Родик Костянтин Ірландський роман... про російсько-українську війну
// Україна молода. - 2020. -№ 62(14.07) ( 14.07.2020 )
У сучасній українській літературі антиутопія є чи не найбільш витребуваним жанром. У переважній більшості — то наслідування-переспіви світових літ- та кінозразків. Але трапляються цілком конкурентні до зарубіжного рівня твори.
Коли говорити про, сказати б, «Ґолдінгову тему» — приборкування молодіжно-звіринних інстинктів, — то маємо безумовно талановитий роман Яна Валетова «Кращий вік для смерти» (Х.: Фоліо, 2017). І саме ця книжка є найбільш порівнюваною з «Містом Боуган».
Щоправда, роман Валетова здебільшого не про маніпуляції (хоч і про них також), а про виживання, як парадигму буття. Це ніби «Володар мух» узагалі без дорослого стриму — людські істоти доживають тут лише до вісімнадцятого дня народження (такий наслідок попереднього апокаліпсису, спричиненого бактеріологічною зброєю). Різне нюансування проблеми тільки увиразнює її драматично-трагедійну сутність, а заразом дозволяє глибше зануритися у світи обох письменників.
З життя інстинктів у Валетова — «це було, як самозахист. Не згадувати, не думати, не дивитися». У Баррі — це формула маніпулятора Гарнетта, нав’язувана членам банди. Фраза одного з Валетівських персонажів «Понад усе мені не подобається, що я починаю тобі довіряти. Зазвичай довіра завершується погано».
«Місто Боуган» просто переткано варіаціями на цю тему. Про ієрархічний пресинг у Валетова: «Додо згодився би втратити п’ятірку Гризуна, аби не засмучувати жрицю». У Баррі подібного рівня вассальности набагато більше. Зрештою, в обидвох романах матриця особистісних стосунків та сама: «Один на один, як на початку часів».
З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: