Зоц Ігор Невтрачені імена
// Слово Просвіти. - 2025. -№ 8. - С. 4 ( 13.03.2025 )
Не зовсім особисте
Спогади про Новопавлівку — це про кілька років дитинства в селі, де мій батько Олексій Анто¬нович Зоц (1919—2004) працював учителем української мови та лі¬тератури в школах і деякий час був директором заочної школи в райцентрі Межова. У Новопав- лівці я пішов у перший клас до се¬редньої школи, де батько не пра¬цював, і там заробив похвального листа - першу маленьку перемо¬гу. Згодом батько отримав приз¬начення в сусідню Іванівку, в рід¬не село моєї мами Параски Тара¬сівни Зоц (Білицької), але Ново- павлівка назавжди в моєму серці.
Добре пам'ятаю це велике се¬ло, яке в' 70-х роках минулого століття мало всі умови для своїх жителів. Середня школа, лікарня, новий Будинок культури, магази¬ни, стадіон... Хіба що басейна не було, але навіщо, коли є річка Солона і мальовниче Гапчине плесо - чи пережило останні пів віку...
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою пр. Д. Яворницького 18