Іваннікова Людмила  Дніпропетровськ - Половиця - Кодак: фольклорна та історична пам'ять
// Народна творчість та етнологія. - 2016. -№ 3. - С. 42-50  ( 01.03.2016 )

«А знаєте, бабусю, як тепер називають Половицю?» — «А чом же: тоді було називають Катеринин город і Катеринослав, а ми, було, по-старому звемо: Половиця та й Половиця. "Куди їдешь?" — "В Половицю!" — каже; або: "Звідки їдешь?" — "З ПоловицГ». Це засвідчує повне неприйняття місцевим корінним населенням нової, чужої для них назви.
Фольклорист і краєзнавець Григорій Залюбовський 1887 року в одній із заміток зауважив, що назва Половиця ще зовсім недавно (у 50-х роках XIX ст.) була звичайною в середовищі сільського населення Новомосковського повіту: «В старинних селениях Новомосковского уезда — Петриковке, Чаплинке, Камянке, иначе и не називали Екатеринослава как Половицею. Слушні міркування вченого і про причину зникнення топоніма Половиця, а отже, руйнацію давньої традиції — це вплив міського елементу, що хлинув у село в кінці XIX ст.: «Название это стало выветриваться лишь в последнее время, вследствие сильных бытових передвижекий и смешения разних слоев населення — бывшего крепостного, помещичьих крестьян, — с государственными  крестьянами.   Наплыв  в среду последних значительного числа бывших дворовых, а также подвижность крестьянской молодежи, вследствие отбывания воинской повинности и частых отлучек в города на заработки — все это быстро внесло в народный язык употребление нынешних названий городов: Екатеринослав вместо "Половьщя", Новомосковск вместо "Самарь"».
У багатьох переказах акцентовано на тому, що засновниками Половиці були запорожці: «С Койдаків [цариця. — А. /.] поїхала в Половицю, а там жили самі запорожці»; «Наша слобода [Аули Катеринославського пов. — А. ] завелась при Катерині. Спрежду хат тут не було, а жили запорожці в землянках, понад горою і в байраках, біля Великого шляху. Шлях ішов як і тепер, із Половиці горою, побіля Романкова, на Пушкарівку, Мишурин Ріг і далі, аж до Києва».
Про приватне життя запорожців у Половиці розповідала з власної пам'яті бабуся із с. Ольгінське Маріупольського повіту: «Служила я там у козака нянькою аж три года. Тоді там жило саме запорозьке козацтво. Хати у їх були великі і малі, тіко тоді плани були великі, хата от хати геть-геть далеко, гонів двоє або троє. Огороди були от гори та аж до самісінького Дніпра. По горі садки були у кожного, а по низах левади, в левадах, було, росте капуста як відра, сояшники, тютюн і всяка там всячина.
— А хат багато було, бабусю, в Половиці?
— Бог його зна, стіко; знаю тіко, шо слобода була чималенька, і люди жили все заможні; багато було у їх скоту, коней, хліба, сіна, бджіл... По горі стояли козацькі віт¬ряки, і не такі як тепер, німецькі, а нижчі, і криті більше очеретом. На Дніпрі теж водяні млини на байдаках і було стукотять день і нічь» .
— Очевидно, що саме в Половиці зародився відомий фольклорний сюжет про пригощання царицею Катериною запорожців сметаною / медом (принаймні у варіантах, записаних Я. Новицьким, Половиця фігурує як місце події). ..
— 
… Справжня дискусія розгорнулася на сторінках газети «Екатеринославский юбилейньїй листок» (1887, № 1—25) з приводу походження топоніма Половиця. У ній взяли участь місцеві історики й фольклористи, зокрема Іван Манжура, однак неабияку активність виявив Г. Залюбовський, бо саме він опублікував найбільшу кількість заміток і зауважень з цього приводу. Суть проблеми полягала в тому, що на кінець XIX ст. уже ніхто не міг пояснити етимологію цього слова — ні науковці, ні, тим більше, носії фольклору, а це засвідчує й давність поселення. Тож існувало багато різних версій, як наукових, так і фольклорних, але жодна з них не могла претендувати на остаточність.
Так, 78-літній дід М. Кравець на питання Я. Новицького, чому слобода названа Половицею, відповів: «Того, що вона у полі була».
Найдавніша фольклорна версія зафіксована архієпископом Катеринославським і Таврійським Гавриїлом (Розановим) від колишнього запорожця, мешканця села Михайлівка Катеринославського повіту Микити Леонтійовича Коржа. М. Корж помер 1835 року, у віці 104 років, тобто він народився ймовірно в 1731 році. Запис здійснювався в період з 1828 по 1831 роки. На думку М. Коржа, назва Половиця походить від того, що тут земля родила таку значну кількість полуниці, «что от изобилия оных все окрестные жители в удивление приходили; и никто их собрать не мог; и если бывало оные поспеют, и захочет кто из любопитства проехать повозкою через те поля, то все колеса так сделаются мокры, как от води, а краскою покриются, будто сафьяном обшити; от каковой чрезвычайной и неслыханной редкости и удивления людского названо и местечко еще от предков наших запорожцев Половицею, в коей множество было полуниц» .
Безперечно, що це лише фольклорна версія і не більше, бо навіть сам Гавриїл, публікуючи 1842 року розповідь М. Коржа, спростовує її як історично недостовірну. Однак вона залишалася актуальною серед мешканців Катеринослава аж до другої половини XIX ст. Так, на початку 1860-х років Г. Залюбовський записав спогади про колишній Катеринослав від Онуфрія Осиповича Стешенка. Він розповів про заселення міста в 30-х роках XIX ст., зокрема, вулиці Козачої, де згодом жив Г. Залюбовський, Невінчаної балки та Жандарм-ської балки, урочища Млинки, Ярмаркової площі, Троїцької гори тощо. Стосовно назви Половиця інформант повідомив: «По другой стороне балки [Жандармської. — А .], восточной, что к ярмарочной площади, и по ярмарочной площади билі большие високие бурьян, а между ними множество клубники. И мы, бывало, ходили рвать ее. Было много клубники и на той горе, где Невенчанная балка. Обе горы были совершенно недоступны, пустынны, и високие травы свободно росли…
  Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18