Світ захоплень

Подорожі

Український туризм

Детальніше ознайомитися з цією книгою можна у відділі наукової інформації та бібліографії за адресою: вул. Ю. Савченка, 10

ф1574108кп бф
908(477)
Л 64
Литовченко, Влада Володимирівна.
Всесвітня спадщина ЮНЕСКО в Україні [Текст] / В. В. Литовченко. - Київ : Ваш автограф, 2021. - 180 с. : фот. - ISBN 978-617-95200-0-6.

КИЇВ: СОБОР СВЯТОЇ СОФІЇ І ПРИЛЕГЛІ МОНАСТИРСЬКІ СПОРУДИ,

КИЄВО- ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА

Собор Святої Софії та Києво-Печерська лавра - унікальні пам’ятки історії й архітектури, духовного та культурного життя - знаходяться у територіально відокремлених частинах столиці України і навіть у різних районах Києва - Шевченківському та Печерсько-му. Вони є одними з найбільших православних святинь України, місцями, пов’язаними з формуванням не лише духовних, а й суспільно-політичних подій, монументальними спорудами, які внесено до Списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 12 грудня 1990 року під час роботи 14-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини у м. Банфф (провінція Альберта, Канада). А вже у 2005 році буферна зона об’єкта зазнала змін. Першим від України до Списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 527 увійшов об’єкт «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра». Внесення їх до цього списку у складі спільної номінації яскраво засвідчує вагому цінність цього унікального культурного об’єкту, його безумовну значимість для всього людства, необхідність збереження для прийдешніх поколінь. 12 грудня 2020 року виповнилося ЗО років із дня внесення об’єкта № 527 до Списку. «Упродовж цих років за підтримки і сприяння КВС ЮНЕСКО було створено міжнародні проекти, численні наукові та культурні заходи. Наші спеціалісти мали змогу навчатись та стажуватись у школах ЮНЕСКО, підвищуючи свій професійний рівень. Софія Київська і Києво-Печерська лавра входять до списку історико-культурних пам’яток України «Сім чудес України», який був затверджений 21 серпня 2007 року.

ЛЕГЕНДИ І ЛІТОПИСИ ПРО МІСТО ЛЕВА

Вочевидь, завдяки сприятливому географічному положенню території для торгівлі та політичного розвитку і звернув на неї увагу галицько-волинський князь Данило Романович. Засноване ним у пізньому середньовіччі місто процвітало як адміністративний, релігійний і торговий центр. Перша документальна згадка про Львів датується 1256 р. Але давайте подивимось, що зазначається у літописі: «Горів Холм, а заграву бачили з висоти львівських мурів», свідчить літописець. Отже, у 1256 р. місто не просто функціонувало, а й мало муровані стіни. У 2010 р. львівський історик Іван Паславський виявив французький стародрук, автором якого є французький історик ХУІІ-ХУІІІ ст. Мішель Лє Кієн, і в якому йдеться про те, що Львів існував у 1240 р. Втім, Іван Паславський зауважив, що для підтвердження цієї дати необхідні додаткові дослідження, зокрема вивчення архівів Лє Кієна у Парижі. До речі, Данило Романович був і першим королем Галицько-Волинської держави, яка мала одну з найбільших в Європі територію. Так, 7 жовтім 1253 р. Папа Римський Інокентій IV у місті Дорогочині - нині це територія Польщі - провів коронацію і помазання га- лицьковолинського князя Данила Романовича королівською короною. 1272 року місто стало столицею Королівства Русі (Галицько-Волинського князівства). А ось чого не бракує казковому місту Лева - то це легенд. У його середмісті кожна вулиця, кожна будівля просякнуті духом легенд і оповідок - іноді похмурих, іноді романтичних. Одна з них твердить, що своєю назвою місто завдячує цареві звірів, бо ж звідки на князівському гербі чужа для цих країв тварина? Можливо, від божества, яке зображали у лев’ячій подобі, і чия святиня, буцімто, знаходилася на теренах майбутнього міста? Але це так і залишилося овіяною мороком легендою... Центром давньоруського Львова була сучасна площа Старий Ринок. Місто надійно захищали укріплення, збудовані з урахуванням природних умов - пагорбів Високого Замку та річки Полтви. Втім, одне не було враховано: те, що Полтва не була достатньо повноводною для забезпечення потреб такої кількості городян, тому швидко перетворилася на каналізацію; за австрійських часів її заховали під землю. Навколо Старого Ринку були побудовані костели Марії Сніжної та Іоанна Хрестителя, які дійшли до нас в перебудованому вигляді.

ТАЄМНИЦІ ПЛОЩІ І РИНОК.

Центр міста, який знаходився на сучасній площі Старий Ринок, було перенесено південніше. Спорудження нових кварталів король доручив запрошеним із Німеччини ремісникам-колоністам. Німці будували за зручним для себе зразком: центральна площа, оточена житловими кварталами, лінія укріплень. Площа дістала назву Рінг (кільце), городяни це слово трансформували у «Ринок». Отже, площа дала назву базару, а не навпаки. До того ж деякі цивілізаційні прояви того часу заслуговували статусу рекордів: за твердженням відомого німецького мандрівника XVI століття Груневега, на Ринку були найширші у всій Європі тротуари - ними могли йти одна навпроти одної аж дві пари. Але сама площа не мала знаменитої сьогодні львівської бруківки. Від львів’ян можна почути розповіді про те, що коли австрійський імператор Йосиф II приїхав до Львова, то його карета на Ринку загрузла в багні. Імператора винесли на руках, а карету витягали волами. Упорядковувати площу почали тільки наприкінці XVIII століття - замостили, поставили фонтани. Житлові квартали та оборонні укріплення навколо нової площі зводили на кшталт західних - так утворилося «місто в мурах», або Середмістя. Тут кипіла торгівля, розміщувалося міське управління, здійснювався суд, влаштовувалися різноманітні урочистості. Не було, мабуть, події в історії середньовічного Львова, не пов’язаної з Ринком, тут вирували повстання та революційні пристрасті. Львівська площа Ринок - рідкісне явище в містобудуванні: від неї променями відходять 8 вулиць, що було рідкістю для Середньовіччя. Упродовж століть на Ринку селилася міська верхівка. Протягом ХУІ-ХУІІ століть утворився унікальний ансамбль житлових будинків - єдиний в Україні. Кожен будинок Ринку мав не лише неповторне архітектурне обличчя, а й власний колір. Ця львівська поліхромія була знищена австрійськими властями у XIX ст., і тільки у 80-х рр. XX ст. її вдалося відновити.

Будинок під номером 1 на площі Ринок сьогодні - це львівська ратуша, будинок міськради, серце міста. Її будівництво датують серединою XIV століття. Ратуша неодноразово горіла й руйнувалася, але завжди реконструювалася. У XIX столітті, коли до цоколя ратуші були зроблені численні прибудови господарського характеру, у ньому утворилася тріщина. Спеціальна комісія вирішила, що з ремонтом можна почекати. За іронією долі, вежа завалилася саме під час складання офіційного акту. Будівництво нового будинку ратуші коштувало астрономічних на ті часи 500 тисяч крон. Вежа піднялася на висоту 65 м; не забули й про годинник. З часом купол будівлі увінчали зубчасті завершення.