Вона легенько постукує у вікна. Невидимими долонями лагідно проводить по змерзших за зиму деревах, ніжним подихом лоскоче серця, що вкриваються тонкою плівкою тепла та клаптиками нових надій.

Весну неможливо не любити і цей хлопчина любив її також.

Михайло Костянтинович Добролєта (від народження - Панімаскін), позивний Добрий, народився 19.09.1992 року у місті Павлоград Дніпропетровської області.

2010 року закінчив місцеву школу №8, після чого вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту, де провчився до 2012 року. Потім відслужив рік строкової служби у Новомосковську.

Демобілізувавшись, Михайло Костянтинович спочатку працював на різних підроботках, навіть продавав на вулицях Дніпра повітряні кульки до Дня закоханих, а 1 червня 2013 року влаштувався на шахту "Самарська" у Павлограді, працював на поверхні, але через тиждень зазнав там важкої травми - хлопцю відрізало по фаланзі на вказівному та середньому пальцях правої руки.

Це був дуже світлий такий чоловічок. Відкритий до світу та людей, глибокий, чуйний, Міхайло зберіг кращі якості і своє, особливе бачення всього і всіх. З ним завжди було легко спілкуватися, в будь-яких труднощах він завжди залишався гарним другом.

Ніколи не поділяв людей на бідних і багатих, невдах та успішних, він завжди міг з легкістю з будь-ким завести бесіду, чимось поділитися або просто в спілкуванні щось для себе взяти. Як приклад - якось, просто гуляючи по Дніпру, він перетнувся з безхатченком. Вони розговорилися, провели з півдня разом, роззнайомились, спілкувалися, і з тієї розмови хлопець запозичив багато нового для себе. А деякі із знайомих, почувши про це, сказали, що йому пора лікуватися, що він дурень, бо розмовляє з безхатченками.

Його внутрішній світ був настільки багатим, що не всім це було доступно до розуміння.

Любив красиві, сонячні місця, усамітнення з природою, слухати музику в навушниках, відволікаючись думками від щоденних тривог. У особистому житті особливо не складалося. Майже ні з ким не зустрічався, не встиг знайти свою особливу, ту, яка розуміла б його без слів.

Захоплювався займатися на брусах, їздою на велосіпеді, а коли навчався у 6 класі, врятував свою однокласницю, яка провалилася під кригу. Ось така це була людина, з душею, наповненою романтичним сяйвом.

23.06.2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Молодший сержант, військовослужбовець 1-ї роти охорони батальйону охорони 55-ї окремої артилерійської бригади.

Загинув 23 лютого о 20.15 в районі міста Авдіївка Донецької області внаслідок кульового поранення шиї, яке завдав йому ворожий снайпер.

Цей хлопець не дожив до весни декілька днів. Не дожив, але залишились жити ми. І якщо почуєте десь у небі сумну пісню журавлів, зупиніться та киньте погляд на птахів.

Можливо, він - один із них.
Ян Осока
 З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також в інтернеті: http://antikor.com.ua/articles/154619-jan_osoka_tsej_hlopetsj_ne_dohiv_do_vesni_dekiljka_dniv._ne_dohiv_ale_zalishilisj_hiti_mi