https://uain.press/_uploads/2022/09/Uzhvij-12.jpg
Я вся в театрі. Коли в мене немає вистави,
я одразу в’яну й сама собі стаю непотрібною.
Наталя Ужвій
Її життя сповнене тріумфами і втратами, радощами і тривогами, злетами та падіннями, успіхами і трагедіями. Їй присвячували вірші, для неї писали п’єси, малювали її портрети. Наталю Ужвій порівнювали з Марією Заньковецькою. Понад 200 ролей у театрі та 20 у кіно. Вона не мріяла стати акторкою, а мріяла вчителювати. Доля розпорядилась інакше.
Наталя Ужвій народилась у 1898 році у містечку Любомль на Волині, а потім її родина переїхала до селища Брудно під Варшавою, де батько працював на залізниці. Наталя була старшою в родині, мала п’ятеро братів і дві сестри. Дівчина почала з дитинства працювати, а у вільний час займалась самоосвітою, і у 16 років екстерном склала іспит, отримавши звання сільської вчительки, почала працювати і допомагала родині. Перша світова війна внесла зміни в життя родини, і вона переїжджає до міста Золотоноша на Полтавщині. Звідти і почалось її сходження на театральний олімп. Батьки були не в захваті від її захоплення театром, але відтепер учителька Наталя була фанатично віддана театру.
З 1922 по 1925 роки вона навчається в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі ім. Тараса Шевченка, а згодом стає провідною акторкою Одеського державного українського драматичного театру.
З 1926 року десять років вона працювала в театрі «Березіль» під керівництвом метра українського театру Леся Курбаса.
«Десяток бентежних років цей театр був моїм університетом, де були радощі творчості, і гіркі розчарування, і невдачі….», – так згадувала акторка. На сцені цього театру вона втілила понад 30 яскравих образів, її гра була реалістичною з глибоким розкриттям душевних переживань. Кожна її роль оживлена талантом і серцем актриси, а її голос надовго залишається в пам’яті.
У ці роки вона зустріла своє кохання в особі поета- футуриста Михайля Семенка. Їхні стосунки були бурхливими, бо вдача у Семенка дуже була лиха. В 1936 році вони розлучились. У цьому шлюбі народився син Михась – велике щастя та відрада. Хлопчик не спадкував лихої вдачі батька, але успадкував його літературний талант. Він писав вірші і п’єси. Став студентом престижного вузу. Та біда не оминула їхній дім, бо Михась захворів менінгітом і не зміг подолати цю хворобу, він тихо згасав у матері на руках. У 1951 році покинув цей світ. Мати мало не збожеволіла від горя і хотіла накласти на себе руки. Врятував театр. Коли вона грала в «Без вини винні», з нею ридав весь зал.
Коли був закритий театр «Березіль», Гнат Юрá запросив Наталію Ужвій до Києва в театр ім. Франка, де вона і працювала 50 років.
Акторка обожнювала творчість Шевченка. Вона зіграла Оксану в «Гайдамаках», сестру Кобзаря Ярину у фільмі «Тарас Шевченко», але, як згадувала акторка, шевченківська Катерина навіть увижалась їй, вона марила цим образом. Доля до неї була прихильною і подарувала їй можливість здійснити свою мрію, але незвичайним способом для всіх і назавжди. Вона позувала скульпторові Матвію Манізеру при створенні пам’ятника Тарасу Шевченку в Харкові. Акторка згадувала: «Я віддала все своє вміння у роботі зі створення пам’ятника. Я не позувала, а грала Катерину». Символічно на руках у неї син Михась, доля якого склалась трагічно. Цей пам’ятник є найцікавішим у творчому вирішенні. І, безумовно, левова частка успіху по праву належить і Наталії Ужвій.
Наталія Михайлівна знялась більш ніж у 20 фільмах, але доленосним у її житті був фільм «Райдуга», який зробив її відомою у світі. Марк Донський, режисер фільму, писав «Я знімав фільм про українську Мадонну», а Наталія Ужвій сказала, що «роль стала частиною її душі». Цей фільм знімали під час війни у Ашхабаді, на стадіоні, де були вибудовані декорації українського села Нова Лебедівка. Знімали влітку при температурі +50 зиму поміж «снігових заметів». Багато зусиль докладали актори, щоб зніматись у кожухах і вушанках.
Цей фільм мав великий міжнародний резонанс. Президент Америки Рузвельт був вражений грою української акторки, а на Бродвеї три місяці стояли довгі черги за квитками.
Тричі вона була заміжньою, але особисте щастя знайшла в шлюбі з Євгеном Пономаренком, своїм колегою по театру. До останніх днів вони були разом на сцені і в житті. Взаємне кохання, тепло і ніжність супроводжувало їх все життя. Двері їхньої квартири завжди були відчинені для друзів, колег і родичів. Наталія Михайлівна була вправною господинею, любила і вміла готувати та пригощати.
Останні роки життя Наталія Михайлівна боролась з онкологічною хворобою і в квітні 1986 р. вона в останній раз вийшла на сцену в виставі «Ретро».
22 липня 1986 року Наталія Ужвій пішла у вічність. Її життєвим кредо стала фраза: «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною. Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій – там кінець творчості та мистецтву».
Радимо прочитати:
Коломієць Р.Г. Наталія Ужвій.– Харків: Фоліо, 2019.– 121 с.: фот.– (Знамениті українці: заснована в 2009 році).
Преварська М.І. Ужвій Наталія Михайлівна // Видатні українці. Культура. Мистецтво.
Освіта: серія «Гордість і слава України»: довідник.– Київ: Велес, 2016. – C. 321–322.
Радимо переглянути:
