Значну у сенсі кількості, якості як майстерності, а ще й тієї особливої сутнісної влучності, яку передбачає слово-корінь “знак”. 20 років життя. Уже 20 років і по трагічній загибелі у Києві 28 червня 1997 року, саме в День Конституції — день, сповнений для Стаса праці і сподівань. Ми ж нині сподіваємося на те, що твори самобутнього художника лишаться з нами назавжди. Про один із них написала Стасова мати Наталя Старюк, журналістка й письменниця. “Страта Кочубея та Іскри”. 1996-го, на п’ятому році навчання у Дніпропетровському художньому училищі (нині Дніпровський театрально-художній коледж) Стас Гречаний заходився втілювати незвичайний задум — урок національної зради. Дипломна картина не про подвиги у борні, а про зраду; не овіяна романтикою козацької долі, пісенною звитягою перемог, а мовби відлита з криці осуду, коли та сталь ще не вичахла, не набула жорсткості, — вона раз у раз бурхає вогнем, пропікає душу: поглянь! Це діялося тут, із нами. Чи діється ще й досі?.. Пригадаймо ж той час, наші дев’яності. Ні, не лише рейдерсько-кілерські, не лише безробітньо-беззарплатні (той однобічний імідж доби надто настирливо накидають галасливі “квартали” та хвацько оперені “акули”): для мільйонів свідомих українців, хоча й загнаних у лабети матеріальної безвиході, той час був таки передусім трампліном до ідейного дозрівання, знищення білих плям у замовчуваній історії, повернення із забуття гнаних режимом світочів думки. Мій Стасик був дитям незалежності. Як юна особистість, він увібрав у себе дух українського пробудження, завзяття розбудови й відповідальності нового будівничого. Оце останнє поволі ставало визначальним імперативом у житті, власне, ще дитини (до художнього училища він вступив, маючи 14 років). М’яко-кругловидий, ласкаво-чуйний, дотепний у товаристві, Стас мав неабияку певність переконань, був надзвичайно пильним і зваженим у виборі дороговказів. З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: