Я – Голота. Це тавро і це – герб. Не можу бути багатою, але не плачу за тим. Гроші витрачаю всі й одразу. На книжки, на таксі, на подорож, на виставу, на хороші цукерки, доньці на наряди. Як показує досвід вкладників українських банків, складати не варто. Бог дасть день і дасть хліб.
Гроші – це енергія, вона приходить і витікає. Чоловік ощадливіший, я – ні.
Батько працював на руднику й одночасно вчився. Мама теж там – у три зміни. Мене віддали до баби в село Красне Софіївського району на Дніпропетровщині. Як будь-яку сільську дитину, залишали саму. Збиралася гроза. Стало темно в хаті. Я вийшла в сіни. Взялася за двері й дивилася на хмару. Вона пливла так низько, ніби от-от знесе солом'яну стріху. Страшенно гриміло. Грім вибухнув у дворі, наче вдарив одразу за дверима. Переді мною з'явився палаючий м'ячик. Поплив, зупинився навпроти. Ніби дивився на мене, а я – на нього. Раптом його потягло вбік, і він врізався в яблуню. -Половина дерева зразу відпала, на ній тут же зів'яло листя. Пересохло в роті, носі й навіть очах. Мені було 5. Це – найсильніше враження дитинства. Потім прочитала все про кульові блискавки.
 Полный текст смотри в отделе периодики по адресу: пр. Д. Яворницкого, 18 и на сайте газеты: http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_ne-mayu-vorogiv-krim-tih-scho-na-donbasi-i-v-krimu-lyubov-golota-66-rokiv-pismennicya/703386