Показовий виступ учасників запорізької школи
бойових мистецтв «Спас» 18 серпня 2007 р. на
відкритті пам’ятного знаку на честь заснування
Нового Кодака у м. Дніпрі. Фото І. Голуб
Останні три десятиліття у світі спостерігається прискіпливий пошук і відродження самобутніх національних бойових практик: «Сават» у Франції, «Капоейра» у Бразилії, «Крав-Мага» в Ізраїлі, «Панкратіон» у Греції, «Його до Пау» в Португалії... Не стала винятком і Україна, де найвідомішим національним бойовим мистецтвом є «Бойовий гопак».
Бойовий гопак – це унікальна бойова система духовного і фізичного вишколу, відтворена на основі елементів традиційного козацького бою та рухів, які збереглися в народних танцях (гопак, аркан, козачок, метелиця). Це – лицарське мистецтво українського народу.
Коли козак потрапляв на Січ, його одразу скеровували на навчання – читати-писати, грати на музичних інструментах і – танцювати. В наш час останній пункт здається трохи дивним. Однак, лише на перший погляд, насправді під час танцю козаки відпрацьовували основні бойові елементи – блискавичну швидкість, потужні удари рук і ніг, сталеву стійку й тактику, характер і емоційній заряд. Це був імпровізований танець для відображення шляхетного двобою – один чоловік приймав виклик другого, і вони починали «вистрибувати», «робити вихиляси», «витинати голубці», «забивати гопака» та «сідати гайдука» – хто кого перетанцює. Декілька років таких танців, і хлопчина перетворювався на справжнього воїна. Бо виконувати такі рухи без натренованого тіла просто неможливо. Досвідчені козаки знали логіку танцю: вони починали рухатися повільно, відкриваючи танець простими кроками і закінчуючи наскоками та карколомними стрибками. Це мистецтво призначалось виключно для чоловіків, і вміння передавались від батька до сина.
Гопак – це так звана кругова оборона. Коли козаків оточували – вони утворювали коло – танок, у якому один міцно тримав інших і вирвати людину з цього кола практично не можливо. І поки двоє з боків тримають одного, той, один, відриває ноги від землі та б’є ними ворога. Така тактика кругової оборони не лише в козацькому гопаку збереглася, але й у гуцульському танці аркан – там її краще видно.
Слово «гопак» походить від вигуку «гоп», що позначає стрибок, притупування в танці. Етимологічний словник української мови подає стосовно цього слова таку інформацію: «Гоп (вигук), гопа, гопашеньки, гопати, гопкати, гопцювати, гопак (танець), гопи і гопки «стрибки в танці» (вдарити в гопи «танцювати»)». Існує ще одне твердження про те, що слово «гопак» поряд із українським «гоп», яке походить від готського hopp, hops, пов’язане з hupfen – «стрибати». Деякі санскритологи вбачають в українському слові «гопак» санскритський корінь «гопало» – захисник, охоронець. В індуїзмі, Гопало – покровитель пастухів, зображений у танці. Гопки – так-звані танці пастухів, присвячені Гопалу.
Гопак – це не тільки мистецтво бою, мистецтво танцю, а ще й гармонійна система виховання особистості, її духовного розвитку. Гопак передбачає, крім спортивної підготовки, ще й володіння традиційною зброєю, обов’язково спів, гру на музичних інструментах, ораторське мистецтво, написання віршів, вивчення мов. Особливу увагу приділено розвитку розумових і духовних здібностей людини.
Візантійський історик IX століття Лев Диякон у «Хроніках», описуючи походи князя Святослава, називав волхвів дітьми сатани, що навчалися мистецтву воювати за допомогою танців. Найдавніше зображення гопака – антські фігурки.
У 1909 році в селі Мартинівка, Черкаської області при проведенні земляних робіт на березі річки Мартинки (притоки Росави) був розкопаний давній скарб. Знайдено безліч предметів зі срібла: фігурки фантастичних тварин, браслети, поясні бляшки, скроневі підвіски, налобні вінчики, сережки і посуд... Клейма майстрів на чашах та іншому посуді дали можливість визначити, що їх виготовили у Візантії за часів імператора Юстиніана Другого (565 річки Мартинки 587 роки).
Справжню сенсацію і безліч дискусій викликали 4 антропоморфні фігурки, відлиті зі срібла, з позолоченими головами, руками та деталями одягу. Їх називають «мартинівськими танцюристами». Чоловічки мають характерні довгі вуса та зачіски (довге волосся, вибрите чоло), зодягнені у вишиті сорочки з довгими рукавами та чоботи, вони завмерли у позах танцю, що нагадує гопак. На ліктях у них отвори – ймовірно, фігурки кріпилися до якоїсь основи або нашивалися як прикраси на одяг.
