От уже двадцять років промайнуло, як пішов від нас у засвіти незабутній Олесіь Іончар. Осиротіла Україна... «Як не стало між нас Гончара — все одно що не стало в нас батька», — так коротко й точно визначив цю непоправну втрату для України поет Володимир Забаштанський. Його слова дуже співзвучні й моєму серцю.
Мов зараз бачу добру сонячну, всепроникаючу батьківську усмішку, якою Олесь Терентійович в останні місяці свого життя осяяв і мою душу. Було це напередодні 50-річчя Великої Перемоги. Мені дуже тоді запрагло віч-на-віч побачитися з Прапороносцем і написати про його життя-подвиг. Разом зі своїм студентським побратимом, відомим літературним критиком Віталієм Ковалем і попрямували на «фазенду» в Кончу-Озерну, що біля Києва. Було це 12 квітня 1995 року...
Полный текст смотри в отделе периодики Областной библиотеки по адресу: Днепропетровск, пр. К. Маркса, 18