Депутат Дніпровської міськради Ашер-Йозеф Черкаський— у недавньому минулому переселенець з Криму і боєць добровольчого батальйону «Дніпро-1». Його фотографії у військовій формі і з автоматом наперевіс справляли неабияке враження в інтернеті. Впадала у вічі довга сива борода ортодоксального хасида— такого собі «жидобандерівця», що піднявся на захист Дніпра і боротьбу з донбасівськими сепаратистами. Проте, незважаючи на грізний і войовничий вигляд, у звичайному житті Ашер-Йозеф Черкаський— цілком мирний інтелігент у модному пальто та окулярах. Побувавши на війні, він вирішив продовжити свою освіту і розпочав навчання у двох вузах одночасно. «Вчитися в моєму віці нелегко»,— зізнається 46-річний батько трьох дітей. Попри це, він бере активну участь у суспільному житті  — як волонтер і депутат міської ради. — Що пов’язало ваше життя з Дніпром?
— Я народився в Криму, в сім’ї військовослужбовців. Батько служив у філії Московського інституту космонавтики, а мама працювала завідуючою науково-технічною бібліотекою. До Дніпропетровська я потрапив тому, що тут жили бабуся з дідусем — батьки батька. До війни у мене було своє підприємство, і я займався постачанням промислового устаткування. Все було чудово до тих пір, поки не прийшла компанія Януковича, яка остаточно країну обдерла. І з кожним роком ставало все гірше. Врешті-решт ми з дружиною вже не могли дозволити собі винаймати квартиру в Дніпропетровську. Тому повернулися до Феодосії до мами  — туди, де було житло. Мої старші діти залишалися в Дніпропетровську, тому що в Криму ми не могли дати їм єврейську освіту. Вони продовжували навчання в пансіоні, а ми з молодшою дитиною були в Криму, коли почалася ця вакханалія. Мої родичі жили в Грізному, і я знаю, що було в Чечні, з перших вуст. Тому прекрасно розумів — якщо, не дай Боже, російські війська дійдуть до Дніпра, то будуть і погроми. Ситуація була тривожною, ми хвилювалися за дітей, і мама переконала нас у тому, аби ми повернулися. Ця зрада, я маю на увазі анексію Криму, відбулася 18 березня, а 27 ми були вже в Дніпропетровську. Для мене поняття громадянства — не просто гучні слова. Я приїхав сюди, а потім пішов воювати. Тому що події в Криму — це однозначно окупація. Так само, як і те, що відбувається на Донбасі.
 — Чому ви вирішили записатися до батальйону «Дніпро-1»?
  — Спочатку я не знав, що можна піти воювати. Ми шукали можливість всією сім’єю залишити Україну. Однак, хоча у нас така можливість і була, наприклад, виїхати до Ізраїлю, ми цього не зробили. Дружина наполягла на тому, що все буде нормально, і, як виявилося, вона мала рацію. Ми побачили патріотизм, піднесення, єднання народу — і це було дуже здорово. Але у нас була проблема з житлом, і ми прийшли до ребе Камінецького. Він нам допоміг, і нас прихистила громада. А потім з’явилася така можливість захистити свою громаду і країну. У мене є хороший товариш — Максим Дубовський, він розповів, що можна записатися до добровольчого батальйону «Дніпро-1». Я пішов на військову службу, не зважаючи на те, що у мене були проблеми зі здоров’ям. Раніше я про це не говорив, але був такий період, коли я не ходив взагалі. У мене хворі ноги, але все одно я вирушив на фронт
— Як вас зустріли в батальйоні?
— На той момент мені було 44 роки, у мене троє дітей і спосіб життя, абсолютно не пов’язаний з війною. За радянських часів я служив в Одесі, в 5-й повітряній армії. У мене була спеціальність «кодувальник» спеціального урядового зв’язку, але в добровольчому батальйоні ми всі були звичайними бійцями. Спочатку нас підпорядкували МВС, аби «легалізувати» зброю. Десь тижнів зо два нас навчали, хоча часу, як і у період Другої світової, особливо не було. Я позичив гроші, аби купити собі екіпіровку. Першу форму мені подарував батько нинішнього депутата Верховної Ради Володимира Парасюка — ми разом служили в батальйоні. Нам видали бронежилети і каски. Не можна сказати, що нас кидали в бій взагалі беззбройних з саперними лопатками. Зброя була, щоправда, стара. У нас був ротний кулемет Дегтярьова з товаришем на двох, випущений ще 1948 року. Його постійно «клинило». Є фотографія, зроблена під час бою, де поряд зі мною лежать чотири автомати і кулемет. Загалом ми були універсальними солдатами.
 Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты:

https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/dlya-mene-ponyattya-gromadyanstva-ne-prosto-guchni-slova