У 1957 р. Данило
Шумук (знаходиться у таборі № 11) був заарештований у Дніпропетровську за
«антирадянську агітацію». Майор Свердлов з республіканського КДБ без церемоній
визнав, що обвинувачення — липове. Йшлося про інше. Перед Шумуком, як людиною,
що недавно вийшла з ув’язнення, поставили вибір: або знову підеш за грати, або
будеш донощиком як людина, яка має бездоганну опінію в середовищі колишніх
в’язнів і не викликає підозри. Два дні Ш умука незаконно тримали в управлінні
КДБ, не пред’являючи ордера на арешт, і вмовляли. Майор Свердлов заявив:
«Погодишся на співпрацю з нами — тут ж е при тобі розірву ордер на арешт і
протоколи допитів». Ст. 173 К К УРСР говорить, що «притягнення завідомо
невинного до кримінальної відповідальності. . . поєднане з обвинуваченням у
вчиненні особливо небезпечного державного злочину» — «карається позбавленням
волі на строк до восьми років». Свердлова ніхто не засудив ні на 8 років, ні на
8 місяців, — він мав право безкарно порушувати всі закони. На те він кагебіст.
А Шумук знову поїхав у Сибір відбувати 10 років каторги за те, що залишився
чесною людиною. І тепер, перед звільненням, хвору людину, що починала свій
в’язничний стаж ще в польській дефензиві і відсиділа за гратами 27 років, знову
викликає капітан К руть і обіцяє: «Ти не будеш мати життя». Ш умук сидить в
карцері за «изготовление антисоветских рукописей». Так назвали кагебісти його
спогади про пережите: п’ять арештів при Польщі, німецький табір для
військовополонених, втеча з нього і піший перехід через всю Україну з
Полтавщини на Волинь, обминаючи дороги і німецьких поліцаїв.
З повним текстом
можна ознайомитись у відділі періодики ДОУНБ за адресою Дніпро, вул Д.
Яворницького, 18 та на сайті видання: