Медиків Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова, які з початку бойових дій на Донбасі днями і ночами щоденно рятують життя поранених українських воїнів, здавалося б, не здивуєш нічим. Але коли 4 лютого до них потрапив 45-річний пацієнт, вони буквально схопилися за голови. Чоловіка у буквальному розумінні пронизав металевий квадратний профіль розміром 2x2, що заходив у ногу нижче коліна і виходив через живіт у спину. Як подібне могло статися? І як чоловік вижив після такої неймовірної пригоди? Автор цих рядків став першим журналістом, з яким унікальний пацієнт Сергій Пшеничний поділився пережитим після небаченого потрясіння і не менш дивовижного порятунку.
"Спершу кричав, а потім і кричати сил не стало»
Житель Нікополя Сергій Пшеничний того фатального для нього вечора разом із напарником двома автомобілями ДАФ везли з Решетилівки Полтавської області до Дніпра вантаж — плавлені сирки. Біди ніщо не віщувало. Сергій уже майже 15 років — за кермом. Та дорога — річ непередбачувана.
«По селу Могилів уже на території Дніпропетровської області я саме робив плавний поворот направо, коли зі мною порівнялася зустрічна машина, — розповів мені Сергій Пшеничний. — Я на неї навіть особливої уваги не звернув. Коли раптом відчув сильний удар, яким мене буквально пронизало. Не можу навіть поворухнутися... Ледве знайшов сили з'їхати на узбіччя і зупинитися, увімкнути аваріику. Дотепер не можу збагнути, що зміг у такому стані набрати по рації напарника і повідомити йому: «Зі мною щось сталося...» Сам же відчуваю, що весь прикутий до свого авто. Увімкнув світло — вжахнувся. Починаючи від коліна, у мене увіткнулася немовби металева труба, яка з мого тіла виходила десь у спині. Потім люди з'явилися, рятувальники, машина « швидкої »... І стали ту металеву штуку відпилювати за допомогою звичайної «болгарки» — під коліном і за спиною. Та ж її частина, що пронизала мене, у тілі продовжувала залишатися. Як потім пояснять медики, таким чином вони мене убезпечили від надмірної кровотечі в польових умовах. І хоч мені вкололи знеболюючі препарати, крапельницю поставили, дотепер не можу збагнути, як цей жах зміг пережити. Адже весь час перебував у свідомості. Спершу дико кричав, а потім і кричати сил не стало — тільки став швидко дихати, буквально запинаючись від болю».
 З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18