Світ захоплень

Вишивка

---

Українські вишиті сорочки
 

Детальніше ознайомитися з цією книгою можна у відділі мистецтв за адресою: пр. Д. Яворницького, 18

746.3.031.4(477)
Б 35
Бебешко, Лідія.
Вишивальні традиції України. Білі та писані сорочки [Текст] / Л. Бебешко. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2021. - 158 с. : рис.

БІЛІ СОРОЧКИ УКРАЇНИ

Білими (вишитими білим по білому, шитими біллю) називаємо традиційні на­родні сорочки, виготовлені з небіленого чи біленого полотна або фабричних тка­нин, вишитих нитками/пряжею в тон тканини (сировими, заполоччю), білими (гарусом, муліне) або їхнім поєднанням. Сорочки, вишиті білими нитками по небіленому домотканому полотну, мали регіональні назви «шиті інеєм», «шиті «морозом». Білі вишиті сорочки вважаються найдавнішими, а їхнє зародження відносять до часів Середньовіччя. Біла вишивка на жіночих і чоловічих сороч­ках була поширеною практично в усіх етнорегіонах України — від півночі до півдня, від сходу й до заходу. Вона представлена стародавніми колекційними артефактами з Чернігівщини, Сумщини, Полтавщини, Харківщини, Луганщини, Запорізької та Дніпропетровської областей, Київщини, Черкащини, Східно­го Поділля, з Рівненського та Житомирського Полісся, Покуття, Буковини, За­карпаття, частково Західного Поділля та Львівщини. Біле шиття України розвивалось синхронно з подібними європейськими вишивальними тенденція­ми й водночас формувалось як самобутній, питомо український напрям. Остан­нє стосується насамперед естетичної форми (видів вишиваних мотивів, орна­ментів, композицій), топології вишивки на виробах (розміщення її на деталях крою сорочки) та цілої низки технологічних особливостей. Деякі народознавці свідчать, що раніше білі сорочки вважалися буденни­ми або «пісними» (такими, що носилися під час релігійних постів) і побутува­ли тільки в середовищі простого люду, здебільшого серед сільського населен­ня. Цілком можливо. Тим паче що вони зручні в експлуатації, можуть часто й легко пратися без ризику втрати кольору вишивки і мають багато інших пе­реваг. Але з часом мистецтво білого шиття значно збагатилось новими худож­ньо-технологічними елементами, набуло елітарного статусу і стало одним з найулюбленіших. І нині сорочки, вишиті білим по білому, вважаються найвишуканішими та найелегантнішими.

Писаними (шитими розписом) зазвичай називають сорочки, вишиті штапиковими технологіями — двобічною штапівкою, стебнівкою (однобічною шта­півкою) та/чи їхнім поєднанням — нитками чорного (переважно) або іншого контрастного відносно білого полотна кольору. Як і біла вишивка, цей вид ви­шивального мистецтва є досить давнім спільноевропейським надбанням, але можливість його поширення з’явилася тільки з розвитком виробництва та доступністю фарбованої пряжі (ниток). Класичні мотиви й орнаменти, шиті розписом, — це контурні зображення абстрактних («геометричних»), стилізо­ваних рослинних, зооморфних чи антропоморфних форм без заповнень усере­дині контуру. Вони візуально легкі, елегантні, «ажурні» й естетично привабли­ві. В Україні зазначений вид художнього ремісництва був досить поширеним і популярним, він традиційний практично для всіх етнорегіонів. Побутуван­ня жіночих та чоловічих писаних сорочок засвідчується колекційними арте­фактами (кін. XIX — друга пол. XX ст.) із Сіверщини, Слобожанщини, Серед­нього та Нижнього Подніпров’я, Східного і Західного Поділля, Буковини, Гуцульщини, Полісся (Чернігівського і Київського) та ін. 

Українське мистецтво вишивання писаних сорочок сформувалося за влас­ними, відмінними від європейських, традиціями. Зокрема це стосується ретельно відібраних та новостворених мотивів і орнаментів, не обтяжених надмірностя­ми графічної форми, делікатного застосування заповнень окремих елементів усередині контурів прямою і косою лічильною гладдю, виконане нитками чер­воного, білого чи жовтого кольорів, доповнення штапикового шиття елемента­ми, виконаними іншими швами (хрестиком, рахунковою гладдю — косою та прямою) як підпорядкованих та поєднання обох видів технологій на паритет­них засадах. Таким чином, зокрема, сформувався традиційний для багатьох ет­норегіонів України вид «зірково-писаних» композицій, на яких «зірки» різної величини та форми вишивались косою лічильною гладдю чи косим хрестиком, а також деякі інші локальні традиції художньо-технологічного плану. 

