Остап Вишня / НАН України. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка; передм., упоряд. та прим. С.А. Гальченка.– Харків: Фоліо, 2018.– 476 с.: іл.– (Митці на прицілі).
Він світив, як сонце, до нього тяглися, як до сонця.
Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялися усі плазуни і негідники.
Максим Рильський
Здається, немає в Україні жодної людини, яка не читала б чудових усмішок Остапа Вишні, запашних, ніжних, смішних і глибоко трагічних. Головним джерелом його гумору була любов до життя, до людини, а девізом: «Треба – любити людину. Більше ніж самого себе...».
Читаючи твори Остапа Вишні, народ і усміхався, і повнився радістю, і сумував, і обурювався – багатьох і багатьох струн його душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре й ніжне слово.
Кажуть, що слава і нещастя ходять поряд. Коли говорити про Остапа Вишню (справжнє ім'я Павло Михайлович Губенко), то на його долю випала і велика слава, і велика біда.
Письменник, який у 20-х роках ХХ століття заохотив мільйонні маси до читання української літератури, був «королем українського тиражу». За життя гумориста побачили світ понад 100 збірок його творів. Тривала плідна праця на літературній ниві, перекладач світової класики. Здавалося б, митця очікувала попереду лише слава і визнання.
Але у державі настав час наклепів, доносів, навішування ярликів і репресій. Під прицілом опинилася українська інтелігенція, особливо письменники.
У 1930 році у прессі з'явилася стаття під свідомо образливим заголовком «Що таке Остап Вишня». У ній різко негативно оцінювався творчий доробок гумориста. Автора «Усмішок» шельмували за те, що його творчість нібито не відповідає сучасному ідеологічному спрямуванню.
У грудні 1933-го був заарештований і сам Остап Вишня. Він сидів у харківській тюрмі НКВС, де з нього вибили «зізнання» про участь у контрреволюційному заколоті проти радянської влади. Митця засудили до розтрілу, а через рік вирок замінили десятьма роками ув'язнення у сталінських таборах.
Звільнили раптово (зазвичай, термін постійно додавали), на початку 1944 року, а реабілітували – тільки через одинадцять років, за рік до смерті. На засланні Остап Вишня практично нічого не писав, крім щоденника. Відбувши 10-річне покарання, майже зломлений письменник на запитання друзів-літераторів, чи буде він продовжувати літературну діяльність, дав невтішну відповідь: «Хіба я тепер зумію?»
Врешті-решт він повернувся до творчості. Написав свої знамениті «Мисливські усмішки». Звісно, в них він уже майже не торкався національних пролем, та все ж відстоював право свого народу бути українцями і говорити рідною мовою. Співпрацював із сатиричним журналом «Перець», був членом правління Спілки письменників України. До кінця своїх днів письменник був непосидючим, енергійним і діяльним, всупереч тотальному контролю спецорганів і їхніх прислужників.
Увесь цей час, як з'ясувалося з архівних документів, до нього чекістами було приставлено багатьох «стукачів», які регулярно звітували про кожен крок і кожне висловлювання Павла Михайловича. Дуже прикро, що серед них були і колеги письменника по перу, і навіть друзі...
Упродовж кількох десятиліть упорядник цієї книжки український літературознавець Сергій Анастасійович Гальченко збирав матеріали про видатного письменника-гумориста у всіх доступних державних і приватних архівах як в Україні, так і за її межами. Йому активно допомогала названа донька письменника Марія Михайлівна Євтушенко. Основою став родинний архів, зібраний та ретельно опрацьований дружиною гумориста, видатною українською актрисою Варварою Олексіївною Губенко-Маслюченко.
Перша спроба опублікувати книгу про трагічну «десятирічку» Остапа Вишні сталася давно, у 1989 році, напередодні 100-річчя від дня народження письменника. Але не склалося. Частину матеріалів було опубліковано в журналах «Вітчизна» та «Київ» і в газеті «Літературна Україна».
Згодом почали відкриватися архіви КДБ, і рукопис розростався за рахунок новознайдених матеріалів. Але жодне з видавництв України не наважилось опублікувати книгу.
Отже, книжка творилася упродовж багатьох років, і не має прецеденту у світовій літературі. Табірний щоденник Остапа Вишні – це єдиний документ, що належить репресованому українському письменникові, адже ніхто з ув'язнених не одважувався вести записів і тим більше передавати їх на волю. А листування Остапа Вишні з родиною, яке тривало з 1934 по 1944 роки, розповідає про жорстокі обставини перебування на засланні багатьох відомих українців – Йосипа Гірняка, Володимира Гжицького, Мечислава Гаска та інших.
У книзі вперше публікується архівно-слідча справа письменника, яка віддзеркалює типовий процес творення міфів про наявність ворогів народу у тогочасному суспільстві і приписування їм намагання знищити керівників компартії та держави. Комплекс архівних матеріалів із двотомної справи-формуляра Остапа Вишні – це накопичення донесень секретних агентів спецорганів, що свідчить про боротьбу системи із митцями, найталановитіші з яких зазнали репресій і знищення.
Раджу взяти до рук цю непросту книгу, щоб краще зрозуміти душу великого гумориста, який ніколи і ні з кого не сміявся без любові.
Тетяна Сівач
за матеріалами з фонду ДОУНБ
Посилання на книгу:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/AEABE5AD-4AAF-4F8E-9D0D-6E8D65F6EEB0
