Роми: нерідні діти світу

У межах інформаційно-освітнього проєкту «Придніпров’я багатонаціональне: освіта, культура, діалог» сторінка «Скарби книгосховища» презентує матеріал про стародавній волелюбний народ – ромів (циганів). Науково-популярні видання та твори художньої літератури допоможуть ближче познайомитися та краще зрозуміти цих людей.

На українські землі роми прийшли приблизно в XV столітті, розповідає історик Василь Яблонський. Вони переселилися сюди з країн Південної і Центральної Європи. З того часу циганські халупи, кочові кибитки чи шатра стали невід’ємною частиною українського ландшафту.

«Ром» – це самоназва, що в перекладі означає «людина». Роми вважаються національною меншиною (етнічною спільнотою), що проживає на території України, переважно невеликими громадами. Мають вони власні символи, включаючи гімн «Джелем джелем» і прапор із колесом-чакрою.

За різними оцінками, в Україні до війни проживало від 150 до 400 тисяч ромів, хоча офіційний перепис 2001 року зафіксував лише 47,6 тисяч осіб. Найбільше представників цієї національності мешкало на Закарпатті, в Одеській та Дніпропетровській областях. Через повномасштабну війну близько 100 тисяч ромів стали ВПО або виїхали за кордон.

Ця спільнота входить до складу місцевих суспільств і зазвичай легко переймає мову та релігію народу, поруч із яким живе. Залишаючись частиною загального соціального життя, роми, водночас певною мірою відокремлені, адже зберігають власну мову та підтримують свою культуру, яка є доволі закритою і часто оповита романтизованими уявленнями. 

На жаль, роми здавна стикаються зі стереотипами й упередженим ставленням і нерідко не мають можливості ефективно цьому протистояти. Цьому неабияк сприяє традиційно закритий спосіб життя ромських громад. Зазвичай вони намагаються вирішувати свої проблеми самостійно, рідко звертаючись за правовою допомогою до держави. Причина — тотальна недовіра до державних установ, низький рівень освіченості та соціальна закритість.

Їхня історія певною мірою нагадує історію євреїв. Проте, на відміну від єврейського народу, роми так і не створили власної держави, хоча при цьому можуть жити й адаптуватися в різних частинах світу. Як і євреї, роми були жертвами нацистських переслідувань: їх знищували, зокрема в печах Аушвіцу та інших концтаборів. Однак через відсутність централізованих структур і спільних інституцій пам’яті тема їхніх страждань часто залишається майже непомітною в історичному та суспільному дискурсі.

Самобутня культура ромського народу, звичайно, вплинула на українську культуру, зокрема на літературу. «Дорогою ціною» Михайла Коцюбинського, «Цигани» Івана Франка, «Циганка Аза» Михайла Старицького вписали ромів в українську класику. Циган – один із традиційних персонажів української вертепної драми. Циганські мотиви відчутні в творчості Степана Руданського, Ольги Кобилянської, Миколи Гоголя, Степана Васильченка. Ліна Костенко створила поему «Циганська муза», присвячену ромській поетці Броніславі Вайс на прізвисько Папуша. У Юрія Покальчука вийшла повість «Циганські мелодії».

Слід зазначити, що ромські імена в літературі – це рідкість. Бо звідки ж було взятися власним письменникам, коли донедавна не було навіть ромської освіченої верстви? Це лише нещодавно у ромів з’явилися перші випускники українських вишів, а з ними і поодинокі журналісти та літератори. 

Серед представників ромського походження, життя і діяльність яких пов’язане з Україною варто відзначити Михайла Григоровича Козимиренка (Міха Козимиренко) (1938–2005) українського ромського поета, публіциста, перекладача, музиканта. Автор книг: збірка поезій «Тепло душі» (1998), двомовна «Романо-кхам» («Циганське сонце» 2000), збірка для дітей двома мовами «Коли виростеш ти, сину» (2002), збірка поезій українською мовою «Я – ром» (2002). Ромською мовою перекладав твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Степана Руданського, Володимира Сосюри, Павла Тичини, Максима Рильського та інших. Автор ромської абетки (1996), 1998 року в співавторстві з Іллє Мазоре підготовлений ромський буквар «О Чхіндлар».

Ніко Сатхкевічо (Микола Георгійович Саткевич) (1917-1991) – український ромський поет, автор збірки віршів «Циганські шляхи». Його вірші входили до збірок ромської поезії, виданих в Україні у 2000-х роках.

Раїса Набаранчук (1943) – корінна киянка, ромська поетеса на псевдо Рані Романі. Друкуватися почала у 1990-х роках, за кордоном під псевдонімом Раїса Борисова. У 2008 році їй запропонували зібрати вірші в одну книгу. Так з’явилася збірка «Мирэ дрога мануша» («Народе мій, до тебе я звертаюсь»). До неї увійшли вірші ромською, українською та російською мовами, а також переклади. Останньою до книги вона включила переклад поеми Ліни Костенко «Циганська муза».

Микола Бурмек-Дюрі (1987) – представник ромської культури Закарпаття, самобутній молодий письменник. У його доробку п’ять різножанрових художніх книг: «Щоденник молодого рома-мандрівника» (2018), «Мама казали правду» (2018), «Гонір дикої троянди» (2019) «Циган і три срібні монети» (2020), «Застрельте мене, не мучте!..» (2024), та оповідання, казки і поезії.

Ми знаємо, що роми дуже творчі, обдаровані люди. Відома нам їхня пристрасть до музики, театрального життя, кінематографу України. Роми є громадянами нашої країни, і вони теж вносять свій вклад в її життя і розвиток. 

Ромська тема перестає бути романтизованими чи етнографічними картинками, як це було досі в українській літературі. Вона гостра і болюча, як і реальне життя цих кількох десятків тисяч наших співгромадян. 

Настав час нагадати про необхідність боротьби з дискримінацією нацменшин, зокрема, ромів, посилення міжетнічного діалогу та побудову справедливого, відкритого суспільства для всіх.