Слабошпицький Михайло  "Майже заживо похований поет...": Пам'яті Олександра Завгороднього
// Слово Просвіти. - 2018. -№ 9. - С. 12-13  ( 07.03.2018 )

...Із глибоким сумом він писав, що цілковито випав із літературного процесу — хтозна відколи не бачив надрукованим жодного свого віршованого рядка, нікому не потрібні його переклади. Десь там з’являються нові літературні імена, відбуваються презентації і творчі вечори, виходять (хоч і мізерними накладами) книжки, а він, нікому не потрібний, і, здається, всіма забутий, сидить у глухому селі й тоскно думає, що зовсім не таким уявлялися йому ті часи, коли він, скинувши з шиї хомута служби з її щоденною повинністю переписувати плоскостопі речення й розставляти коми, нарешті сповна віддасться тому, до чого лежить його душа.
І ось вони, ті дні: нарубай дров, наноси води, прополи город, сходи до сільмагу купити якихось харчів — і сідай твори скільки душа забажає. А створене можеш почитати дружині, собаці й котам. Бо кому ще нині в Україні потрібні рядки його улюбленого Юхана Лійва в Олександровому перекладі? І кого в них більше — Лійва чи Завгороднього?
Залиште мене, залиште мене,
спокій у грудях і не майне,
я, ніби горе-пташа сумне...
  З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://slovoprosvity.org/2018/03/05/majzhe-zazhyvo-pohovanyj/