На той час, як хвилі Майдану розійшлися всією Україною, піднявши на поверхню і справжніх героїв, проте виплеснувши також і людську піну, Ігор Миколайович Матрос-Таранець уже 12 років був доктором медичних наук. Завідувач кафедри щелепно-лицьової хірургії і хірургічної стоматології Донецького національного медичного університету, керівник стоматологічної клініки із найбільшим стаціонаром у країні, він був відомий як один із кращих фахівців в Україні зі щелепно-лицьових травм. Ігор Миколайович виплекав величезну кількість учнів (зокрема 10 кандидатів наук), які розійшлися по усьому світу, він автор багатьох наукових праць, був відомий і за кордоном, куди його запрошували для участі в міжнародних конференціях і симпозіумах.
А ще він був відомий як патріот і прихильник українського миру — якщо можна так охарактеризувати світогляд і позицію цієї людини. До Майдана, втім, наша держава не давала особливих приводів для виявлення цієї позиції. Однак 2014-й став лакмусовим папірцем, що визначив, хто є хто.
Ігор Миколайович, маючи ім’я в науково-медичних колах і репутацію патріота — у колах громадських і державних, одразу ж отримав професорську посаду у військово-медичній академії, почав викладати та практикувати в академічній клініці. Але коли противник уже підступав до Маріуполя, де він народився й виріс, де доживали свій непростий вік батьки, для яких головним залишалося — «аби не було війни», Ігор Миколайович записався в добровольчий полк і відбув під Маріуполь — захищати своїх старих і рідне місто...
Зрозуміло, що як професор, який має колосальний практичний досвід лікувальної роботи, він бачив свою місію в організації медичної служби полку, якої на той момент просто не існувало. Ігор Миколайович організував медичну допомогу добровольцям на базі наявних медустанов. Пізніше були відкриті медпункт і реабілітаційний центр для особового складу полку
 Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты: http://www.golos.com.ua/article/279706