«Найбільший хабарник України»
Про цю кримінальну справу (чи справи?) наша газета постійно писала протягом довгих 12 років. Бо надто вражаючим був її початок. У 2005 році, коли Україна жила в очікуванні кардинальних змін після перемоги Помаранчевої революції й обрання Президентом України Віктора Ющенка, у відомій в усьому світі неповторними народними промислами Петриківці гучно-показово було затримано і взято під варту голову місцевої райдержадміністрації Петра Лісного, стосовно якого було відкрито загалом відразу 5 кримінальних справ.
 
Як на ті часи це було справжнім шоком. Хто-хто, а Петро Лісний аж ніяк не вписувався до когорти корупціонерів, «вчорашніх», проти яких тоді повстав український народ. Уродженець Петриківки закінчив льотний центр у Підмосков’ї, потім — знамените Качинське вище льотне училище та Військово-повітряну академію імені Гагаріна. Коли Україна стала незалежною, без найменших вагань прийняв присягу на вірність своїй державі. Отож біографію мав, як кажуть, комар носа не підточить. Вийшовши на пенсію, повернувся з родиною на батьківщину, поселившись у старенькій батьківській хаті.
 
У рідних краях Петро Гнатович склавши руки сидіти не став, — відразу заявив про свою активність у громадській діяльності та аграрному бізнесі, невдовзі очолив районну асоціацію фермерів. Отож швидко став досить помітною людиною не тільки на Петриківщині. Чого виявилося достатнім для того, щоб новообраний Президент України призначив Лісного головою Петриківської райдержадміністрації.
 
Призначив на тлі того, що у більшості випадків на Дніпропетровщині такі посади отримали люди, яких «помаранчевими» важко було назвати. Тоді ж як Лісний на всі 100 відсотків сприймався як очільник району справді нової формації, який на той час і найменшого чиновницького досвіду не мав. І тут — відразу 5 кримінальних справ ...
 
Найголовнішим і найпоказовішим на цьому тлі було звинувачення Лісному в намаганні отримати хабара у сумі 400 тисяч доларів — як для невеличкого за масштабами Петриківського району — справді астрономічній.  Абсурдність такої фантазії прокурорських кидалася у вічі від самого початку. Адже ці кошти Лісний начебто мав отримати за виділення земельної ділянки в оренду одній  комерційній структурі. При цьому жодних повноважень і можливостей на вирішення такого питання самостійно він не мав, адже воно було прерогативою сесії районної ради, на відповідному документі якої голова райдержадміністрації тільки ставив свій підпис.
 
Ще характерніше — цих грошей Лісний ніколи в очі не бачив. Вони немовби були в іншому автомобілі, який стояв метрів за 50 від того місця, де зупинився Петро Гнатович. Отож, за версією прокурорських, ці гроші мали передати саме Лісному. Але, що цікаво, спіймані на гарячому 400 тисяч доларів мали б бути, згідно з українським законодавством, передані у дохід держави, але вони...  зникли у невідомому напрямку.
 
А потім і взагалі з’ясується, що в прокуратурі Дніпропетровської області було створено слідчо-оперативну групу, що стала ламати голови над тим, який би злочин для Лісного можна «придумати». Це щось більше, аніж абсурд. Адже слідчо-оперативна група створюється тільки після того, як злочин скоєно, а не до того, коли ним і не пахне.
 
Проте прокурорські над цим задумувалися найменше. І дійшли думки, що найкращим виходом буде «інкримінувати» Лісному саме хабар.  Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты: http://umoloda.kiev.ua/number/3047/180/103420/