Для компонування вишивки писаних сорочок використовувались стрічко­ві неперервні та дискретні орнаменти різного формозмісту і різної висоти/ши­рини, масивні площинні орнаменти та окремі мотиви, розміщені на полотні за певними алгоритмами.У кожному регіоні панували улюблені естетичні тенденції: у західних областях надавали перевагу давнім абстрактним фор­мам (чарівній геометрії), у центральних абстрактні форми використовували на рівні та разом зі стилізованими рослинними, у східних і північних перева­жали мотиви і орнаменти рослинного формозмісту. З-поміж останніх заслу­говує на увагу дуже красивий і самобутній орнаментальний мотив «Квітка- розетка», аналогів якого немає в інших культурах. У Сумській та Чернігівській областях цей мотив вишивався або тільки розписом, або розписом з делікат­ним гладьовим заповненням серединки. У Полтавській області модифікації цього мотиву вишивали штапиковим контуром із вкрапленням хрестикових елементів усередині та довкола або заповненням штриховими стібками його внутрішньої площі. Такий мотив слугував базовим для формотворення орна­ментів і композицій найгарніших писаних сорочок, взірці яких представлені графічними моделями-схемами у наступному розділі.

Ще однією самобутньою тенденцією українського вишивального «писанкарства» є майже тотожний стиль компонування орнаментів на жіночих со­рочках Східного і Західного Поділля та Буковини. Спільною традицією для цих етнорегіонів можна вважати поширення уставкових «писаних» компо­зицій, які формувались кількаразовим ярусним відтворенням одного неви­сокого орнаменту (неперервного чи дискретного, утвореного одним-двома дрібними мотивами), підкресленого/розмежованого рядовими стрічками шнурівки, тамбурного шва (ланцюжка), різного виду плетінок чи вузень­ких стрічкових орнаментів. У таких композиціях активно використовувались мотиви, сформовані набором штапикових квадратиків, укладених встик по діагональних, горизонтальних та вертикальних напрямках, а також діаго­нальні квадратно-ламані «сходинки». Способи їхнього відтворення набули статусу самодостатніх технологій штапикового шиття і мають власні назви та способи виконання у кожному регіоні чи навіть локальному осередку. Це протяганка по прямій і скісній (цирка), зерновий вивід та довбанка з подвій­ними (подекуди з потрійними) перехватами-обвиваннями прутиків та чис­ниць, шов битим тощо. Колористичною особливістю писаних сорочкових ком­позицій України є доволі активне використання поряд з чорним базовим кольором інших — червоного (переважно), білого, подекуди різних відтінків жовтої гами.

Крої писаних сорочок не відрізнялись від тих, що оздоблювались іншими художньо-технологічними способами та прийомами. На Буковині, Гуцульщині та в деяких осередках Західного Поділля для пошиття жіночих і чоловічих сорочок часто використовувався крій «у перекидку». На Східному Поділлі пе­реважав крій жіночих сорочок з рукавами уставкового типу, пришитими до станка по його основі. Він також доволі масово побутував на Буковині, Захід­ному Поділлі, подекуди на Слобожанщині. У решті регіонів жіночі писані сороч­ки шилися з рукавами класичного уставкового крою — з відрізною уставкою (плічком), що пришивалась до нарукавної пілки без призбирування або з рясуванням останньої.

Композиції та орнаменти вишивки розписом розміщувалися на деталях со­рочки за тими самими функціонально-естетичними критеріями, що й для інших вишиванок, відповідно до типу крою, її розмірів і призначення, осо­бистих уподобань. Але, на відміну від білих сорочок, писані зазвичай прикра­шались красивими, доволі масивними погрудками — вертикальними орна­ментами від плеча аж до низу станка. Також частіше застосовувалось оздоблення вишивкою невисоких чи середньої висоти манжетів, і практично на всіх писаних сорочках делікатною вишивкою оздоблені комірці.

Набір швів для оздоблення писаних сорочок значно скромніший за біле шиття. Технології їхнього виконання та способи позначення на схемах ті самі, тому тут не подаються. Для представлення кращих взірців композицій та орна­ментів, шитих розписом, використовуються умовно-спрощені квадратикові та детальні (пошовні) схеми.