Про існування потужної системи козацького вишколу є багато історичних свідчень. Про це пише і посол австрійського імператора Еріх Лясота, і Альберто Віміна, і невідомий автор брошури «Поразка татар і турків, завдана Замойським» (надрукована у Франції у 1590-му році): «козаки – войовничі, хоробрі солдати, народ відважний і невгамовний, у переважній більшості складається з вигнанців, які до них прибули вдосконалюватися у воєнному мистецтві». Отже, бойове мистецтво на Січі було на надзвичайно високому рівні, бо інакше чого б звідусіль сюди з’їжджалися воїни вдосконалюватися?
Знищення Запорозької Січі Катериною ІІ у 1775 році стало кінцем бойової традиції й бойовий Гопак на довгий період став просто танцем.
Відродження бойового гопака відбулося завдяки Володимиру Пилату – дослідникові та знавцеві бойових мистецтв. На початку 80-х років минулого століття він почав вивчати бойову культуру українців. Під час дослідження народних танців виявив, що вони містять багато елементів, яких немає в танцях інших народів світу. Елементи українських народних танців подібні до бойової техніки, наприклад, удари ногами у стрибку, відбивання, «повзунці» тощо. Саме ці рухи були трансформовані до вимог сучасних бойових мистецтв і склали основу бойового гопака.
Бойовий гопак – багатогранна система тілесного, розумового та духовного гарту, яка підходить для будь-якого віку та складу характеру.
Вона містить у собі чотири напрямки розвитку:
1. Оздоровчий напрямок – ідеально пасує спортсменам-початківцям, людям старшого віку, і всім далеким від спорту, але прагне оздоровитись і перебувати в хорошій фізичній формі. Передбачає різноманітні оздоровчі вправи, заняття з гімнастики, вивчення основ самозахисту, народної медицини та іншого.
2. Фольклорно-мистецький напрямок – розрахований на людей, які не тільки люблять спорт, а й мають нестримну фантазію та творчі здібності. Спеціально для них проводяться заняття в команді «Бойовий гопак», яка займається розробкою феєричних шоу-програм, фестивалів, презентацій, виступів. Також фольклорно-мистецький напрямок передбачає вивчення театрального мистецтва, гри на музичних інструментах і співів.
3. Спортивний напрямок – розрахований на активних і наполегливих людей, які через утвердження Бойового гопака на українських і міжнародних міжстильових змаганнях прагнуть утвердити славу українського лицарства, відродити козацьку завзятість, правдоборський дух і лицарське шляхетство.
4. Бойовий напрямок – передбачений для кращих майстрів-спортсменів, він окреслює шлях лицаря Святої борні за панування Світла, Правди, Добра.
Шлях воїна у Бойовому гопаку починається з «новика» і передбачає сім рівнів майстерності:
«Жовтяк», «Сокіл», «Яструб» – учнівські рівні, що відповідають 3-му, 2-му та 1-му спортивним розрядам;
«Джура» – перехідний рівень від учня до майстра, відповідає кваліфікації КМС (кандидат у майстри спорту);
«Козак», «Характерник», «Волхв» – мистецькі рівні, що відповідають МС (майстер спорту), МСМК (Майстер спорту міжнародного класу) та ЗМСУ (Заслужений майстер спорту України).
З 7 по 15 жовтня 2001 року у місті Черджоу в Південній Кореї відбувся IV всесвітній фестиваль бойових мистецтв, на який була запрошена збірна команда України з бойового гопака. Виступи гопаківців на тлі 30-ти стилів національних бойових мистецтв різних країн світу були визнані журі фестивалю одними з найкращих. Бойовий гопак так сподобався гостям і учасникам фестивалю, що навіть ченці з монастиря Шаолінь виявили бажання поділитися деякими секретами свого бойового мистецтва, а натомість вивчити кілька елементів техніки бойового гопака.
Завдяки предкам, які зуміли з покоління в покоління передати танець – гопак не забутий.
Рекомендуємо прочитати:
Пилат В.С. Бойовий Гопак. Вимоги на рівень майстерності «Жовтяк».– Львів: Сполом, 2008.– 336 с.
Пилат В. Бойовий Гопак. Здорова молодь – майбутнє України.– Київ: Логос, 1999.– 336 с.
Пилат В.С. Бойовий Гопак і основи захисту Вітчизни.– Перероб. і доп.– Київ: Україна, 2016.– 161 с.
Тимофєєв В.Я. Джура. Виховання козака-лицаря.– Дніпро: Середняк Т.К., 2020.– 248 с.
Халебський П. Україна-земля козаків.– Репр. вид.– Київ: Центр учбової літератури, 2021.– 208 с.
Рекомендуємо переглянути:
