Про Вадима Сідура я дізналася наприкінці 1980-х. Маленька публікація про нього в одному з молодіжних журналів передовсім вразила його долею. Тим, що виявився земляком. Тим, що твори скульптора прикрашають вулиці багатьох великих міст за кордоном, а в СРСР його ім’я замовчували. На жаль, нині також мало хто знає про Вадима Сідура на батьківщині. І в Дніпрі, і в Україні немає жодної роботи видатного художника. Про нього нагадує лише встановлена 2002 року меморіальна дошка на будівлі 33-ї дніпровської середньої школи, де навчався майбутній скульптор-авангардист, художник, графік, поет.
 Більшість робіт Вадима Сідура зберігається в музеї його імені в Москві. Фото з сайту jewishnews.com.ua
Несповідимі шляхи
Народився Діма Сідур, як називали його рідні і друзі, у невеличкому дворику в центрі Катеринослава (нині Дніпро) 28 червня 1924 року. Невеличкого зросту хлопчина часто хворів, але добре навчався. На його творчий шлях дуже вплинули половецькі й скіфські кам’яні ідоли, які з глибин століть і досі дивляться на нас біля Дніпровського історичного музею. Вони вразили Вадима енергетикою та особливою пластикою. «Я довго роздивлявся цих скіфських баб, дивуючись їхній грандіозності та спокою», — написав він пізніше.
Війна змусила перервати навчання і творчі плани. Майже підлітком Вадим Сідур пішов добровольцем на фронт. «Шляхи війни несповідимі. І коли вісімнадцятирічним молодшим лейтенантом командиром кулеметного взводу я дійшов до рідного міста, вулиці, то побачив, що від будинку, де народився і виріс, не залишилося нічого. Тільки комин стирчав, як новаторський пам’ятник моєму дитинству і юності.… Потім мене вбили на війні», — згадував скульптор.
У лютому 1944-го в запеклому бою під Кривим Рогом юного кулеметника важко поранили. Врятували бійця місцеві жінки — 18-річна медсестра Саша Крюкова та її мама Хевронія Прокопівна. Олександра, яку згодом Ізраїль нагородив медаллю «Праведник світу», розповідала: «Мама із солдатами принесли ще одного пораненого. Замість обличчя — суцільна рана. Говорити не міг. Я здогадалася, дала йому папір і олівець. Він написав: «Діма Сідур».
 З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/vadim-sidur-zakarbovuvav-u-tvorah-emociyi/