…І якщо спробувати зрозуміти логіку його невпинного творчого зростання, то переконаний, що відповіді треба шукати, хай дозволено буде так сказати, в генетичній природі його таланту, який був запрограмований на літературу факту. Ще школярем він самостійно приїхав зі своєї станції «Помішна» на «Хутір Надія», щоби побувати на цьому сакральному для української культури місці. Хлопчина походив, порозглядався, познайомився з літнім чоловіком, який колов дрова на зиму, і почав допомагати йому складати поліна. Тим чоловіком виявився Андрій Тобілевич, онук знаменитого драматурга, котрому належить заслуга відродження та збереження цієї степової оази. Таким чином зафіксуємо для себе цю першу проявлену ознаку його таланту - вона виявилася у ранньому і в якомусь надзвичайному зацікавленні людьми мистецтва.
І якщо кажу про запрограмованість неабиякого письменницького таланту Гусейнова на літературу факчу, то цим хочу сказати, що реальне життя, з його безконечним та розмаїтим фактажем, було активним збудником творчої енергії. Ні, з письменницькою уявою у нього було все гаразд і при потребі він міг їй дати і давав волю, але власне його людинознавчі спроможності є настільки потужними, він настільки глибоко бачить суть речей і явищ, що у нього просто немає потреби відриватися від реалій життя - він сприймає його як багатющий матеріал, котрий потребує умілого, на високому мистецькому рівні вираження. Реальне життя реальних людей нової та новітньої української історії є для нього набагато цікавішим за життя вигадане, воно у його сприйманні породжує багато смислів, створює той тиск почуттів, що стимулює творче самовираження…

Полный текст публикации смотри  отделе периодики ДОУНБ по адресу: пр. К. Маркса,18.