як висновок з викладеного випливає необхідність для України якомога глибше інтегруватися в освітній і науковий простори Європейського Союзу та світу й використати для власної користі ті безсумнівні позитивні риси, які має наша система середньої і вищої освіти (їхня роль така значна, що вони не забуті навіть у дуже критичному дослідженні про проблеми в нашій освітній сфері, створеному в ОЕСР).

Вища освіта загалом стала відтворювати шлях промисловості з її варіантом інтернаціоналізації поєднанням у виробах продукції багатьох держав. Ми стверджуємо, що і у вищій освіті розпочався поділ у часі й просторі освітніх програм, закладів, місць стажування і т.д. З цього випливає, що ресурси України чи навіть більшої держави вже виявляються недостатніми для підготовки національних кадрів найвищої можливої світової якості. Наша найкраща перспектива - інтеграція в європейський та світовий освітньо-наукові простори та використання безперечних національних досягнень.

Аналіз зарубіжних досліджень дає змогу зробити висновок, що глобалізація та інтернаціоналізація вищої освіти розглядаються як явища, які взаємопов'язані між собою. Науковці стверджують, що глобалізація - це явище, яке виливає на вищу освіту, а інтернаціоналізація вищої освіти - це один із проявів реакції вищої освіти на можливості й проблеми, що виникають у зв'язку з глобалізацією. Отже, глобалізація - це комплексне явище, яке має багато наслідків для вищої освіти, а не тільки один - інтернаціоналізацію, тобто освіту без кордонів. Адже кордони мають велике значення, коли мова йде про відповідальність за якість освіти, доступ до неї та фінансування.