Дієслова. Наказовий спосіб
В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий. Наказовий спосіб, або імператив – спосіб дієслова, що виражає волевиявлення – наказ, прохання або пораду. Наказова форма дієслова в розмовній мові вживається рідко, – це наказовий спосiб 1-ї особи множини. Що ж у цій формі цікавого, чим вона особливо вирізняється?
Про це розповідає видатний український письменник Борис Антоненко-Давидович.
Часто забувають, що українська мова має в наказовому способi не тiльки форми 2-ї особи однини й множини, як росiйська, – читай i читайте, роби i робiть, а ще й форму 1-ї особи множини – читаймо, робiмо. Росiйська мова, не маючи цiєї форми, користується описовою конструкцiєю типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дiєслова – прочтём.
Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосiб 1-ї особи множини, що надає фразi динамiчностi, заклику. Досить згадати хоч би народнi пiснi, де раз у раз натрапляємо на цю форму: «Заспiваймо пiсню веселеньку»; «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що милiше» i т. iн.
Незважаючи на це, один плакат закликає: «Завершимо будiвництво вчасно!», – замiсть завершiмо; читаємо й у творах сучасних письменникiв: «Давайте пiдемо зараз до неї», – замiсть ходiмо; «Давайте спечемо, мамо, пироги», – замiсть спечiмо.
Часто до дiєслова в наказовому способi 1-ї особи множини помилково додають закiнчення -те, наприклад: ходiмте. Якщо росiйською мовою, де нема форми наказового способу 1-ї особи множини, таке закiнчення – потрiбне (пор. идёмте), щоб надати фразi тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема нiякої потреби: ходiмо, спечiмо, виконаймо, заспiваймо.
1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема нi в українськiй, нi в росiйськiй мовах, через те, щоб надати реченню тону наказу, прохання чи побажання, користуються описовою формою, додаючи до дiєслова теперiшнього часу частки хай аб нехай: «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!» (Т. Шевченко); «Хай чабан, – усi гукнули, – за отамана буде!» (П. Тичина); «Хай вони виздихають йому до ночi» (М. Коцюбинський).
Слiд зазначити, що частка хай iнколи поєднується й з 2-ю особою однини дiєслова, коли акцентується на побажаннi, а не йдеться про наказ: «Хай колись навчишся» (Панас Мирний); «Хай же ти, молодший, будеш брехати...» (Панас Мирний); «Хай ти скиснеш!» (iз живих уст). Замiсть описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з частками хай, нехай, можна вживати форми наказового способу 2-ї особи однини, що надає реченню дiйовiшого характеру: «Про мене хоч вовк траву їж» (приповiдка), замiсть – «хай вовк траву їсть»; «Яка штучка! I нe думай нiхто її зачепити» (з живих уст), замiсть – «хай нiхто не думає».
Радимо прочитати:
Авраменко О. 100 експрес-уроків української. Ч. 2.; худож. Н. Гайда; наук. консультант К. Городенська.– Київ: Книголав, 2018.– 191 с.: іл.– 186 с.
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 283 с.
Караванський С. Секрети української мови.– 2-ге вид., розш.– Львів: БаК, 2009.– 344 с.
Русанівський В.М. Дієслово – рух, дія, образ.– Київ, 1977.– 111 с.
