Швець Ю. Машина (перетворення) часу
// Кіно театр. - 2021. -№ 2. - С. 4 ( 01.05.2021 )
В 1934 році вийшла стрічка Роберта Флаерті «Людина з Арану» про життя ірландських рибалок. У ній ішлося про труднощі життя острівних мешканців, їхню відчайдушну боротьбу за існування. Вона стала гімном людині, яка, незважаючи на дику місцеву природу та важку працю, залишилась носієм істинних знань та добропорядності. Дія «чорної драми» Мартіна МакДонаха розгортається в той самий час на одному з островів - сусідньому з тим, де знімали фільм. Але мешканці острова в дзеркалі сучасної п'єси зовсім не схожі на тих з документального фільму. Це злі, егоїстичні, брудні почвари, духовні й фізичні каліки. Настільки значна різниця у сприйнятті одних і тих же людей різними художниками наводить на думку, що драматург писав п'єсу в полеміці з документальною версією. То що ж у п'єсі: мистецький погляд у глибини людської свідомості чи ігнорування фактів? І хто має рацію - режисер- очевидець чи наш сучасник, якому стали доступні якісь «таємні матеріали»? Є сенс проаналізувати ситуацію до-кладніше. Адже фактів мистецького перетворення людей у почвар стає дедалі більше. Що робити інтерпретаторам літературних витворів - театральним постановникам, яку точку зору прийняти, коли чи не кожен документальний факт та й історію взагалі можна переписати залежно від особистих настроїв чи політичних інтересів? Театр має бути об'єктивізованим мистецтвом, вищим за тимчасові інтереси, чи він має стати актуальним знаряддям, долучившись до боротьби одних суспільних груп з іншими? З повним текстом можна ознайомитись у відділі мистецтва за адресою : пр. Д. Яворницького,18