Ви, мабуть, пам'ятаєте 1975 рік. Це був один з найкращих сезонів київського «Динамо»: Кубок кубків, Суперкубок, перемога в чемпіонаті країни... Та вже тоді ми всерйоз задумались над завтрашнім днем команди, над переходом її на самостійність, госпрозрахункові відносини.
Бо що являла тоді собою динамівська команда? Нам давали 24 ставки, і ми перебували у повній залежності від Центральної ради «Динамо». У Москві нам розписували, хто і скільки має одержувати, і регламентували кожен наш крок. Усі наші спроби вийти з-під цього жорсткого пресингу наштовхувались на рішучу протидію. Керівники ЦР «Динамо» були категорично проти наших «самостійницьких» поривів.
І як же вам вдалося подолати їх протидію!
Ледь не п'ятнадцять років ми стукалися в глуху стіну. Не допомагали навіть дзвінки й розпорядження з ЦК КПРС. І тільки порівняно недавно, після нашого звертання до міністра внутрішніх справ СРСР Бакатіна цю «стіну» вдалося зламати. На нашому листі, де було обгрунтування ідеї створення київського клубу «Динамо», він написав єдине слово: «Схвалити». І це слово відкрило нам шлях до самостійної госпрозрахункової діяльності. Ми залишилися штатною командою товариства «Динамо», тобто формально нічого не змінилося. Змінився тільки механізм матеріального забезпечення клубу. Ми тепер не беремо в товаристві «Динамо» жодної копійки. Навпаки.
 Полный текст публикации смотри  отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18.