Міська влада Дніпра приділяє багато уваги створенню європейського іміджу свого міста. В структурі мерії нещодавно створили спеціальні заклади, які системно займаються залученням інвестицій, а також туристичною привабливістю міста. До цієї роботи підключили спеціалістів, зокрема істориків та краєзнавців. Один із них — доцент Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара — Олег РЕПАН, який викладає студентам історію України. Навесні та влітку 2014 року він, як командир стрілецького взводу, захищав свою країну на Донбасі й був поранений у Пісках. Але й у мирному житті ветеран АТО займає активну позицію і не залишається осторонь громадського життя. Під час декомунізації Олег Репан брав участь у роботі міської комісії з перейменування топонімічних об’єктів. Зараз він очолює «Інститут історії Дніпра», який сприяє впровадженню нової концепції історичного розвитку міста.
— На День соборності України ви разом із колегами проводили акцію щодо роз’яснення  нових найменувань вулиць, зокрема, вулиці Січових Стрільців. Як з’явилася така ідея?
— Розуміння того, що подібні акції просто неба потрібні, виникло, коли ми працювали в топонімічній комісії міської ради. Майже 300 вулиць Дніпра змінили назву і це створює великі ускладнення людям, які там живуть. На рівні волонтерських ініціатив таке проводилось і раніше. Наприклад, це робили журналісти на вулиці Олександра Чернікова, розповідаючи людям про колегу, який загинув у зоні АТО. Ми теж проводили акцію на вулиці Сержанта Андрющенка. Але акція 22 січня — це перехід волонтерської ініціативи вже на рівень підтримки міською владою. Вона організована «Інститутом історії Дніпра», який є складовою частиною «Агенції розвитку Дніпра», що існує при міськраді. Ми запланували цілу систему подібних заходів, а це була перша, пілотна. Дивились на плюси та мінуси, що нам треба відкоригувати. Ми хочемо кожного тижня, починаючи з 17 лютого, зустрічатися на вулицях з жителями нашого міста, роздавати листівки. Готуємо інформацію про людину або історичну подію, на честь якої названо вулицю. Встановимо екран, де буде відео, музика, презентація. Загалом, ми підготовили на цей час майже 50 довідок.
— Як ставились до цього жителі міста?
— По-різному, але більшість доброзичливо. Ми зустрічались і з байдужістю, коли людям нецікаво, на якій вулиці вони живуть. Іноді серед літніх людей було несприйняття. Але ми з повагою ставимось до їхньої думки — це їхнє право так вважати. На щастя, вони живуть у демократичній країні.  Водночас було дуже цікаво спостерігати за реакцією двох груп — молоді та молодих сімей. Тут ми отримали найкращу підтримку. Хоча, бувало, що старші люди теж зупинялись, говорили, розпитували. Багатьом все ж таки цікаво знати, на честь кого назвали їхню вулицю.
«НАШЕ МІСТО — БАГАТОНАЦІОНАЛЬНЕ, АЛЕ ВОНО СТОЇТЬ НА УКРАЇНСЬКІЙ ОСНОВІ»
— Чи вдалося під час перейменування зробити з комуністичного Дніпропетровська український Дніпро?
— Ми спробували підійти до перейменування системно. Визначили три рівні топонімів — локальні, загальноукраїнські та європейські назви. На мою думку, найгірше нам вдалося із загальноєвропейським рівнем. Ще достатньо велика кількість назв є нейтральними —  різноманітні Бузкові, Ранкові тощо. Найчастіше вони з’являлися як компроміс, після жорстких дискусій, конфронтації думок. Одним із елементів такого корегування були громадські слухання. На всі звернення громадян, наскільки було можливо, комісія відповідала позитивно. Наприклад, була громадська ініціатива щодо перейменування вулиці Вакуленчука на честь колишнього директора Дніпровського машинобудівного заводу Леоніда Стромцова. Люди зібрали підписи і ця вулиця отримала нову назву за їхнім бажанням. Але й по інших вулицях, якщо приходила навіть невелика ініціативна група або надсилали листи і звернення, ми приймали їх і розглядали. В цілому роботою я задоволений. Адже нам вдалося великою мірою показати місцеву специфіку, яка властива Дніпру. На мою думку, в нашому місті топонімічна реформа була проведена найсистемніше з усіх великих міст України.
  З повним текстом можна ознайомитись у відділі періодики за адресою : пр. Д. Яворницького,18, а також на сайті газети: http://m.day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/investyciyi-ne-mozhna-zaluchaty-v-kulturnu-pustelyu