Хто він — Олександр Поль? Із цього запитання розпочав свій короткий нарис про нашого співвітчизника — археолога й крає¬¬знавця його перший біограф Вертоградов. І тут-таки зауважив: «…по отцу […] былъ нѣмецъ, по матери — малороссъ», підкресливши, що дід Поля Іван Іванович, шведський підданий родом з острова Езель, перейшов на службу до Росії і брав участь у війні з Туреччиною 1787−1791 років.
Батько Олександра Поля (1832−1890) Микола Іванович служив під час російсько-французької вій¬ни 1812 року в єгерському полку, воював у Німеччині та Франції, а після відставки вів життя добропорядного поміщика Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Про матір сказано, що вона походила з відомого місцевого роду Полетик і доводилась онукою наказному гетьманові Павлу Полуботку.
Дмитро Яворницький у тексті некролога Олександрові Полю та в біографічній довідці про нього для «Истории города Екатеринослава» писав, що, «находясь по женской линии в родстве с украинской фамилией. Полуботков и часто слыша рассказы о давних временах и славных подвигах запорожских «лыцарей», А. Н. Поль с юных лет полюбил Запорожье и его старину», а з дитинства — «свои родные степи, свой народ, которому в зрелом возрасте отдал все силы своей души».
Університетську освіту Олександр Поль здобув у Дерпті (нині Тарту, Естонія). Відразу після навчання повернувся до батьківського маєтку й заглибився у вивчення історії та археології свого краю. Регулярні екскурсії, які він організовував для обстеження могил, городищ та урвищ Катеринославщини, зрештою привели його до Дубової балки на правому березі річки Саксагань. Окрім доісторичних пам’яток Полеві поталанило знайти поклади залізної руди, що було ще одним його значущим відкриттям. І трапилося це, варто сказати, невипадково. Тут, очевидно, стали в пригоді розвідки Олександра Миколайовича з історії: він ретельно вивчав записки місцевого професора Василя Ліванова, котрий першим відкрив поклади мармуру, порфиру та залізних руд в околицях села Кривий Ріг і повідомив про це Ґріґорієві Потьомкіну. Одначе весь той час копалини залишались у надрах.
Для перевірки своїх припущень Олександр Поль поїхав до німецького містечка Фрайберга до професора мінералогії Штріпельмана, який підтвердив високу якість руди, знайденої в тій місцевості, що відома нам нині під назвою Кривбас.
Після повернення Поль узяв у оренду на 99 років рудні поклади, розпочавши тривалу й виснажливу боротьбу з імперською бюрократією за право їх розробляти. На це йому довелося витратити понад 15 років свого життя, протягом яких він домігся створення в Парижі Акціонерного товариства залізних руд Кривого Рогу, розпочав клопотання про будівництво залізниці, яка сполучила б Криворізький залізорудний басейн із Донецьким кам’яновугільним, що його вже активно освоював Джон Юз.
КОЛЕКЦІЯ  ПОЛЯ СКЛАДАЛАСЯ З АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК КАМ’ЯНОГО, БРОНЗОВОГО ТА РАННЬОГО ЗАЛІЗНОГО ВІКУ, БУЛО ТАМ ЧИМАЛО СКІФСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ ТА ВИРОБІВ ДОБИ РОЗКВІТУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ
 Полный текст публикации смотри  отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18 и на сайте газеты: http://tyzhden.ua/Society/147619