«Поезія – слово! Поезія – пісня! Поезія – вільна душа!»

Нова книжка однієї з найцікавіших сучасних українських поеток Галини Крук – це вірші 2013–2017 років про досвід дорослішання з усіма його здобутками та втратами, забороненими та дозволеними плодами, усвідомленням екзистенційної межі буття та вмінням насолоджуватися життям тут і зараз. Книжка для тих, хто намагається зрозуміти себе, змиритися зі минущістю і швидкоплинністю життя та відчути вдячність за те, що дає людині любов. «Дорослу» проілюструвала художниця Гриця Ерде. Її малюнки й колажі чудово доповнюють загальний настрій збірки.

«Міжнамилю» – назва поетичної збірки про ніжність і пристрасть, яка вийшла друком у 2017 році. Авторка Ліна Біла називає свою книгу символом єдності слова, людини і світу та пропонує читачам поринути у поезію створених нею образів. Вірші наповнені любов’ю. Це любов до рідної землі, до світу, до ідеального образу коханої жінки, врешті до самого життя. Проте в цій любові проступає щось більше – якась глибока ніжність до всього сущого. Авторка – тонкий лірик, який уміє передавати ледь вловиме як у людині, так і в навколишньому світі. Зворушлива, трепетна поезія дозволяє розчинитися у своїй стихії й очікувати на диво.

Ігор Римарук — один із тих, хто захищає гідність сучасної української поезії. Шевченківська премія 2002 року в галузі літератури та нагорода Форуму книговидавців у Львові за збірку «Діва Обида» лише суспільно це означили. Це дуже цікава і помічена в українській сучасній літературі збірка, де досконало скомпоновані давні та сучасні вірші автора. Вони творять досконале полотно Тексту, яке асоціюється у читача з домотканим полотном: віртуоз форми Ігор Римарук не піддається спокусі писати гладенько і рівненько, мережано-римовано, він пише насамперед органічно – зламаний ритм, не все і не всюди витриманий розмір творять живу фактуру, де потовщення нитки є природним, бо свідчить про її достеменність, про те, що вона прядена рукою, а не машиною. «Діва Обида» — це стан слів і речей. Це та неймовірна іпостась Марії, в якій Вона являється кожному як безсловесна Заступниця, безнадійна Надія. Феномен поета у тому ж, у чому й феномен найдавнішого українського мелосу, зокрема – колядок і щедрівок: заховані у них слова – то насправді слова посаджені та пророслі, слова вкорінені, слова, що дають плоди.